Економічне диво, криза населення і вітряки в горах

Із начальником Закарпатської ОВА Мирославом Білецьким та головою обласної ради Романом Сараєм ми поспілкувалися в рамках щорічного форуму ідей та рішень Re:Open Zakarpattia, що відбувся минулими вихідними. У власкора Укрінформу було 40 хвилин на хард-ток з очільниками регіону: про вітряки в горах, кризу населення й робочих рук на фоні зростання та розширення виробництва у краї. Також поговорили про ветеранську політику в області. Зокрема, чиновники назвали успішні кейси підтримки чинних та колишніх військовослужбовців, апробовані на Закарпатті й затверджені на загальноукраїнському рівні.

КОЛИ ЧЕКАТИ НА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ДЕРЖАВНИХ ДОТАЦІЙ

- Для мене ця розмова є нагодою поставити питання про проблеми в регіоні, які конче потребують дискусії. Тому що діалог влади з бізнесом є, а з громадянським суспільством – щось не дуже. Наприклад, ми як Укрінформ не змогли отримати інтерв’ю ні від представників ОВА, ні облради на запит щодо кейсу з вітряками. Тому спробуємо зробити це сьогодні у рамках панельної дискусії на форумі. І перше, що я вас запитаю, – про стан релокації й індустріалізації регіону, що їх називають «бумом» чи феноменом «Закарпаття як новий Донбас». Минулого року ви тут на форумі казали, що завдяки релокованому бізнесу Закарпаття скоротило державну дотацію із майже 70% до 25%, і це був такий прорив, «закарпатське економічне диво». Чи ця цифра продовжує знижуватися, чи стоїть на рівні торішньої?

Мирослав Білецький:

- Ця статистика станом на тепер актуальна. Я впевнений, що ця цифра буде рухатися до кращого, і ми станемо незалежним регіоном в плані фінансування з державного бюджету.

- Можете назвати терміни?

Білецький:

- Місяць тому я читав статистику, і в нас було 363 релокованих підприємства. Сьогодні їх уже 371. Ця статистика постійно змінюється. І зараз сказати, чи це (незалежність від дотацій, – ред.) буде через рік, чи через пів року, – складно. Але, думаю, буде дуже скоро, коли всі підприємства запустяться на повну потужність. На цей процес впливає все: кількість робочих місць, середня заробітна плата по області тощо.

Наприклад, от-от запуститься таке підприємство, як «БФ-термінал» на майже 1500 робочих місць. Вітропарки ще не на повну потужність працюють. «Біофарма», дуже прогресивне підприємство на 150 робочих місць, теж скоро запуститься. Тобто ріст іде, і він постійний.

Роман Сарай:

- Я додам, що 2,5 млрд гривень у 2024 році з бюджету Закарпатської області спрямували в державний як військовий ПДФО. За рахунок росту власних надходжень ми зуміли збалансувати обласний бюджет. І тому ця цифра (рівень дотацій з держбюджету, – ред.) сьогодні залишилася такою ж самою. Якби цього не було (не забирали б ПДФО, – ред.), вона би була набагато кращою.

ВІТРЯКИ: ВСІ ПОВНОВАЖЕННЯ – У МІСЦЕВИХ РАД

- Вище ви назвали одного із трьох найбільших наших релокантів – компанію «Френдлі Віндтехнолоджі». Щодо них окреме питання, тому що це компанія, з якою пов'язані топ-скандали на Закарпатті, адже її бізнес – це виробництво вітротурбін і встановлення вітропарків у горах. Вітряки – дуже гаряча тема в регіоні. Є ті, хто за, ті, хто проти, є протистояння – але дуже важко отримати якісь коментарі з цього приводу від регіональної влади. От у мене перше питання до вас: чому така недокомунікація від ОВА та облради щодо процесу розгортання вітропарків?

Білецький:

- У нас триває процес децентралізації, і величезні повноваження переклали на територіальні громади. Це і плюс, і мінус, тому що їм віддали бюджети, але в них є потреба забезпечити свій розвиток. І коли територіальна громада не має як розвиватися, вона чіпляється за будь-що. Ми надали повноваження головам територіальних громад, депутатам територіальних громад, і вони визначаються. Саме через місце, де встановлювати ВЕС, і ведуться оці-от дискусії. Тому в першу чергу треба говорити з тими людьми, хто приймає ці рішення. Якщо їх ухвалює голова адміністрації, то про це говорити має він або голова ради. Якщо ж це рішення голів територіальних громад, яким ми делегували такі повноваження, то вони мають це пояснити, і вони пояснюють.

