Володимир В'ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті
Проект УПА з'явився ще в 1921 році - у отамана Тютюнника
14.10.2017 09:00 3560

Першим, кого звільнив після виборчої перемоги Януковича зі Служби безпеки України її свіжопризначений очільник Валерій Хорошковський, був Володимир В'ятрович. Це звільнення збіглося у періоді не лише з фактичним закриттям історичного архіву, а й із закриттям контррозвідувального напрямку роботи по Росії і супроводжувалося ще однією гучною справою. Львівського історика, який займався історією УПА – Руслана Забілого зустріли з потягу «Львів–Київ», чотири години тримали на допиті у тій же структурі, вилучили комп'ютер, запитували – для чого йому УПА та пропонували «подумати про сім'ю». Покинувши будівлю СБУ, Руслан – на вигляд, типовий галицький ботан (зараз очолює Львівський музей «На Лонцького») – дав сотню інтерв'ю, в яких інтелігентно пообіцяв усім зацікавленим сторонам, що тему УПА не покине.

Додам ще: мої матеріали про учасників УПА збирали тисячі обурених коментарів читачів із російськими IP-шними адресами. Рафінований випадок битви навіть не за історію, бо заперечувати це безглуздо, за  пам'ять про цю історію.

Мучило нашого північного сусіда це УПА – і досі мучить. Хоча пора б вже звикнути. Але годі вже з ними.  Давайте про нас. Історія визвольного руху вийшла на телеекрани, ми вчимо історію УПА з фільмів "Століття Якова" і "Червоний". Це добре. Але недостатньо. Дні вшанування УПА, які відбуваються у жовтні, стають імпульсом для знань про армію. Цього разу Інститут національної пам'яті проведе дні пам'яті "Українська історія без брому та нафталіну» (це Винниченко сказав, що українську історію не можна читати без брому). А ми вирішили поставити Володимиру В'ятровичу 10 запитань про УПА, відповіді на які знати цікаво і корисно.

- Чому день УПА святкуємо 14 жовтня? Чому з'явився слоган: УПА народилася 14 жовтня?

- Жодна армія не народжується в один день. І будь-які так звані "дні створення армії" – це те, що робиться вже постфактум, ретроспективно. Просто призначається певний день.

14 жовтня вважається Днем створення УПА з 1947 року. То вже на той момент фактично діяла 5 років УПА. Тобто, відповідне рішення було ухвалене Українською головною визвольною радою – таким парламентом підпільним. Чому саме 14 жовтня? Тому що, по-перше, історично справді в кінці 1942 року починається розгортання збройних відділів, які потім перетворюються на рубежі якраз 1942-1943 років на Українську повстанську армію. Тобто, це якраз приблизно цей період – кінець 1942-го року, коли починається вже антинімецька, антинацистська боротьба.

Керівництво УПА вписало свою боротьбу в ланцюжок боротьби українців за незалежність. І ми продовжили це успішне будування того ланцюжка

Сама дата 14 жовтня – символічна. 14 жовтня – це свято Покрови, а Покрова з часів козацтва вважається покровителькою українського війська. Ми знаємо, що на Січі була церква Покрови, ми знаємо, що 14 жовтня вважається Днем українського козацтва дотепер.

Очевидно, що це було бажання керівництва УПА вписати свою боротьбу в ланцюжок боротьби українців за незалежність. Я вважаю, що вони зробили дуже правильно і дуже успішно. І до певної міри можна сказати, що ми продовжили це успішне будування того ланцюжка, тому що вже два роки, як 14 жовтня стало Днем захисника України, і в цей день ми відповідно згадуємо і сучасних захисників і захисниць, тобто тих, хто бореться зараз зі зброєю в руках.

- А назва «Українська повстанська армія» коли утвердилася?

