Путін перетворив Радоницю на свято смерті промислових масштабів

Цими днями православний світ відзначає Радоницю — стародавнє свято, коли радість Воскресіння переплітається з молитвою за тих, хто пішов у засвіти. Проте для сучасної Росії «великодня радість» останні роки виграє й інакшими фарбами: масштаби спровокованої Путіним смертності (які не покриваються темпами народження) перетворили тиху традицію на цинічну гігантську індустрію з присмаком корупції.

Статистика, заморожена в мовчанні

Станом на квітень 2026 року загальну кількість загиблих російських військових у війні проти України західн розвідки та незалежні дослідники оцінюють у понад 300 000 — 325 000 осіб. Журналісти служби Бі-Бі-Сі та видання «Медіазона» спільно з волонтерами тільки через відкриті джерела вже підтвердили імена щонайменше 212 188 російських військовослужбовців, які загинули з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Натомість МО РФ провалилося в часову петлю: останні цифри воно озвучувало ще у вересні 2022-го, «заморозивши» втрати на позначці 5937 осіб.

Проте на справжню, нехай і опосередковану, ціну війни в Україні вказують крематорії та кладовища. За останнє десятиліття в РФ нових кладовищ з’явилося понад тисячу, їхня загальна кількість зросла із 72 760 до 73 833. Про це свідчать дані Єдиної міжвідомчої інформаційно-статистичної системи РФ. Найбільше кладовищ на кінець минулого року в Башкортостані (4761), Татарстані (3194) і Смоленській області (2524).

Кремація «замітає сліди»

Водночас зростає й кількість крематоріїв. Наприкінці березня розпочав роботу крематорій у Магадані. Він здатний здійснювати 7–9 кремацій на добу. Послугою магаданської кремації, як із гордістю повідомляє місцева преса, вже зацікавилися похоронні компанії із сусідніх областей.

За даними Мінбудівництва РФ, у 2025 році було зареєстровано 33 державних крематорії, що на 10 більше, ніж у 2015-му. Найбільше таких об’єктів працює в Москві (3). По два крематорії є в Челябінській, Ростовській, Свердловській, Новосибірській областях, Краснодарському та Приморському краях. Торік влада Санкт-Петербурга вирішила розширити міський крематорій, щоб зробити його найбільшим у Європі. Після модернізації він зможе проводити до 240 кремацій на добу.

Насправді, це не лише питання дефіциту землі (яке загалом для Росії звучить як нонсенс). Кремація для Кремля — ідеальний інструмент війни. Немає тіла — немає діла: доказів, обставин загибелі в Україні, зайвих запитань від родичів і, що найголовніше, потреби виплачувати компенсації.

Ця тактика не нова: ще на початку вторгнення у 2022 році російські колони «визволителів України» супроводжували мобільні крматорії. Тоді лише в Маріуполі працювало 13 таких «машин смерті», що замітали вулицями міста сліди воєнних злочинів та спалювали тіла власних солдатів. Також їх використовували окупанти в Київській (Буча, Ірпінь, Гостомель), Чернігівській та Луганській (Новоайдар) областях.

«Мистецтво вічності»  в бізнесі на кістках

Загалом ритуальний ринок Росії переживає небувалий бум.  У першому кварталі 2026 року у РФ було зареєстровано 524 нові компанії у сфері ритуальних послуг та організації похорону, що на 37,5 % більше, ніж за аналогічний період минулого року. Загальна кількість організацій у цьому сегменті сягнула 11,3 тисяч — на 5,7 % більше, ніж роком раніше.

Труни вже буквально з’явилися на першому поверсі житлових будинків. У місті Шуя (смертність близько 900 осіб на рік) Івановської області суд уже заборонив роботу похоронних бюро у п’ятиповерхівках. Схожі історії й у інших регіонах Росії. Цікаві й назви таких фірм. Від неприхованих на кшталт «Військово-ритуальна компанія» до «Мистецтво вічності».

Було б дивно, якби ці «митці» не наживалися й на смерті «героїв СВО». У лютому стало відомо, що в Новосибірську відразу кілька сімей загиблих в Україні зіткнулися з однаковою ситуацією: тіла родичів доставляли до місцевого аеропорту «Толмачово», але виявлялося, що їх уже вивезли до певних ритуальних компаній, які відповідно вимагали оплатити зберігання.

Схема видається досить банальною. Літак із вантажем «200» може прилетіти вночі, аеропорт — режимний об'єкт, родичів поруч немає, тому військовому комісарові потрібно терміново вивезти тіла і десь їх сховати та зберігати. Рідні, які місяцями або роками чекали звісток, дізнаються, що тіло їхнього родича вже перебуває в якійсь ритуальній приватній конторі, яка вимагає компенсацію — 22 тисячі рублів (понад 12 800 грн) за перевезення. До речі, порушень у цьому так і не знайшли: військова прокуратура послалася на «збої в повідомленні та дії сторонніх структур». Подібні випадки фіксували в Пермі, Самарській області, а у Волгограді «вантаж 200» одразу колоною везуть до моргу «Пам'яті» — найбільшої в місті похоронної контори.

Потім починаються проблеми вже безпосередньо на цвинтарі. Наприкінці минулого року у Вологодській області вибухнув справжній ритуальний скандал через незаконні збори за послуги для родичів загиблих учасників «СВО». Наприклад, 6,5 тисяч рублів (приблизно 3800 грн) вимагали лише за добу зберігання тіла, а 4,5 тисяч рублів — за перевезення труни.

Тоді ж, у грудні 2025-го, в Челябінській області розгорівся скандал (і вже не перший) навколо похорону учасника «СВО». Від родичів загиблого на кладовищі вимагали 100 тисяч рублів (близько 59 тисяч грн) за місце.

Путінська спадщина: коло замкнулося

Символічно, що до створення цього «ринку смерті» доклав руку особисто Путін. Ще в 1994 році, він, будучи заступником Собчака — мера Санкт-Петербурга, підписав розпорядження про створення міської похоронної служби. А через 32 роки саме ця служба вже готується стати найпотужнішим «фабричним» крематорієм Європи із 240 кремаціями на добу. Ось так історія зробила повне коло.

За останніми даними Росстату, обсяг ринку ритуальних послуг у РФ у 2025 році становив приблизно 128 млрд рублів, у 2024-му він коштував «лише» 108 млрд. Проте експерти зазначають, що «реальний обсяг значно вищий — через значну сіру зону ринку, яка оцінюється в сотні мільярдів рублів, якщо враховувати весь супутній сегмент».

Тому саме в ці поминальні дні особливо цинічним видається той факт, що в Росії вже не тільки смерть, а й нажива на ній — єдине, що Путін насправді може гарантувати «СВОєму супутньому сегменту».

Макс Мельцер