Заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк минулого тижня перебувала з робочим візитом у Відні, де провела зустрічі з очільниками нижньої та верхньої палат парламенту Австрії та виступила на спеціальному заході Парламентської асамблеї ОБСЄ, присвяченому безпеці жінок і дітей під час російської війни та звільненню українців з полону.

В інтерв’ю власному кореспонденту Укрінформу у Відні Олена Кондратюк підбила підсумки візиту до Австрії, розповіла про окремі аспекти повернення українських дітей з Росії, парламентський трек якої вона курує у президентській ініціативі Bring Kids Back UA, а також прокоментувала євроінтеграційний напрям роботи Ради, блокування її трибуни "Європейською солідарністю" та прийнятні для України переговорні формати і курс на членство в НАТО.

ПІДТРИМКА УКРАЇНИ З БОКУ ВСІХ АВСТРІЙСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ

- Ви провели низку двосторонніх зустрічей з офіційними представниками нейтральної Австрії. Як ви оцінюєте австрійську позицію щодо війни РФ проти України? Чи бачите перспективу більш активної підтримки з боку офіційного Відня? І загалом, якою була мета вашого візиту до Відня?

- Передусім цей робочий візит був пов’язаний із двома подіями. Перша – зимове засідання Парламентської асамблеї ОБСЄ, де ми провели спеціальний захід, присвячений темі безпеки жінок і дітей та поверненню українців із російського полону.

Оскільки я, як віцеспікерка Верховної Ради, курую питання привернення міжнародної уваги до примусового вивезення та депортації РФ українських дітей і їхнього повернення додому, то разом із головою парламентської делегації України в ОБСЄ я співголовувала на цьому заході та виступала з доповіддю.

Це особливо важливо саме в Австрії, адже тут необхідно якомога ширше доносити правду про гуманітарну катастрофу в Україні, яка є найбільшою з часів Другої світової війни, а також про ті злочини, які РФ чинить на нашій землі.

Примітно, що ми запросили свідків цих злочинів – постраждалих, серед яких були діти та цивільні заручниці. Тому, на мою думку, такі заходи в нейтральній країні – Австрії – є вкрай важливими для донесення правди.

Щодо Австрії, то, оскільки в країні ще не сформовано урядову коаліцію, хоча вибори відбулися понад пів року тому, для нас важливо не втрачати часу й налагоджувати тісні контакти з австрійськими парламентаріями.

Перш за все, це потрібно з огляду на розуміння того, що наш вступ до ЄС та відкриття всіх переговорних кластерів значною мірою залежать від роботи парламентів, зокрема й парламенту Австрії.

По-друге, метою мого візиту були зустрічі з головами обох палат австрійського парламенту. Те, що такі зустрічі відбулися,  свідчить про зацікавленість Австрії в Україні та взаємоповагу у наших відносинах.

На всіх зустрічах, окрім обговорення подій в Україні та гуманітарної й економічної підтримки з боку Австрії, важливо було також говорити про вступ України до ЄС. І зустрічі у Відні у цьому плані важливі також і тому, що Австрія є сусідньою країною Угорщини, а нас непокоїть позиція Будапешта щодо багатьох питань, зокрема й щодо євроінтеграції України. Як відомо, Угорщина заблокувала відкриття першого кластера переговорів, що стосується демократичних процесів. Тому я закликала своїх австрійських колег з різних політичних сил спілкуватися зі своїми угорськими партнерами, пояснювати їм ситуацію та впливати на цей процес.

- І що вам сказали співрозмовники з цього приводу?

- Незалежно від їхніх політичних уподобань та партійної приналежності, у мене склалося враження, що підтримка України з боку всіх австрійських політичних сил зберігається.

Зокрема, я мала зустріч з президентом Національної ради Вальтером Розенкранцом, і, незважаючи на його приналежність до Партії свободи, він раніше майже годину розмовляв телефоном зі спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком, а також понад годину спілкувався зі мною особисто. У мене склалося враження, що він чітко усвідомлює, хто є агресором, а хто – жертвою у цій війні.