-  Сам проект УПА, якщо можна так сказати, з'явився ще в 1921 році. У 1921 році так називалися збройні загони отамана Тютюнника. Тоді абсолютно вся територія України була завойована більшовицькою Росією і, очевидно, була, остання військова спроба відвоювати незалежну Україну. Збройні загони увірвалися глибоко в радянські тили, мали завдання підняти повстання, але вже було надто пізно. Це вже був листопад, вже була невдала погода, повстання не вдалося розвинути. Вояків тієї Української повстанської армії було розгромлено. Частина з них потрапили в полон і були розстріляні під Базаром тоді ж у 1921 році.

І, власне, ця дата, це місце, бій під Базаром стали ще однією трагічною датою в українській історії. Це якраз час першої появи цієї назви, цього бренду – УПА – в українській історії.

Потім у 1941 році цю назву використав для українських національних загонів вже Тарас Бульба-Боровець, який ще влітку 1941 року починає розгортати загони для боротьби з рештками Червоної армії та протидіяти спробам створити загони радянських партизан на території Полісся.

У 1943 році цю назву переймають на себе вже відділи, створені оунівцями-бандерівцями. У них була ідея: називати свої підрозділи – Українська визвольна армія, але на той момент вже набула популярності Українська повстанська армія. То вони вступили в перемовини із Бульбою-Боровцем.

Це були важкі переговори, по суті, про те, хто буде командувати повстанською армією. Тут перемовини наткнулись на потужну особисту амбіцію Тараса Бульби-Боровця, який бачив тільки себе командиром всієї армії, на що не могли погодитися бандерівці, які на той момент мали вже набагато більш чисельні збройні відділи, мали величезну структуру, розкинуту по всій Західній Україні, і вони не могли погодитися те, щоб стороння людина їх очолювала.

Радянська теза про те, що нібито УПА було створено німцями, – абсолютно брехлива. УПА була якраз реакцією спротиву на німецьку окупаційну систему

Але в ході одного з цих раундів переговорів, здається – це було ще в квітні 1943-го року, було досягнуто згоди про використання цього бренду – УПА. Потім переговори зайшли в тупик, розсварилися. Бандерівці частину збройних загонів, які очолював Тарас Бульба-Боровець, змусили силою приєднатися до УПА.

Бульба-Боровець вирішив перейменувати свій загін УПА в Українську народно-революційну армію. Тож на той момент вже власне УПА, бандерівська УПА як така, стала абсолютно домінуючою в українському визвольному русі на Волині, на Поліссі й на всій Західній Україні і, по суті, з того часу, з другої половини 1943-го року, ця назва є вже закріплена за цієї армією, яка створювалася за ініціативи і за безпосередньої участі організації українських націоналістів-бандерівців.

Це не означає, що це була бандерівська армія. Насправді армія була значно ширша, ніж виключно у Бандери, тому що туди включилися й частина бульбівців, і частина мельниківців, і частина представників інших політичних течій. Але абсолютною більшістю тих, хто влилися в УПА, були звичайні сільські жителі даної конкретної місцевості, де поблизу діяли відділи УПА, і, очевидно, що в першу чергу їх штовхала в УПА жорстока окупаційна політика німців.

І тут треба розуміти, що радянська теза про те, що нібито УПА було створено німцями, – абсолютно брехлива. УПА почала творитися власне в той час, на рубежі 1942-43 років, коли фактично вся територія України була окупована німцями, і УПА була якраз реакцією на німецьку окупаційну систему. Так, вона потім продовжила свою боротьбу і проти радянської влади, але починалася вона саме як антинімецька відповідь на німецьку окупаційну політику.

- УПА-Північ, УПА-Схід, УПА-Захід – вони дійсно мали єдине командування й існували як армія, чи кожен діяв сам по собі?

- Ні, в жодному випадку. Особливість Української повстанської армії полягала в тому, що її на початку створювали за зразками регулярних армій. Таким чином, створювалося й головне командування, і головний військовий штаб, оперативні штаби, були звання, були нагороди.

