Пам’ять про 22 червня 1941 року: чи можна було уникнути багатьох жертв серед єврейського населення?

Пам’ять про 22 червня 1941 року: чи можна було уникнути багатьох жертв серед єврейського населення?

Укрінформ
Єврейська громада відновлює події, що передували Другій світовій війні, а з нею й Голокосту на території України

22 червня – трагічна річниця  вторгнення гітлерівських військ на територію СРСР. На самому початку німецького бліцкригу-1941 радянська армія виявилася недієздатною. Відступаючи, військові залишали десятки тисяч квадратних кілометрів територій і людських життів. Багатьох жертв, зокрема серед єврейського населення, яке апріорі ставало мішенню для нацистів, можна було уникнути, але... Співпрезидент «Ваад України» Андрій Адамовський пояснює, як зберігають особливу пам’ять про ті далекі часи.

Нині єврейська громада отримала можливість відновити події, що передували Другій світовій війні, а з нею й Голокосту на території України. Вони є невід’ємною частиною цілісного історичного періоду з його специфічними (багато в чому – потворними) рисами. В Асоціації єврейських громад та організацій України («Ваад») розуміють, що без знання контексту складно пояснити сучасникам трагедію Бабиного Яру, як і в цілому – долю єврейського народу на українських територіях у першій половині ХХ століття.

«Ми реалізовуємо два великі проєкти – меморіальні центри та музеї Бабиного Яру, а також чернівецького «Бейт-Кадішін». Вони абсолютно різні, проте матимуть схожі властивості в логіці створення експозицій. І там, і там буде приділено увагу подіям, що передували Голокосту. Окремим блоком у музеї Бабиного Яру буде виділено міжвоєнний період, зокрема 1939-1941 роки. Йдеться про ставлення радянської влади до долі населення в зоні військових дій. У Чернівцях теж буде відновлено довоєнний період з його різними (в першу чергу, політичними) аспектами», – каже співпрезидент «Ваад України» Андрій Адамовський.

У 1918-1939 роки Україна не мала державності. Єврейські, як і інші етнічні громади на нинішніх територіях країни, були розділені між кількома державами. До Речі Посполитої належали сучасні Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області. Румунії належала Північна Буковина з центром у Чернівцях. Закарпаття було частиною Чехословаччини. А центральна, південна та східна частини України входили до складу СРСР. Культурне, економічне та соціальне життя єврейської громади в СРСР кардинально відрізнялося від усіх інших...

 Жовтень 1941-го. Євреїв уже масово знищували в Бабиному Яру. На фото - німецький солдат бiля речей убитих
Жовтень 1941-го. Євреїв уже масово знищували в Бабиному Яру. На фото - німецький солдат бiля речей убитих

ПАРАДОКСИ ЕПОХИ

У неоднозначному історичному періоді нам допоможе розібратися професійний історик – керівник Українського центру вивчення історії Голокосту, віцепрезидент «Ваад України», кандидат історичних наук Анатолій Подольський. Він називає головну відмінність життя євреїв на західних землях та під радянським режимом. Різниця полягає в тому, що у Львові, Ужгороді, Чернівцях, Луцьку та інших західних центрах функціонували саме громади. Тоді як у Харкові, Черкасах, Житомирі або в Києві громад уже не було – залишилося єврейське населення радянської України.

Іврит був заборонений в середині 1920-х років. Мова їдиш функціонувала, але тексти повинні були бути виключно ідеологічно радянськими. Тією ж мірою, що й у випадку з українською, польською чи іншими мовами. Синагоги, як і церкви, були закриті в період з 1927 по 1932 рр. Їх використовували як склади, фабрики, клуби. Згідно з вивченими документами, у 1926 році в Києві почали переслідувати і розстрілювати євреїв, які залишалися сіоністами та вивчали іврит. «Радянська влада стирала національну ідентичність. У цьому проблеми євреїв подібні до проблем українців. Процес т.зв. коренізації почав Ленін, а продовжив Сталін. Про це колись висловлювався Ленін: «Культура повинна бути за формою національною, а за змістом соціалістичною». Так воно й було», – каже віцепрезидент «Ваад України», кандидат історичних наук Анатолій Подольський.