Крім того, він зацікавився масштабними гуманітарними проєктами, які Австрія може реалізувати для України. Ми обговорили можливі напрями допомоги, зокрема будівництво шкіл, дитячих садків та лікарень.

- Це, насправді, важливий аспект, адже спікер Вальтер Розенкранц представляє Партію свободи – ультраправу політичну силу, яка, принаймні перед виборами, була відома своїми антиукраїнськими та проросійськими заявами. Саме тому я хотів запитати: чи перемога цієї партії вплинула на міжпарламентський діалог між Австрією та Україною? І конкретно щодо зустрічі зі спікером Розенкранцом – чи ви відчули, що він більш схильний підтримувати Україну, а не скорочувати допомогу?

- Не лише в Австрії, але й загалом у Європі події розгортаються зараз дуже швидко, особливо в контексті безпеки. Я вважаю, що останні події, зокрема на Мюнхенській безпековій конференції, стали для багатьох європейських країн "холодним душем", адже вони змусили переосмислити, як саме мають діяти європейські лідери, щоб забезпечити спільний захист ЄС та Європи загалом.

Зараз також є все більше ознак того, що в Австрії найближчим часом буде сформована коаліція, попри те, що минуло вже пів року після виборів. Це свідчить про розуміння політиками того, що нинішній час є надзвичайно відповідальним і що зволікати далі неможливо.

Що ж до міжпарламентської співпраці, то саме тому я й перебуваю тут. Ми не можемо дозволити собі втрачати час, адже через відсутність коаліції в австрійському парламенті досі не сформовані комітети, а відповідно, ще не створено і міжпарламентську групу дружби. Тому для нас важливо налагоджувати співпрацю з тими представниками влади, які вже зараз обіймають керівні посади.

ОБСЄ МАЄ ЗАЙНЯТИСЯ ПРОБЛЕМАМИ ІНДОКТРИНАЦІЇ ТА МІЛІТАРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ У РОСІЇ

- Ви згадали про участь у зимовому засіданні ПА ОБСЄ. Що, на вашу думку, треба зробити для підвищення ефективності діяльності асамблеї у питаннях безпеки та гуманітарної допомоги Україні?

- Тут слід розрізняти два поняття: Парламентська асамблея ОБСЄ та сама ОБСЄ. Росія добровільно вийшла з Парламентської асамблеї ОБСЄ, яка прийняла не одну резолюцію із засудженням агресії Російської Федерації. Зокрема, я хочу подякувати Парламентській асамблеї за резолюцію із засудженням депортації українських дітей, ухвалену у 2023 році. Це свідчить про усвідомлення проблеми та необхідність подальшої безальтернативної підтримки України.

Що стосується самої ОБСЄ, то, на жаль, Росія досі залишається її членом. Для впливу на ситуацію необхідні сильні важелі, аналогічні тим, що застосовуються в інших міжнародних організаціях, зокрема в ООН. Ідеться про концепцію колективної безпеки, про яку ми вже говорили. Необхідні спільні зусилля всіх демократичних країн, зокрема європейських держав, Великої Британії та міжнародних альянсів, аби впливати на ці процеси.

- На цьому ж заході ви заявили, що ОБСЄ має знову ініціювати "московський механізм" щодо дітей, примусово вивезених до Росії. Ви наголосили, що цього разу акцент має бути зроблений на індоктринації українських дітей. Чому це так важливо?

- Це вкрай необхідно, адже ми постійно маємо оновлювати форми актуалізації цієї проблеми. Незважаючи на створення міжнародної коаліції з повернення дітей, до якої входить 41 країна, а також спеціальної місії президента Зеленського Bring Kids Back UA, ми розуміємо, що процес повернення наших дітей потребує постійної уваги та оновлення підходів.

Саме тому я запропонувала на майданчику ОБСЄ розглянути можливість уп’яте застосувати "московський механізм", але цього разу зосередитися на двох ключових проблемах: індоктринації та мілітаризації Росією українських дітей.