Візьмемо, зокрема, Колочавського голову територіальної громади. Ми постійно його підтримуємо з обласного бюджету, тому що він не може заробити в територіальній громаді. Нацпарк (ідеться про НПП «Синевир», – ред.), який формував бюджет, перестав платити, тому що обрав собі таку, знаєте, форму життєдіяльності: «я наукове підприємство і не буду платити податки». І голова громади не може сформувати бюджет, оплатити соціальну сферу. Я йому кажу: "Так іди виграй гранти". Він виграв – але там 15% співфінансування. І він не може грант реалізувати, хоча виграв їх дуже багато. Як йому вижити?

Інше: незважаючи на те, що енергетична незалежність – це номер один у державі, ми зараз говоримо, чи вітряки погано, чи це добре. Якщо територіальна громада вважає, що це добре і це є в межах чинного законодавства, то я підтримую це. Якщо ні, то ні.

Сарай:

- Учора, спілкуючись із нашими друзями, гостями з федеральної землі Тіроль (Австрія), ми в них запитали: «А як ви досягли 30% економіки за рахунок відновлюваних джерел енергетики? Як ви досягли 1,5 ГВт – це півтора атомних енергоблоки – генерації з відновлюваних джерел? Як ви змогли побудувати майже 1000 гідроелектростанцій на своїх річках»? Ми отримали чітку відповідь: «30 років тому ми мали ту саму проблематику, що й ви. Спілкуйтеся, пояснюйте, комунікуйте – і будете успішними. Будете на одній річці через кожні 5 км мати мінігідроелектростанцію, кожна громада буде отримувати відповідні доходи від генерації, буде забезпечена автономність у частині енергоспоживання і багато-багато інших позитивних речей. Звісно, з урахуванням екологічних норм».

СКІЛЬКИ ВІТРЯКІВ ПЛАНУЄТЬСЯ НА ЗАКАРПАТТІ

- Напевно, у вас є більше інформації, аніж у нас, про те, скільки ж саме вітряків планується до встановлення на Закарпатті. В 2022 році йшлося про сотню, зараз говорять про 200, 220, три сотні ВЕС у горах. То скільки ж вітряків планується на Закарпатті?

Білецький:

- Скільки рішень територіальними громадами буде прийнято? Скільки депутатів проголосують за чи проти? Ми це знаємо?

- Наразі знаємо про три громади, де ці рішення прийнято.

Білецький:

- А як ми можемо знати, що буде в майбутньому?

- Але ж від чогось ви відштовхуєтеся?

Білецький:

- Тільки від рішення територіальної громади. Від того, як депутати піднімуть руку і скажуть: "Так, нам це потрібно". Один не підніме, більшості не буде, і це не вирішить питання. Скільки їх буде: 300, 400, 500 чи 10? Це важко сказати. Ми так тільки накручуємо суспільство.

- Окей: цифра в 220 вітряків – реальна?

Білецький:

- Це надзвичайно складно сказати. В мене такої інформації немає.

Дивіться, питання про вітряки було затверджено ще в 2014 році. Був розроблений план, затверджений обласною радою. Це питання, здається, іще навіть у 2012 році починали пропрацьовувати. І Тур’ї Ремети там були в цьому плані. Тобто ми про це вже понад 10 років говоримо. Ми затверджували план, залучали інвесторів. Інвестор прийшов – і все! Все пропало! Ну, трошки воно так, знаєте… Давайте думати про те, що ми маємо бути енергетично незалежні. Треба знайти компроміс між екологією, економікою і незалежністю. Я не кажу, що він має бути за рахунок нашої природи, наших гір. У першу чергу я за екологію Закарпаття. Я за це вболіваю, я сам виріс у цих горах. Але давайте все-таки чимось ризикувати. В межах розумного, в межах чинного законодавства і, в першу чергу, в межах того, що не завадить природі.