Щось подібне було неможливо уявити на нинішніх західноукраїнських землях. Навіть попри те, що антисемітизм у Речі Посполитій, Румунії та Чехословаччині (меншою мірою) був відкритим. Бо поруч із антисемітизмом функціонували синагоги, євреї могли розраховувати на соціальну допомогу в своїх громадах, а також навчати дітей відповідно до релігійної традиції.

«На Західній Україні антисемітизм був усюди. Як і українофобія. Але єврейське національне, культурне, релігійне життя не було заборонено. Євреї мали можливість відповідати на цей антисемітизм. Поряд із великою кількістю газет польською мовою з антисемітськими статтями, друкувалося безліч газет польською мовою та їдиш з філосемітськими публікаціями. У польському Сеймі були депутати-євреї, які відстоювали інтереси свого народу. Тобто антисемітизм на українських землях Другої Польської республіки часто мав характер державного, відкритого. А антисемітизм в радянській Україні був латентним, прихованим. Якщо на вулицях Києва у 1930-х роках єврея або єврейку обізвали «жидами», то за це можна було отримати покарання. Офіційно позиція була такою, що в Радянському Союзі – «величній батьківщині всіх народів» – немає ніяких фобій. Але водночас – синагоги закриті, іврит заборонено, а єврею Києва пропонують стати радянською людиною. Пропаганда стверджувала: «Так, ви можете не забувати про своє єврейство або українство, але перш за все ви – радянські люди», – пояснює Анатолій Подольський.

ПАСТКА НЕЗНАННЯ

Попри всі заборони культурного життя єврейських громад, в 1920-ті роки багато єврейських письменників повернулися в СРСР з еміграції. Давид Гофштейн, Перец Маркіш, Давид Бергельсон – цвіт єврейської літератури на території України мовою їдиш. Деякі літературознавці називають це тріо фактичними спадкоємцями Шолом-Алейхема. Вони, як і багато інших, повірили Сталіну… Наприклад, повернувся великий українець Михайло Грушевський, якого політичним цькуванням за кілька років буквально звели в могилу. «Гофштейн, Маркіш, Бергельсон повернулися, щоб бути розстріляними 12 серпня 1952-го року в справі єврейського антифашистського комітету. Втім, до цього, в 1930-ті роки, вони стали рупорами радянської влади. Як відзначали дослідники, гасло Леніна нарешті запрацювало: культура за формою – національна, а за змістом – соціалістична, – каже історик Анатолій Подольський. – Бергельсон і Гофштейн, як Тичина, Рильський і Бажан, прославляли радянську владу. «Прошла зима, настало лето, спасибо Сталину за это», – висміювали таку творчість у народі. Їхні праці видавали мовою їдиш, українською, польською та іншими мовами. Це була трагедія людей. Так, їхні твори публікували, вони отримували квартири та гонорари. Проте, як ми вже зараз знаємо, в ситуації, що склалася, смерть завжди була поруч».

Історик каже, що саме в міжвоєнний період у СРСР виник термін «радянська єврейська культура» як частина юдаїки. В Академії наук УРСР навіть було відкрито кабінет єврейської історії та культури. Втім, захоплюватися режимом не варто: ідеологічно все було спрямовано на вихваляння СРСР та окремих керівників. У свою чергу Андрій Адамовський зазначає, що мета сучасних музейних концептів полягає в тому, аби пояснити реальне життя простих людей, зокрема в період перед Другою світовою. «Євреї Львова ніколи владу не вихваляли. Вони молилися тричі на день і вчили Талмуд. А євреї Києва Талмуд сховали удома…», – сказав меценат Андрій Адамовський.

