Балади, сповіді, історія, вірші й містика. Кого номінують на Шевченківську премію?

Балади, сповіді, історія, вірші й містика. Кого номінують на Шевченківську премію?

Укрінформ
Знайомимо з претендентами на Національну премію імені Т.Г. Шевченка 2021 року в номінації «Література»

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив 51 твір, що позмагається за здобуття Національної премії 2021 року в шести номінаціях: «Театральне мистецтво», «Література», «Кіномистецтво», «Публіцистика, журналістика», «Музичне мистецтво», «Візуальне мистецтво».

Премія вручається до дня народження Тараса Шевченка – 9 березня. Сьогодні ми хочемо познайомити вас із претендентами у номінації «Література».

1. Аніщенко Оксана – книга поезій «Проростай».

Видавництво: «Десна» (м. Чернігів), рік видання: 2020.

У збірці молодої Чернігівської письменниці Оксани Аніщенко зібрані різні за тематикою вірші: патріотичні поезії та поезії-звернення до захисників України, поезії про сім'ю та кохання. В деяких роботах, навмисно порушуючи правила римування, синтаксису та літературні канони, авторка висловлює свій протест, який обмежує рамками сучасну літературу.

У поезіях авторки відчувається глибина почуттів та переживань, яскравість кольорів, повнота емоцій.

2. Бережко-Камінська Юлія – книга поезій «Невідворотне».

Фото: ukrainka.org.ua
Фото: ukrainka.org.ua

Видавництво: «Саміт-книга», рік видання: 2019. Книга була представлена на «Львівському форумі видавців».

На твори, які увійшли до збірки «Невідворотне», написано низку пісень, деякі вірші перекладені на французьку, іспанську, італійську, польську і російську мови.

Поет Іван Драч: «Серед багатьох сучасних молодих поетів виокремлюється творчість Юлії Бережко-Камінської. Вона пише стисло, глибоко, осмислено, сконцентровано, незаангажовано, у неї прекрасна органічна мова, свіжі образи, відсутність штучності й надуманості. Їй є що сказати. І вона це робить достойно».

Поетеса очолює кабінет молодого автора Національної письменницької спілки, є секретарем НСПУ по роботі з молодими митцями, із власної ініціативи проводить групові заняття з поетичної майстерності, індивідуальні уроки-тренінги, є організатором літературних проєктів.

3. Герасим'юк Олена – книга поезій «Тюремна пісня».

Видавництво: «Люта справа», рік видання: 2020.

«Тюремна Пісня» – третя книга письменниці Олени Герасим'юк, яка відома читачам дебютною поетичною книжкою «Глухота» та збіркою есеїв про репресованих «Розстрільний Календар».

Вірші, опубліковані в збірці – це підсумок десятиліття, прожитого українським народом. В основі книги лежать дві поеми: «Тюремна пісня» – ода свободі, а також «Амаркорд» – поема про боротьбу та перемогу любові. Це вірші про кохання і ненависть, про повагу до власних та державних кордонів, про тугу за родиною та про війну, про життя і смерть. Вони написані простою, нецензурованою, фактично воєнною мовою, яка зараз досі залишається незвичною для широкого кола читачів, але ці твори традиційно – для Олени – розкривають глибину правди, про яку Україна говоритиме ще не одне століття.

2016 року «Тюремна пісня» була представлена глядачам у форматі театралізованого дійства у підвалі Мистецького Арсеналу. Керувала постановкою Наталя Ворожбит, а акторами виступили бійці-добровольці, громадські активісти, колишні в'язні – люди без акторського досвіду, які, завдяки живій структурі поеми, змогли зіграти перед глядачами як професійні актори.

4. Гургула Ігор – книга прози «Проза життя».

Видавництво: «Апріорі» (м.Львів), рік видання: 2020.

Повісті збірки містять і своєрідну сповідальність, і пейзажність, і діалогічну вправність. Незважаючи на те, що історизм є характерним для повістей автора, але він інколи тісно переплітається з елементами містичності.

Значну роль в повістях Гургули відіграє віковість: можна помітити, що автор зображує перипетії доль людей, які близькі до нього за віком, це впадає в очі вже у повісті «Блудний батько», де головний герой належить до покоління тих, які 40-50 років тому вчилися у львівських вишах.