В умовах Другої світової війни, розгорнути УПА як регулярну армію в повній мірі – не було можливості. Через це вона стала певною мірою гібридом регулярної і партизанської армії. Але не була повністю партизанською армією, тому що партизанська армія – це армія, яка має певний тил, який забезпечується, тобто має так звану «велику землю», якусь країну, яка її забезпечує, а вона просто є частиною іншої армії, яка бореться за лінією фронту.

УПА черпала свої ресурси виключно з тієї території, на якій безпосередньо діяла, не отримуючи якусь додаткову допомогу

Натомість УПА не мала якоїсь «великої землі», яка б мала її забезпечувати. Вона будувалася виключно на тих ресурсах, які їм надавало українське населення. Через це, попри те, що УПА використовувала партизанську тактику, вона була особливою.

Власне, це слово – «повстанська армія» – найкраще висвітлює її особливість, тому що вона черпала свої ресурси виключно з тієї території, на якій безпосередньо діяла, не отримуючи якусь додаткову допомогу.

Очевидно, що були проблеми із зв'язком у повстанській армії, тому що радіозв'язку ефективного фактично не було – за винятком якогось короткого періоду там використовувалися кур'єри. Очевидно, що цей брак зв'язку часто призводив до того, що окремі командири, отримуючи якість загальні положення щодо тактики і стратегії в даний конкретний період, брали на себе відповідальність щодо інших дій на рівні командирів.

Головною оперативною одиницею УПА була сотня – це відділ від 120 до 180 вояків і, власне, на рівні командира здійснювалося безпосередньо оперативне командування окремим боєм, конкретною акцією. Але, здійснюючи ту чи іншу конкретну збройну акцію, він на той момент вже мав вказівки щодо загальної тактики і стратегії: чому це робиться, для чого це робиться, і як це вписується в загальну картину. Фактично такий зв'язок між командуванням УПА і конкретними відділами підтримувався протягом усього часу діяльності повстанської армії, попри ці труднощі, які існували.

І головне: саме командування УПА, а також політичний провід, яким була Українська головна визвольна рада, визначала ось цю політичну стратегію.

Тобто знову-таки, більші структурованість і зорганізованість були реакцією чи аналізом досвіду з 20-х років. Нагадаю: в 20-ті роки теж був дуже активний повстанський рух, особливо в Центральній і Південній Україні, але, на відміну від УПА, він не мав якогось єдиного командування, не мав якоїсь єдиної стратегічної лінії, фактично координувався виключно на низовому рівні. І це призвело до того, що дуже багато енергії було витрачено на якісь взаємні поборювання.

Дотепер вважали, що останній бій УПА відбувся 1960 року. Зараз знаходимо матеріали, які говорять про 1967 рік, що були повстанці, які ховалися протягом навіть 70-80-х років

Це, до речі, – ще одна причина, яка штовхала бандерівців на радикальні кроки щодо об'єднання всіх під єдиним командуванням. Керівники УПА пам'ятали досвід отаманії, яка призвела до того, що було багато взаємних убивств. Саме досвід отаманської боротьби, яка не мала єдиного командування, не мала єдиної структури, показав, що попри величезну народну енергію, така боротьба дуже швидко вичерпується.

Натомість бандерівцям удалося перевести цю боротьбу, цей вибух народний у досить чіткі рамки і призвести до того, що ця боротьба тривала понад 10 років ще після навіть Другої світової війни. І ми зараз якраз підготували виставку «УПА – відповідь нескореного народу», і один з її стендів присвячений якраз останнім повстанцям. Дотепер ми вважали, що останній бій українських повстанців відбувся 12 квітня 1960 року, зараз знаходимо матеріали, які говорять ще про 1967 рік, матеріали говорять про те, що були повстанці, які ховалися протягом навіть 70-80-х років.

За співпрацю з УПА було репресовано близько 500 тисяч українців

- Траплялися випадки бандитизму в УПА?