Озвучуючи один з уроків Голокосту, Анатолій Подольський каже, що йому передував період перед початком Другої світової війни. «Наприклад, розвиток єврейської культури визначала радянська влада. Коли влада втручається в культуру – єврейську, українську, будь-яку іншу – це жахливо. Один з уроків Голокосту – це те, що суспільство перестало контролювати владу, і влада залякала суспільство. Тоді можна було творити Голодомор, Голокост…», – ділиться спостереженнями історик. А Андрій Адамовський додає, що ці висновки стануть основою для створення частини музейних експозицій. «Ми показуємо неоднозначність життя. Як саме на життя єврейських громад впливала влада. І чому так важливо громадянському суспільству не боятися контролювати владу», – каже співпрезидент «Ваад України».

ВИСНОВКИ…

Обговорюючи історію, дехто з нас любить повторювати, що нібито багатьох жертв можна було уникнути. Але іноді це справді – не просто міркування. Зараз, у контексті розвитку сучасних інформаційних технологій, складно повірити, що однією з важливих причин масового ув’язнення та загибелі єврейського населення після відступу радянської армії стало… незнання реальної ситуації, потворних уявлень нацистів про людство. Анатолій Подольський так і каже: коли 22 червня 1941 року почалася війна і Червона армія виявилася неспроможною чинити опір, мирне населення не уявляло, що прийдуть не німці, а підрозділи СС і Вермахту. Причина банальна – СРСР перебував у союзницьких відносинах з гітлерівською Німеччиною, відтак у ньому була заборонена антинімецька пропаганда в період з 1939 по 1941 роки. «Євреї Києва, Харкова, Львова і гадки не мали, що відбувається з їхніми одноплемінниками на території Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі. Вони не уявляли, що це не німці прийшли, а підрозділи СС і Вермахту. Багато євреїв старшого покоління пам’ятали німців із часів Першої світової й вважали, що німці нарешті повернуть те, що забрали більшовики, – все буде благородно і відповідно до закону. Нам вдалося зібрати безліч сімейних спогадів того періоду. Люди не евакуювалися, тому що думали, ніби нічого страшного не станеться. Навпаки – після голоду і репресій очікували полегшення. Але вони не знали, що німецька влада виявиться ще грубішою та жорстокішою, ніж радянська», – каже Анатолій Подольський.

Історик різкий у висловлюваннях: один тоталітарний режим допоміг іншому знищити євреїв. Відсутність евакуації або замовчування реальної ситуації – злочин проти людства. «Евакуювалися тільки ті з євреїв, які були робітниками спеціальних підприємств. Хоча радянському керівництву було зрозуміло, що першими жертвами окупованих міст і селищ стануть євреї. Найчастіше – діти, жінки та люди похилого віку. Чи це злочин? Абсолютно. Це такий самий злочин влади, як і під час Чорнобильської катастрофи, коли довгий час не евакуйовували жителів міста Прип’ять…», – завершує Анатолій Подольський.

Так незабаром виглядатиме меморіальна будівля та музей
Так незабаром виглядатиме меморіальна будівля та музей "Бейт-Кадішін", де відтворять події довоєнного періоду

Андрій Адамовський додає, що чергова річниця початку трагічного етапу Другої світової війни – це хороший привід сходити в музей або ознайомитися з історичними матеріалами в Інтернеті. «Ми працюємо над тим, щоб у найближчій перспективі «Ваад України» вдалося реалізувати заплановані музейні концепти Бабиного Яру і «Бейт-Кадішін», де окреме місце буде відведене подіям початку Другої світової війни на території України. Головне завдання цієї роботи – наштовхувати людей на висновки, тримати в тонусі думки. Анатолій Подольський правильно сказав: якщо суспільство втрачає контроль над владою, а владі вдалося залякати суспільство, тоді можливі й Голодомори, і Голокости. Це важливий висновок у пам’ятну дату – 22 червня, про який мають пам’ятати і суспільство, й політики», – заявив Андрій Адамовський.

Петро Сергеєв

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-