Переговори в Абу-Дабі: як експерти оцінили перший раунд і що прогнозують на другий

Наприкінці минулого тижня, 23–24 січня, в Абу-Дабі (ОАЕ) відбулася чергова спроба адміністрації США зрушити з мертвої точки переговорний трек щодо великої війни. Тристоронні консультації за участі України, США та РФ продемонстрували різницю підходів сторін: Київ, представлений силовиками та дипломатами, підтвердив готовність до переговорів без перегляду «червоних ліній», тоді як Москва, оновивши склад делегації, зробила ставку на прагматичнішу тактику замість звичних ідеологічних лекцій.

Перший раунд виявився суперечливим: військові намагалися окреслити технічні параметри розведення сил, однак дипломати вперлися у «стіну Донбасу». Наступна зустріч запланована на 1 лютого. Чого від неї чекати?

Зміна делегації й тактики Росії

Переговори в Абу-Дабі 23–24 січня 2026 року ознаменували завершення періоду «човникової дипломатії» та перехід до прямого тристороннього діалогу. Найбільш помітною зміною стала трансформація російського представництва. Замість ідеологів та «істориків» на кшталт Мединського, Кремль виставив професійних розвідників.

Політолог Володимир Фесенко акцентує на важливості цієї зміни, зазначаючи: «Раніше мирні перемовини США вели в форматі «човникової дипломатії» – окремо і паралельно з Росією та Україною. Були ще прямі переговори між Росією і Україною в Стамбулі, але з боку РФ це була суцільна імітація перемовин і пропагандистське шоу. Тепер же — вперше відбулися прямі мирні переговори в трьохсторонньому форматі США-Росія-Україна. Що дуже важливо, в цих переговорах взяли участь і високопосадовці з воєнних відомств». На думку експерта, це дозволило змінити вектор розмови. Він підкреслює, що сторони «обговорювали технічні питання розведення військ, а також припинення вогню, а не лише російські ультиматуми, загальнополітичні і навіть історичні питання, як це було на переговорах в Стамбулі влітку 2025 року».

Порівнюючи нинішній процес із попередніми ітераціями, Фесенко звертає увагу на особистість голови російської делегації: «Зараз російську делегацію очолює віцеадмірал Ігор Костюков, керівник Головного управління Генштабу Росії (ГРУ). Це явно статусне і функціональне підлаштування під Кирила Буданова, який є неофіційним керівником української переговорної делегації, але одночасно це і демонстрація серйозного ставлення до цих переговорів».

Склад української делегації також заслуговує уваги.

«Він є достатньо високим за статусом, і одночасно різноманітним за функціональною роллю. При цьому всі наші делегати мають вагомий досвід переговорів як зі США, так і з Росією. (...) Американська делегація теж на рівні: Віткофф, Кушнер, Дрісколл, а також Гринкевич, командувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі та Європейського командування США».

Така конфігурація свідчить про те, що переговори в Еміратах, як висловився наш експерт, «точно не будуть імітацією переговорного процесу або лише спектаклем для Трампа».

«Це буде предметна спроба вийти на вирішення ключових питань щодо завершення російсько-української війни», - підкреслив Фесенко.

Політолог Ігор Рейтерович доповнює цю думку: «Насправді склад російської делегації був головним маркером ще до початку переговорів: приїде чи не приїде «клоун» Мединський і Ко... Коли ж Росія надіслала зовсім інших людей, це стало щонайменше сигналом про більш серйозне, ніж раніше, ставлення до переговорів».

Рейтерович іронічно зауважує, що Путін був змушений прибрати токсичних персонажів: «Тепер ми більше не чуємо відвертої нісенітниці про «шість» чи «чотири області», немає хамства й псевдоісторичних монологів. І це дуже важливий, показовий момент — зниження рівня риторичного шуму й повернення розмови в більш прагматичне русло».

Цей прагматизм, за словами Рейтеровича, дозволив перейти до обговорення критичних дрібниць: «Механізми розведення, моніторингу, технічні процедури... Насправді саме такі речі є критично важливими. Про них рано чи пізно все одно довелося б говорити, і зараз ми бачимо, що ці питання почали системно опрацьовувати». Експерт вважає, що стратегія переговорів зараз полягає в тому, щоб «обговорити максимум можливого — усе, що піддається обговоренню, — і довести ці питання до логічного завершення».

За винятком головного й найболючішого — питання територій.

«А далі можливі два сценарії. Перший: сторони все ж знаходять певний компроміс по територіях уже на цьому етапі, після чого переходять до фінальної фази — політичного рішення й підписання домовленостей. Другий: всі інші питання доводять до максимальної готовності, а по територіях — просто чекають моменту, коли в Кремлі усвідомлять, що бажаного результату силовим шляхом досягти не вдасться. І тоді їм скажуть: “У нас уже все готово — підписуйте”», - додав політолог.

Дипломат Вадим Трюхан також солідарний у тому, що Москва змінила тактику. Він зазначає: «Російська сторона цього разу не обмежилася звичним набором ультиматумів і пропагандистських тез. Вони виявили готовність до практичного обговорення питань, які прямо стосуються врегулювання, і погодилися працювати як у двосторонньому, так і в тристоронньому форматі, а також долучитися до роботи спільних груп із військових та політичних напрямів. Це не означає прориву, але точно означає зміну тактики».

