Марафон Зеленського: нова епоха в спілкуванні Офісу президента й ЗМІ

Марафон Зеленського: нова епоха в спілкуванні Офісу президента й ЗМІ

Укрінформ
Це часом було схоже на сеанс одночасної гри в шахи за кількома дошками

«Стадіон так стадіон», – сказали журналісти й акредитувалися в Фудмаркет на пресмарафон президента України – кількагодинну зустріч із групами журналістів, які, змінюючи одна одну, ставили свої запитання.

Пресмарафон у Бейліна та Купера, подумки назвала я це дійство ім’ям двох засновників вищезгаданого закладу. Фудмаркет – ресторан, який, за прикладом фудзони супермаркету, поєднав представництва 23 ресторанів і почав працювати менше місяця тому – прокинувся знаменитим. Середній чек без алкоголя (бар окремо) – 250 гривень. «У нас нема в меню бургера Великий Гетсбі, але є бургер Тарантіно», – щебетали привітні продавчині. Перший поверх був заповнений удошниками в штатському. Марафон відбувався на другому поверсі. Туди, власне, пускали по акредитації.

Біля входу в Арсенал стояла парочка нечисельних пікетів.

Коли пишеться матеріал, марафон ще триває. Але певні висновки та узагальнення робити вже можна.

Спочатку визнаймо, що Офіс президента мав право на такий формат. Вони експериментують, намагаючись робити сеанс одночасної гри й для професіоналів (журналістів), і для глядачів. І хоча й без задоволення (бо вважаю, що витрачати на таку багатогодинну штуку ресурс першої особи – нерозумно), мушу визнати, що це цікаво. Хоча, чи звершиться марафон успіхом – невідомо.

П’ять годин діалогів витримати важко (чимдалі президент Зеленський втомлюється, йому стає дедалі важче імпровізувати, чимдалі – тим відповіді є більш нечіткими), а попереду – ще понад двісті журналістів. У даний момент президент пішов на перерву, після того як десять хвилин відповідав старенькій, котра приїхала до Києва і, прийшовши в ресторан, почала скаржитися на мера Дніпра Філатова. Не знаю, чи було це інсценізацією (на Банковій сидять ще ті затійники), щоб якось прищемити Філатова?

У чому слабкість формату? Для журналістів недоліки такого спілкування були очевидні з самого початку. Медійники, які приходили наступними, не знали, які запитання вже звучали від «попередників», тож наступні групи повторювали те, що задавали попередні. Таким чином, відповідь про формулу Штайнмаєра звучала з десяток разів. Про розшифровки розмови із Трампом та «заслабку» допомогу нам з боку Меркель також він відповідав ще зо п’ять разів. Не всі встигали поставити свої запитання, а натомість деякі уточнюючі – давали президенту шанс поговорити так, як він хоче.

Водночас такий формат показав і слабкі місця нашої журналістики. І не лише тому, що обіграти коміка, професійного актора – не так вже й просто. Лицедійство виявилося для політика дуже помічною штукою саме для розмови із професійними циніками. Він може пропустити одну частину запитання, зосередитися на другій – і при цьому поставити зустрічне запитання журналісту, який просто не в курсі окремих деталей. Задавати зустрічне запитання в лоб журналісту, демонструючи, що той не знає деталей, – цікава манера. Ось питання, які потягнули паузу колег:

- А ви знаєте, що там відбувається в Золотому? Ви коли були у Золотому?

- А що робити з резиденціями? Я живу в квартирі, бо якщо переїду в резиденцію, то ви перші мене рознесете. Але охорона спить на вулиці.

- Кого зі своїх родичів я призначив на посади?

- У чому мотивованість розслідування проти пана Жеваго та пана Микитася? Ви бачите мотивацію тільки тому, що вони колишні? І ви з чистою совістю скажете, що справа Пашинського – це переслідування?

- Які у вас докази, що Портнов впливає на суди?

- А кого ви хочете, щоб я призначив на цю посаду?

Треба навчитися знати все досконало та відповідати на запитання. Треба ставити запитання конкретно і одним реченням – щоб не давати можливості уникати відповіді.

Але деколи журналісти просто давали майстер-класи. Комусь вдавалося притиснути очільника держави. Не всі з них представлялися, тому деяких цитуємо лише з зазначенням видання.

Оксана Тороп: Чи не вважаєте, що слід вгамувати Коломойського? А з Коломойським ви говорили про Приват-банк? Ні? А може варто про це поговорити?

Американський журналіст: Чи ви не вважаєте, що за проханням Трампа про розслідування щодо Бурізми – корупція? Чи ви не відчуваєте, що весь вантаж можливих неформальних зобов’язань тепер не такий важкий? Що розголос зробив вашу ситуацію кращою?