Ми говоримо не лише про жахливі цифри примусово вивезених понад 20 тисяч українських дітей. Ідеться також про понад 1,6 мільйона українських дітей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях та піддаються примусовій мілітаризації. Їх змушують вступати до військових училищ – особливо це стосується хлопчиків 15-17 років. Ми розуміємо, що за три роки вони стануть повнолітніми, і Росія зможе залучати їх до війни проти України. Українських дітей також змушують брати участь у різних військово-спортивних гуртках, де їх готують до служби в російській армії.

Інша велика проблема – це індоктринація, позбавлення національної ідентичності. Українські діти не мають змоги отримувати освіту рідною мовою, вивчати українську історію, культуру, натомість їх змушують ненавидіти власну країну.

Отже, ці два аспекти – мілітаризація та індоктринація – потребують особливої уваги. Саме на їх основі можна говорити про масштабні порушення прав українських дітей та необхідність міжнародного тиску на Росію.

ПОТРІБЕН ЧІТКИЙ САНКЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПРОТИ ВИКРАДАЧІВ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

- Ви куруєте парламентський трек у президентській ініціативі  Bring Kids Back UA. Чи є оновлені дані щодо кількості повернених дітей?

- Я можу назвати лише офіційні цифри, які надає омбудсман Дмитро Лубінець. За його даними, наразі вдалося повернути 1049 дітей.

Звісно, процес проходить складно. У межах цієї ініціативи ми маємо підтримку Канади, але фактичне повернення дітей відбувається переважно завдяки окремим неурядовим організаціям та посередництву Катару.

Це непростий і багатошаровий процес, який потребує залучення країн, що мають вплив на Російську Федерацію. Наприклад, я мала розмову з Апостольським нунцієм в Україні і знаю, що Святий Престол також займається цим питанням.

- Верховна Рада ще в листопаді минулого року ухвалила в першому читанні законопроєкт вашого співавторства, який передбачає доповнення Кримінального кодексу України окремою статтею, що кваліфікуватиме як воєнні злочини незаконне переміщення та затримку репатріації українських дітей. Як просувається його розгляд, чи є розуміння і підтримка серед депутатів різних фракцій? Чи є підтримка цього документа серед міжнародних партнерів?

- Насправді цей законопроєкт ще не пройшов перше читання. Він зареєстрований та перебуває на розгляді в комітеті. Нам потрібно докласти всіх зусиль для його ухвалення, адже він ґрунтується на двох важливих аспектах.

Перший – це необхідність чіткого санкційного механізму проти осіб, які викрадають, примусово переміщують або незаконно усиновлюють українських дітей, а також тих, хто свідомо перешкоджає їхньому поверненню. Другий – це внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України, аби забезпечити належну правову кваліфікацію цих злочинів.

- А чи потрібні додаткові міжнародні механізми для притягнення винних до відповідальності?

- Насамперед має бути санкційний список. Його необхідно інтегрувати в санкційні пакети, які впроваджуються в Європі. Важливо, щоб у цих списках фігурували конкретні особи: державні службовці, керівники регіонів РФ, відповідальні за депортацію українських дітей, організатори так званих "оздоровчих таборів", з яких діти не повертаються.

Правозахисні організації та NGO вже ведуть таку роботу й збирають імена причетних. Однак, на жаль, наразі немає єдиного уніфікованого списку. Частина інформації є у ГУР МО, частина – в СБУ. Тому зараз дуже важливо налагодити координацію між відповідними структурами, щоб створити єдину базу даних.

- Стосовно повернення українців, які перебувають у російському полоні, як військовополонених, так і цивільних заручників. Які міжнародні ініціативи могли б сприяти прискоренню цього процесу?

- Найбільш дієвий механізм – це тиск на Російську Федерацію. І тут важливу роль відіграє розголос. Чим більше світові лідери та міжнародна спільнота усвідомлюють масштаби цієї проблеми, тим більше вони можуть впливати на процес.

