Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»
Росія зробить усе, щоб Фірташ в живому вигляді не потрапив у лабета американської юстиції
02.10.2017 12:42 2705

Нині постійним джерелом інформації в нафтогазовому комплексі стали слугувати сторінки в соцмережах очільників НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва та Юрія Вітренка. Дві зими без російського газу, реверсна диверсифікація сформували новому менеджменту довіру. Але останні події з відставкою незалежних членів спостережної ради Маркуса Річардса та Пола Уорвіка, заяви, що уряд втручається в діяльність «Укртрансгазу» та «Укргазвидобування», викликали бажання почути третю сторону – незалежний комент у хоча й не гострій, але лінії непорозуміння між менеджментом НАК Нафтогаз й іншими урядовими підрозділами. Ми попросили прокоментувати останні кадрові заяви та події президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара.

- Михайле Михайловичу, наскільки справедливими здаються вам докори тих членів наглядової ради, які пішли з посад?

- Пішли вони, і хай собі йдуть. З моєї точки зору, була обрана хибна модель формування наглядової ради. Я нічого не маю проти Уорвіка, Річардса, а також Проктора, котрий чкурнув раніше. Вони відомі професіонали в нафтогазовому секторі. Але ці люди являють собою уособлення повністю ліберальної моделі газового ринку. Вони, напевне, були б на своєму місці колись там у одній із версій майбутнього, коли був би зроблений і анбандлінг «Нафтогазу», і у нас був би повністю конкурентний ринок газу та культура корпоративного управління за британською моделлю. Підкреслюю, британською, а не ЄС-івською. Напевно тоді «Нафтогаз» міг би розвиватися як будь-яка типова британська компанія.

Корпоративний конфлікт був породжений в системі «Нафтогазу»

На цьому перехідному етапі так не є, й у реаліях України так не буде. Ці незалежні (і не тільки вони) члени наглядової ради забули, а може, не розуміючи України, не беручи в розрахунок війни з Росією, погано уявляли, що «Нафтогаз» все ж таки компанія держави, яка перебуває під зовнішньою агресією. І так чи інакше «Нафтогаз», який перетворився з хронічної проблеми для державного бюджету в компанію, що генерує прибутки, як і низка інших крупних компаній, виконує певну соціальну місію, є елементом системи національної безпеки в частині безпеки енергетичної. Тому те, що назвали втручанням уряду в діяльність «Нафтогазу», – до певної міри, виправдане. Оскільки це на 100 відсотків державна компанія, то і держава має бути представлена в наглядовій раді не двома членами – один від Кабміну, інший від Президента, а напевно там має бути більшість. Незалежні члени, безперечно, мають бути. Але, знову ж таки, не варто перебільшувати роль і значення наглядової ради, як такої, взагалі, в системі корпоративного управління. Наглядова рада – це не правління.

Глибинна причина подій, що відбулися (і відбуватимуться) – в іншому. В системі «Нафтогазу» був породжений корпоративний конфлікт. Спочатку він був як внутрішньо корпоративний конфлікт між керівництвом «Нафтогазу» і «Укртрансгазу». І на мій погляд, керівництво «Нафтогазу» саме сформувало собі ворога в особі І.Прокопіва, керівника «Укртрансгазу». Такий підхід у рамках корпоративної культури, сповідуваної нинішнім керіництвом НАКу, на мій погляд, є неприпустимим. Вони гадали, що сформувавши «ворога» і успішно його «нейтралізувавши», вирішать проблему недостатньої прозорості, тендерів з відкатами тощо. Насправді, сценарій «успішної перемоги» над призначеним «ворогом» вийшов з-під контролю й дав зворотний ефект – а що там з тендерами «Укргазвидобування»?

- Ви високої думки про керівництво «Укртрансгазу»?

- Я дотримуюся думки, що керівництво «Укртрансгазу» завжди було і має лишатися технарями. Прокопіва відношу до числа таких. А далі взяли гору особисті амбіції з обох боків. Тут немає правих чи винуватих, святих чи праведних з одного боку і грішних з іншого. Тут всі наламали дров. І звичайно, конфлікт не мав тільки міжособистісний характер. Має місце зіткнення двох підходів. Звісно, що даються взнаки і помилки, які були зроблені на початковому етапі реформування – була обрана найбільш громіздка і важка схема анбандлінгу «Нафтогазу» (Ownership Unbundling). Навіть у Європейському Союзі ця схема використовується в небагатьох випадках.