Відповідаючи на питання, чому РФ змінила склад делегації, Трюхан припустив,  що це результ прямої рекомендації американців: «В Кремлі чудово розуміють токсичність таких фігур, як Мединський чи Слуцький. Американська сторона розкусила б це миттєво. Я не виключаю, що Стів Віткофф через Ушакова міг прямо або опосередковано рекомендувати Путіну змінити склад делегації, аби принаймні на формальному рівні не виглядало так, що Росія з самого початку не налаштована на будь-який діалог».

Територіальний глухий кут та американський тиск

Попри успіхи у військовому треку, політична частина переговорів впирається у фундаментальне розходження щодо майбутнього українських територій. США, намагаючись знайти швидке рішення, опинилися у складній ролі медіатора, який іноді схиляється до поступок за рахунок України.

Володимир Фесенко прямо називає головний виклик: «Ключова проблема нинішніх переговорів – питання про виведення українських військ з Донбасу. На цьому наполягає Кремль. На жаль, це частково підтримують американці». Експерт наголошує, що для Києва ця вимога є абсолютно неприйнятною, і позиції сторін тут «є прямо протилежними, і навряд їх можна поєднати в якійсь компромісній формулі, яку наполегливо шукають американці».

Ще одна велика проблема, за словами Фесенка, — це небажання Путіна завершувати війну проти України: «Для Трампа Путін демонструє готовність домовлятися, тому і відбуваються переговори в Абу-Дабі, але насправді він прагне продовжувати війну проти України, і ми це бачимо кожен день. А переговори йому потрібні для дипломатичної гри з Трампом, і для примусу України до російських умов завершення війни».

У цьому контексті особливого значення набуває постать Буданова, який знає ворога «зсередини», що позбавляє росіян можливості для маневру в блефі.

Ігор Рейтерович пояснює: «У Буданова є й були прямі контакти з тими людьми, які нині представляють російську сторону. Вони вже спілкувалися раніше, а це завжди важливо для переговорного процесу. По-друге, його значно позитивніше сприймають американці. І це для нас очевидний плюс. Тут нема чого приховувати — така конфігурація пішла Україні на користь».

Експерт іронічно зауважує, що Буданов буквально «тригерить» російську пропаганду. «У них істерика. А значить, є підстави вважати, що сам процес іде зовсім не так, як хотілося б Росії».

Проте Вадим Трюхан бачить у нинішній конфігурації серйозну загрозу, пов'язану з відсутністю європейських партнерів. За його словами, українська делегація «фактично опинилася в ситуації «один проти двох» — проти росіян і проти американців. Останні нині відверто поспішають: у них є чітке політичне завдання від Трампа — за будь-яку ціну вийти на якусь угоду, адже попереду (у листопаді, - ред.) — вибори до Конгресу, і за більшістю прогнозів Трамп може втратити контроль над обома палатами. У цій логіці Вашингтон об’єктивно більше схильний тиснути на Україну, ніж на Росію».

Трюхан додає, що логіка компромісів зараз виглядає односторонньою. США та РФ фактично підштовхують Україну до виходу з Донбасу, що є абсолютно неприйнятним для Києва: «При цьому Москва не пропонує нічого. У російському розумінні компроміс — це «ви погоджуєтеся на наші умови», а не взаємні поступки».

Очікування від 1 лютого — наступного раунду переговорів

Другий раунд переговорів, запланований на неділю, зокрема, має дати відповідь на питання, чи можливе так зване «енергетичне перемир’я». Проте дії РФ між зустрічами — масовані обстріли — не додають оптимізму.

Ігор Рейтерович скептично оцінює перспективи затишшя в небі: «Я налаштований досить стримано. Є відчуття, що Росія поки не готова відмовлятися від масованих ударів — принаймні до остаточної зміни погодних умов і до усвідомлення того факту, що вони не отримують того, на що розраховували». Він додає, що російська пропаганда продовжує цинічно розганяти тему «холодомору», що свідчить про відсутність реального бажання Кремля йти на будь-які поступки в цьому питанні.

Натомість Рейтерович пропонує сфокусуватися на обміні полоненими: «Було б правильно і логічно до нього повернутися, адже це одна з небагатьох тем, де можливий реальний гуманітарний результат навіть без глобальних політичних домовленостей».

Вадим Трюхан наголошує, що лише силові аргументи можуть змусити Кремль до реальних кроків 1 лютого. Він виділяє два ключові фактори. По-перше, «це системне позбавлення РФ можливостей вести війну... удари по критичній інфраструктурі, передусім енергетичній... Якщо вдасться дістатися до Москви, Санкт-Петербурга... тоді в Кремлі почнуть про щось серйозно замислюватися». По-друге, це критичне зростання втрат: «Завдання — знищувати 50 тисяч російських військових на місяць. Щойно втрати почнуть перевищувати темпи поповнення, дефіцит стане відчутним — і не лише на фронті, а й у тилу».

Володимир Фесенко також не очікує швидкого прориву. «Без тиску США на Росію, а не на Україну, прориву в переговорах не відбудеться. Але те, що почали обговорювати технічні питання завершення бойових дій, це дуже важливо на майбутнє».

...Отже, наступний раунд 1 лютого покаже, чи здатні сторони на реальні кроки в енергетичній та гуманітарній сферах, чи Емірати стануть лише черговою зупинкою в затяжній війні на виснаження.

Мирослав Ліскович. Київ

Перше фото: EPA/UPG