Нові загадки Старобільського монастиря

Нові загадки Старобільського монастиря

Укрінформ
Скільки ще таємниць приховують архіви НКВС?

Після відомих публікацій про Катинську трагедію, зокрема про ув'язнених Старобільського табору-монастиря, здавалося, що «копати» тут вже нічого. Уточнити, можливо, деякі деталі. Але невдовзі з'ясувалося, що загадки Катині тільки починаються. Валерій Снєгирьов, з яким ми вже писали на тему «Старобільського відгомону...», надіслав мені днями добірку виписок з документів, які сухо повідомляють про долі тих польських військовополонених, яких НКВС з тих чи інших причин залишив в живих. Про долю одного з них, Юзефа Чапського, ми писали. Але таких, як виявилося, було кілька сотень. Як це сталося - залишається тільки будувати версії.

ТРИ ВІДСОТКИ

Сьогодні історики і юристи сходяться на тому, що під час «разгрузки» таборів для інтернованих польських офіцерів було розстріляно 21 857 осіб. При цьому більшість з них посилаються на записку голови КДБ Олександра Шелепіна Хрущову від 3 березня 1959 року, в якій «железный Шурик» пропонує знищити «учетные дела и другие материалы» на кожного з убитих у 1940-му поляків, які зберігаються в його відомстві. Не знаю, наскільки можна вірити голові організації, яка постійно брехала (ось і в цій записці – йдеться про те, що через те, що недогледіли, правда про Катинь може просочитися за опечатані двері спецхрана). Як мінімум розстріли могли проводитися і поза юридичними рамками, як не дивно звучить це поняття щодо відомства Лаврентія Берії. Але нехай буде ця цифра. Відома й інша: були розстріляні не всі - трьом відсоткам вдалося вижити.

«Мотиви, за якими цим трьом відсоткам було збережено життя, на мій погляд, не менш загадкові, ніж мотиви, за якими інші 97% були ліквідовані», – написав у своїх спогадах один з цих «трьох відсотків», професор Віленського університету Станіслав Свяневич. Чому пощастило самому професору - більш-менш зрозуміло. Сферою його наукових інтересів була економіка нацистської Німеччини, яку він порівнював з "успіхами" індустріалізації в СРСР. І якщо про свою економіку комуністи в загальних рисах знали, то інформація про німецький потенціал була небезкорисною. Тому професора залишили ... недобитим. Хоча шлях його на свободу виявився тернистим. Його включили в етап, який відправляли з Козельського табору 29 квітня, доставили разом з іншими на станцію Гніздове, що за 1,5 км від Катинського лісу. Після зупинки поїзда професора повели до порожнього вагону, де він міг через щілину спостерігати за вивантаженням військовополонених і відправкою їх у бік лісу в автобусах із зафарбованими вікнами. Після завершення розвантаження вагонів Свяневича доставили до внутрішньої в'язниці Смоленського УНКВС і відразу після травневих свят відправили до Москви на Луб'янку, потім перевели в Бутирку.

Свяневичу висунули звинувачення у шпигунстві – як-не-як, збирав докладні відомості про економіку «родины пролетариата». Його встигли посадити до Усть-Вимського табору в Комі АРСР до початку радянського-німецької війни, однак, коли вона почалася, тов. Сталін змушений був визнати уряд Польщі у вигнанні і оголосити амністію всім полякам, хто ще залишався в ув'язненні. Професора звільнили - і відразу ж відправили до табору, але компатріоти проявили наполегливість…

"ПО ЗАПРОСУ ГЕРМАНСКОГО ПОСОЛЬСТВА…"

Аналогічний, як і зі Свяневичем, випадок був і у Старобільському таборі. Андрія Булгака, 1910 р. н., підпоручика запасу, вже відправили зі Старобільського табору до Харкова в розпорядження начальника УНКВС, тобто на розстріл, але в останній момент переадресували до Юхнова, куди той і прибув 16 травня.

За клопотанням 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР («госбезопасность») залишили в живих і відправили до Юхновського, a потім Грязовецького табору 47 осіб. Перші списки людей, які цікавили ІНО («Иностранный Отдел»), представив заступник начальника цього відділу Павло Судоплатов ще 29 березня 1940 р. Ці військовополонені або представляли для 5-го відділу інтерес як джерело інформації, або висловлювали готовність воювати разом з Червоною Армією у разі нападу Німеччини на СРСР, або могли бути у майбутньому використані для оперативної роботи за кордоном.

