Кремль у пошуку бодай перспективи «перемоги»
«Було б дивно, якби Британія і Франція підтвердили плани передати Україні ядерну зброю, але наші дані не є безпідставними. Москва сподівається, що публікація про це стане перешкодою для їхньої реалізації»,– повідомив представник Кремля Пєсков, коментуючи заяву СЗР (Службі зовнішньої розвідки РФ), яку та зробила 24 лютого.
У ній, зокрема, йдеться: «Лондон і Париж розглядають можливість передачі Києву французької малогабаритної бойової частини TN75 від однієї з балістичних ракет, які розміщуються на підводних човнах. Велика Британія і Франція усвідомлюють, що їхні дії призведуть до грубого порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), тому їхні зусилля зосереджені на тому, щоб поява в Києва ядерної зброї видавалася результатом розробки самих українців».
Підхопила тему й Рада Федерації. Про плани «застосувати ядерну зброю проти Росії» заявив і Путін, а Медведєв укотре пригрозив світові ядерним апокаліпсисом.
Що менше успіхів у Росії, то більше ядерної зброї в Україні
На цьому, власне, й усе. Вже 26 лютого про «бруду бомбу України» з Москви ані пари з вуст. То навіщо ж це було? Перша відповідь на поверхні: щоб перебити незручну тему 24 лютого. Навіть воєнний злочинець Стрєлков (Гіркін) констатує: «На кінець четвертого року "СВО" наше "стрімке просування" на фронті становить приблизно 19,5 м за добу на Запорізькому напрямку… Загалом ми дійшли до ситуації, значно гіршої, ніж була чотири роки тому, з погляду перспектив перемоги». Ось тому – через неможливість не те що «перемоги», а навіть її перспективи – Москва вкотре намалювала українську ядерну «брудну бомбу».
Друга відповідь – це показово-обов’язкова програма. Вперше «брудні бомби України» з’явилися в інформаційному просторі РФ ще до повномасштабного вторгнення. Перші вкиди про це – трапилися після початку агресії в Криму та на Донбасі. Російські медіа та окремі політики почали просувати наратив про те, що Україна «може створити» таку зброю, тому що має науковий потенціал та запаси ядерних відходів.
Приводом стали й заяви українців про необхідність відновлення ядерного статусу (як відповідь на порушення Будапештського меморандуму). Саме їх подає РФ як прямий доказ підготовки «брудної бомби», водночас часто згадує Харківський фізико-технічний інститут чи ЧАЕС.
У 2018–2021 роках фейки про те, що Україна нібито планує підірвати «брудну бомбу» на Донбасі, щоб звинуватити Росію та отримати допомогу НАТО були дуже частими. 21 лютого 2022 року вже особисто Путін, крім заяв про «суверенітет і незалежність ЛНР і ДНР», порушив тему можливої появи в України зброї масового ураження.
А вже після повномасштабного вторгнення такі заяви стали регулярними. Проте в їхній хронології є закономірність: що менше успіхів у росіян, то більше вони знаходять «брудні бомби» українців.
Зокрема, 23–24 жовтня 2022 року Сергій Шойгу заявив, що Україна може провести провокацію з використанням «брудної бомби». Ігор Кирилов (тодішній начальник РХБЗ ЗС РФ) пішов ще далі, зазначивши, що в Україні така бомба «майже готова», і йдеться про план «звинувачення Росії» після її застосування. Саме тоді відбувся контрнаступ ЗСУ на Харківщині, внаслідок чого Росія втратила значні території, а Москва вже обговорювала «відхід на більш вигідні рубежі» з Херсону та інші «кроки доброї волі».
У червні 2023 року СЗР знову заявляє про «київську брудну бомбу». Саме тоді «воєнкори» волали щодо нового контрнаступу ЗСУ, йшла активізація бойових дій на півдні, Росія підірвала Каховську ГЕС.
2024–2025 роки стали часом системної риторики щодо української «ядерної зброї». Брифінги Кирилова, на яких він, окрім біолабораторій та «бойових комарів», регулярно казав і про «київську брудну бомбу», стали рутиною. Саме тоді відбувалося розширення західної підтримки Україні, зокрема – далекобійної зброї і дозволів на удари по території РФ.
Отже, заяви російських посадовців про нібито «українську брудну бомбу» щоразу з’являлися не просто так, а слугували сумнозвісними «червоними лініями» в моменти військової або політичної напруги для Москви. Хвилі її ядерної риторики прямо корелювали з моментами втрати ініціативи або підвищенням ставок у війні. Такою, на перший погляд, і була «брудна бомба» від 24 лютого 2026 року.
Чому Москва вдалася до ДНЯЗ
Але цього разу з’явилася і третя відповідь на питання «навіщо?». Тепер вона зачепила й «переговорну» тему. На це однозначно вказали і помічник Путіна із зовнішньополітичних питань Ушаков і той самий Пєсков. Маніпулюючи темою порушення ДНЯЗ, Кремль знову намагається легітимізувати свою «концепцію превентивного удару» і не стільки залякати Європу, скільки послати сигнал особисто Трампу. Мовляв, зволікання із примусом Києва до миру (згідно з баченням у Москві «духу Анкориджу») – може призвести до глобальної чи регіональної катастрофи.
Нагадаємо, у березні 2023-го Путін оголосив про рішення розмістити в Білорусі тактичну ядерну зброю. У червні того ж року Лукашенко заявив, що перші боєзаряди вже доставлені. Це перший випадок розміщення російської ядерної зброї за межами РФ із 1990-х років. Є чимало інформації про підтримку Москвою ядерних програм Пхеньяну та Тегерану. І все це, зазначмо, всупереч тому самому ДНЯЗ, до якого так натхненно зараз апелює Москва. До того ж вона навмисно вказує Вашингтону про винуватість у цьому саме Лондону і Парижу, сподіваючись, що Трамп на це зреагує відповідно.
Звісно, все це смішно. Але те, що ядерні провокації РФ, починаючи із захоплення Запорізької АЕС, продовжуючи ударами по ЧАЕС і поблизу інших українських атомних станцій, обстрілами установки «Джерело нейтронів» у Харкові, демонстративним затвердженням нової ядерної доктрини у 2024-му, і закінчуючи подібними заявами, не припиняться, – зрозуміло.
Москву, звісно, не цікавлять ані спростування МАГАТЕ, ані Лондону. Москву не цікавить навіть розуміння того, що ті самі британські ядерні сили настільки інтегровані з американськими, що жодна миша не проскочить.
Сенс нової української «брудної бомби» зрозумілий – за відсутності перспектив перемоги на фронті Росія вперто не бажає перейти до безумовного припинення вогню. Тому Путін і надалі, зрештою, розкладатиме свій невибагливий ядерний пасьянс: може, щось таки зміниться, і «ми переможемо». Не зміниться, і не переможе.
Макс Мельцер
