Путін кинув всю Росію на нуль в Україні
Загальновідома історія про «Київ за три дні». Була ще балачка «ну що там тієї України – пару днів і все» від пропагандистки Симоньян. Але далі всіх пішов її колега Захар Прилєпін, який ще наприкінці січня 2021 року заявив: «Якщо Росія прийме "ДНР" і "ЛНР" до складу Росії, шестирічна війна української армії припиниться через шість хвилин після появи наших військ на лінії зіткнення. А через сім хвилин стане зрозуміло, що всі українські "добробати", всі "кіборги", всі сорок мільйонів їхніх бойових блогерів, усі понти і, головне, вся незалежність, весь суверенітет коштують реально нуль». У підсумку «нуль» виявився не українським, а російським.
Позапланова «реальність на землі»
За цей час Росія формально «прийняла» окуповані території до свого складу, розпочала повномасштабне вторгнення, а особисто Прилєпін навіть встигнув пережити замах на себе. «Бліцкригу» не сталося. Кремлівські стратеги, як тепер з’ясовується, закладали в його розрахунки одну ключову цифру: лише 10 % українців чинитимуть спротив, а 90 % – зустрінуть їх хлібом-сіллю і заявами на вступ до партії «Єдина Росія».
Реальність на землі (як любили казати в Москві) виявилася настільки позаплановою, що через чотири роки армія РФ змушена буквально вигризати хіба що руїни та лісосмуги. За весь цей час (фактично з 2014 року) не те що вся Україна, а навіть Донбас так і не підкорився росіянам. Головним доказом цього є не шалені людські втрати, які вони несуть, а їхнє «переговорне» скиглення щодо повного відходу ЗСУ з Донбасу. Це і є насправді головний показник «успішності СВО», яку вже чотири роки поспіль веде «друга армія світу».
На побутовому рівні для росіян повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року почалося хіба що з того, як губернатор Бєлгородської області Гладков о 6:30 ранку ледь не з посмішкою казав про зайві декілька днів канікул у місцевих школярів – через скасування уроків у навчальних закладах населених пунктів поблизу українського кордону.
Рівно чотири роки потому він вже пише, що Бєлгород зазнав двох масованих ракетних обстрілів і атак дронів. Якщо в лютому 2022 року зведення Міноборони РФ оперували поняттями «напрямків» і «областей», то в лютому 2026-го головними досягненнями стали кілометри й лісосмуги. За третій тиждень лютого 2026 року – таких набралося аж 22 км². Середня «вартість» кожного з них – близько 295 солдатів. Бухгалтерія війни на вигляд проста: дві з половинною роти – за 1 км. Про втрати бойової техніки, починаючи з танків і закінчуючи кораблями, і згадувати не варто. Ось так у режимі реального часу «друга армія світу» переходить на п’ятий рік війни.
За цей час російська економіка перетворилася на ілюзію стабільності, де за фасадом «зростання ВВП» криється глибока структурна деградація. Ціна війни стала для бюджету РФ не просто сухою статисткою, а вироком для майбутнього.
За різними оцінками, за чотири роки Росія витратила на війну близько 550 млрд доларів США. «СВО» коштує Кремлю приблизно 16,6 млрд доларів США щомісяця. Сукупні витрати (тільки відкриті) на «національну оборону» та «внутрішню безпеку» становлять понад 38–41 % усіх видатків. Попри спроби стабілізувати баланс, очікуваний дефіцит бюджету цього року може сягнути 100 млрд доларів США. Для його покриття Кремль уже пішов на підвищення ПДВ до 22 % та купу інших малоприємних для пересічних росіян кроків.
Енергетика, яка десятиріччями була фундаментом стабільності РФ, стрімко втрачає позиції. У січні 2026 року доходи від експорту викопного палива впали до найнижчого рівня з початку вторгнення. Величезні ресурси, які реально могли б забезпечити технологічний прорив Росії, буквально згорають у степах України.
Коли настане кінець путінській «смертономіці»
Санкційний тиск на четвертому році війни перейшов від «шокової терапії» до стратегії керованого придушення. Експорт енергоносіїв перестав бути бездонним джерелом для фінансування війни. 1 лютого 2026 року почав діяти новий механізм ЄС та G7, який автоматично встановлює граничну ціну на російську нафту на рівні 44,10 доларів США за барель. Це лише на 10–15 доларів США вище від собівартості видобутку, що фактично позбавляє Кремль надприбутків.
Тепер санкції накладають не лише на компанії, а й на конкретні судна. У 2025–2026 роках США і ЄС занесли до «чорних списків» понад 150 танкерів, що призвело до паралічу логістики: навіть порти «дружніх» для Росії країн дедалі частіше відмовляються приймати ці судна через страх вторинних санкцій. Це закриває останню велику «лазівку» Кремля.