ЄВРОПЕЙЦІ ЦЕ ПРОХОДИЛИ, НАМ ТАКОЖ ЦЕ ТРЕБА ПРОЙТИ

- Які межі цього розумного, на вашу думку? Те, що відбувається зараз на Руні, в обхід законної процедури ОВД, коли знайшли іншу законну процедуру з ДІАМ і, власне, починають уже будівництво без оцінки впливу. Наскільки це в межах розумного?

Білецький:

- Ну, якщо зараз є закон, який сказав, що це законно, і ні один суд це не заборонив, тоді це законно чи ні?

- Але наскільки це в межах розумного? (Мається на увазі дозвіл ДІАМ вважати фундамент вітряка не частиною ВЕС, а окремою спорудою, яка не підпадає під ОВД та може будуватися без оцінки впливу, – ред.).

Білецький:

- Дивіться, Україна має бути енергетично незалежна від Росії раз і назавжди. Це має бути. І ми маємо шукати цей баланс разом, із холодною головою, холодним серцем. Наші всі європейські партнери говорять, що вони це все проходили, і нам також це треба пройти. Не треба загострювати ситуацію там, де не треба. Там, де воно не може будуватися, ми не будемо будувати – не ми, а власники цих підприємств, це 100%. Але там, де є можливим, то давайте це робити, давайте цю незалежність реалізовувати.

- Ще одне питання: спростуйте або підтвердіть розмови про те, що вітряки на Закарпатті будуються не стільки заради виробництва електроенергії для внутрішнього споживання, скільки для виробництва «зеленого водню» (плани побудови на Закарпатті такого заводу були вперше озвучені минулої осені на іншому форумі в області) із подальшим транспортуванням до ЄС.

Білецький:

- В Європі водень – це лише на рівні експерименту.

- То водневий завод на Закарпатті буде?

Білецький:

- Я про це не знаю. В найближчі 10 років я вам гарантую, що цього технічно не може бути.

- Добре, дякую. Пане Романе, додасте щось? Може, ви назвете цифру вітряків, які планують збудувати на Закарпатті?

Сарай:

- Додам, що нині ми знаємо дуже багато проєктів, які не реалізувалися. У тому числі, в першу чергу, через позицію громад. Наприклад, дуже відомий кейс – спроба побудови вітропарку на території Міжгірської громади. Він не відбувся через позицію громади. І тому наше тверде переконання, що саме вона є первинною. Якщо громада проти, нічого не відбудеться. Ніякий інвестор нічого там не побудує.

СИТУАЦІЯ З ВИЇЗДОМ ЗА КОРДОН СТАБІЛІЗУВАЛАСЯ

- Минулого року теж у рамках нашої з вами розмови були озвучені цифри про те, що третина місцевих мешканців виїхала з початку повномасштабної війни. Чи ця криза поглибилася за 2025 рік? Чи продовжують виїжджати закарпатці – особливо із законом про виїзд чоловіків 18-22 років?

Білецький:

- Ситуація є стабільною. Дійсно, близько 300 тисяч закарпатців зараз за кордоном. Але давайте не забувати, що закарпатці завжди їздили на заробітки за кордон, навіть до війни близько 200 тис. людей постійно перебували за межами Закарпаття. Вони просто мігрували. Зараз певний відсоток виїхав, коли дозволили виїжджати чоловікам 18-22 років, але я б не сказав, що вони не повертаються. Я б не говорив про якусь велику зміну щодо цієї цифри, її немає точно. Я б навіть говорив про те, що ситуація з економічною стабільністю в регіоні зацікавила наших закарпатців, які працюють за кордоном. І про те, що нам вдається переконувати молодь не виїжджати.

- Що цікавить молодь, яка хоче повернутися на Закарпаття?

Білецький:

- Заробітні плати, які в нас є, перспектива росту, кар'єри. Закарпатцям важко зробити кар'єру на заробітках. Ти обмежений оплатою транспорту, житла, компослуг, соціальних послуг, медичного страхування... А тут усе це забезпечує держава.

І зараз підприємства, які працюють на Закарпатті, та ж «Біофарма», пропонує 2,5 тис. доларів зарплати на деяких напрямках. Це дуже хороша заробітна плата, потрібні лише знання.

ПОСТІЙНО ТРИМАЄМО 500 МІСЦЬ У ШЕЛТЕРАХ ПІД ЕВАКУАЦІЙНІ ПОЇЗДИ

- Щодо ВПО. Кількість вимушено переселених людей з інших регіонів у нас збільшилася?