Оригінальність письма Гургули проявляється в недомовленості, якою пронизані багато його творів.

«Проза життя» також засвідчує роль метафор, порівнянь й епітетів у художньому тексті, про слововиявні ефекти та пейзажність. Хоча автор не хоче вразити читальницьке сприймання неймовірністю прийомів, але саме вони допомагають чіткішому вираженню замислів у прозописаннях.

На виражальність кожного твору помітно впливає й пейзажність: «Виглянув у вікно – сонце затулила кудлата хмарка, подібна на жабу»; «Згасли зорі, втопився у своєму човні місяць, вщухли, прибиті густою пеленою мряки, коси»; «їх товсті, прямі, мов гігантські свічі, брунатно-зеленкуваті з додаванням коричневості й сірого стовбури вселяють надію, що і в майбутньому будуть збережені клаптики вічної і недоторканої природи».

5. Жежера Віталій – цикл есеїв «Відкладене літо» та авторські колонки останніх років.

Роки оприлюднення: 2016-2020.

Есеї Жежери публікуються в «Газеті по-українськи» з 2005 року. Будучи ліричними замальовками й філософськими мініатюрами за всіма жанровими ознаками, ці тексти водночас мають багато чого від романної прози.

Ця оповідь – багатоплановий внутрішній монолог, у якому герой-оповідач через спогади й рефлексії воскрешає низку інших героїв, описує місця, які існують нині або існували сорок і більше років тому, подає образки сучасних міст, вуличок, сіл. І те, що цей роман-в-есеях існує саме в такому вигляді, що його можна почати читати з будь-якого місця – хоч із 2005 року до сьогодні, а хоч уривками з 2020, 2017 чи 2006 року – також здається не специфікою ведення колонки, а задумом автора-постмодерніста, який пропонує читачеві самостійно обирати, з якої частини починати пізнання його всесвіту.

Один із поширених засобів виразності в текстах Жежери – образні порівняння. Вони несподівані й глибокі, часто парадоксальні, й завжди дуже характерні саме для його стилю: «їжаченята підростають і набираються обережного розуму ще швидше, ніж одцвітає шипшина» (Мінливість, 2020), «батьківщина здається маленькою й теплою, як будка годинникаря, в якій вміщаєшся тільки ти сам» (Винайдення велосипеда, 2019), «і його (котяча) насторожена голова нагадувала квітку лілії в сутінках саду» (Кіт у сутінках, 2017), «коли береш на руки, його тіло на дотик нагадує молоде листя клена або траву, і пахне ще не як звір, а як трава» (Кіт як трава, 2017), «лише його голос за тим туманом звучить так, ніби цього собаку покинули на кораблі, що беззвучно тоне в океані» (Прозорість ночі, 2016).

6. Запека Віталій – антивоєнний роман «Цуцик».

Видавництво: «ФОП Євенок Олексій Олексійович» (м. Житомир), рік видання: 2019. 

Сюжет роману розвивається в жорсткому воєнному середовищі, на тлі бойових дій в російсько-українській війні на сході України.

Особливістю роману є те, що це перший в сучасній українській воєнній прозі роман, у якому події подаються з точки зору не людини, а тварини. Головний герой твору – не індивід, який свідомо чи мимоволі залучений у військовому конфлікті, а маленьке собачатко.

Світосприйняття навколишньої дійсності та інтеграція її в життєвий досвід Цуцика – отака проєкція зі сторони є основною ідеєю, яка розкриває поняття гуманізму в творі, адже війна – це велике горе, в контексті якого відбувається зчерствіння та озлоблення людської сутності, людської душі. Через погляд, відчуття, життя маленького собаки на передовій у зоні АТО та ООС читач дізнається про події на одному з військових укріплень в Луганській області.

Роман не має складних і заплутаних поворотів, паралельних сюжетних ліній. Події розвиваються поступово, помалу: від самого народження цуценяти, через його боротьбу за життя, постійні втрати «зграї», людську жорстокість, зневіру, та, попри це, намагання зрозуміти оточуючих, щоб вижити за будь-яких обставин, до найвищої точки розвитку сюжету – знайомства з «Не таким двоногим», насправді бійцем Віктором Машиним.