Сам обмін полоненими – це сфера відповідальності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ви самі бачите, наскільки це складний і довготривалий процес.

Однак я переконана, що питання повернення військовополонених та цивільних має бути винесене за дужки будь-яких політичних дискусій. Це питання, яке має бути одним із перших будь-якого переговорного процесу.

ДЛЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ТРЕБА ЗАГАЛОМ УХВАЛИТИ 3000 ЗАКОНІВ

- На початку розмови ви згадали про євроінтеграцію та важливу роль Верховної Ради у цьому питанні. Зараз у парламенті обговорюється можливість прискореної процедури ухвалення необхідного закону. Які ключові законопроєкти потрібно ухвалити зараз і скільки часу, на вашу думку, знадобиться для цього?

- Вступ до Європейського Союзу та відповідальність Верховної Ради у цьому процесі – це одна з найважливіших функцій цього скликання. Ба більше, я вважаю, що це – одна з історичних місій цього парламенту, незалежно від того, скільки часу нам ще залишилося працювати. Попри війну, ми розуміємо, що євроінтеграція – це одна з наших основних функцій.

Усі країни, які нещодавно приєдналися до Європейського Союзу, проходили складний шлях урядових реформ. Ми розуміємо необхідність прискорення цього процесу, тому залучили до кожного переговорного кластера депутатів, і цей процес в уряді координує віцепрем'єрка Ольга Стефанішина. До нього залучено понад 170 народних депутатів, тобто парламентський корпус бере активну участь у відкритті переговорних кластерів.

Я вважаю, що це – найкращий приклад синергії парламенту та уряду для пришвидшення євроінтеграційних процесів.

І я вірю, що після успішного завершення першого кластеру нам вдасться змінити позицію Угорщини, яка висловлювала застереження щодо закону про освіту. До речі, спочатку Угорщина зняла ці застереження, але згодом знову їх висунула. Очікую, що після цього ми перейдемо до великого кластера внутрішньоекономічної політики. Це буде складний процес, оскільки потрібно враховувати всі противаги та національні інтереси, які ми маємо відстоювати. Саме тому до роботи залучені й народні депутати.

Я також вірю, що до 2030 року, відповідно до прогнозів єврокомісара з питань розширення, ми зможемо виконати цю роботу. За останній рік було ухвалено понад 100 законопроєктів, пов'язаних із європейською інтеграцією. Загалом потрібно ухвалити понад три тисячі законів, як це раніше визначала Єврокомісія.

БЛОКУВАННЯ ТРИБУНИ РАДИ – ЦЕ НОРМАЛЬНО, АЛЕ ТРЕБА НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ВАЖЛИВУ РОЛЬ ПАРЛАМЕНТУ ЗАРАЗ

- Фракція "Європейської солідарності" заблокувала засідання Верховної Ради через питання санкцій проти Петра Порошенка. Коли, на вашу думку, парламент зможе відновити роботу і який механізм розв’язання цієї ситуації ви бачите?

- Політичне різноманіття та демократичні процеси у парламенті можуть включати дії опозиції, зокрема блокування трибуни. Я не бачу в цьому нічого критичного.

По-друге, ми усвідомлюємо роль парламенту як єдиного законодавчого органу, який має працювати і виконувати всі необхідні функції. Від його роботи залежить подальша підтримка України нашими партнерами та союзниками.

Я переконана, що відповідальні політичні партії сядуть за стіл переговорів на погоджувальній раді, щоб визначити порядок денний і знайти рішення для розблокування трибуни. Необхідно розглянути всі вимоги, зокрема фракції "Європейської солідарності", адже вони також стосуються законопроєктів. Я вважаю, що відкритий діалог у межах погоджувальної ради є єдиним правильним механізмом у цій ситуації. Парламент має залишатися відкритим майданчиком для дискусій, і я завжди підтримувала такий підхід.