Постає питання й до тих, хто звинувачує Україну з Брюсселя в гальмуванні реформи «Нафтогазу»

Також є ще одна фундаментальна річ, і виклик для всіх: і для Нафтогазу, і для Укртрансгазу, і для уряду, і в цілому для держави. Добре, Україна зараз виділяє «Укртрансгаз» із системи «Нафтогазу», згідно з ІІІ Енергопакетом. Але, з'являється «Північний потік-2» – при згоді Європейського Союзу чи при його пасивній незгоді, але з'являється. Також з'являється і «Турецький потік». У результаті через ГТС України – нуль транзиту. Що після цього робити з Укртрансгазом чи його «спадкоємцями» у вигляді підприємств магістральних газопроводів та підземного зберігання газу, які є виділеними із системи Нафтогазу, є повністю автономними, і які просто залишаються без роботи і заробітку? Залишиться лише невеликий шматок роботи – транспортування газу внутрішнього видобутку, загалом буде десь менше 30 млрд куб. м транспортної роботи. Не треба бути експертом, щоб зрозуміти, що ГТС, яка розрахована на транспортну роботу обсягом понад 200 млрд куб. м. на рік, з них транзиту 142 млрд, обслуговуючи тільки потік в 30 млрд транспортування і маючи нуль транзиту, буде не просто збитковою, а кричуще збитковою. Потрібно буде щось робити з зайвими трубами, з зайвими газокомпресорними станціями, з зайвими людьми. Можу сказати, що це коштуватиме мільярди. Це зразу ж породжує купу технічних, економічних, соціальних проблем.

Тому тут постає питання до тих, хто звинувачує Україну з Брюсселя в гальмуванні реформи «Нафтогазу». Постає питання: реформа робиться заради реформи та «галочки» у звіті для Єврокомісії в Брюсселі й Секретаріату Енергоспівтовариства у Відні, чи задля того, щоб реформована та реорганізована система генерувала позитивний фінансовий результат і продовжувала безперебійно транзит до Європи?

І тут питання до урядовців і президента – хтось із вас чітко артикулював перед Брюсселем цю проблему? Якщо в Берліні нас позбавляють 2 млрд доларів транзитного заробітку щорічно, то в Брюсселі мають надати нам гарантію, що або цього проекту, який протирічить фундаментальним принципам Енергетичного Союзу ЄС, не буде, або ж, якщо Єврокомісія неспроможна протидіяти російсько-німецькому «газовому пакту», то мають запропонувати компенсацію – 2 млрд доларів щорічно з європейських фондів впродовж 30 років. Ніхто так питання перед Брюсселем не ставив, хоча Ст. 274 Угоди про асоціацію таку можливість містить!

В Брюсселі виходять з того, що вони не бачать (чи не хочуть бачити) цієї проблеми. Їхній підхід традиційно бюрократичний – оптимізуйте ГТС при зміні транзитних потоків. Оптимізуйте – це нормальною мовою означає те, що я сказав вище – викинути зайвих людей, законсервувати низку газопроводів, низку газокомпресорних станцій, але це не одноразові витрати, це будуть витрати постійні, тому що усе майно потрібно охороняти, потрібно робити технічний нагляд і масу інших речей. Якщо цього не робити, «підприємливе» місцеве населення в областях викопає безгоспні труби і здасть на металобрухт. Так було у 90-ті роки на сході України з достатньо розгалуженою системою нафтопродуктопроводів. Коли вона залишилась без роботи після падіння нафтопереробки на Лисичанському та Кременчуцькому нафтопереробних заводах, ця система була «оптимізована», вона залишилась безгоспною. Все повикопували і здали на металобрухт. І сліду не залишилось від усього того господарства.

- Повертаючися до НАКу. Давайте уточнимо терміни. Реформа корпоративного управління і розділення НАКу на видобуток, зберігання та транспортування – це одне і те саме?

Пріоритетом №1 є збереження функціональності та керованості критичною енергетичною інфраструктурою. ГТС України відноситься до такої інфраструктури

- Це взаємопов’язані процеси. На цьому етапі анбандлінг є суттю корпоративної реформи «Нафтогазу» у відповідності з енергетичним законодавством ЄС та, відповідно, нашими зобов’язаннями по Договору Енергетичного Співтовариства і Угоди про асоціацію.