Дойче Велле: Як ви вибачилися б перед пані Меркель, що сказали б про недостатню допомогу Україні?

Антон Голобородько: Богдан, Портнов та Смірнов – друзі. А Портнов впливає на суди. Як ви це прокоментуєте? І в продовження – про 13 справ проти Порошенка, про те, що Парубій та моряки ходять на допити по справі Керченської протоки, хоча є рішення Міжнародного трибуналу.

Сергій Щербина: Чому не продані авіаборти та резиденції ДУСі, як обіцяли? Це було у вашій передвиборчій програмі.

Андрій Борис (ICTV), зауваживши, що «червоні лінії» за всі роки вже випрацювані, на відповідь президента України, що на війну впливає Путін, перепитує – а чому по-вашому ця позиція мала би змінитися?

По ходу Зеленський «передавав привіти» Петру Порошенку:

«Пані Меркель була дуже здивована позицією колишніх очільників держави, які багато років погоджувалися на формулу Штайнмаєра, а тепер не визнають».

«Нікого не хочу ображати, але так, як ми, колишня влада не мріяла закінчити війну».

«Я президент миру і я готовий цього шукати, бо щодня «часики тикают» – і нема людини, хтось виїжджає, когось вбивають і так щодня…»

«Зрада – це не дати виконати мені обіцянки… Не треба мене послаблювати акціями, не треба. Я не кажу, що всі, хто прийшов на акції, – проплачені. Але хтось так думає, когось обманули».

А тепер – по суті. Основні меседжі президента вже проаналізовані журналістами, я лише занотувала найбільш образні вислови:

«Я не думаю, що позиція Росії має раптом змінитися. Ми маємо шукати різні підходи, щоб це змінилося… Є шанс, що російська сторона втомлена. Всі розуміють, що Україна ніколи не здасть територію та незалежність… Всі розуміють, всі знають – яке у нас суспільство, волонтери. Це усвідомлює РФ, бойовики… У нас є можливість розмовляти із РФ у Нормандському форматі…»

«Якщо не зможемо знайти рішення, діалогу, якщо не зможемо контролювати ані вибори, ані кордон, то я відкрито скажу це на Нормандському форматі – й ми всі будемо шукати інший варіант».

«Я не можу говорити всього. Це ж, як гра в покер, де вони взнають усі мої карти. Мені потрібні переваги, а повна публічність мене їх позбавляє».

«Чому не звільнив Кличка? Просто ще не звільнив. Я знаю, що мер проти розділення. У нього одна думка, у мене інша. Ми побачили, як це в інших країнах світу».

«Я втратив усіх друзів з артистів у РФ. Нормальні відносини з Макаревичем, Маріусом Вайсбергом. Слєпаков. Хтось із Камеді клаб».

«Фейсбук – це не є Україна, це Фейсбук».

«Ми - не обслуговуючий персонал американської політики, ми не маємо на це ані законодавчого, ані громадянського права. Ми не маємо права впливати на вибір американського народу».

«Ми хотіли зустрітися з олігархами, проговорити червоні лінії. Але як тільки з’явилося фото (мається на увазі – з Коломойським - ред.), то що сказало суспільство? Почали домовлятися…»

«Клани хай борються, це добре, бо тоді залишається один».

«Я не хочу ламати цю партію – Слугу народу, але якщо вони почнуть їсти одне одного, то я їх розпущу».

«З’явилися люди, які намагаються розколоти фракцію «Слуга народу». Вони переконують їх, що закон нібито поганий, надсилають смс-ки – типу, якщо проголосуєш, то завтра посадять твою тещу. Ми це все знаємо».

«Я запрошую вас на Банкову. Щоб ви почули, як зранку дзвонить Хомчак і каже: забираємо когось з окупованої території чи ні? Бо якщо забираємо, то треба посилати трьох розвідників, ризикувати ними».

«Президент України – посада достатня, щоб не мати посередників при спілкуванні з лідерами інших держав».

Ми далі слухаємо марафон. Але вже очевидно, що в сеансі одночасної гри одразу на кількох дошках наразі сильнішим виявився Офіс президента. Президент Зеленський емоційними фразами – «всі проти мене», «зрозумійте мене, почуйте» – стає в позицію не найпотужнішої особи держави, а об’єкта для несправедливої критики. Чи вдалося йому зняти основні страхи журналістів та аналітиків? Чи вдалося бути переконливим для опонентів? Не знаю. Але принаймні показав, що також уміє тримати удар.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Павло Багмут, Офіс Президента

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-