Голодомор. Геноцид. Подих смерті з московського потойбіччя…

Голодомор. Геноцид. Подих смерті з московського потойбіччя…

Блоги
1326
Ukrinform
Голодомор – єдине явище у житті людства, що характеризується сучасниками як щось безмежно страхітливіше за жахіття війни

ГОЛОДОМОР!!!  ГЕНОЦИД!!!

ПОДИХ СМЕРТІ З МОСКОВСЬКОГО ПОТОЙБІЧЧЯ…

Сплановане знищення Української нації – жорстоке, поганське, по сатанинськи нелюдсько-озвіріле…

Напевно, єдине явище у житті людства, що характеризується сучасниками (тими, кому вдалося вижити), як щось безмежно страхітливіше за жахіття війни.

Але давайте з вами проаналізуємо тодішні події:

ГОЛОДОМОР 1921-1923 років:

На вищому, державному рівні витончений грабунок Українських селян окупаційним совітським режимом.

Із кожною інтервенцією, з 1917 року починаючи, совіти відшліфовують свої розбійницькі напади, і вже станом на 1919 рік, у “красній” армії були сформовані та діяли цілі загони, що спеціалізувалися на вилученні хліба та худоби у селян, на загарбаних землях України…

Обравши для боротьби з народом стратегію ГОЛОДУ, червоні комісари отримали можливість не лише жорстокими методами подолати протистояння кровавому червоному режиму, але й наповнити бездонні комори ледачої, вічно п’яної Московії, ціною вимираючого з голоду, пограбованого Українського народу.

 Адже, незважаючи на посуху, хліб в Україні був, та червона Росія мільйонами пудів вивозила зерно, відриваючи його від селян, та прирікаючи їх на голодну смерть.

Особливо беручи до уваги той факт, що подаючи на західний світ прохання про продовольчу допомогу, Ленін та його соратники вели мову тільки про Поволжжя, замовчуючи факти про вимираючий з голоду, пограбований червоним совіцьким режимом південь України, звідки вивозився останній хліб та худоба, як на терени Росії, так і на експорт.

Особливо по-звірськи звучить розпорядження Леніна про "Необхідність розрізняти заклики до боротьби з голодом у Росії, від боротьби з неврожаєм в Україні".

ГОЛОДОМОР 1932-1933 років.

Відчуваючи реальну загрозу для  СРСР, (Потворного монстра, що являв собою нову маску московської імперії на світовій мапі),  Сталін & Ко… вирішують використати та продовжити практику Леніна та його чекістського бандформування, але ще з більшим сатанинсько-лютим розмахом.

Смертоносні жорна комуністичного, московського режиму з новою ще запеклішою жорстокістю заповзялися перемелювати волелюбний дух Української нації, ГЕНОЦИДОМ намагаючись подолати національно-визвольний рух. 

Побудова “світлого комуністичного майбутнього” здійснювалася ціною мільйонів загиблих від штучного голоду, у нелюдських муках помираючих Українців. Заганяючи до колгоспів усіх тих, кого зламали – тих кого зламати не вдалося, пограбованих господарів,  вивозили до холодного Сибіру.

Прохаючи шматочок хліба, попід тини, ридаючи помирали діти, сотнями, тисячами за один день.

І все це відбувалося під веселу музику пропагандистських фільмів про “успішну та процвітаючу радянську державу”,  рекламуючи західному світові експорт українського хліба, змеленого з вирваних колосків, що в агонії підбирали кістлявими руками помираючі від голоду у смертельних муках Українські діти.  Вивозилися сотні тон Українського хліба, до котрого тяглися повільно з голоду божеволіючи, вигнані з власних домівок Українські селяни.

 Ще напередодні, на партійних зборах влітку 1930 року, керівник Компартії України Косіор проголосив:

- Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати врожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями…

Дух злоби і людиноненависництва, дикий танець на кістках загиблих… Лютує червоний московський звір на спаплюженій, загарбаній Українській землі.

Світове Українство намагається рятувати своїх братів…

Немов голос Христа лунає заклик церкви з уст великого духовного батька Української нації  митрополита Андрея Шептицького:

- Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян.

Пізніше належну оцінку тим жахіттям що втілювалися радянським режимом відносно нашого народу, дали ряд представників світових спільнот.

Одне з найяскравіших свідчень американського історика, політолога, дослідника голодомору в Україні Джеймса Мейса:

- Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем. – Сказано на міжнародній конференції про Голокост і геноцид у Тель-Авіві у 1982 році.

ГОЛОДОМОР 1946-1947 років.

Післявоєнна розруха, господарства та й уся економіка “страны совєтов” перебувала у жалюгідному стані…

Але керуючись непоборним бажанням придушити остаточно будь-які прояви спротиву, та переслідуючи маніакальне бажання показати всьому світові “процвітаючий радянський соціалізм”, що прямує “семимильними кроками”, долаючи “загниваючий капіталізм”,  московська орда знову влаштовує на Україні голодомор.