- Звичайно. Тобто, коли ми говоримо про УПА, ми говоримо про близько 100 тисяч вояків, які пройшли через неї, можливо трохи більше.

- Вікіпедія каже про 400 тисяч.

- Вояки УПА – це ті, які кинули будь-яку роботу, будь-яке цивільне легальне життя, взяли до рук зброю, пішли в ліси і займалися тільки тим, що воювали. Для того, щоб вони могли тим займатися, повинна бути ще більша кількість тих людей, які їх забезпечували харчами, інформацією, одягом і т.д.

За участь, за співпрацю з УПА було репресовано близько 500 тисяч. То маємо цифру півмільйона. Це величезна кількість людей, і вірити в те, що серед цих людей не було нікого, хто був здатен вчинити якийсь злочин, ми не можемо. Були люди, які чинили злочини. Крім того, ми говоримо про екстремальну ситуацію, про ситуацію війни, яка, в принципі, деморалізує будь-яке населення. Ми говоримо про особливість людини зі зброєю, вона є психологічно іншою, ніж людина, яка не має зброї.

Компрометація імені УПА була неприпустимою. Бо ж тільки за рахунок підтримки місцевого населення УПА і могла продовжити існувати

Безперечно, що були випадки, коли ті, хто були вояками УПА, чинили якісь злочини. І, між іншим, це прекрасно усвідомлювало і розуміло командування, яке намагалося боротися з цим. Спочатку було створено спеціальну військово-польову жандармерію, яка боролася зі злочинністю в УПА. Потім ці функції було передано службі безпеки ОУН, яка теж намагалася боротися з цими злочинами, тому що було зрозуміло, що компрометація імені УПА може дуже дорого коштувати і в матеріальному, і в морально-політичному плані. Бо ж тільки за рахунок підтримки місцевого населення УПА і могла продовжити існувати. Якщо б якісь такі аморальні й кримінальні вчинки перетнули якусь критичну межу в своїй кількості, то це, очевидно, означало би дуже швидкий крах УПА і брак підтримки місцевим населенням. Через це, ще раз скажу, командування дуже суворо намагалося карати, аж включно до випадків польового суду і розстрілів, за якесь мародерство, злочини, вбивства і т.д. Тобто, це абсолютно малочисельні випадки.

І знову-таки, ми бачимо, що навіть у теперішній ситуації, в теперішній українській армії є випадки злочинів, які чинять ті, хто зі зброєю в руках має захищати Україну. Ми повинні про це говорити, але ми повинні разом із цим розуміти, що наявність таких злочинців у лавах чи то теперішньої армії, чи то УПА – не перетворює ці армії в злочинні. Про що нам постійно намагаються говорити наші східні й західні сусіди, акцентуючи увагу на якихось випадках, на злочинах, які надумані або навіть мали місце. Якщо і був такий злочин, то ми все одно не повинні говорити про злочинну Українську повстанську армію.

Насправді в роки Другої світової війни жодна армія не може похвалитися тим, що її вояки не чинили злочини. Вояки всіх армій – червоної, американської, британської, польської, німецької – всіх армій чинили злочини. Тому що війна створює неймовірно шкідливу, аморальну атмосферу, яка дозволяє це робити.

- Ми з'ясували відносини між євреями та УПА. Хоча вже точно знаємо, що «єврейської сотні» не було.

- Єврейська сотня, безперечно, – легенда, якийсь довколаісторіографічний міф, але, разом з тим, абсолютно штучним є міф про нібито участь УПА в Голокості.

Маємо безліч цікавих фактів, коли євреї справді підтримували УПА, маємо факти про участь євреїв у якості лікарів в УПА

По-перше, як ми з вами говорили, УПА почала творитися наприкінці 1942-го - на початку 1943-го року, коли Голокост фактично вже завершився на українській території, коли євреїв було винищено нацистами. По-друге, маємо безліч цікавих фактів, коли євреї справді підтримували Українську повстанську армію, маємо факти про участь євреїв у якості лікарів в УПА.