7. Князький Орест – книга поезій «Таїна високої води».

Видавництво: «Юніверс», рік видання: 2017. 

У своєму вступному слові автор – відомий гуцульський поет та композитор-пісняр – засвідчує глибоке трактування таємниць особистісних одкровень у своїй інтимній ліриці.

Князький, уже більше як півстоліття присутній у літературному процесі, але ніколи не йшов у фарватері усталених традицій, а проймався пошуками свого самобутнього поетичного самовираження.

Зокрема, йому належить цікава новація, так звана «інтенсифікована строфа» (її елементи є і в новій книзі), що значно посилює емоційно-смисловий заряд, здебільшого – кінцівки поетичного твору, яка, як відомо, є апофеозом його мистецької довершеності.

Лейтмотивом книжки, як зазначено в анотації, є оспівування святості й чистоти інтимних стосунків, заповіданих, може, менш освіченими, але шляхетнішими предками. А ще, як зазначає поет в авторському слові, він стає на бік Світлани Алексієвич, яка у Слові на врученні Нобелівської премії (2015) обґрунтовано стверджувала про потребу примноження любові у наш жорстокий вік.

8. Концевич Володимир – книга поезій «Всім нам треба з Богом жити, Україну теж любити, Кобзаря всім пам’ятати, його мудрість шанувати».

Рік видання: 2020. 

Подання на премію надійшло з управління культури, національностей та релігій Калуської міської ради м.Калуш.

Поетична збірка містить багато поетичних рядків, присвячених Тарасу Шевченку, акцентуючи на тому, що творчість Кобзаря – невмируща святиня, якою дорожить і гордиться український народ.

Автор звертається до тем важкого і героїчного минулого й сьогодення України, яку любить понад усе, цінує і шанує свою матір, братів, родину, своє дитинство, школу, вірить у силу молитви.

9. Короненко-Слабошпицька Світлана – книги поезій «Містерії», «Замовляння на білоруську мову».

Видавництво: «Ярославів Вал», роки видання: 2019, 2020.

Книги, які з'явилися в останні два роки, привернули увагу читацького загалу і фахових літературознавців багатьма незвичайностями й несподіванками навіть у поліграфії, в художній семантиці та структуруванні віршових текстів. Сама мисткиня в поезіях постала посутньо сміливою і загадковою експериментаторкою, цілком сучасною, модерною і водночас задивленою в містерійні глибини національного і європейського письменства.

Письменник, літературний критик Тарас Салига: «Світлана Короненко унікально по-своєму з радикальною сміливістю естетизує поетичну містику, наповнюючи її міфічною атрибутивністю: символікою сил природи, медитативним апелюванням до пір року... і кольоровою палітрою, флорою та фавною, ворожінням та відьомством, добрими і злими духами тощо».

10. Лебедєва Катерина – роман «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві».

Видавництво: «Видавець Олександр Савчук» (Харків-Київ), рік видання: 2020.

Дія роману «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві» відбувається у 1917-1922 роках. Роман розповідає про художника Леся Лозовського, який навчався в Українській академії мистецтв у Георгія Нарбута і Михайла Бойчука, створював обкладинки книг і нот.

У ніч на 22 березня 1922-го, коли Лесеві було 22 роки, його задушили у власному помешканні. Навколо трупа були розкладені коштовності. Обставини загибелі Лозовського досі не з'ясовано.

Роман створено на основі сотень документальних джерел, поданих у бібліографії наприкінці книги. Сюжет розгортається хронологічно: роки (1917, 1918, 1919, 1920, 1921, 1922) служать і назвами частин роману.

Завдяки використанню архівних описів зовнішності, поведінки персонажів та подробиць побуту, досягнуто ефекту присутності.

Героями роману є усі ті, з ким спілкувався Лозовський: Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, Анатоль Петрицький, Олександра Екстер, Оксана Павленко, Іван Падалка, Лесь Курбас, Михайль Семенко, Олександр Мурашко та інші знакові постаті української літератури, театрального та образотворчого мистецтв.

