Дещо про співпрацю й отримання траншу МВФ і не тільки...
Питання про те, чи отримає Україна черговий транш кредиту МВФ, посідає перші рядки у вітчизняному економічному дискурсі. Дуже часто це питання задають і мені журналісти та експерти. Воно дійсно важливе, бо продовження кредитування з боку МВФ сприятиме збереженню макроекономічної та макрофінансової стабільності в Україні, знизить ризики коливань курсу гривні, полегшать повернення зовнішніх боргів. Однак, це не вирішить структурні проблеми економіки нашої країни, не зупинить її деіндустріалізацію. Співпраця з МВФ – це вікно можливостей, наш "пропуск" в глобалізований світ. Але життя – це розвиток, а не підтримка життєдіяльності.
Основний інструмент, за допомогою якого розвинені країни впливають на стан національного господарства – проведення промислової політики. Маю на увазі впровадження заходів з боку держави щодо підтримки або розвитку конкретних секторів національної економіки. Тут мене критикують ті, хто вважає, що держава має займатися тільки дерегуляцією і формуванням умов для розвитку. Це так, але ми не одні в цьому світі, і щоб вижити – треба боротись. А борються всі. Норвезький економіст Е.Райнерт в роботі «Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними» пише, що економічного процвітання держави досягали саме завдяки розвитку промислового виробництва й міжнародної торгівлі. Немає місця питанню, чи потрібна Україні промислова політика. Питання треба ставити так – які заходи треба застосовувати, щоб в України промислова політика була сучасною та успішною, такою, яка б максимально сприяла розвитку національної економіки.
Перше. Кластерний підхід до промислової політики. Сучасний іноземний досвід вказує, що промполітика трансформується з галузевої (інтеграції сировини, технологій та засобів виробництва) в кластерну (базується на науковому забезпеченні, виробництві та загальному колі споживачів). Кластери першого покоління використовували «ефект масштабу» і горизонтальної інтеграції. Сучасні інноваційні кластери базуються на міжгалузевому перенесенні і взаємопроникненні нововведень. Вони об’єднують, наприклад, текстильну промисловість з розробкою нетканих матеріалів, авіабудування з мікроелектронікою та розробкою надсучасних конструкційних матеріалів. На цій основі потрібно формувати кластери в таких перспективних високотехнологічних галузях економіки України, як авіакосмічний комплекс, верстатобудування, виробництво сучасної сільськогосподарської техніки. Українська наука має бути збережена і трансформована, особливо її технічна складова на роботу в системі кластерів. Держава має підтримувати ті напрямки наукових досліджень, які мають ефект формування майбутньої спеціалізації господарства країни.
Третє. Пряме інвестування в технологічні сектори української економіки в більшості випадків є єдиною можливістю залучення в нашу країну «розумного капіталу», який є ключовим фактором технологічного розвитку України в майбутньому. Без створення привабливих умов для такого виду прямого інвестування з вітчизняної економіки й надалі будуть «вимиватися» високомаржинальні технологічні підприємства на користь низькомаржинального нетехнологічного бізнесу, який сильно залежить від світової цінової кон’юнктури. А це ще більше підвищуватиме наші економічні ризики в разі падіння цін на сировину на світових товарних ринках. Інвестиції в високі технології будуть одним з ключових елементів підвищення конкурентоспроможності економіки Україні та забезпечення її стійкості до зовнішніх шоків.
Четверте. Розвиток машинобудування. Чому я це окремо виділяю? Економіка усіх провідних індустріально розвинених країн ґрунтується саме на цій галузі. В Україні має бути розроблена комплексна стратегія модернізації сектору машинобудування, яка включатиме оцінку потреби у модернізації для різних підгалузей машинобудування, розробку заходів, які відповідають цим потребам. В рамках цього необхідне сприяння інвестиціям, бо низька продуктивність праці свідчить, що капіталоємність та технологічна оснащеність більшості підгалузей машинобудування України є низькою. Це головна перешкода конкурентоздатності сектору на світовому ринку. Українська машинобудівна продукція може бути конкурентною по ціні, але часто-густо не повною мірою відповідає стандартам, що існують на міжнародних ринках. Прямі іноземні інвестицій треба залучати до машинобудівної галузі шляхом створення привабливих умов для спільних підприємств між українськими та міжнародними компаніями. За допомоги чого це можна зробити – в наступному пункті.
П’яте. Податкові стимули. Щоб залучати іноземні інвестиції, доцільно встановлювати понижуючі коефіцієнти до розміру окремих податків залежно від кількості створюваних робочих місць, пов’язаних з інвестиційним проектом, або залежно від обсягу експорту високотехнологічної продукції, яка вироблена на цих підприємствах.
Шосте. Необхідно кардинальне поліпшення просування українського експорту. Міжнародний досвід свідчить – у багатьох країнах успішно працюють структури з підтримки просування експорту, що об’єднують діяльність від маркетингу через юридичну підтримку до систем пом’якшення фінансових ризиків. Тобто, початок роботи експортно-кредитного агентства для України є актуальним.
Сьоме. Потрібен розвиток приватно-державного партнерства, особливо в такому болючому для України питанні, як розбудова інфраструктури. Цей механізм застосовується коли держава зацікавлена в припливі приватних інвестицій, але не має наміру втрачати право власності на об’єкт, в який необхідно вкладати кошти. Застосовуючи механізм державно-приватного партнерства, Україна має можливість використовувати фінансовий потенціал приватного сектора в умовах обмеженості держбюджетного фінансування. Важливою рисою цього партнерства є синергія фінансових можливостей приватних компаній і державних гарантій, які значно підвищують рівень довіри до проектів, що реалізуються. Умови співробітництва жорстко фіксуються: встановлюється часовий період, протягом якого сторони (держава і приватна компанія) не мають права вийти з проекту, прописуються гарантії і зобов’язання обох сторін.
Й, мабуть, про головне – люди, що реформують економіку України. Відомий американський соціолог і «батько» соціоекономіки А.Етционі писав про радників МВФ так: «Вони знають параметри станів, але не в їх компетенціях дбати про процеси, які відбуваються при переході економіки від одного стану до іншого». В процесі економічних реформ ми маємо в першу чергу покладатися на себе, а ні на МВФ, Світовий банк, чи інші поважні міжнародні установи. Ми маємо бути вдячні їм за підтримку і руку допомоги у важкий час. Але Ідеологами економічних реформ в Україні повинні бути українці, образно кажучи, досконально знаючі «анатомію і фізіологію», систему цінностей, соціально-економічну генетику економіки та суспільства, які підлягають реформуванню. Набір реформ – це перший крок. Реформи мають доповнювати одна одну і сприяти якісним змінам. Тільки тоді ії відучує і, рано чи пізніше, сприйме суспільство.
Богдан Данилишин
FB
реклама