Примітно, що і сім'ї тих військовополонених, які цікавили 5-й відділ, не депортувалися. Ще 47 осіб були направлені до Юхнівського табору через те, що їх розшукувало німецьке посольство. Серед них були не лише особи німецької національності, а й ті, хто ніколи не був пов'язаний з Третім рейхом. За них клопотали впливові європейські кола, насамперед італійські.

«За запитом німецького посольства було збережено життя майбутньому міністру юстиції в уряді Владислава Сікорського - В. Комарницькому, ад'ютанту Владислава Андерса O. Слизеню, сину головного диригента Варшавського оперного театру Б. Млинарському та іншим. До німецьких запитів ставилися з таким пієтетом, що до Юхнова відправили навіть тих людей, які традиційно вважалися ворогами радянської влади. Як приклад - великий землевласник В. А. Піонтковський, який вкрай вороже ставився до сталінізму, поширював, як зазначалося у табірній характеристиці, «контрреволюционную клеветническую пропаганду», – написав Валерій Снєгирьов (на жаль, у документах, які він вивчав, повні імена деяких з перерахованих осіб не наводяться, і Google про них нічого не повідомляє).

Валерий Снегирев
Валерій Снєгирьов

Серед німців, переведених за клопотанням посольства Німеччини до Юхновського табору, зустрічалися персонажі, скажімо так, вельми нетривіальні. Наприклад, майор кавалерії Ю.Фішер, якого інтернували до Старобільського табору НКВС, 20 квітня 1940 року надіслав Адольфу Гітлеру вітальну телеграму у зв'язку з днем його народження. Є підстави вважати, що Фішер серед табірної адміністрації мав особливу репутацію. За весь час перебування у Старобільському, а пізніше і у Грязовецькому таборах НКВС, з вересня 1939 по серпень 1940 рр., він, попри всі перевірки, обшуки та особисті огляди, носив на собі два з половиною кілограми золота.

«В первых числах августа 1940 года из Грязовецкого лагеря в Москву во внутреннюю тюрьму ГУГБ была отправлена группа военнопленных немецкой национальности для последующей передачи Германии. Среди них были А.Штырцбехер, Г.Цын, А.Данек, Ф.Рабошевский, О.Кинель, К.Бемер, Э.Ферстер, Ю.Фишер-Драунегг. При поступлении в тюрьму у одного из них у Ю.Фишер-Драунегга были найдены 2 кг 322 г. золота, зашитые в два пояса», – наводить Снєгирьов дані архіву РДВА.

Крім того, за запитами литовської місії відібрали для відправки до табору «Павлищев Бор» 19 осіб, у тому числі трьох колишніх литовських розвідників, які сиділи раніше у польських в'язницях за шпигунство.

До речі, про литовців та інших представників народів Балтії. Після того, як поляків вивезли на розстріл (а когось, транзитом, на Луб'янку), Старобільський табір стояв порожнім недовго. У червні-липні 1940 року його почали готувати до прийняття військовополонених з Прибалтики. А у середині вересня монастир було вирішено використовувати для утримання перебіжчиків, незалежно від того, тікали вони з Німеччини та інших країн до СРСР чи намагалися втікти з СРСР. Відповідно до довідки УПВ («Управления пограничных войск») від 6 червня 1941 року, в цей час у таборі перебували 6275 осіб, включно з 268 жінками і 124 «малолетками». З них 1690 ув'язненим уже був винесений вирок. Серед засуджених були 223 жінки і 1147 інвалідів.

ПЕРЕКИДАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Ми вже писали, що ліквідації підлягали лише т.зв. експлуататорські класи, насамперед офіцери Війська Польського, жандармерії, прикордонної варти тощо. Рядовий і сержантський склад частково розпустили по домівках, частково ж використовували на будівництві доріг у прикордонних областях. І тут випала нагода порівняти полководницькі таланти двох майбутніх маршалів СРСР: Жукова і Берії.

Геніальний Георгій Костянтинович, як відомо, у перший день війни гнав у війська ідіотські директиви про наступ. Лаврентій Павлович, очевидно, більш вдумливо читав донесення як військової розвідки, так і власних резидентів. А тому в розгром ворога «малой кровью, могучим ударом» не вірив. Що видно з документів, які виходили з його відомства вже «июня 22, Москва». От, скажімо, записка по прямому проводу В.В. Чернишова наркому внутрішніх справ УРСР В.Т. Сергієнку про евакуацію військовополонених Львівського табору №30/6251/25. Цілком таємно:

«Для эвакуации вoеннoпленных из Львовского лaгеря. НКПС дал указание [o] предоставлении вагонов Львовской дороги – 300, Ковельской – 62, Винницкой – 55 вагонов. Вместе [с] перебрасываемыми военнопленными отправить лагерный аппарат, необходимый хoзинвентaрь, [a] тaкже запас продовольствия. Чернышев».