Проте, у нашому випадку, виділення ГТС (Укртрансгаз) з НАКу ускладнюється ще й тим, що сховища і труби хочуть розділити. Це дурниця, як на мій погляд. Що таке газотранспортна система? Це і труби, і сховища, які являють собою інтегровану систему. Так, у нас є надлишок потужностей підземних сховищ газу. Так, можливо відокремити сховища від труб. Але в принципі «Укртрансгаз» не варто позбавляти ПСГ. Відокремлення сховищ можна робити потім, згодом, і то не усіх, а лише тих, які потрібні для кооперації з окремими європейськими партнерами.  

Мені здається, що і в НАКу, і в уряді, я вже не кажу про президентську адміністрацію, забули, що країна перебуває під російською агресією. За цих обставин, пріоритетом №1 є збереження функціональності та керованості критичною енергетичною інфраструктурою. ГТС України відноситься до такої інфраструктури. Вона має життєво важливе значення, як для економіки країни, так і для населення.

Проблематика, що перебуває на стику національної безпеки та ефективності державного управління в особливий період, – десь на маргінесах і урядової, і корпоративної уваги

Диверсії на двох головних армійських арсеналах у Балаклії та Калинівці, а також на складах боєзапасу в прифронтовій зоні – у Сватовому та Маріуполі – схоже, не стали уроком ні для кого. В умовах міжвідомчої та корпоративної шарпанини, безладу в головах відповідальних осіб, повної дисфункції СБУ, об’єкти ГТС можуть стати цілями диверсійних груп. І диверсії ці можуть бути замасковані під технічні інциденти – розрив кородованої труби, що потім буде подано усією масою пропагандистського апарату агресора як ще одне «підтвердження» того, що стара ГТС України – це нібито металобрухт, і потрібно будувати нові «потоки». І це вже було у 2014 році – дві диверсії на магістральних газопроводах: у травні – на Івано-Франківщині, у червні – на Полтавщині. Може бути здійснено і кібер-втручання в роботу ГТС з фатальними наслідками. В уряді досі зволікають із приєднанням України до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки. Аж на четвертому році російської агресії вперше будуть проведені командно-штабні навчання з питань захисту критичної інфраструктури «Coherent Resilience-2017», яке заплановано на жовтень. Але це навчання стосується лише ОЕС України. ГТС – поза увагою!

Ось ця проблематика, що перебуває на стику національної безпеки та ефективності державного управління в особливий період, – вона десь на маргінесах і урядової, і корпоративної уваги. В такий період держава повинна контролювати усе, що робить державна компанія, яка перебуває у державній власності й тим більше – компанія, у розпорядженні якої перебуває критична енергетична інфраструктура.

- Чи є вихід?

- Ситуація зайшла у малозрозумілий глухий кут. Але це не означає, як заявили незалежні члени наглядової ради, що реформа зупинилася.

Потрібно всім сісти за стіл переговорів, а не обмінюватися медіа-ударами

Це просто означає, що потрібно всім сісти за стіл переговорів, а не обмінюватися медіа-ударами. Звичайно, що тут провідну роль має відіграти Кабінет Міністрів. Та й РНБО не повинна стояти осторонь в означеному мною вище безпековому контексті. Інша справа, що рівень урядових чиновників, м'яко кажучи, на голову нижче правління «Нафтогазу». Тандем Коболєв–Вітренко – на своєму місці. Але це не означає, що «Нафтогаз» повинен сам себе реформувати. Це хибний шлях. Навіть за сприятливих умов завжди будь-яка реорганізація, навіть не реформа, викликає масу турбулентностей. Варто бути обережними, щоб не створювати самим собі зайві проблеми. Виявилося, що вже створили.

- Михайле Михайловичу, і все-таки, повертаючись до Нафтогазу, що – невже вся справа була тільки в дрібниці, що Прокопів не хотів, щоб забрали сховища, а вони хотіли розділяти так, як вони хотіли.

