Зміни Конституції: торуємо шлях прямісінько в Євросоюз і НАТО

Зміни Конституції: торуємо шлях прямісінько в Євросоюз і НАТО

Аналітика
761
Ukrinform
Україна закріпить незворотність курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію в Основному законі – щоб унеможливити будь-який реванш

Президент вніс до Верховної Ради проект змін до Конституції України – щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Євросоюзі та в Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Мета – зрозуміла: зафіксувати в Конституції європейську ідентичність і прагнення українського народу. Цікаво, що у світовій конституційній практиці фактично немає прикладів внесення до Основного закону подібних положень. Такі світоглядні, цивілізаційні речі, зазвичай, визначаються самою політичною нацією, а не декларуються в законодавстві. Українська «особливість» у тому, що повної єдності навколо європейських устремлінь та цінностей в суспільстві поки що нема. У нас іще залишається певний прошарок громадян (за даними опитувань, щонайменше – 25%), котрі не бачать перспектив України в НАТО – попри всі події останніх років. Але це – лише певний соціально-політичний зріз, а не конституційний вимір. Тож зміни – у разі легітимної процедури ухвалення – цілком виправдані. Утім, певна «полярність» думок дещо послаблює наші євроінтеграційні позиції: адже існує частина людей, які не поділяють такі прагнення більшості. І це питання, певно, стане одним із аспектів розгляду законопроекту Конституційним Судом, який має зробити висновок, чи не обмежуватимуть такі зміни права та інтереси іншої частини суспільства.

Конституційний «м’яч» на полі парламенту, і ще цілий рік на «погратися» ним

Отже, глава держави, згідно своїх повноважень ініціював зміни до Основного закону. Далі – «м’яч на полі» парламенту. При цьому, навіть, якщо буде політична воля наших народних обранців, відповідна процедура займе до року.

«За процедурою, до кінця січня (завершення 9-ї сесії Верховної Ради) парламент має скерувати відповідний законопроект на висновок до Конституційного Суду України. Далі суд має з’ясувати, чи відповідає документ чинним конституційним нормам, чи не звужує він права українського суспільства або його частини, і повернути до парламенту зі своєю резолюцією. Потім Верховна Рада повинна розглянути законопроект у першому читанні, затвердивши його простою більшістю голосів (226). І у разі позитивного рішення, вже на наступній сесії документ мають затвердити конституційною більшістю парламенту (мінімум 300 голосів народних обранців), – розповідає Ігор Когут, політичний експерт.

Ігор Когут
Ігор Когут

Отже, розраховувати на внесення відповідних конституційних змін можна лише до літа 2019-го. Звісно ж, якщо не буде якихось додаткових політичних тисків. «Логіка авторів нинішнього подання полягає у тому, щоб внести зміни ще до проведення президентських виборів. Тож існує ймовірність спроб «пришвидшити» цей процес», – зазначає Ігор Когут.

За словами експерта, запропоновані правки можуть стати і предметом Всеукраїнського референдуму, про що говорив Президент Петро Порошенко. Але такий шлях буде більш проблемним. «Адже Україна не має законодавства про референдум, і організувати його, не затвердивши відповідний закон, неможливо. Хоча технологічно можна було б провести референдум разом із будь-якими виборами, запланованими на наступний рік. Але це, швидше, суто політтехнологічна складова, яка, вочевидь, викликатиме дискусії, але на практиці не буде втілена», – прогнозує Ігор Когут.

Певні питання викликає і те, що запропоновані Петром Порошенком зміни не розглядалися Конституційною комісією. З точки зору дотримання «букви Закону» жодних порушень у цьому немає: йдеться винятково про волю глави держави і його право (Комісія – лише дорадчий орган при Президентові). Хоча позитивний висновок конституціоналістів міг би додати ухваленому рішенню певної «ваги» з точки зору його легітимності. «Але зараз Конституційна комісія працює над дуже складними питаннями (приміром, розділ 10 Конституції «Про Автономну Республіку Крим»), довкола яких тривають бурхливі дискусії, які забирають багато часу й енергії. Тож невідомо, коли б дійшла справа до розгляду комісією ще й цього подання», – зазначив експерт.

При цьому, на його думку, між правниками може виникнути широка дискусія про доцільність внесення саме таких змін до Основного Закону, Мовляв, в них багато декларативних моментів. Такі положення, звісно ж, є і у чинній Конституції. Починаючи із того, що Україна визнається як «демократична правова соціальна держава». А це – відносно оціночні судження. Бо яким чином можна виміряти, наскільки «демократична», «правова» і «соціальна» наша країна?