23 червня заступник наркома внутрішніх справ УРСР Т.A. Строкач доповів В.В. Чернишову, що командиру дивізії конвойних військ О.І. Зав'ялову і заступнику начальника Управління держбезпеки по Львівській області надані вказівки щодо негайної відправки військовополонених на будівництва аеродромів у Сталінській, Запорізькій, Чернігівській, Полтавській, Дніпропетровській і Сумській областях.

24 червня В.Т. Сергієнко передав, що відправка військовополонених Львівського табору розпочнеться 25 червня.

27 червня Чернишов телеграфує Сергієнку доповнення до №30/6251/25 від 22 червня:

«[В] связи с переброской вoеннoпленных Львовского лaгеря [в] восточные области УССР Упрaвление этого лaгеря дислоцируйте [в] Полтаве. Впредь лaгерь именовать Полтавским. Нaчaльник лaгеря подчиняется Вам и Управлению НКВД СССР [пo] делaм вoеннoпленных и интернированных. [Нa] каждом стрoительстве, a тaкже кaменец-пoдoльских объектах организовать лагерные участки, структуру лaгеря oстaвить прежней».

«Вoеннoпленные из подразделений в Черляны и Ольшанице (3361 челoвек) 3 и 4 июля были погружены в вагоны, остальные лагерные подразделения продолжали продвигаться пешим порядком дo станции Золотоноша (левый берег Днепра)». І т. д., і т. ін.

ЧЕКІСТСЬКА ТОЧНІСТЬ

Наскільки точно виконувалися такі розпорядження, з'ясувати навряд чи коли-небудь вдасться. Транспортні артерії і без того були забиті ешелонами з військами і військовою технікою, похідними колонами і обозами, які рухалися до німецького кордону у розрахунку на швидкий наступ. А невдовзі і на схід побігли товариші комісари, рятуючи свої ніжні шкурки від небезпеки бути продірявленими німецькою зброєю. Втім, попри хаос, багато з наміченого доблесним чекістам здійснити вдалося. П'ятого липня той же Чернишов тому ж Сергієнку наказав: «Вoеннoпленных бывшей пoльскoй aрмии, работавших нa стрoительстве один, немедленнo направьте: 9 тысяч в Стaрoбельский лaгерь, остальных в Кoзельщaнский. Уже отправленные эшелоны немедленнo переадресуйте».

Через один місяць і один день, 6 серпня, в. о. начальника особливого відділення Старобільського табору Кравець звітує про підсумки евакуації Львівського табору:

«Справка. Числилось вoеннoпленных Львовского лaгеря – 14 123 чел. Имеется наличие в Старобельске – 12 155чел. Потери – 1 968 чел. Осталось в Янoвoй Долине – 488 чел., Суске – 174 чел., Вирoчке – 114 чел., Зимней Воде – 146 чел. Всего 922 чел. Раненые, убитые в Сквире – 300 чел. 1222 чел. бежали, рaсстреляны, ранены – 746 чел.».

Адресат засумнівався у правильності названих цифр і вимагає у якогось тов. Воробйова уточнити їх. Той відповідає: «Сведения неверны. Вo-первых, численность не 14123, a 14104, вo-вторых, в дaннoй справке не учтены 187 чел., находящихся в Ивдельлaге, в-третьих, цифры пo пунктам требуют уточнения. Н.Воробьёв». Вражаюча точність! Різниця - «всього» в 19 осіб.

Звіт тов. Кравця підтверджується і багатьма іншими документами, пов'язаними з евакуацією Львівського табору. Довідка, складена напередодні війни, стверджує, що «Нa Стрoительстве №1 размещалось не 14123 человека, a 14135 вoеннoпленных». Інша довідка, складена заст. начальника обліково-розподільного відділення Львівського табору Міщенком у першій половині серпня «oб эвакуации Львовского лaгеря», містить відомості, скільки військовополонених загинуло в результаті ворожих нальотів (25 осіб), скільки залишено у госпіталях (278 поранених і хворих), скільки втекло (15 осіб). Розстріляно 428 осіб.

Повторюся: це в умовах дезорганізації і паніки, що була викликана стрімким німецьким наступом. Щось підказує, за такої акуратності чекістів їх ще треба шерстити і шерстити. Скільки ж відкриттів може там зробити допитливий дослідник недавньої старовини.

До речі, Валерій Снєгирьов збирає документи і готує до випуску нову книгу «Польський слід на Луганщині». Цікаво буде почитати.

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-