Десятка неймовірних музейних артефактів. Частина 1

Десятка неймовірних музейних артефактів. Частина 1

1991
Ukrinform
Не завжди відомі, однак вражаючі музейні перлини України здатні подивувати вітчизняного й іноземного туриста 

Що вабить нас на відпочинку незгірш за гори, ріки і моря? Мабуть, жага пізнання, бажання відкрити для себе щось нове. Тож ми попросили кореспондентів знайти у своїх містах музейні експонати, що вразили і зацікавили б наших читачів.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. САРКОФАГ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА ОСМОМИСЛА

Саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла – один із найцінніших експонатів Івано-Франківського краєзнавчого музею. Він зберігається у музеї з 1959 року. До того часу він експонувався у музеї села Крилос, що біля Галича.

Насправді цей саркофаг науковці шукали ще з середини ХІХ століття. Саме тоді виникла гостра дискусія щодо місця розташування центру Галицького князівства, яка тривала кілька десятків років поспіль. Одні вчені вважали, що центр був на місці сучасного Галича, інші – у селі Залуква, не відкидали і село Шевченкове, де стоїть церква Святого Пантелеймона. Втім, більшість науковців усе ж стояли на тому, що центр княжого Галича ХІІ ст. – у нинішньому селі Крилос. На це вказували і літописні джерела. Край цій довгій дискусії поставив український археолог Ярослав Пастернак у 1937 році, коли вирішив почати стаціонарні розкопки біля Успенської церкви у Крилосі.

«Тоді відразу стало зрозуміло, що вони натрапили на білокамінний собор Княжої доби. Він стояв зовсім поряд із храмом ХVI ст. Нові розкопки були ризикованими. Та й ніхто не міг допустити, що два храми могли стояти впритул один до одного. Виявилось, могли. Науковці відкрили всі фундаменти. Це була класична споруда ХІІ століття. На незначній глибині, біля 10 см від поверхні, віднайшли цей саркофаг – велику скриню, витесану з місцевого вапняку. У саркофазі був пошкоджений кістяк людини. Жодної знахідки, яка б указувала на приналежність останків до князівської влади, не знайшли. Більше того, кришка саркофага була відбитою. Пастернак одразу дійшов висновку, що саркофаг неодноразово грабували. Тоді виникло питання: хто саме тут був похований. Ярослав Пастернак, зіставивши усі літописні згадки і дослідження, зробив висновок, що там міг бути похований лише князь Ярослав Осмомисл (один із найвидатніших князів Київської Русі – авт.)», – розповідає завідувач відділу археології Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, науковець Марія Вуянко.

Фундаменти і саркофаг відкрили одразу. Тоді, кажуть, це викликало велике національне піднесення. З усієї Галичини, яка перебувала у той час у складі Польщі, люди їхали помолитись біля останків Ярослава Осмомисла, до його саркофага тисячі галичан ішли на колінах.

Для науковців пазли історії зійшлися. Стало зрозуміло, що після смерті першого князя об'єднаного Галицького князівства Володимирка Володаровича у 1152 році його син Ярослав Осмомисл переносить Княжу столицю на Крилоську гору і починає будувати Успенський літописний собор. Там він і заповідає себе поховати. Князь Ярослав править до 1187 року і по його смерті заповіт вступає у дію.

Треба зазначити, що за правління Осмомисла Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю. У «Слові о полку Ігоревім» згадується, що він «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю».

Поряд із похованням галицького князя знайшли дерев’яну труну з останками жінки. На ній збереглося чільце з золототканої матерії. Пастернак припускав, що це були останки дружини або доньки князя Осмомисла.

Незадовго після цих розкопок у Європі починається війна. Ярослав Пастернак працює у Львові і перевозить туди усі свої знахідки. Пізніше дослідник емігрував у Західну Європу, а далі – на американський континент. Довгий час вважали, що знайдені останки Ярослава Осмомисла втрачені назавжди. Лише у 1991 році, коли досліджували крипту Святого Юра у Львові, знайшли дерев’яну скриньку і у ній людські кістки з супровідним листом, який власноруч написав Ярослав Пастернак. У листі йшлося, що це останки князя Ярослава Осмомисла, знайдені у Крилосі.

