Дмитро Орлов, міський голова Енергодара
В окупації відчуття, що вас відкинули на 30 років назад
24.05.2022 15:00

Енергодар – це місто атомників у Запорізькій області. З березня воно перебуває у тимчасовій окупації рф. За тим, як російські військові гатили по енергоблоку найбільшої в Європі атомної станції з танка, як ущент зруйнували надсучасний навчально-тренувальний центр станції, спостерігала, мабуть, не лише Україна.

Очільником міста з грудня 2020 року є Дмитро Орлов. 27 травня йому виповниться 37 років. Він народився  в Мелітополі, навчався в Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості.

Кілька тижнів тому йому з допомогою спецслужб вдалося виїхати з окупованого Енергодара. Тож нині він керує містом із Запоріжжя.

Дмитро Олегович погодився дати Укрінформу інтерв’ю, під час якого розповів про переслідування, колаборантів, звернення до містян під дулами автоматів.

ЗАБОРОНА НА ВИЇЗД З ОКУПОВАНОГО МІСТА

- Яка ситуація в Енергодарі зараз?

- Почну з того, що загальна кількість мешканців Енергодара - це близько 53 тисячі людей. З них - близько 12 тисяч - це штатні працівники ЗАЕС (найбільшої у Європі) і близько тисячі - це персонал ТЕС, яка ж теж однією з найбільших у країні.

Щодо проблем, то це, по-перше, гуманітарна складова, доправлення гуманітарних вантажів. Логістика порушена, транспортне сполучення є нестабільним і незрозумілим.

Якщо ми відправимо із Запоріжжя до Енергодара харчування, ліки, то не розуміємо, яким чином і чи взагалі доїде воно.

Друга проблема - це евакуація населення. Якщо у перші дні окупації була можливість евакуювати централізовано через зелені коридори, і ми евакуювали по 100 і більше персонального транспорту і навіть формували колони з автобусів, то зараз окупанти не випускають мешканців.

- Не випускають всіх чи є певні категорії?

-У них є певні списки людей, яким вони заборонили взагалі виїзд - це атомники і керівники підприємств. Також є проблема виїзду безпосередньо вже з Василівки. Люди чекають добу, дві, три. Хтось чекає, а хтось - повертається в місто. Я знаю родини, які вже п'ять  разів намагалися виїхати й не зробили цього.

ЗЕРНО ЗАБИРАЮТЬ І ВИВОЗЯТЬ

- Щодо проблемних напрямків. Ви назвали гуманітарну складову, евакуацію. Є ще якісь?

- Забезпечення життєдіяльності міста - це робота комунальних підприємств, забезпечення фінансування, водо-, електро-, теплопостачання, водовідведення і вивіз сміття.

- Продукти, готівка в місті є?

- Що стосується готівки, то спочатку з'являлись "підприємці", які займалися "обналом" за 20%, зараз - «обналять»  під 5-10 %. Зараз є певний приток паперових грошей. Проблеми майже немає, головне, аби був інтернет-зв'язок, тоді підприємці можуть перекидати гроші з картки на картку, навіть на ринку можна так скупитись. Щодо соціальних виплат, то намагаємось все сплачувати вчасно.

- Ціни зросли сильно?

- На хліб ціна навіть впала. Спочатку був певний ажіотаж, але він викликаний людським фактором - люди брали дуже багато, бо боялись, що більше не завезуть.

Зараз є певні проблеми з хлібом, справді. Борошно є, а от дріжджі… на окупованих територіях упаковка дріжджів коштує близько 100 гривень.

Намагаємось з підприємцями налагодити логістику щодо забезпечення хоча б мінімальної кількості продуктів.

- Чи є інформація про вивезення окупантами зерна?

- Так, є інформація, що ешелони вантажівок стоять у чергах, окупанти "націоналізують" зерно. Є свідки, які говорять, що його  активно вивозять у сторону Криму.

ДЕСЯТИТИСЯЧНИЙ ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ НА БЛОКПОСТУ

- Повернімося трохи назад. 3 березня - день, коли окупанти увійшли в місто. Розкажіть, як це було.

- Поблизу міста військові рф перебували вже 25 лютого. 28-го був перший їх приїзд на територію біля міста. У нас були на в'їзді в місто (він в нас один), фортифікаційні споруди, протитанкові їжаки. Мешканці міста живим щитом стали, аби не пустити ворога - і він тоді поїхав. 1 та 2 березня вони також приїздили, а ми вибудовували живий ланцюг, живий щит - понад 10 000 людей виходили. Тобто п'ята частина міста була на блокпості. Люди зібрались дуже швидко, щоби чинити опір.

- Чи думали ви, що живий ланцюг стримає ворога? За Енергодаром спостерігала вся країна, і ми бачили, що цей живий ланцюг справді "працював" кілька днів.

- Була інформація, що до нас їде близько 500 одиниць броньованої техніки, "Гради", БТР. А в нас військових, щоб чинити опір, взагалі не було. Наше завдання було показати, що Енергодар - це Україна, що в Енергодарі все спокійно і нормально, і окупантів тут не чекають. Судячи з реакції тих представників окупаційної "влади" і тих, хто виходив на зв’язок з нами на умовні перемовини, то вони зрозуміли, що тут їх не чекають.

