5 змін до Конституції, що мали б прочинити двері України в Європу і НАТО
У продовження аналізу ключової законодавчої ініціативи нинішнього політичного сезону – проекту змін до Конституції України щодо стратегічного курсу України на набуття повноправного членства України в Євросоюзі та в НАТО (з першою частиною можна ознайомитися ТУТ), Укрінформ придивився до можливих правових нюансів. Там, де на перший погляд все виглядає просто чудово, фахівці помітили колізії та юридичні невідповідності. Аби тільки це не створило проблем в майбутньому...
Що і як пропонують змінити?
Пункт 1. В преамбулі планується додати фразу "та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України".
Пункти 2,3,4. До повноважень Верховної Ради (Кабміну, Президента) у частині зовнішньої політики пропонується додати фразу "реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору".
Пункт 5. Пропонується скасувати п.14 Перехідних положень "Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України".
Богдан Яременко, дипломат, керівник ГО “Майдан закордонних справ” пройшовся критичним поглядом по всіх п’яти пунктах.
На його думку, по-перше, запропоноване “розмите” формулювання преамбули породить більше нових запитань, ніж надасть відповідей.
“Що таке європейський та євроатлантичний курс України? Це наближення до стандартів, перехід на стандарти, повноправне членство – що саме? Чому не написати чітко і прямо "незворотність курсу на здобуття повноправного членства в ЄС і НАТО"? А що, коли незабаром в Європі виникне якась інша оборонна організація, яку запропонує, припустимо, Франція – де не буде США, але буде стратегічний партнер Росія. Нам теж у цю європейську організацію? – небезпідставно хвилюється експерт. – По-друге, третє і четверте. Пам’ятаємо, що в преамбулі про стратегічність курсу жодним словом не згадується. То про реалізацію ЧОГО, та про які повноваження Верховної Ради, Президента та Кабміну взагалі йдеться? По-п’яте, зрозуміло, що у Перехідних положеннях йшлося про базування Чорноморського флоту Росії в Криму. Але Росія, якщо мені не зраджує пам’ять, в односторонньому порядку розірвала усі угоди про базування ЧФ в Україні ще в 2014 році, коли анексувала Крим. То чи стосуватимуться запропоновані зміни до Конституції також і інших іноземних держав?” Може нам навпаки слід передбачити якийсь особливий спрощений порядок надання згоди на розміщення баз чи перебування військових підрозділів НАТО на своїй території?
Вважаю, що практичної потреби вилучати з Конституції положення, що були підставою для російських баз в Україні, нема, а ось використовувати ті самі положення для інших військових баз можна. Але пропозиції цього не передбачають. Як немає в них і тіні натяку на зобов’язання, які Україна нестиме в разі набуття членства в ЄС і НАТО. Нічого не сказано про можливість делегування частини національних повноважень органам ЄС і НАТО. Можливо автори самі прекрасно розуміють туманність перспектив набуття членства в цих організаціях?” – сумнівається Богдан Яременко.
До застережень приєднується і Роман Безсмертний, дипломат, політик, наголошуючи, що у “конституційних” справах дрібниць не буває.
“У Конституції є спеціальний розділ “Загальні засади”, яким визначаються основні ціннісні параметри (засади) української держави. І питання європейськості та євроатлантичної безпеки мали б бути озвучені саме в цьому розділі. Однак у проекті змін до Конституції пропонують закріпити це в преамбулі, а також у розділах “Верховна Рада України”, “Президент України”, “Кабінет Міністрів України”. І тут виникає протиріччя. Чому? Бо якщо європейський та євроатлантичний курс України вважати ціннісними орієнтирами, то в тій частині, яка визначає засади – цього нема, а в тій частині, де йдеться про механізми реалізації цих засад – тепер буде. Одразу виникає колізія. І я розумію чому пішли саме таким шляхом – не хочуть проводити референдум, для якого не передбачено механізмів”, – переконує дипломат.
Пан Безсмертний задається ще одним важливим питанням – чому ця ініціатива з’явилася аж на п’ятому році президентства Порошенка? А все просто – вибори, необхідність набирати бали у електорату. Однак, вважає він, що подібні ініціативи треба проявляти, коли рейтинг за 50%. Бо навіть найкраща ідея може бути легко дискредитована низьким рейтингом та відповідною репутацією ініціатора.
А чого варто очікувати від Росії, яка є головним противником нашого зближення з НАТО? Подальшої ескалації на Донбасі, Азовському морі?.. "Так війна вже йде! І в Кремлі прекрасно розуміють, що після анексії Криму та окупації частини Донбасу Україні не залишиться нічого іншого, як шукати підтримку в НАТО. Утім, нам варто розуміти, що ані прийняття поправок до Конституції, ба більше, ані вступ до НАТО не забезпечить одразу застосування статті 5 статуту НАТО (право на індивідуальну чи колективну самооборону з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні - Ред.)", – додав п. Безсмертний.
Що про все це думають українці?
Цікаво, що в Пояснювальній записці автори законопроекту посилаються на широку суспільну підтримку у питаннях про можливий вступ України до НАТО. Скажемо відверто – вони трохи лукавлять.
Згідно з кількома останніми соціологічними опитуваннями, населення України якраз не до кінця розуміє переваги членства в НАТО.
Так, у грудні 2017 року Фонд «Демократичні ініціативи» вирахував, що лише 38% респондентів вважають вступ до НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки для України, 29% - підтримують позаблоковий статус, 5% - за військовий союз із Росією та іншими країнами СНД, 5% виступають за військовий союз із США. Інші не змогли визначитися з відповіддю.
За даними КМІС, вступ України до НАТО підтримують 41% українців, тоді як 38% - проти. Ще 20% не визначилися зі своєю думкою.
А зовсім свіже опитування групи “Рейтинг” свідчить: якби в середині липня 2018 року відбувся референдум про вступ України до НАТО, то 45% опитаних проголосували б "за", а третина респондентів (33%) – "проти". 11% не братимуть участі в такому голосуванні, і стільки ж опитаних “важко відповісти”.
Іншими словами, кожен другий українець не готовий підтримати стратегічний союз з Північноатлантичним військовим Альянсом. Не дивно, чому автори законопроекту пропонують найпростіший варіант – зміни до Основного закону, усіляко оминаючи питання всенародного референдуму. Можливо, їм просто важливий сам процес, а не результат...
Мирослав Ліскович. Київ