Білецький:

- Ні, статистика стала. На Закарпатті зареєстровано 123 тис. осіб. Іще плюс-мінус 100 тис. не зареєстровані, їм це не потрібно, вони не користуються соціальними пільгами. Із цих 123-х тисяч – 18,5 тис. людей похилого віку, а 35 тис. – діти. І 55 тисяч людей працездатного віку. На жаль, за всі чотири роки, за даними Служби зайнятості, працевлаштувалося лише біля 2 тис. осіб. Можливо, працюючих переселенців більше, можливо, є люди, які влаштувалися напряму і не проходять по статистиці.

У нас наразі є 101 місце тимчасового проживання для вимушено переселених осіб, так звані шелтери. Там проживає зараз 5 тис. людей. І ми постійно тримаємо 500 місць, щоб можна було зустріти за потреби евакуаційні поїзди.

Більше всього мене турбують люди похилого віку, цих 18,5 тис. осіб – тому що навіть якщо половина з них повернеться, іншій половині повертатися вже нема куди… І це мій виклик як голови адміністрації – все-таки їм забезпечити гідне життя до кінця. В них має бути якийсь свій куточок. І от потреба в соціальному житлі – це, на мою думку, питання номер один стосовно ВПО на Закарпатті.

- Соціальне житло – це ті ж самі шелтери, які залишаться їм, коли – ймовірно, можливо, колись – закінчиться війна?

Білецький:

- Має бути гарантія, що ця людина може там прожити своє життя до кінця.

ХТО ПРАЦЮВАТИМЕ НА ЗАВОДАХ?

- Повертаючись до попереднього питання – цікава ваша думка про те, що молодь, яка виїхала за кордон, цікавиться новими закарпатськими зарплатами. Маю знайомих, які працюють на великих виробництвах, так от, у них з/п – близько 23 тис. грн. Це трохи більше як 500 доларів США, і прожити на них, маючи сім’ю, досить важко. Тож як у такій ситуації взагалі наповнювати підприємства робочою силою? Звісно, люди хотітимуть виїхати за кордон, тому що там вони просто швидше зароблять більші гроші. Питання таке: чому попри «економічне диво» і «новий Донбас» у нас така досить кепська ситуація із середніми зарплатами?

Білецький:

- Зараз у нас середня заробітна плата в області – 20 362 грн. По Україні вона на 5 грн менше.

- Це класно. Але якщо ми говоримо про економічний ріст, бум – і тут оці 500 доларів…

Білецький:

- У тому-то й проблема, що закарпатці порівнюють свої зарплати тут у розмовах з родичами, які перебувають за кордоном.

- І стає дуже образливо, правду кажучи.

Білецький:

- Але не забуваймо, що ми говоримо про європейські заробітні плати. Нам поки що важко рівнятися на них. Ну а те, що ми за даними Держстату на 10-му місці по країні і перед нами такі промислові міста, як Дніпро, Харків, Київ, – це гарні показники. Перед нами у Західній Україні тільки Львів. Це погано?

- Та це чудово! А от 500 доларів середня зарплата – не дуже.

Білецький:

- Добре, я з вами згідний. Якщо чесно, я також хочу, щоб закарпатці отримували набагато більше, але така зараз ситуація. І ми не є найгірші.

- Минулого року ми мали всеукраїнський скандал зі спробою виробника запросити на роботу бангладешців, бо місцеві не йдуть працювати і в нього просто стоїть виробництво. З цією ініціативою тоді, як то кажуть, відкрилося пекло – зрештою, бангладешці так і не приїхали. Утім, за такої ситуації із нестачею робочих рук – хто має працювати на усіх цих релокованих та місцевих великих заводах?

Білецький:

- Рік тому я приїхав на підприємство в Тячів, і мені власник показав виробничий цех: величезна площа, десь близько 3000 квадратних метрів, там стоять верстати, крісла – і все пусте. Людей нема. У них, до речі, зарплата середня по підприємству 26 тисяч, кар’єрний ріст і перспектива зростання зарплати. Тоді це вилилося в скандал із бангладешцями. Але насправді ми показали – і всі це побачили – що на Закарпатті є робочі місця.