Але ж вони отримали команду від свого військового командування зайняти позиції, в них була важка техніка, тож їм це вдалося. Ми чинили опір кілька годин на блокпості. Потім всю ніч наші військові, які охороняли АЕС, чинили опір на самій станції. Сили були нерівні, і зранку 4-го березня окупанти зайшли на атомну станцію.

- Усі в ту ніч стежили за трансляцією і бачили, що відбувалось. Чи думали ви, що вони будуть гатити з танків по атомних  енергоблоках?

- Усе, що відбувалось на ЧАЕС чи нашій АЕС, не відповідає жодній логіці. Я не можу уявити, що було в голові у тієї людини, яка віддавала накази обстрілювати атомну станцію і взагалі заходити в місто. І зараз місто-супутник АЕС фінансується у гривні, виробляє електроенергію, яка йде в об'єднану енергосистему України з Європою. Я не розумію, для чого вони займають територію і говорять, що тепер тут росія.

- АЕС працює, але перебуває під контролем російських військових, ТЕС вимушена була зупинитись?

- Так. Після руйнування залізничного мосту в Василівці не було змоги доставляти вугілля. Щоденно потреба (в доокупаційний період) була 100 напіввагонів вугілля на добу. Тобто це два-три потяги на добу ходили. ТЕС спочатку перейшла на газ. Вони знизили потужність і працювали виключно на власні потреби. Для того, щоб забезпечити теплом містян, бо в нас третина міста отримує тепло і гарячу воду саме з ТЕС.

Зараз АЕС взяла ці потужності на себе і місто забезпечене централізованим гарячим водопостачанням.

НЕ ЗГОДЕН СПІВПРАЦЮВАТИ З ОКУПАНТАМИ  - В ПІДВАЛ

- Зв’язок у місті український?

- Так, але з ним досить складно. Були періоди, коли жоден український оператор не працював. Інтернет-провайдери працюють з частими тривалими збоями, але поки що працюють.

- Чи є опір російській пропаганді?

- Опір є, і він дуже потужний, але зараз окупанти зрозуміли, що їм треба активно "русский мир" просувати і перейшли до методу "кнута". Людей примушують співпрацювати, а якщо ти не хочеш, то ведуть до підвалу і там тримають навіть тижнями, катують. Таким чином примушують якщо не співпрацювати, то не пропагувати проукраїнську позицію.

- На вас також полювали?

- І на мене, і на членів моєї родини, і членів виконавчого комітету, керівників підприємств. Спочатку не дуже активно, але в останній місяць мого перебування в окупації, приходили додому, були постійні телефонні дзвінки. Дуже важко було лавірувати, щоби не співпрацювати.

- Ви спочатку активно брали участь у мітингах, вели Телеграм-канал, а потім зникли...

- Окупанти зрозуміли, що інформаційна складова досить суттєва і після однієї такої зустрічі вони поставили умови, щоб я записав відео, в якому сказав би, що "полюбляю рускій мір" та співпрацюю з росіянами. Я відповів, що не буду таке казати. Вони висунули умови, звичайно, застосовуючи шантаж і погрози, щоб я закрив свій Телеграм-канал. Ми його не закрили, а поставили на паузу. Вони цього не зрозуміли. Вже коли я перебував на підконтрольній Україні території, поновив роботу свого каналу. Зараз є можливість вести його й інформувати мешканців.

- Ваше переміщення до Запоріжжя - це була спецоперація?

- Я не можу сказати, якими автомобілями виїхав і якою дорогою. Цим займалася СБУ. Є шляхи, яким чином можна переміститися з окупованої територію на неокуповану, скажу так.

- Ваша родина де зараз?

- Родину я вивіз одразу, як тільки зрозумів, що стає небезпечно. У мене троє дітей, ризикувати їхнім життям я не маю права. Наприкінці березня я їх вивіз, а сам іще місяць продовжував там жити і працювати.

- Мелітопольська міська рада змінила прописку і тепер працює і юридично розташована у Запоріжжі. Чи планує так само зробити й Енергодарська міськрада?

- Зараз уже є кілька рішень на державному рівні стосовно функціонування органів місцевої влади на територіях, які тимчасово перебувають в окупації. Але ми також прийняли на випередження рішення - написали заяви про складення депутатських повноважень. Ми в окупації провели дві сесії. На першій - виділили по 1 млн грн родинам військових, які загинули під час оборони АЕС, а важкопораненому бійцю - 500 000 гривень. Аналогічні рішення прийняв і Енергоатом. А на другій - склали депутатські повноваження.

Бо ми розуміли, що окупанти можуть прийти на сесію в день, коли вона проходить і змусять депутатів додати питання, наприклад, про приєднання до рф. На той період на мене вже був досить сильний тиск з боку окупантів. Вони приходили в мій кабінет і по 2-3 години ми говорили, вони були зі зброєю.