Тож цього разу голод також був спричинений не настільки повоєнним неврожаєм, настільки спланованою, звірською акцією Сталіна та політбюро комуністичної партії, з метою вилучити в Українського народу залишки зерна, тим самим знову, в чергове придушити спротив звірствам російсько-більшовицької диктатури.

А тоді хліб вимінювали у європейців на передові технології, продавали, чи й просто дарували його “братнім режимам” у соціалістичному таборі…

Тим самим демонструючи “велич і успіхи” СРСР…

Таким чином 1946-го було вивезено 350 тисяч тонн зерна до Королівства Румунія, у 1947 – 600 тисяч тонн зерна до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А у південних областях України стрімко поширювався голод, і лише за перше півріччя 1947 року, офіційно було зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Маніакальна імперська злоба та пихатість, що коштувала понад мільйон життів Українців…

Штучні голодомори (пік жорстокості та несамовитої сатанино-московської люті яких припав, звісно, на час геноциду 1932-1933 рр.), влаштовані  російсько-більшовицьким (комуністичним)  режимом – є факт безсумнівний, та і не новий по своїй суті.

Азіатські ординці завжди, не маючи можливості взяти міста чи фортеці штурмом, починали облогу і морили людей голодом.

Особливість московського звірства у даному випадку полягала у тому, що голодом, по декілька років під час трьох голодоморів, знищували не окремі міста, а цілий народ.

АЛЕ Ж ЧИ ЦЯ ЖОРСТОКІСТЬ БУЛА ПОРОДЖЕННЯМ ЧЕРВОНОЇ РОСІЇ, А ЧИ ГОЛОДОМОР Є ОДНИМ З ЕТАПІВ БАГАТОВІКОВОЇ ВІЙНИ МОСКОВІЇ (РОСІЇ) ПРОТИ УКРАЇНИ, ЩО В ЦІ РОКИ СЯГНУЛА ВЕРШИНИ ОСОБЛИВОЇ ЗЛОБИ ТА ДЕМОНІЧНОГО ЗВІРСТВА?

Тож, починаючи роздуми, ще раз пригадаймо слова американця Джеймса Мейса:

- Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем.

Тобто, щоб остаточно окупувати, знищити  народ, націю перетворити на юрбу рабів, Московії потрібно було знищити інтелігенцію, культуру, мову і традицію… ТОБТО ВБИТИ ДУШУ НАРОДУ.

Початки цього протистояння давні, першу письмову згадку знаходимо ще майже тисячу років тому:

- 1093р. – Київський літопис «Временник» писав: «Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці».

І з тих часів триває активна, гібридна війна Московії проти України, з метою послабити наш народ та повністю упокорити його.

Ведеться вона на усіх можливих напрямках:

- Економічному.
- Культурологічному.
- Інформаційно-пропагандиському.
- Ну й звісно, тривають постійні спроби збройним шляхом загнати до ярма рабства Український народ...

РОЗГЛЯНЕМО ЛИШЕ ДЕКІЛЬКА ПРИКЛАДІВ:

- 1169 р. – Володимиро-Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: «Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року.» Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. («И граби-ша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю й не було помилування нікому ж»). У Києві на той час існувало 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись зі столиці Візантії - Царгорода. Пізніше москвини перейменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків вважають 1169 рік, роком народження Московії.

- 1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

- 1500 р. – Московське князівство приєднує до сeбе Чернігівську та Сіверську землі.

- 16 сторіччя – Поява в Москві теорій «Москва - Третій Рим» та «Москва - Новий Київ», які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.

- 16-18 сторіччя – По всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чинбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гончарень. Під кінець 18 сторіччя Московщина знищила усі великі та середнього розміру українські мануфактури усілякими заборонами, надмірними податками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто й відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промисловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.

- 1627 р. – Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити. Було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького, разом з іншими авторами, та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

- 1652 р., 1 жовтня – Земський Собор ухвалив рішення про приєднання України до Московії.

- 1654 р. – Наказ царя Олексія Михайловича українцям: «разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах, постригите».

- 1667 р. – Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, окрім Московщини, але на своєму кордоні вона накладала на українські товари велике мито.

- 1689 р. – Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «...к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», – визнали москалі у 1905 р. («Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова»).



- 1677 р. – Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

- 1690 р. – Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17 ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».

- 17-18 сторіччя – Москвою впроваджується економічна війна проти України у різних напрямках. Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-чорноморських портів на 100% більше ніж з балтійських портів, а також тарифів на перевезення. Привезти готові вироби з Московщини до України виходило удвічі дешевше, ніж з України до Московщини. Московський уряд наклав великий податок на український цукор, у результаті весь вивіз українського цукру опинився у московських руках.

- 1709 р. – Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі «...товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», – писав свідок, кошовий Стефаненко.

- 1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Русія – Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підмінюють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як «Росія»).

Продовжувати список злочинів “братнього” народу, вірніше московської імперії, що протягом сторіч, мов хамелеон, тільки й міняє своє обличчя, звісно можна сотнями.