11. Луцишина Оксана – роман «Іван і Феба».

Видавництво: «Видавництво Старого Лева» (м.Львів), рік видання: 2019.

Луцишина – авторка чотирьох збірок поезії: «Усвідомлена ніч» (1997), «Орфей Великий» (2000), «Я слухаю пісню Америки» (2010) та «Вірші Феліцити» (2018), збірки оповідань «Не червоніючи» (2007) та трьох романів: «Сонце так рідко заходить» (2007), «Любовне життя» (2015), «Іван і Феба» (2019).

Фото: zbruc.eu
Фото: zbruc.eu

Дія роману «Іван і Феба» розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності. Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, що називає себе Фебою. Львів та Київ – міста з бурхливим політичним життям, Ужгород натомість вирізняється дещо гротескною атмосферою патріархального сімейного укладу та раннього капіталізму по-українськи.

«Іван і Феба» – книжка, яка вміщує в собі всеохопність епосу. Вона є одночасно позачасовою та розташованою тут і тепер. Дія книги відбувається у трьох містах – Ужгороді, Києві та Львові. Там прописані сюжети, які може вихопити лише читач із теоретичною начиткою. Та з іншого боку, ця книжка – для усіх, бо там є справжнє життя. Тут є ціла країна. Це рідкісна річ – коли ціла країна вміщується на кількох сотнях сторінок. Роман «Іван і Феба» заслуговує на загальнонаціональну увагу. Хоча б тому, що це чи не єдиний роман про Революцію на граніті.

12. Лучук Іван – книга «Антропос і бібліон: Есеї розмаїті».

Видавництво: «Навчальна книга – Богдан» (м.Тернопіль), рік видання: 2019.

Книга розрахована на читачів різних зацікавлень: літературно-критичних, історико-літературних, теоретико-літературних, перекладацьких, мовознавчих, культурологічних, славістичних. Та в цілому її можна вважати, насамперед, філологічною. Вона репрезентує феномен синтетичного підходу до словесності, який поширюється на різні гілки філології.

Іван Лучук як фаховий філолог, дав зразки сучасного добротного філологічного тексту: жвавий, доступний стиль викладу, дотепні пасажі сприяють легкому засвоєнню різних творів, уміщених у книзі. У ній чимало цікавинок, різнорідних пікантних подробиць, які оживлюють виклад. Є такі віражі думки, що свідчать про письменницьку сміливість і проникливість автора.

Це збірка розмаїтих есеїв: глибокі та пізнавальні, вони охоплюють найповніший спектр зацікавлень автора: українську латинку, поліглотство, особливості письменницького ремесла, сучасні реалії та загальнолюдські проблеми. Читач знайомиться з маловідомими сторінками української історії, дізнається пікантні подробиці з життя відомих письменників та результати етимологічних розвідок.

13. Мастєрова Валентина – роман «Тобі скажу».

Видавництво: «Парламентське видавництво», рік видання: 2020.

Події, описані на сторінках роману, переносять читача у далеке минуле історії Русі – XI століття, розповідають про життя і боротьбу руських князів, про їх велич і трагедію.

Головний герой роману – Олег Святославич – син Київського князя Святослава, онук Ярослава Мудрого, князь Чернігівський, Тмутараканський, вигнанець з отчої землі, зраджений і проданий родичами у рабство грекам. Літописці називають його «Гориславичем», звинувативши в зраді.

Дослідивши велику кількість історичних матеріалів і проаналізувавши факти, письменниця переконливо доводить, що це не зовсім так. Олег – нікого й нічого не зраджував. Князь лише бореться за свої права, справедливість, відстоює своє право на вотчину, свою честь і правду: «...без правди не буває волі, а моя правда на Русі... я народився на руській землі», – таку відповідь почув патрицій на пропозицію залишитися у Цареграді. Зрадник так не скаже. У романі «Тобі скажу» ми бачимо Олега останнім лицарем Русі, що виділяється серед своїх братів військовим талантом, лицарською вдачею та непокорою владним родичам.

Багато цікавих фактів знаходимо у романі й про стосунки половців з русичами, і про поєдинок Чернігівського князя Святослава з половецьким ханом Шаруканом, що має під собою історичне підґрунтя.