- Цю ідею з набором робітників із країн третього світу – відкинули?

Білецький:

- Я вважаю, що кожний приватний підприємець має можливості рухатися в межах чинного законодавства, як він хоче і як він може. Якщо нам потрібні податки, ми маємо такі умови йому зробити, щоб він, вклавши в ту лінію гроші, матеріал, не дивився на пусті цехи та крісла біля дорогих верстатів. Якщо він бачить якісь перспективу в тому чи іншому плані, нам треба думати, як йому допомогти. Тобто ідея була непогана. Але її не втілили, тому що вона стала тригерною в державі.

ВЕТЕРАНСЬКІ ПРОСТОРИ МАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ У КОЖНІЙ ГРОМАДІ

- Отже, зрозуміло, що бангладешців в нас поки не буде. Маємо ще одну важливу тему, яку варто обговорити. Це питання ветеранів. Скільки в нас зараз є ветеранів на Закарпатті? Й одразу ще одне: в області наразі всього два міста, де функціонують для них хаби. Це Ужгород і Мукачево. А Закарпаття – це переважно сільський регіон, і дуже багато хлопців – саме у селах, де у них немає майже ніякої інфраструктури для соціалізації, розвитку. Скажіть, як зробити життя ветеранів кращим в умовах, які нині маємо в області?

Білецький:

- У Закарпатті станом на тепер проживає 23 408 осіб, які закінчили свою службу в Збройних силах України й отримали статус ветеранів. Із них 1087 – особи з інвалідністю, з яких 16 жінок. Усіма ветеранами ми переймаємося. Що стосується ветеранських хабів, про які ви говорите, дійсно їх ветерани створюють самі, і ми дуже в цьому їх підтримуємо. Такі хаби вже є в Ужгороді, Мукачеві, зараз буде ще один в адмінбудівлі Воловецької колишньої райадміністрації. Потім іще один планується в Берегові. Це роблять хлопці із Карпатської Січі.

Що робимо ми? Ми створили ветеранський простір «ВДОМА», це комунальна установа при Закарпатській обласній адміністрації.

- Чи центри ВДОМА є всюди по області?

Білецький:

- Вони мають бути в кожній територіальній громаді (на Закарпатті їх 64, – ред.). Але їх 50.

Сарай:

- У 2023 році Закарпатською обласною радою було створено комунальне підприємство «Ветеранський простір «ВДОМА», керівником якого став ветеран Руслан Пишка. Він підібрав команду за принципом «рівний-рівному». Адже до кого прийде військовий зі своїми проблемами? До свого побратима, до військового, який його зрозуміє. Тут ідея навіть не в тому, що військовий повинен іти кудись до когось – працівник супроводу повинен іти до нього і ділитися з ним усією наявною інформацією, допомогти йому максимально соціалізуватися, розказати, які є програми, що він може зробити, де може працювати, реабілітовуватися, займатися спортом. Всього у комунальному підприємстві працює сьогодні 75 працівників. Тільки п'ять із них є офісними, інші 70, я би так сказав, «польові».

Також у Закарпатській обласній лікарні імені Новака закріплений працівник, який працює з військовими, у Виноградівській районній лікарні є такий працівник, у Воловецькій лікарні теж. Ми бачимо, що це хороші кейси, коли в лікарнях, де лікуються або реабілітуються військові, є менеджер супроводу, який ними опікується і з ними працює.

Білецький:

- Наостанок ще скажу про кілька досягнень у напрямку підтримки ветеранів. Перше – ми почали платити всім поверненим із полону по 50 тисяч гривень. Це обласні кошти. Зараз держава взяла цей приклад на загальний рівень і всіх забезпечує такою підтримкою.

Крім того, стенти в серце. НСЗУ оплачувала їх лише тим хворим, у яких уже стався інфаркт. Ми почали робити це на випередження – і почали оплачувати ці стенти з обласного бюджету у випадках, коли вони вже потрібні. І це настільки гарно розійшлося, що держава теж узяла цей кейс, і з наступного року НСЗУ буде це оплачувати всюди. Це добре. Як узагалі дуже добре, коли беруть позитивні кейси з регіонів та реалізовують їх на державному рівні.

Тетяна Когутич, Укрінформ

Фото надані організаторами щорічного форуму ідей та рішень Re:Open Zakarpattia