Крім того, 24 лютого – особлива дата. Це – перший понеділок після трьох років з початку повномасштабного вторгнення. Відповідно до ухваленої постанови цей день визначений як Національний день молитви у Верховній Раді, що також передбачає усі відповідні церемоніальні процедури.

Я вважаю, що цей день має не просто примирити, а ще раз об’єднати всіх нас перед викликами, які стоять перед Україною. Головним викликом є збереження державності та незалежності. Це те, що має об’єднувати всі політичні сили.

- Тобто, наскільки я розумію, є очікування, що 24 лютого Верховна Рада відновить роботу?

- Я переконана, що так.

ВИБОРИ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ – ЦЕ РОСІЙСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ

- Нещодавно виникли спекуляції щодо можливості проведення нових парламентських виборів в Україні у разі досягнення угоди про припинення вогню. Чи могли б ви роз’яснити ситуацію з цього приводу? Чи потенційна угода про припинення вогню передбачатиме також скасування воєнного стану? Коли, у такому разі, можуть бути нові вибори, і що необхідно для їх проведення?

- Про це вже говорили безліч разів. Напевно, я висловлю свою позицію ще раз.

Перш за все, незважаючи на те, що я представляю не провладну більшість, а опозицію в парламенті, я неодноразово наголошувала на тому, що вибори під час воєнного стану є неможливими в Україні. Це – не український сценарій, а точно російський.

По-друге, я приєдналася до громадських організацій (а їх було понад 100), які чітко висловили свою позицію. Цей процес очолює громадська організація "ОПОРА", яка здійснює моніторинг виборів. Тому в цьому питанні ми єдині.

Крім того, припинення вогню не може бути автоматичним, без моніторингової місії, що має складатися з незалежного контингенту, який забезпечуватиме контроль на лінії розмежування. Без цього неможливо гарантувати дотримання потенційних домовленостей. Ми пам’ятаємо події 2015–2016 років і знаємо, хто завжди порушує перемир’я.

Тож автоматичне припинення вогню не означає безпекових гарантій для України. Вони мають бути чітко прописані нашими партнерами й союзниками. Лише після цього можна говорити про скасування воєнного стану.

Вибори ж безпосередньо залежать від скасування воєнного стану. І під час "Діалогів Моне", у тому числі з європарламентаріями, було чітко зафіксовано в угоді між керівниками фракцій і груп, що вибори мають відбутися через пів року після завершення воєнного стану.

Також варто зазначити, що переважна більшість українців розуміє неможливість проведення виборів під час війни. Демократичний виборчий процес передбачає агітацію, відкриту політичну дискусію та рівний доступ усіх громадян, включно з військовими, до голосування та балотування.

«НІЧОГО ПРО УКРАЇНУ БЕЗ УКРАЇНИ» І КУРС НА НАТО Є НЕЗМІННИМ

- Щодо мирного врегулювання. Зараз адміністрація США особливо активна у цьому питанні. Чи маєте ви розуміння, які формати можуть бути прийнятними для України?

- Я переконана, що ключовим принципом є «нічого про Україну без України». Це основний меседж для всіх переговорних процесів.

Більше того, Європа має бути учасником переговорного процесу, оскільки йдеться не лише про безпеку України, а й про безпеку всього європейського континенту. Лише після цього можна обговорювати всі інші аспекти.

- І наостанок, щодо курсу на членство в НАТО. Високопосадовці США заявляли, що це нереалістично та непрактично. Чи впливає це на наше євроатлантичне прагнення?

- Я не просто прихильниця, я твердо переконана, що єдиною реальною системою безпеки для України є членство в НАТО. Відмова від цього курсу є неприпустимою.

Ми можемо обговорювати часові рамки, етапи вступу, але наш напрям залишається незмінним. Курс на членство в ЄС та НАТО закріплений у Конституції, і це той вектор, якого ми маємо дотримуватися.

- Дуже дякую за розмову.              

Василь Короткий, Відень

Фото: Укрінформ та надані пресслужбою