Але навіть і всього вище сказаного цілком достатньо, щоб зрозуміти що вся системна, гібридна війна північної орди, Московії, проти України ведеться майже тисячу років, і не припинялася ані на мить, включно до наших днів.  І ГЕНОЦИД, ГОЛОДОМОР є насправді складовою, (жахливою, смертельною, по-бісівськи жорстоко витонченою), але все ж таки складовою частиною, системної, антилюдської політики Росії.

Та найстрашніше у цій тисячолітній історії боротьби за Правду, є те що всі анексії, ГОЛОДОМОРИ, ГЕНОЦИДИ, не пройшли безслідно, вони по собі залишили зерно, що породило багатолику юрбу манкуртів, які, втративши історичну та генетичну пам’ять, лементують зараз, у наші дні прославляють катів свого народу, закликають на Українську землю вбивць своїх батьків.

А ще небезпечніше, коли дух яничарства та манкуртства полонив тих, хто претендує на місце духовних провідників народу.

Я хочу знову пригадати слова справжнього духовного батька Українського народу - митрополита Андрея Шептицького: – Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян.

Скільки в них турботи і батьківського тепла до своїх духовних дітей. Серце архипастира, б’ючись лебідкою, звертається до цілого світу, митрополит розділяє біль і втрату всього свого народу, молитвою та духом перебуваючи поруч із кожним конаючим з голоду Українцем.

І яка протилежність позиція людини, що також претендує на роль одного з духовних лідерів Українського народу, так званого “митрополита”, предстоятеля так званої “церкви” УПЦ МП Онуфрія (Березовського), а за ним звісно що вторують і всі московитські попи, які насправді сповідують “духовні скрепи віри московської”.

І якщо ми надіємося на те, що сьогодні, особливо коли Москва відкрито, не тільки всій Україні але й усьому світові показала своє обличчя агресора, в час коли світові спільноти єднаються підтримкою з Українським народом та санкціями намагаються, хоча б частково, зупинити московського звіра. У цей важкий і священний для України час, вже ніхто не смітиме паплюжити світлу пам’ять тих, хто став жертвою російсько-комуністичного терору….

Але ж ні – саме “митрополит” Онуфрій, своїми словами та своєю позицією чинить чергову наругу над мучениками що загинули в час ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ, лукаво топчеться по кістках тих, що пухли з голоду, насміхається відверто з дітей, що слізно благаючи шматочка хліба, штабелями помирали на вулицях під парканами…

- Голодомор – це було напоумлення, смиренність з боку Господа нашої гордині, яка повстала проти себе самого, проти буття людини.  Є такий український вираз, трохи вульгарний – катюзi по заслузi. Ми отримали те, що заслужили...

Це слова предстоятеля УПЦ МП “митрополита” Онуфрія (Березовського).

ЛЮДИ, ВІН ОБЗИВАЄ «КАТЮГАМИ» МІЛЬЙОНИ МУЧЕНИКІВ, ЩО З ГОЛОДУ КОНАЛИ, У СТРАШНИХ МУКАХ ВМИРАЛИ ЧЕРЕЗ ІМПЕРСЬКІ АМБІЦІЇ МОСКОВСЬКИХ ОРДИНЦІВ…

І це відбувається в той час, коли досліджуючи часи голодомору, ГЕНОЦИДОМ проти нашого народу визнали Голодомор безліч країн та світових спільнот.

 - Я усе більше й більше ототожнював себе зі стражданнями жертв, число яких зростало в міру того, як продовжував вивчати історію. Я зрозумів, що пам'ять не тільки покликана реєструвати події минулого, а й стимулювати совість людини: – Говорить Рафал Лемкін…

ТА ЧИ Є СОВІСТЬ У ЯНИЧАРІВ І МАНКУРТІВ?  НЕХАЙ ВОНИ Й НАПНУЛИ НА СЕБЕ РЯСИ…

Скільки лицемірства і ядучої злоби у словах головного “духовного” адепта “рузького міра”, Онуфрія.

Коли він мовить наступні “істини” диктовані з Кремля:

- Є такі сили, які намагаються зробити голодомор клином між Росією і Україною, мовляв, росіяни, росіяни пригноблювали українців.

І це в той час, коли вже цілому світу відомо що як говорить той же Рафал Лемкін:

- Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації.

ХТО МАЄ ВУХА СЛУХАТИ, НЕХАЙ СЛУХАЄ!!!

А ми з Вами запалімо свічку пам'яті...!!!

Запалімо свічу молитви у своєму серці...!!!

Свіча незабуття нехай палає у нашій свідомості...!!!

Молімося за тих, хто став жертвою Голодомору-геноциду, як сатанинсько-нелюдської злоби московитського імперського режиму.

І пам’ятаймо:

- Народ живий доти, допоки живе його генетична пам'ять...

- Пам'ятай щоб вшанувати!..

- Пам'ятай щоб запобігти!..

- Пам'ятай щоб дати відсіч сьогодні!..

СЛАВА ХРИСТУ – СЛАВА УКРАЇНІ!!!

СЛАВА І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТИМ, ХТО СТАВ ЖЕРТВОЮ КРИВАВОГО МОСКОВСЬКОГО РЕЖИМУ!!!

Микола Мединський
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-