Я знаю цікаву інформацію про такого собі Лейбу-Іцика Добровського, який був фактично політичним консультантом в штабі УПА-Північ Дмитра Клячківського, і він, між іншим, був автором низки дуже цікавих і дуже відомих для істориків листівок – звернень до народів Радянського Союзу, народів Кавказу, народів Середньої Азії з закликом боротися спільно проти радянського ладу. Заарештований у 1944-му році, засуджений до 10 років ув'язнення.

Ще один цікавий такий випадок – це повстанець із Прикарпаття, з Львівської області, здається, із Сколівського району, – Гершкевер, який теж був заарештований у 1944-му році, потрапив у табори і став згодом одним із керівників повстання у 1953 році.

Тобто, це теж надзвичайно цікаві історії, про які ми повинні пам'ятати, і які руйнують, власне, оці міфи, стереотипи про антисемітську УПА, про те, що нібито УПА брала участь у знищенні єврейського населення.

- ГУЛАГ – це система таборів. Останній фільм дає нам такий посил – напевно, це домисел чи не домисел – про те, що ядром спротиву в таборах ГУЛАГу були воїни УПА. Це правда чи ні?

Поява великої кількості хлопців, які ще тільки вчора зі зброєю в руках воювали в лісі, переламала ситуацію у таборах

- Це правда, і про це згадують дуже багато людей, які пройшли через табори, – і навіть ті, яких важко назвати симпатиками українців. Я маю на увазі, наприклад, знамениту книгу Солженіцина «Архипелаг ГУЛАГ», де він каже, що ситуація помінялася у таборах, коли там з'явилися бандерівці, які принесли з собою «бацилу бунту»: і справді, ми бачимо це й у документах, що поява великої кількості тих хлопців, які ще тільки вчора зі зброєю в руках воювали в лісі, переламала ситуацію в таборах. Справа в тому, що в 1947-у році тимчасово було відмінено смертну кару, і тих, кого брали як бандерівців зі зброєю в руках, вже не засуджували до смертної кари, а давали їм стандартні 25 років, а з пом'якшувальними обставинами – це 10 років.

Отже, отримували вони свої 25 років, потрапляли в табори, у таборах панувала дуже специфічна атмосфера: тобто, була адміністрація, яка над усім панувала, і були «кримінальні», так звані «урки», які по суті часто служили адміністрації, знущаючись над політичними в'язнями.

Політичними в'язнями попередніх десятиліть були поети, художники, священики, вчителі чи звичайні селяни, тож, очевидно, що захистити себе вони особливо не могли, але коли у другій половині 40-х років з'являються вже тисячі бандерівців, ситуація починає мінятися: раптом зранку відкривають той чи інший барак і знаходять порізаних кримінальних авторитетів – і стало зрозуміло, що починається війна. І ця війна справді тривала між кримінальними і політичними в'язнями, і ця війна закінчилася перемогою політичних в'язнів.

Врешті-решт вони пішли далі, вони почали піднімати повстання проти адміністрації таборів, і наймасштабніші такі повстання сталися вже після смерті Сталіна. Це - Воркутинське повстання, Норільське повстання, Іркутське повстання: 1953-й рік, 1954-й рік.

- Як вони координувалися, це ж Сибір, це ж не Волинь?

- Я не думаю, що була якась координація між таборами, але всередині самих таборів існували такі системи зв'язків. І більше того, один із бандерівських лідерів – Михайло Сорока навіть у другій половині 40-х років зумів створити підпільну організацію («ОУН-Північ» називалася), яка діяла в тій системі таборів і якимось чином допомагала підтримувати між собою зв'язок.

- Форма УПА, нагороди УПА, видавнича діяльність, дуже гарні листівки – звідки в УПА був кошт на таку діяльність?

