Звідки взялась у нас корупція? - 20.02.2018 01:44 — Новини Укрінформ
Звідки взялась у нас корупція?

Звідки взялась у нас корупція?

Блоги
1822
Ukrinform
Вона становить серйозну загрозу не лише національній безпеці, а й нашій державності

Щороку на рівні владних структур продовжують лунати гучні заяви та обіцянки щодо «рішучої» боротьби з проявами корупції, яка фактично з часу відновлення незалежності України глибоко проникла практично в усі клітини її державного механізму.

Мільйони ж наших громадян, яких корупція добряче допекла, вже втомилися від цих заяв та обіцянок, вони хочуть побачити конкретні, видимі результати боротьби не лише з цим ганебним явищем, а й хабарництвом. Точніше кажучи, таких результатів, коли б ніхто, без жодних винятків, поблажок і відкупу, не прикриваючись імунітетом, відповідним мандатом та недоторканністю, не мав жодної можливості уникнути кримінальної відповідальності і належного покарання.

Звідки ж узялися ці однозначно ганебні явища в нашій незалежній уже 27-й рік Україні? Що означають самі слова «корупція» і «хабар» та хто як їх сприймає і розуміє?

Як показав здійснений аналіз різних енциклопедично-довідникових джерел, існували й продовжують існувати різні тлумачення слова «корупція», яке походить від латинського «corruptio» («підкуп»).

Ось як це слово сприймалося й тлумачилося в часи існування радянської системи. Як відомо, суспільні процеси визначалися в «непорушному Союзі вільних республік» виключно догматичними стереотипами та ідеологічними штампами, які розроблялися і нав’язувалися суспільству кремлівськими правителями в усіх республіках. Тож і тлумачення цього слова було досить звуженим.

Зокрема, у виданому в 1980 році «Словаре иностранных слов» (М., изд-во «Русский язык») слово «корупція» подано виключно як «подкуп, продажность общественных и политических деятелей, должностных лиц в капиталистическом обществе» (виділено автором). Отак і не інакше: це там у них, за кордоном, але не в «найпрогресивнішій країні світу».

Автори ж «Юридического энциклопедического словаря» (М., изд-во «Советская энциклопедия», 1984 г.) взагалі закамуфлювали це слово як «користь». Із точки зору кримінального права, укладачі словника «розшифрували» це як «один из возможных мотивов преступления, состоящий в стремлении к наживе, обогащению путем совершения преступления».

Зовсім по-іншому сприймав це слово відомий свого часу письменник, лексиколог та етнограф Володимир Даль (1801-1872 рр.), автор не менш відомого «Толкового словаря живаго великорускаго языка» 1881 року видання: «користь» – це «страсть к приобретению, к наживе, жадность к деньгам, к богатству, любостяжание (зажерливість, користолюбство – укр.; прим. автора), падкость на барыш». Досить цікаво!

До речі, редакційна колегія згаданого вище російськомовного юридичного словника в переліку «антиобщественных проявлений» назвала також «стяжательство», «мздоимство», «злоупотребления по службе и в сфере обслуживания населения».

Ці явища були притаманні радянській дійсності, але всі вони не називалися корупцією, бо тоді вважалося, що це слово, як уже було сказано вище, іноземного походження, і, мовляв, це явище характерне лише капіталістичному суспільству.

Тож як не згадати в цьому контексті відомого шведського міністра, колишнього керівника зовнішньої та внутрішньої політики, графа Акселя Оксеншерна (1583-1654 рр.), який вважав, що «корысть – словно пыль, которую лукавый пускает человеку в глаза для того, чтобы он не знал ни справедливости, ни долга, ни чести, ни дружбы» («Энциклопедия мысли», м.Харків, вид-во «Прапор», 1995 р.)

Заглянемо в ще одне джерело радянського періоду. В четвертому (виправленому й доповненому) виданні згаданого вище «Советского энциклопедического словаря», який було видано 1989 року накладом у 2 млн 500 тисяч примірників, уже з’явилося слово «корупція». Але й тут воно подане лише як «прямое использование должностным лицом прав, связанных с его должностью, в целях личного обогащения». Вже дещо ближче до справжньої суті цього слова.

Не існувало б отих різних форм відвертої корупції у зниклій уже з карти світу тоталітарній, за визначенням 40-го Президента США Рональда Рейгана, «імперії зла», незалежна Україна їх би не успадкувала. Та, на превеликий жаль, окрім корупції, наша держава успадкувала від радянської системи багато чого іншого негативного, якого не так легко позбутися, враховуючи майже 70-річне перебування України в тій системі.