Дедалі більше Росія зіштовхується з неможливістю не стільки розвиватися, скільки просто підтримувати інфраструктуру. Наприклад, станом на лютий 2026 року понад 45 % парку пасажирських літаків Airbus і Boeing у РФ виведено з експлуатації для «канібалізації» – розбору на запчастини, щоб літали, принаймні ті, що ще можуть літати.
Тепер проти Росії банкують всі. Міністерство фінансів США отримало повноваження відключати від доларової системи будь-який іноземний банк, який допомагає РФ проводити платежі за товари подвійного призначення. Отже, час проведення транзакцій між РФ та КНР збільшився з двох днів до 3–4 тижнів, а комісії посередників зросли до 10–12 %. Це робить будь-який імпорт для Росії «золотим». Західні санкції – це повільна асфіксія. Вони не призводять до моментального колапсу, але змушують Москву витрачати більше ресурсів на виживання та обхід обмежень.
Але всі притомні експерти та світові політичні діячі прямо вказують, що, попри все це, Росія не зупиниться. Зупинити її зможуть лише дві «обставини непереборної сили»: обвал економіки або фізична смерть Путіна.
Провідні фінансові інститути (IMF, Світовий банк) на основі аналізу швидкості, з якою Путін спалює в Україні запаси минулого заради ілюзії перемоги, свідчить, що Росія вже увійшла у фазу критичного виснаження.
Наприклад, сумнозвісна путінська «кубишка» – Фонд національного добробуту фактично вичерпана на 85 %. Що швидше ця «подушка безпеки» худне, то швидше коливання цін на нафту (якщо вартість російської нафти марки Urals) впаде нижче 40 доларів США, бюджет РФ почне розвалюватися протягом шести–дев’яти місяців. За поточних цін (45–50 доларів США) вони мають запас міцності до середини 2027 року), що призведе до включення грошового верстату. Іншого варіанту підтримувати в росіян ілюзію «все йде за планом СВО» –немає. Уже в другій половині цього року аналітики припускають можливе введення «гібридного» нормування продуктів – через «соціальні ціни» на «борщовий набір».
Проте може так статися, що незабаром доведеться вираховувати не його, а «набір шурпи» (традиційний суп у народів центральної Азії). Офіційно визнаний дефіцит людського ресурсу у 2,4 млн осіб уже неможливо перекрити мігрантами з неї. А їхнє подальше залучення «розмиватиме національну ідентичність росіян», на що вказують ті, хто волає «я-русский!».
Питання «скільки це ще може триватиме?» хвилює багатьох. І не тільки в Україні. Термін, протягом якого Кремль зможе продовжувати інтенсивну війну, залежить від трьох «змінних», вказують аналітики. Перша: вже згадана ціна на нафту. Друга: позиції Китаю – якщо він не зупинить, а хоча б обмежить експорт продукції та технологій подвійного призначення, ВПК РФ зупиниться за півроку. Третя: неможливість подальшого продовження «соціального контракту» («я вам плачу – ви мовчите») між Путіним і росіянами. Поки що він «купує» їхню лояльність. Але й ця «смертономіка» за інфляції понад 20 % утратить загальнодержавний сенс. Локальний вона вже втрачає: регіони масово скорочують виплати за контракт із МО і секвеструють бюджети на соціальні потреби. У разі збереження нинішнього санкційного тиску, внутрішній ресурс РФ почне критично «сипатися» вже через 12–18 місяців,– припускають експерти, в разі його збільшення – ще раніше.
Найцікавіше те, що все це в Росії, звісно, знають. Навіть, ті, хто протягом останніх років волав про: «київський режим», «санкції нам на користь» «денаціфіцікацію», «біолабораторії» та водночас «проксі-війну Заходу до останнього українця». Зараз все це разом із літерами «Z» і «V» осипається з парадного фасаду путінської Росії. На неї навалюється втома і головне – невизначеність.
Той самий Прилєпін, який ще в січні 2021-го прогнозував Україні втрату незалежності за сім хвилин, уже 23 лютого 2026 року пише, як він «із ніжністю дивиться на наших політологів, які писали: «Зеленському та Україні залишилися лічені дні». Тепер Прилєпін закликає «тверезо дивитися на речі».
Але це ще не тверезість. Це просто чергове історичне хворобливе похмілля росіян, які за чотири роки повномасштабної війни проти України відчули, що вони також поступово опиняються на нулі. А справжнє протверезіння і головне – вкрай необхідна детоксикація Росії – попереду.
Макс Мельцер