14. Махно Василь – роман «Вічний календар». Видавництво: «Видавництво Старого Лева» (м. Львів), рік видання: 2019.

Василь Махно – поет, прозаїк, есеїст, член Національної спілки письменників України, Міжнародного та українського ПЕН-клубів. Автор 12 поетичних збірок, двох книжок есеїстики, перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). У 2015 році збірка оповідань Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов» стала переможцем конкурсу «Книга року ВВС».

Роман Василя Махна «Вічний календар» – своєрідний український літопис, масштабна родинна сага, в якій поєднуються, переплітаються, співіснують і антагонізують історії кількох українських сімей від XVII століття до наших днів. За сюжетом, чутлива до війн, пошестей, до зазіхань сусідів, українська земля зберегла у своїй пам'яті безліч поколінь. Змінюється влада, розформовуються могутні держави, а території, що споконвіків потрапляли від одного правителя до іншого, розкинулись під невблаганним небом та відсторонено спостерігають за колесом історії. Народження, життя та смерть її жителів всоталися у підкірку світобудови, незалежно від того, чи збереглися письмові свідчення про існування фамілій, які давно розчинилися у часовому вирі.

Роман «Вічний календар» – панорамна оповідь про життя українців, поляків, євреїв та вірмен. Герої та події роману нагадують читачеві про багатогранність національностей, що проживали й проживають на території України, та те, що історія українського народу невіддільна від історії інших народів. Книжка показує всю етнічну строкатість описуваного регіону (Тернопільщина), взаємозв’язки між етносами, родинами та цілими поколіннями. І це вчергове доводить, що не можна писати про історію української землі, не згадуючи про інші народи.

15. Михайлюта Олександр – роман «Падіння хв'юрера».

Видавництво: «Журналіст України», рік видання: 2020.

Дія роману відбувається в країні Укра – поруч із Великою Яузою, в якій тоталітарно править новоявлений «цар» на ім'я Рой Угрюмов. У першій частині твору подається гротескно-сатиричне дослідження: звідки ж уродився такий маніяк, який навіює страх навіть озброєним ядерними ракетами державам «великої сімки» та їхнім очільникам? А зростав цей тип на «вченнях» Гітлера і Сталіна, тиранів XX століття. Відомо, що світ улаштував Нюрнберзький процес та навіки засудив політику і поплічників націонал-соціалізму, і нині в Німеччині панують демократія й права людини. Але після смерті спільника фашиста №1 – чомусь міжнародна спільнота не потурбувалася про проведення такого ж трибуналу над комунізмом... Ось він і проріс у XXI століття такими одіозними фігурами, як Рой Угрюмов, чиї посіпаки загарбали Крим (у романі – півострів Корсунь) та частину Донбасу, фактично зруйнувавши світовий лад, устояний після Другої світової, і примусивши тремтіти західних сусідів. А взагалі ж він реалізовує сталінську доктрину комуністів 1930-х років: «Водрузим красное знамя над Парижем, Лондоном и Берлином!» Так відкрито писала тоді газета ЦК ВКП(б) «Правда»...

Книга «Падіння хв'юрера» витримана у дусі знаменитої фрази кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка: «Наша свобода – на кінчику наших шабель!».

16. Ненцінський Анатолій – книга «Голоси і видіння».

Видавництво: «ФОП Цюпак», рік видання: 2020.

До книги увійшли три поеми і повість-поема.

Поема «Голоси з Останніх Меж» – самодостатня образна модель еволюції людини та результату цієї еволюції – новочасного суспільства, протистояння між свідомою особистістю й психологією усередненої людини.

Мистецьке осягнення української історії – стрижень частин драматичної поеми, що мають назви «Передмайдання» і «Майданність».

Образотворча сила, мистецька далекосяжність письменницької уяви проявилися у поемі-тетралогії «Сенсація в Урочищі Гриба...».

Застосувавши прийом «дарування» авторства частини тексту одному з персонажів, із власної творчої уяви А.Ненцінський видобуває напрочуд живий і цілісний світ давнини, назвавши його «Думою про казку».