Якщо ти знаєш, за що ти борешся і можеш це показати іншим, то вони обов'язково тебе підтримають

- Вона була надзвичайно важливою для УПА, щоб показати свій потенціал. Це коштувало, звичайно, великих зусиль, аби організувати таку видавничу діяльність. Було понад 130 тільки періодичних видань, а ще безліч разових, збірники поетичних, художніх творів, це листівка: «За що бореться УПА?», яка, здається, була видана сукупно десь мільйонним тиражем… Тобто, це неймовірно великі речі!

Мене це питання теж завжди бентежило, і останній керівник Української повстанської армії Василь Кук, з яким я мав честь спілкуватися, казав: «Ми ніколи не були голодні. Якщо ви знаєте, за що ви боретесь, ви зможете пояснити це іншим, то знайдуться ті, які вас підтримають».

Завдяки підтримці людей, які вірили в те, за що бореться УПА, їм удалося боротися так довго. Тому стільки зусиль радянська влада вкладала в компрометацію УПА

І знаєте, коли я вже сам активно включився в якийсь такий громадсько-політичний протест у часи Помаранчевої революції, потім Євромайдану, я побачив, що це правда. В нас ніколи не було проблем з якимось матеріальним забезпеченням під час Помаранчевої революції чи під час Євромайдану. Якщо ти знаєш, за що ти борешся і можеш це показати іншим, то вони обов'язково тебе підтримають.

І таким чином, завдяки підтримці людей, які вірили в те, за що бореться УПА, їм удалося боротися так довго. Тому стільки зусиль намагалася радянська влада вкласти не тільки в фізичне поборювання УПА, але і в компрометацію її. Тому створювалися так звані агентурно-бойові групи, які під виглядом бандерівців чинили різні злочини – саме для того, щоб скомпрометувати, перекрити оту масову підтримку, яку мали повстанці від українського населення.

- Ваша акція проходить під слоганом «Українська історія без валер'янки», так?

- «Українська історія без брому і нафталіну».

Сотні тисяч українських повстанців було вбито, заарештовано, але вони перемогли, тому що ми зараз живемо в незалежній Україні. Треба бачити в нашій історії перемоги і бачити в ній переможців

- Ну, бром має дію, подібну до заспокійливої. Але як обійтися «без брому», якщо Червоного насправді вбили в підвалах НКВД. Якщо ця Мотря з твоєї книжки передостанньої – це ж така страшна історія, коли релігійна галицька дівчина хоче накласти на себе руки, щоби нікого не видати. Як це все можна читати без брому?

- Можна. Такі трагічні події не закінчилися поразкою. Сотні тисяч українських повстанців та їхніх помічників було вбито, заарештовано, але вони перемогли, тому що ми зараз живемо в незалежній Україні, і саме з такої перспективи, я думаю, треба дивитися на нашу історію – треба бачити в нашій історії перемоги і бачити в ній переможців.

- Я, коли спілкувалася з кимось із УПА, завжди питала – на що ви розраховували, сидячи в криївках, знаючи, що проти вас воює найпотужніша армія світу. Ти ж теж ставив подібні запитання? Що вони відповідали?

- Всім ставив. Вони казали: «На майбутнє». Вони вже не вірили, що переможуть. Тобто, вони розуміли, що приречені, але вони вважали принципово для себе важливим, що про них будуть знати.

- Ми всім живим упівцям встигли повернути гонор, пенсії, зрештою?

- Ні, на жаль, ні. На жаль, ми 25 років ішли до того, щоб Україна нарешті політично визнала їх учасниками визвольного руху.

А це сталося тільки в 2015 році, коли було ухвалено спеціальний закон. Зараз, на 25-у році Незалежності, нарешті вже більше половини українців визнає УПА учасником боротьби за незалежність. На жаль, це поки що не відбилося якимось чином на їхньому матеріальному забезпеченні, тому що вони отримують якісь додаткові матеріальні пільги хіба на місцевому рівні. Я вважаю, що це неправильно: очевидно, що це наступний крок, який ми маємо зробити.

Лана Самохвалова, Київ.

Фото Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-