Не треба «здавати» Донбас московським байстрюкам

Не треба «здавати» Донбас московським байстрюкам

Блоги
1580
Ukrinform
Три роки я такого не чув від Віталія Портникова, аж ось знову…

Причому, якщо у 2014-му він оголошував концепцію про неукраїнське єство Донбасу як свою власну, вистраждану, то цього разу вирішив заховатись за спинами «полум’яних більшовиків» – товаришів Артема (Сергєєва), Сталіна і Лєніна. Слід гадати, для нього це набагато більші авторитети в українському питанні, ніж такі уродженці Донбасу, як Микола Скрипник, Володимир Сосюра, Іван Дзюба, Микола Руденко. І ще багато інших, які самим фактом свого походження перекреслюють «напрацювання» всіляких зайд.

А ЩО СКАЖЕ ТОВАРИШ СТАЛІН?

Нижченаведений діалог прозвучав в ефірі YouTube-каналу UKRLIFETV 

– Це те, що колись Йосип Віссаріонович Сталін сказав Артему Сергєєву. Той сказав: «Донбас повинен бути в Росії». – Ні! В Україні, Фєдя.

– Так ось як, виявляється! (захоплено відгукується ведуча)

– Артем (Сергєєв) був тоді головою Раднаркому Донецько-Криворізької республіки і хотів, щоб Донбас був у складі Росії. Він вважав, що це Росія. І Ленін зі Сталіним йому пояснили, що ти можеш вважати все, що завгодно... Але важливо, щоб населення Донбасу розбавило цю селянську українську вольницю. Це є в архівах. Це не якісь слова, сказані в повітря. Це питання рішення ЦК РКП(б).

Судячи з тональності, з якою він переказував слова пролетарських вождів, Віталій Едуардович цілком і повністю поділяє їхню думку: населення Донецького кам’яновугільного басейну ні для чого більше не придатне, окрім як «розбавляти» собою українську вольницю. З яких архівів почерпнута інформація – гадки не маю. І не бачу жодної потреби перевіряти точність сказаного. Може, десь щось таке Сталін (чи дуетом з Володимиром Іллічем) і бовкнув, аби заспокоїти соратника. Ну, то й що?

Мало що здавалося важливим революційним ватажкам у кожен конкретний момент громадянської війни, що саме тоді починала розгоратися. Сьогодні вони проголошують право націй на самовизначення – а завтра банди Михайла Муравйова влаштовують у Києві різанину, якраз за національною ознакою. Сьогодні Ленін проголошує «Декрет про землю» – а вже завтра продзагони починають трусити комори ощасливлених новими наділами селян. Революційну доцільність ніхто не скасовував. Як і «бійки під ковдрою» всередині РСДРП(б).

Тут саме час нагадати, хто він такий – цей... Фєдя. І яке відношення він мав до Донбасу. Народився цей діяч досить далеко від наших місць – у Фатезькому повіті Курської губернії. Після революції 1905 року тинявся мало не по всій земній кулі, діставшись аж до Брісбена в Австралії. Повернувся в липні 17-го підданим Британської Імперії – і відразу ж очолив більшовицьку фракцію в Харківській раді. Ох уже ці мені політемігранти. Яка потужна закваска! Ленін. Троцький, Зинов’єв... От і Артем – не встиг прибути до революційної Росії, як відразу – у вожді. Правда, не першого ряду.

Далі – порівняльна хронологія. 25 грудня 1917-го в Харкові була проголошена Українська соціалістична радянська республіка, кордони якої, зокрема й східні, збігалися з тими, що їх оголосила ІІІ Універсалом Центральна Рада. Донецька республіка, навіть за даними її апологетів, виникла двома місяцями пізніше. При нагоді я, можливо, детальніше розповім про це анекдотичне «державне» утворення; поки ж зазначу, що в умовах, які склалися на той момент, ні Ленін, ні тим більше «наркомнац» Сталін не могли серйозно сприймати вимоги про включення частини УНРР в РСФРР. Їм тільки бійки у власних лавах не вистачало.

ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Однак продовжимо хронологію. Того, що Портников називає «Донецько-криворізькою республікою», насправді не існувало жодного дня. 12 лютого 1918-го самозваний IV ОБЛАСНИЙ з’їзд Рад робітничих депутатів Донецького басейну та Криворізького району 50-ма (!) голосами (самих лише місцевих рад на теренах «республіки» налічувалось 140) затверджує резолюцію «більшовика» Семена Васильченка, згідно з якою для управління регіоном обирається ОБЛАСНИЙ комітет, який, у свою чергу, призначає рада КОМІСАРІВ (в тексті резолюції слово «народний» відсутнє).

