Борщ у преріях Північної Дакоти: як український ресторан став улюбленцем американської глибинки
Про це йдеться у сюжеті Голосу Америки.
«Кав’ярня «Чотири кути» розташоваа в епіцентрі української еміграції в Північній Дакоті. Тут, неподалік від міста Белфіт, понад 120 років тому оселилися перші українські емігранти. Заклад розміщений посеред прерій, обабіч дороги міжміського сполучення. До найближчого населеного пункту – 25 км. Зима сюди приходить рано, і кафе є чудовим місцем, де можна заховатися від брутального холоду», - йдеться у сюжеті.
У «Чотирьох кутах» пригощають українським борщем, варениками с підсмаженою цибулею, ковбасою, голубцями у листках винограду тощо. У закладі лунає українська музика, яку грають на встановленому тут фортепіано.
Власник кафе Джессі Романишин – нащадок українських емігрантів. Його прадідусь прибув у Північну Дакоту наприкінці ХІХ ст. із села Безброди Львівської області. Джессі розповідає, що з дитинства був заглибений в українську культуру. Бабуся надихнула його займатися українськими танцями, відвідувати українські майстер-класи, вивчати українське мистецтво.
Бабуся також прищепила Джессі любов до української кухні та приготування їжі. Він вивчав готельний менеджмент, працював у різних містах, та своє покликання знайшов у рідній Північній Дакоті й готує за рецептами бабусь з української церкви, які хотіли передати комусь свої кулінарні знання.
Аби придбати кав’ярню, Джессі у 2013 році взяв кредит на 300 тис. доларів. Для декорації закладу він із власного помешкання приніс вироби з українськими мотивами: посуд, рушники, книги тощо.
Сюди на обід заїжджають нафтовики, туристи й місцеві. За шість років існування «Чотири кути» заробили собі добру репутацію й постійних відвідувачів.
«Північна Дакота зберегла багато національої приналежності. Люди звикли до своєї національної кухні: німецької, норвезької, української. Якщо ти скажеш, що тут буде українська їжа – народ прийде», - каже відвідувач Імел Ангелюк. За його словами, найпопулярніші старви в меню – вареники, ковбаса, голубці та, звичайно, борщ.
«Ми продаємо до 10 літрів борщу в день - тут, на краю світу», - зауважує власник кав’ярні Джессі Романишин.
Помічник шерифа Алан Макл уперше потрапив в українське кафе кілька місяців тому й відтоді приходить сюди щотижня. «Уперше спробував вареники кілька місяців тому й відразу «підсів» на них. Тепер приходжу сюди щосереди. Вареники з картоплею та сиром найкращі», - розповів Макл.
Помічник кухаря Джефрі Гійонг, який родом з Норвегії, не одразу порозумівся з українським борщем. Але, розповідає, що більше його їв, то краще розумів цю страву та її смак. «Це їжа, яка насичує, і це здорова їжа – зелень і овочі», - каже він. На запитання, в яку пору дня краще їсти борщ, Джефрі Гійонг відповідає: «Завжди. Не буває поганого часу для того, щоб їсти борщ».
Офіціантці Пет – 77 років, але вона запевняє, що бути цілий день на ногах її не втомлює. «Мені тільки-но виповнилося 77. Це весело, я люблю бути серед людей», - розповідає жінка.
За словами Джессі, значну частину прибутку кав’ярні складають обслуговування масових заходів (кейтерінг), а ще добра погода, наближеність до автостради та підтримка громади. «У нас були кращі та гірші часи, але якби ми не мали з цього доходів, чи ми б взагалі займалися б цим?» - зазначає власник «Чотирьох кутів».
Як зазначається у сюжеті, кухар Джессі Романишин з «Чотирьох кутів» зумів через українську їжу встановити особливий зв’язок із людьми. Сам за це, кажуть місцеві мешканці, вони завжди сюди повертаються.
Фото: kxnet.com
Відео: Голос Америки