«Після ухвалення нових змін таких «декларацій» у тілі Конституції, мабуть, побільшає. Але потрібно враховувати й те, що нині в Україні – особлива ситуація. І відповідні формулювання вносяться не стільки з точки зору політичної доцільності чи передвиборчих технологій, а задля попередження реваншу політичних сил, щоб унеможливити «відкат» від європейського і євроатлантичного вибору за результатами наступних парламентських і президентських виборів,» – каже Когут.

На широкі європейські обійми ще потрібно заслужити

Підтвердження курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію в Конституції аж ніяк не означає, що країна автоматично стане членом Північно-Атлантичного альянсу. На жаль, не зустрічатимуть нас із широкими обіймами і в Європейському Союзі. Адже окрім задекларованого – навіть, на найвищому рівні – бажання, потрібна й готовність іншої сторони запросити нас до свого кола. А без кардинальних змін в українському суспільстві і в українській державі на таке «запрошення» сподіватися марно.

Але працювати над наближенням таких перспектив потрібно уже сьогодні. Ми повинні зробити усе для того, аби модернізувати країну, досягти необхідних стандартів, навіть, якщо «нас там поки що не чекають». Аби за слушної геополітичної нагоди (а у сучасному мінливому світі вона може з’явитися в будь-який момент), не згаяти її.

«Наближення вітчизняного сектору безпеки і оборони до «натовських» стандартів надзвичайно важливе для нас і у контексті нинішньої боротьби з російським агресором, і з огляду на майбутнє, коли Україні, вочевидь, доведеться постійно «бути в тонусі», аби запобігати черговим ворожим зазіханням. При цьому для осучаснення українських Збройних Сил не потрібно «винаходити велосипед» – варто лише скористатися багаторічним досвідом провідних армій світу. Маючи перед собою критерії і стандарти, ми знаємо, у якому напрямку рухатися, аби не блукати манівцями», – коментує голова громадської Ліги «Україна – НАТО» Сергій Джердж.

Сергій Джердж
Сергій Джердж

За його словами, для підвищення боєздатності української армії з-поміж іншого важлива її сумісність зі збройними силами провідних країн. Починаючи від елементарного – використання англійської мови. У майбутньому, чим вище військове звання, тим краще такий офіцер повинен знати англійську – щоб ефективно працювати у спільних штабах та підрозділах.

Переходу на нові стандарти потребує і система зв’язку. Рації, комплекси радіоелектронної боротьби мають бути сумісними із оснащенням наших партнерів. Це сприятиме ефективній взаємодії. Те ж стосується й уніфікації топографічних карт, позначень, символів та сигналів. «Потрібні спільні підходи до формулювання стратегічних і тактичних завдань, а також до ухвалення рішень. З часів СРСР у нас традиційно все покладалося на найвище керівництво. Можливо, я дещо перебільшую, але, приміром, рішення про фарбування паркану військової частини потрібно було узгоджувати ледь не на рівні заступника міністра чи й самого міністра. А у країнах-членах НАТО центр ухвалення рішень – на рівні молодших командирів, тобто безпосередньо тих, хто «в полі». Вони несуть відповідальність за результат, але й мають право самостійно ухвалювати рішення. Бо хто ж, як не вони, краще знає оперативну обстановку, бачить, що відбувається в той або інший момент. І це пришвидшує дії військових, підвищує їхню ефективність», – зазначає експерт. Тобто йдеться про іншу армійську філософію. Не кажучи вже про технічне переоснащення Збройних сил. І чимало кроків для застосування у нашій армії технічних регламентів Північно-Атлантичного альянсу вже зроблено.

При цьому наші співвітчизники, які бояться, що на другий день після гіпотетичного приєднання України до НАТО наша земля опиниться «під американським чоботом», по всій країні функціонуватимуть бази США чи НАТО, повинні розуміти: подібні «страшилки» – лише продукт російської пропаганди. «Зверніть увагу, скільки років ми наполегливо просимо НАТО надати Україні летальну зброю для захисту від агресора, а отримуємо її вряди-годи, і то в обмеженій кількості. Тому про жодні іноземні бази на українській території не йдеться» – запевняє Сергій Джердж.

Взагалі в Альянсі прийнято вважати, що всі національні Збройні сили – це і є «натовська» армія. Тобто, польська армія в Польщі – це збройні сили НАТО. Якщо Україна стане членом Альянсу, то українська армія буде умовно «натовською». І цього цілком достатньо, якщо вона – сильна і ефективна. Присутність якихось додаткових сил іззовні не потрібна. Іззовні може надаватися лише авіаційна підтримка деяким невеликим країнам-членам НАТО. В Україні ж такої потреби немає. «Ми цілком спроможні самі досягти доволі високого рівня розвитку усіх видів і родів військ. Аби мати можливості для захисту і України, і цієї частини Європи. Інша справа, що над цим потрібно працювати – і змінювати стандарти, і фінансувати ефективний розвиток Сухопутних військ, Військово-повітряних, і Військово-морських сил України», – переконаний експерт.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>