Завершується резолюція ну, дуже красномовною фразою: «В целях возможности Совету Народных Комиссаров немедленно приступить к выполнению возлагаемых на него съездом обязанностей съезд постановляет предложить в Петрограде Совету Народных Комиссаров отпустить для Совета Донецкого бассейна один миллион рублей». Навіть не знаю, як краще можна було б продемонструвати безпомічність щойно утвореної… структури.

Інформація почерпнута мною із книги Володимира Корнілова (з дарчим написом автора) «Донецько-Криворізька республіка: розстріляна мрія». Клінічний українофоб Корнілов вже як тільки не оспівував «мрію» австралійського заробітчанина Федора Сергєєва та його таких же безрідних спільників, але навіть з його книги можна побачити, що нічого путнього з їхньої затії не вийшло.

Вже не пам’ятаю, як мені вдалося пробратись у 2011 році на презентацію корніловської «монографії» в Луганській філармонії. Але таки пробрався. І навіть примудрився поставити йому запитання: «А чи знало населення «республіки», що воно опинилось під її юрисдикцією?» Авторові, мабуть, обіцяли не допустити «провокацій», то ж він у розпачі видав правду: переважна більшість про появу цього смішного утворення просто не почула. Офіційно ж «республіку» «послали» у відомому напрямку не лише ради селянських депутатів регіону, але й навіть чисто пролетарська Катеринославська. І з таким «доробком» Фєдя прийшов чогось вимагати в самого Леніна?!

…14 лютого збирається обласна рада, яка призначає вісьмох комісарів. 18 лютого німці, яким набридло слухати просторікування Троцького в Брест-Литовську, починають наступ по всьому Східному фронту, в тому числі і на території України. 27-го «рада комісарів» постановила «приступить к полной мобилизации военных сил республики». 5 березня у Харкові було введено воєнний стан; 7-го почали обговорювати питання про закриття підприємств міста. 21-го була створена евакуаційна комісія, яку особисто очолив Артем.

На цьому, власне, історія «республіки» й завершилась. Решта – це двомісячне драпання її «комісарів» із награбованими в банках Харкова та на підприємствах Донбасу валютою, золотом і кольоровими металами до Царицина. Під крильце до тов. Сталіна. Так що, думаю, коли прийде час стягувати з Московії репарації, треба буде не забути вставити в рахунок і Артемові... подвиги.

ПРОВИДЕЦЬ ЛЕНІН

До речі, якщо вже Портникову цікаво докопатися до причин, за якими цю саму «ДКР» ЦК РСДРП(б) не розігнав із перших же днів її проголошення, так це саме німці. Більшовики сподівалися, що після укладення миру між РРФСР і Німеччиною війська останньої впруться в кордони щойно створеної «радянської республіки», притьмом «приєднаної» до Совєтської Росії, і далі не посунуть. Втім, Ленін в таку можливість не вірив з самого початку:

«Что касается Донецкой республики, передайте товарищам Васильченко, Жакову и другим, что, как бы они ни ухитрялись выделить из Украины свою область, она, судя по географии Винниченко, все равно будет включена в Украину и немцы будут ее завоевывать. Ввиду этого совершенно нелепо со стороны Донецкой республики отказываться от единого с остальной Украиной фронта обороны. Межлаук был в Питере, и он согласился признать Донецкий бассейн автономной частью Украины; Артем также согласен с этим; поэтому упорство нескольких товарищей из Донецкого бассейна походит на ничем не объяснимый и вредный каприз, совершенно недопустимый в нашей партийной среде» (лист до Серго Орджонікідзе від 14 березня 2018-го, ПЗТ, т.50).

Ще питання: а чим товариші Ленін і Сталін, за версією Портникова, збиралися «розбавляти» українську вольницю? Корнілов пише, що перед початком Першої світової «в Донбасі були сконцентровані 262 тисячі робітників, переважно у вугільній та металургійній індустрії». Навряд чи Перша світова додала цій території пролетаріату. І цієї маси повинно було вистачити, щоб «зв’язати» національну стихію 30-мільйонної країни!? Це вони серйозно?