- Це не дрібниця, як я вже пояснив. Але, звісно, що це лиш одна з причин, там є й інші. Однак, те, що демонізували Прокопіва – не на користь реформаторам. Проблема має також облгазівський вимір. Зрозуміло, що «фірташівська гідра» ще не подолана остаточно. І вони намагаються здійснити вплив, але я не перебільшував би роль і значення цього впливу. Припускаю, що ситуація зазнала в останні місяці остаточних змін, оскільки невдовзі Фірташ має відправитися за океан.

- Ну, так за що боролися...

- Так. Але змоделюємо ситуацію далі. У реформаторів Нафтогазу дедалі більше проявляється модель майбутнього ринку газу, коли формально Укртрансгаз повністю автономний, а фактично – він буде залежний від Нафтогазу. Бо Нафтогаз  буде присутній і на вході в трубу, і на виході з труби. На «вході в трубу» – мається на увазі газовий потік від дочірньої «Укргазодобування». Саме це підприємство забезпечуватиме основний обсяг роботи Укртрансгазу по транспортуванню.

Якщо Нафтогазу вдасться ліквідувати монополію Фірташа на облгазах і взяти облгази під свій контроль, то, власне, тоді на виході з труби теж стоятиме Нафтогаз. Тоді Укртрансгаз потрапляє в лещата і з боку апстріму, і з боку даунстріму. Тоді виходить так, що формально є фасад реформи, виглядає красиво, а фактично її немає. Ну, і тому тут з'явився опір такому підходу. Опір, як з боку «фірташистів», яким є що втрачати, так і опір з боку тих, хто говорить – так, а яка ж тоді реформа, коли «Нафтогаз», по суті, зберігає свої позиції? Формально монополії вже не буде, але домінуюче положення на ринку збережеться, й інші гравці будуть лише символічно присутні.

Тому і мав би зіграти свою роль Кабінет міністрів, який повинен би не відсторонено спостерігати за тим, що відбувається, а закласти певну модель на особливий перехідний період. Але у нас в цьому контексті питання навіть не стільки в урядовцях, скільки в усій вертикалі влади, включно з колом друзів чинного Президента, які скрізь сують свій ніс. Наприклад, комусь бачиться, що Укргазвидобування треба просто пустити на приватизацію – нехай прийдуть приватні інвестиції, і нема чого інвестувати видобуток державними коштами, коштами державної компанії мається на увазі, а нехай прийдуть інвестори. За цими «інвесторами» стоїть бажання кожного більш-менш крупного олігарха відхопити собі шматочок державної власності задля створення власної газової самодостатності, енергетичної самодостатності власної бізнес-імперії. Вважаю, що проартикулювана Коболєвим «Statoil» є адекватним для нас підходом.

Без маніпуляцій облгази не були б облгазами, а Фірташ не був би мільярдером

- Днями була новина, що Нацполіція в Кіровоградській області відкрила провадження за фактом розкрадання 9,81 мільйона кубів газу посадовими службовими особами «Кіровоградгаз». Тобто, це фактично перша справа така. Газ там ніби крали завжди у нас в облгазах... Але тепер «Нафтогаз» за це взявся?

- Ну, так. Маніпуляції з газом – без цього облгази не були б облгазами, а Фірташ не був би мільярдером. Тому безперечно. Інша справа, що раніше це не бралося до уваги тому, що так система була влаштована, і так вона мала працювати. Тепер ситуація може змінитися. Але проблема не тільки у Фірташі. Він верхівка піраміди певної. Вся ж та система працювала, маючи і рядових виконавців. Риба псується з голови, а чистити її починають з хвоста. Схоже, що це саме той випадок.

У випадку невідворотності екстрадиції, росіяни зроблять усе, щоб "високопоставлена особа російської організованої злочинності" Фірташ в живому вигляді не потрапив до США

- Якби Фірташа могли депортувати в Америку, тоді все пішло б і поїхало швидше?