На відміну від видань радянської епохи, більш виразне тлумачення слова «корупція» знаходимо в іноземних друкованих джерелах. Це досить популярні, видані в США англомовні словники (1936-1991 рр.), в яких можна побачити слово «корупція» і відповідні його тлумачення. Поряд із іншими значеннями цього слова укладачі згаданих словників характеризують це явище як «продажність», «нечесність», «шахрайство», «порочність», «ганебність». «мерзотність», як «втрату щирості і чесності» і, нарешті, як «аморальність».

Вважаю, що в цьому випадку будь-які коментарі не потрібні, оскільки все й так досить добре зрозуміло.

А ось як подають це слово автори виданого вже в незалежній Україні «Нового тлумачного словника української мови» (м.Київ, вид-во «Аконіт», 2007 р.): «корупція – підкупність, продажність урядовців і громадських діячів». Як на мене, таке тлумачення занадто спрощене і не зовсім відображає дійсну сутність існування в нашій державі цього ганебного явища.

У цьому ж словнику є і слово «хабар»: це – «гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за будь-які злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто їх дає». До речі, за визначенням юристів, є три форми хабарництва: одержання хабара, його вручення та посередництво в передачі (в одержанні). Всі ці вияви відвертої корупції підпадають під кримінальну відповідальність.

Гадаю, що наведеної інформації більш ніж достатньо, щоб зрозуміти справжню «матерію» і сутність різних форм і проявів корупції, яка виявилася живучою і в пострадянській Україні та набула ознак системного явища. А це вже становить серйозну загрозу не лише національній безпеці, а й нашій державності, негативно позначається на міжнародному іміджі України, як не прикро про це говорити.

Як відомо, з 1 вересня минулого року набула чинності вистраждана Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Це, безумовно, надзвичайно важлива, знакова подія для нашого суспільства. Та поки не будуть викоренені з нашого життя такі злочинно-ганебні явища, якими є корупція та хабарництво, важко сподіватися на повноправне членство України в Європейському Союзі в найближчій перспективі. Про це не лише керівництву нашої держави, а й усьому нашому різнобарвному суспільству постійно і досить справедливо нагадують європейські партнери, які хочуть побачити справжні, а не словесні реформи в Україні в усіх сферах і галузях суспільного життя, в тому числі й результати реальної боротьби з корупцією, яка вже набувала форм злоякісної пухлини на тілі нашої Батьківщини.

На це ще раз небезпідставно звернув увагу Єврокомісар із питань європейської політики добросусідства і переговорів щодо розширення ЄС Йоганнес Гак, який чітко вказав, що Україні «ще залишається багато роботи, зокрема має бути посилена боротьба з корупцією». Хоча вважаю, що оприлюднене ним слово «посилена» є дещо зам’яким.

Тож тернистий шлях до кінцевої стратегічної мети – остаточного повернення (саме так!) України до об’єднаної європейської родини значною мірою залежить від того, наскільки послідовними і безкомпромісними виявляться подальші дії наших державних очільників, політиків, законодавців, судової системи, силових органів та створених антикорупційних структур.

Президент України Петро Порошенко охарактеризував боротьбу з корупцією «найболючішим і найскладнішим питанням», наголосивши при цьому, що це «не лише питання справедливості і торжества закону». Більш конкретно висловився Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який вважає, що «боротьба з корупцією – це питання честі, совісті і, врешті-решт, майбутнього нашої країни». Разом із тим він зауважив, що «корупціонерів затримують, ведеться розслідування, а потім суди їх випускають, бо немає справедливого суду» («Урядовий кур’єр», 28 вересня 2017 року, стор.3). Ось саме це і є величезною проблемою, яка потребує найскорішого вирішення. Як говорить англійське прислів’я: «Де є воля, там є і шлях».

Свого часу відомий британський письменник Джозеф Конрад (1857-1924 рр.) сказав: «Кожна нація відома в світі головним чином своїми пороками».

Як хочеться, щоб сучасну Україну, яка зазнала чимало знущань упродовж сотень років чужоземного над нею панування, неодноразових спроб позбавити її власної історії, перестали пов’язувати лише з таким ганебним явищем, яким є корупція. Тому треба частіше нагадувати всім, у тому числі й нашим громадянам, значна частина яких усе ще перебуває у полоні радянського менталітету і не знає справжньої історії своєї держави, про те, що дала Україна світові, який внесок зробили чимало представників української нації в розвиток, скажімо, США, Канади, Франції та багатьох інших держав. Українській нації, безперечно, є чим пишатися!

Юрій Богаєвський
«Баришівський вісник»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>