До речі, українські «більшовики» на чолі з Георгієм П’ятаковим і Євгенією Бош чомусь подібними міркуваннями не керувалися і вимагали передачі їм під контроль всієї території України, права на яку (територію) проголосила до них Центральна Рада. Що, П’ятаков був поганим «більшовиком» і меншим великоросійським шовіністом, ніж Федір Сергєєв? Так і Центральна Рада не навмання ж заявляла свої територіальні претензії. Може, тут діяли зовсім інші міркування?

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ УКРАЇНИ

Почати, мабуть, варто з того, що до 1897 року існування українців, як нації, не визнавалося взагалі, поки не провели всеросійський перепис. Раптом з’ясувалося, що на величезній території південного заходу імперії 22 мільйони людей розмовляють на «малоросійською» (в дужках – українською) мовою. В тому числі й на землях, які нині займають Донецька та Луганська області. А там і 1905-й рік наспів. І вкотре явно постало традиційне расєйске питання «Що робити?» Імперія ж руйнувалася...

Місяць тому в Сєверодонецьк заглянув із лекцією «LikБез. Історичний фронт». З лекцією «Формування східного кордону України. Український Донбас» виступив уродженець райцентру Марківки, а сьогодні старший науковий співробітник Інституту Історії НАН України Геннадій Єфіменко. Власне, мені майже все, про що розповів історик, було відоме (у загальних, зрозуміло, рисах), крім одного. Виявляється, після громових розкатів першої революції вчені кола імперії серйозно занепокоїлися її «перебудовою».

Єфименко розповів про проект петербурзького вченого Костянтина Фортунатова, який пропонував облаштувати країну за прикладом Північноамериканських сполучених штатів. При цьому російські штати повинні були утворюватися з урахуванням етнічної приналежності основної маси їхнього населення. Всього Фортунатов поділив імперію на 16 штатів, приблизно по 7 мільйонів людності в кожному. У цих 16-ти три були українськими: Малоросійський на північному сході нинішньої України, Південно-Західний на північному заході і Новоросійський, який займав би південь України, включаючи Донбас (із Таганрогом і шахтами), Бессарабію (з Кишиневом) і Крим.

Крим і Бессарабія не були переважно українськими, але тут, на думку автора проекту, включалися міркування суто господарські. Приблизно такі самі, якими керувався радянський уряд в 1954 році, передаючи півострів до складу України.

Зрозуміло, цей проект не був єдиним; напевно висувалися проекти, скажімо так, альтернативні. Самі лише «столипінські краватки» чого варті. Але врешті-решт у суспільстві утвердилася думка про пріоритет у державному будівництві національного над економічним, і той же Ленін, розмірковуючи про право націй на самовизначення, оперував, серед іншого й викладками Фортунатова. Так що Артем зі своєю ідіотською вимогою, і повинен був виглядати в очах вождя, таким собі австралійським аборигеном з бумерангом на поясі.

Добре було би з’ясувати, чому точку зору того «австралійця» сьогодні, майже через століття, поділяє маститий український публіцист. У вищеназваній передачі він пояснював своє відторгнення українського Донбасу виборчими проблемами. Мовляв, приєднають окуповані території – а тамтешні виборці продовжать голосувати за тих самих, хто, власне, до окупації й привів. І знову Україна переорієнтується на Москву… Дивний висновок, особливо з огляду на те, що сам же Портников багато разів наголошував: повернення Донбасу можливе лише після розвалу Росії. І на кого ж орієнтуватимуться тоді екс-«регіонали»?

Власне, вірогідність їхнього реваншу я би зовсім не виключав, але він можливий тільки в тому разі, якщо ми сидітимемо, склавши руки. Тим часом, методів запобігти такому розвитку подій вистачає. Найпростіший – використання старого доброго адмінресурсу. Скажімо, на Луганщині на останніх виборах – від загальноукраїнських партій до ОТГ перемагають, переважно, представники БПП і «Нашого краю». Там, де раніше безроздільно панувала ПР. Розумію, керуватись ним не зовсім безпечно, але ж ніхто не каже, що він має бути єдиним.

Єдина вимога: досить уже здавати нас московським байстрюкам – навіть «китайський» мур уздовж лінії розмежування «корінній» Україні благополуччя не забезпечить

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Старий Донецьк на малюнку Ірини Ожерельєвої

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-