- Ваше перше звернення, яке було зроблено на ранок після захоплення АЕС, під дулами записане?

- Воно було записано під тиском. Це була неприємна річ, але на той період я розумів, що краще зробити не досить патріотичне відео, але убезпечити містян. Бо в нас уже було двоє загиблих і кілька поранених.

- Щодо колаборантів. В Енергодарі є так званий мер, це колишній депутат Андрій Шевчик.

- Він себе позиціює, як "глава администрации". Він виявився, як сказали окупанти, "самым сознательным депутатом городского совета, который согласился сотрудничать".

- Чи очікували ви, що саме він стане самопроголошеним мером?

 - Я не можу сказати, що про всіх представників ОПЗЖ був такої думки, але були особи, які поводили себе дивно. Він (Шевчик) мав активні проросійські погляди і рік тому. В нього постійно були зауваження щодо застосування російської мови.

 - Чи багато "сознательных" в інших сферах виявилося в Енергодарі?

 - Освіта - це найбільш численна сфера в нас, але навіть там двох десятків (із 2000 освітян) не знайшлося тих, хто погодився співпрацювати. Освітянам зараз держава створила такі умови, що вони отримують заробітну плату, працюючи дистанційно. Тим, хто вирішив проявити "ініціативу" і підіграти окупантам, а в нас є перелік таких людей, не виплачується заробітна платня. Вони питають: "А чого не виплачується?". А їм відповіли: "Ви ж співпрацюєте, то вам в інший кабінет за грішми". Ці люди відразу почали казати, що то випадково, але з цим будуть розбиратись правоохоронні органи.

Серед працівників комунальних підприємств зрадників ще менше.

ВІЙСЬКОВІ РФ СТАЛИ МАСОВКОЮ НА ЗАХОДАХ “ПОБЄДОБЄСІЯ”

- Хто ті люди, що виходили на свято "побєдобєсія" 9 травня в Енергодарі?

- Знаю, що працівників комунальних підприємств примушували. Підготовча робота була тижнів зо два. Люди телефонували і питали, що їм робити. Але, чесно, особисто я очікував чогось більшого, думав, що їм вдасться зробити щось пафосне. Вони витратили багато грошей: всі банери обклеїли. Але їх підтримало близько 300 людей, є інформація, що два автобуси людей привезли з сусідніх сіл, але близько 1000 - це були російські військові, переодягнуті у цивільний одяг.

Я помітив, що окупанти “героїчно” захоплюють пусті будівлі. Наприклад, будівлю СБУ. Знімають прапори. Вони взагалі налаштовані займатись "самолюбованієм". Я зрозумів після першого місяця перебування в місті, що мене відкинули на 30 років назад: черги в магазинах, беплатна роздача продуктів, громадські їдальні…

- Вони планують провести референдум. Як вважаєте, чи вдасться?

- Ми ж знаємо, як у росії проводяться вибори та референдуми… в "кращих традиціях". Так і в нас “проведуть”. Але хто туди піде, я не знаю. Якщо подивитись на 9 травня, яке є певним лакмусом у  проведенні заходів, то вони не мають прихильників. Згадайте, коли вони викрали мого першого заступника Івана Самойдюка, ми менше, ніж за годину зібрали понад 1000 людей, які вийшли на мітинг у вже окупованому на той час місті. А вони готувались тижні і зібрали не більше 300 людей. Довелось самим перевдягатися і виходити. Картинку для своїх російських ЗМІ вони точно дадуть. Вони вже їх привозили і кіно знімали своє.

- Про Івана Самойдюка щось відомо?

- Його немає вже понад 60 діб. Хотів би звернутись до Офісу Президента, Верховної Ради, повноважних осіб щодо активізації роботи з визволення. Це посадова особа - і 60 діб нічого не чути про нього, досить тривожна ситуація. Яким чином його визволяти? Де він? Живий? У нього була найбільш радикальна позиція, він говорив, що Енергодар - це Україна. У нього в будинку вже живуть окупанти.

- Окупанти якісь умови щодо його звільнення озвучували?

- Ні, вони спочатку навіть говорили, що в них його немає і вони не знають, де він. Але його викрали в окупованому місті, його забрали на блокпості, де були представники окупаційних військ. Це брехня повна.

Іван Гнатович літня людина, в нього є певні проблеми зі здоров'ям, його треба якнайшвидше визволяти.

- Деокупація Енергодара можлива дипломатичним чи військовим шляхом?

- Моя особиста думка, що росія не розуміє мови дипломатії. Тільки військовий шлях. Нам би хотілося, щоб усі будівлі в місті залишилось неушкодженими, а люди не постраждали. Але те, що це буде дипломатія, дуже сумніваюсь. Припускаю, що це буде силовий метод.

P.S. Коли вже інтерв'ю було в редакції, із самопроголошеним  “мером” Енергодара Андрієм Шевчиком сталася неприємність: невідомі підірвали двері під'їзду, в якому саме перебував на той час гауляйтер, внаслідок вибуху він отримав поранення і поїхав  заліковувати рани до Мелітополя.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смолієнка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-