«Голоси і Видіння» – оригінальна, масштабна, образна панорама життя України від часів найдавніших до днів теперішніх, у якій поєднались вагомість змісту, епічна фактура письма і непідробний ліризм.

17. Нестерчук Мирон – роман-балада «Блакитна сарна».

Видавництво: «Каменяр» (м. Львів), рік видання: 2019.

Фото: Бібліотека СНУ
Фото: Бібліотека СНУ

Мирон Нестерчук є членом Національної Спілки письменників, автор семи поетичних збірок, документальної повісті про художника Петра Обаля (1900-1987), перекладів вірменської поезії.

«Блакитна сарна» – епічний роман-балада, в якому описана доля односельчан, родини автора та його особиста доля через призму подій далеких 1939-1944-х років.

У центрі уваги – поліське село Затишшя. Йдеться, власне, про рідне село автора Сильно. Книга значною мірою автобіографічна, але в ній багато містики, народних повір'їв. Багато образів списані з конкретних людей, але це твір передусім художній. Головні герої книги – прості люди, які у вирі страшної війни виборюють право на життя, кохання, добробут, мир, родинний затишок. Тільки не всі вміють любити сильно, до самопожертви. Мирон Нестерчук – професійний художник, член Національної спілки художників України, учасник багатьох виставок в Україні та за кордоном. Він створив понад 700 живописних і графічних робіт у різних техніках, а також кількасот акварелей і рисунків, оформив 40 книг українських авторів, лауреат міської премії в Стрию імені Петра Обаля в галузі образотворчого мистецтва.

Одна з робіт Мирона Нестерчука поміщена на обкладинку роману-балади.

18. Поровський Микола – повість «Щоб в синім небі – стрічка золота». Видавництво: ПП Лапсюк В.А. (м. Рівне), рік видання: 2019.

Повість цікава тим, що в українській літературі досі ще не було такої гостро сучасної прози про бойові будні підрозділу Збройних сил України, про дії армійських спецпризначенців у зоні Антитерористичної операції на сході України та події російсько-української війни.

Автору вдалося показати нинішню російсько-українську війну, бойові дії полку спецпризначення без зайвих прикрас і замовчувань існуючих проблем у Збройних силах й у суспільстві, йому вдалося заглянути в душу людини, яка щодня перебуває в бойових умовах на грані життя і смерті.

Він змалював неповторні характери воїнів – розвідників, спецпризначенців-солдатів, офіцерів та генералів, патріотів, захисників України, а водночас не обминув і «гострі кути» армійських буднів, хоч це не просто зробити в такій складній і специфічній темі.

Автор, зображуючи героїв повісті, наважився на освітлення «душ» своїх героїв сяйвом слова справжнього митця.

Психологізація героїв повісті, прийоми інтроспекції, перенесення уваги із зовнішніх подій сюжету на внутрішній світ персонажів, зображення душевних колізій героя, навіть перенесення його у сні до входу в Рай і розмова там із святим Петром, його сни і внутрішні монологи – усе це риси, притаманні модерністичному стилю письма автора.

19. Рафєєнко Володимир – роман «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов».

Видавництво: «Meridian Czernowitz» (м. Чернівці), рік видання: 2019. 

Лауреат низки впливових літературних відзнак і нагород за романи, які до 2014 року були написані російською мовою та видані переважно в Росії (зокрема, він двічі лауреат «Російської премії» та лауреат премії «НОС»). Після окупації Росією окремих районів Луганської й Донецької областей Рафєєнко, уродженець та мешканець Донецька, зробив особистий і творчий вибір – став вимушеним переселенцем і 2014-го переїхав із сім'єю до Києва, а згодом оселився на Київщині. Саме тоді у побуті та в публічній комунікації Рафєєнко перейшов винятково на українську мову.

У 2019 році Рафєєнко видав свій перший роман українською «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов». Уже з попередньою книгою, романом «Довгі часи», який вийшов одночасно російською мовою та в українському перекладі, Рафєєнко, фактично, цілком відмежувався від російського літпроцесу, але «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов» є не просто фактом української літератури, а й текстом-епістемою, текстом-метафорою, важливішим і глибшим, аніж може здатися на перший погляд.