- Саме це й маю на увазі. Зараз це компетенція австрійської влади, точніше міністра юстиції Австрії. Гадаю, пояснювати, що являє собою Австрія, що таке Газпром в Австрії і взагалі російські впливи в Австрії, не потрібно. Росія робить в Австрії все можливе, і поки що їй це вдавалося, щоби Фірташ не потрапив за океан. Понад те, адвокатська група, яка обслуговує Фірташа – там не тільки колишній міністр юстиції Австрії Дітер Баумдорфер, але й колишній міністр внутрішньої безпеки США Майкл Чертофф та екс-прокурор Чикаго Ден Вебб. Вони робили відчайдушну спробу домогтися зняття американських претензій до формально українського олігарха весною цього року, з огляду на те, щоб показати новій адміністрації США, що у справі Фірташа немає теми для американської юстиції. Адвокатська група підготувала спеціальний документ на понад півсотні сторінок обгрунтування, що ця справа Сполученим Штатам має бути абсолютно байдужою. Ця аргументація не пройшла. Претензії до Фірташа йдуть не по лінії виконавчої влади США, а по лінії судової, яка є незалежною від чинної адміністрації Трампа. Вся аргументація була відхилена, як така; і зараз, з огляду на те, що екстрадиція в Іспанію тепер Фірташу вже не загрожує, іспанська перепона знята, припускаю, що цьогорічне Різдво Фірташ може зустріти в менш комфортних умовах з того боку Атлантики. Звісно, його адвокатська група придумує чергові зачіпки, щоб цього не допустити. У випадку невідворотності екстрадиції, гадаю, що росіяни зроблять усе, щоб "високопоставлена особа російської організованої злочинності", як Фірташа поіменовано в документах американської юстиції, в живому вигляді не потрапив до США. З ним церемонитись не будуть, він уже відпрацьований витратний матеріал.

- Але, Михайле Михайловичу, в цілому, в нас у нафтогазовій сфері плюс-мінус якісь хороші речі відбуваються, більше прозорості стало ж?

- Безперечно, у нас дуже швидко забувають, забули про те, що Нафтогаз, по суті, від часу свого утворення був проблемою для державного бюджету. Ми розуміємо, що це робилося свідомо, бо олігархату, наближеному до влади у ті часи, був вигідний такий стан Нафтогазу, коли проблеми і борги – державі, а прибутки через офшори – собі в кишеню. Цієї проблеми більше немає. Більше того, Нафтогаз генерує прибуток, Нафтогаз – найбільший платник податків в Україні. Більше того, ми в воєнний період позбулися серозного важеля впливу на нас з боку агресора. Через кваліфіковані й професійні дії правління «Нафтогазу», яке змогло підібрати адекватних зарубіжних радників, позбулися дамоклового меча виплат «Газпрому» за невибраний газ у розмірі 45 млрд доларів. Все це – актив нинішнього керівництва Нафтогазу. Зараз наступний відповідальний період у Стокгольмі, по транзитному контракту.

Важливо також, щоб наші парламентарі зрештою розглянули два важливі законопроекти, ініційовані ще минулого року О.Домбровським, О.Бєльковою та іншими щодо зниження ставки рентної плати та дерегуляції у сфері газовидобутку. Без цього не буде досягнуто цілком реального сценарію «нуль імпорту газу». Один рік вже змарнували.

«Єврооптимісти» з «євроатлантистами» у владі вже другий рік не можуть прийняти рішення щодо приєднання до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки

Потрібно опрацювати пропозиції словацьких та італійських партнерів щодо створення спільного оператора по транзиту на одному з напрямків. До речі, керівництво «Нафтогазу», з незрозумілих причин, «морозиться» від дискусій на цю тему.

Необхідні термінові консультації з Єврокомісією відповідно до ст. 274 УА щодо «Північного потоку-2». МЗС тут «не кує й не меле», втім як і Міненерго. Зусиль корпоративного рівня тут недостатньо.

Відповідальні урядовці все ще вивчають питання приєднання до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки. Чомусь у Грузії, яка з 2014 року долучилася до діяльності Центру, це питання не вирішували роками, а в Україні «єврооптимісти» з «євроатлантистами» у владі другий рік не можуть прийняти рішення.

Важливо посприяти американським партнерам у справі "високопоставленої особи російської організованої злочинності", особливо, в контексті розширення американських санкцій проти РФ, у чому ми, як держава, зацікавлені. Розумію, що на верхівці влади є ті, хто цього не бажає після передвиборчого сеансу «віденського вальсу» з Фірташем у 2014 році, але ще менше їхнього інтересу в інших сценаріях.

Ось ці питання є ключовим, а не те, що двійко зарубіжних гастарбайтерів хлопнули дверима.

Однак, незважаючи на все це, зберігаю помірний оптимізм. Випадок з наглядовою радою, хоча й неприємний, але все ж не варто його вважати апокаліптичним.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-