Це досконало синтонічний, багатоголосий, емоційно тонкий, стилістично різноманітний постмодерністський метароман, у якому захоплива й цілеспрямовано химерна інтелектуальна гра сусідує з питаннями на міру життя і смерті: про природу мови, творчості та письма, про зміни свідомості всередині мови, про роботу пам'яті та структуру уяви, про владу і закоріненість, явлені через властивості слова. При цьому особливого значення набуває саме поняття «мондеґрін» як переосмислення погано сприйнятого на слух, недочутого – в усій складній гамі відтінків об'єктності та суб'єктності, коли «недочуте» стає «невидимим», а в соціокультурному ключі – «чужим», навіть подекуди ворожим. Парадоксально, але «мондеґрін» означає водночас зусилля вслухатися і зрозуміти – і неможливість зрозуміти, бо виникає смислове спотворення.

20. Ремньов Микола – роман «Не плач, кохана!».

Видавництво: «Університетська книга» (м. Суми), рік видання: 2020.

Автор розповідає про перебування українців у сибірських таборах, чим продовжує тему своїх земляків, класиків української літератури І.Багряного («Сад Гетсиманський», «Тигролови») та Б.Антоненка-Давидовича «Сибірські новели».

Тема жертв ГУЛАГу пройшла через усе життя автора. Його діда розкуркулили і вислали до Сибіру. Він повернувся додому після смерті Сталіна – помирати. Батько, тоді 18-річний юнак, вночі зібрав картоплю на своєму городі, який у сім'ї відібрали. За це відсидів три роки у в'язниці.

Роман «Не плач, кохана» – про тяжку долю радянських жінок, які разом із чоловіками розділили і в'язниці, й табори, про те, що навіть після відбуття покарання далеко не всі мали змогу повернутися додому, тому що їх не пускали за Урал.

Головні герої твору Іван Чуб – механізатор із Миргорода і Валера Кулінар – із Сумської області, мріють вирватися на волю і повернутися на Батьківщину. Але про це доводиться лише мріяти.

Роман написаний на багатому фактичному матеріалі й розвінчує двоякість радянської влади, яка декларувала одне, а в житті відбувалося протилежне.

21. Стольников Владислав – книга поезій «Вітри на сполох».

Видавництво: «Юніверс», рік видання: 2020.

Письменник є автором книжок поезій: «Серпанкова гармонія», «На хресті часу», «Полудневий триптих».

Як пише у передньому слові до книжки поет Василь Герасим'юк: «Владислав Стольников іще з першою своєю книжкою увійшов до храму української літератури. А сьогодні на неопалимий вівтар нашого красного письменства лягає зібрання добірних віршів непересічного поета, чиє вишукане слово чекає і заслуговує на визнання».

Значна більшість поезій з книжки «Вітри на сполох» попередньо друкувалися в авторитетних газетах та журналах: «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Україна молода», «Дзвін» та звучали у передачах Національного радіо.

22. Чипурка (Чепурко) Богдан – книга поезій «Дивина».

Видавництво: «ФОП Осадца Ю.В.» (м. Тернопіль), рік видання: 2019. 

Богдан Чепурко – поет, віддавна популярний не лише в Галичині, а й по всій Україні.

Перша збірка поезій «Сонячна дорога» побачила світ у 1984 році, відтоді видав понад чотири десятки книжок різного жанру для дітей та дорослих, став лауреатом творчого конкурсу журналу «Українська культура» (2000), лауреат премії ім.Шашкевича за книжку «Викрадення Європи».

Збірка «Дивина» – оригінальне явище в українській поезії, вона є своєрідним підсумком творчості автора. Вирізняється власною ритмомелодикою, дає можливість відчути нескінченні можливості не лише української мови, а й душі, власного «Я» автора.

У наступній публікації ми познайомимо вас із претендентами у номінації «Кіномистецтво».

Любов Базів. Київ
За матеріалами
Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Читайте також розповідь про претендентів на Національну премію імені Т.Г. Шевченка 2021 року в номінації «Театральне мистецтво»:
● «Війна на сцені та класика по-бродвейськи. Кого номінують на Шевченківську премію?»

Фото з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-