«Пастернак наполягав, що кістяк належав саме Ярославу Осмомислу. Пізніше лікар Сергій Горбенко після власних досліджень цього кістяка і черепа підтверджує висновок Пастернака. Останки нині зберігаються у Львові. Це – єдиний збережений кістяк галицьких князів і великий генетичний матеріал для дослідників. Маємо і зовнішній вигляд галицького князя, відтворений за його черепом. Це теж дуже важливо», – підкреслює Марія Вуянко. 

Нині учені припускають, що у саркофазі князя могли бути ще його корона, князівська печатка і зброя, та їх викрали грабіжники. Ярослав Осмомисл був більше дипломатом, а не військовим, але всі ці атрибути вказували на князівську владу. Відтак, каже Марія Вуянко, ця історія може мати реальне продовження. Адже символи княжої доби можуть віднайтись і стати такими ж цінними експонатами, що засвідчують нашу історію. 

«Так, сьогодні є думки перепоховати останки князя Ярослава Осмомисла у Крилосі. Є прихильники цих ідей, але є і спротив. Очевидно, аби поховати останки князя, потрібно було б звести і церкву, де він був похований. Нині ж маємо лише фундаменти цього храму. Є думки також, аби на старих фундаментах відбудувати Успенську церкву. Але й тут є різні погляди», – зазначає Марія Вуянко.

ЧЕРНІГІВ. ДЕТЕКТИВ ІЗ ШЕДЕВРОМ НІДЕРЛАНДСЬКОГО ХУДОЖНИКА ТЕРБРЮГГЕНА

У 1997 році цю картину, разом з іншими експонатами, було викрадено з Чернігівського обласного художнього музею ім. Г.Галагана. Зловмисникам тоді вдалося відключити сигналізацію, зв’язати сторожа і винести кілька полотен і скульптур. А далі історія просто фантастична. Чи то злодії поспішали й одну з картин ненароком загубили, чи вона просто не помістилася до багажника автівки й була викинута, але наступного ранку, по дорозі на річку, її знайшов рибалка. Підібравши картину, чоловік постукав до музею. "Може, це ваше загубилося?" – запитав. 

Повернуте у музей полотно було найціннішим із того, що грабіжники могли вкрасти. На світових аукціонах такі художні твори коштують мільйони доларів...

Мова – про шедевр світового образотворчого мистецтва, єдину в Україні роботу видатного нідерландського художника Гендріка Янса Тербрюггена (1588-1629) "Концерт", написану 1626 року в Утрехті. На Чернігівщину вона потрапила після 400-річних (!) мандрів світом. Тут вона мало не згинула і тут же отримала нове життя і нинішню назву. Адже як її колись назвав сам автор – невідомо.

Історія цього полотна унікальна. За наявною в художньому музеї інформацією, у 20-х роках минулого сторіччя воно зберігалося в російському Санкт-Петербурзі (тоді – Ленінграді). У 1928 році картина якимось дивом потрапила в один із музеїв міста Прилуки Чернігівської області. У роки Другої світової війни, разом з іншими експонатами, була врятована тодішнім директором установи. Після війни компетентного керівника, як часто бувало в ті непевні часи, заарештували. А новопризначений директор виявився невігласом. Назвав художні цінності, які йому довірили, непотребом, і наказав винести їх у сарай. Відтак, шедеври світового живопису опинилися серед купи сміття. 

У 1953 році їх таки врятували і відвезли до Чернігова, в обласний історичний музей. В числі тих експонатів було й картина Тербрюггена. Вона настільки погано збереглася, що фахівець із Третьяковської галереї, якого запросили оглянути роботу, назвав її поганою копією з Караваджо. Коли ж реставратор змив шар старого лаку, відкрився дивовижний живопис, який міг належати тільки видатному майстру.

За словами директора художнього музею ім. Г.Галагана Ірини Ральченко, встановлення авторства унікального творіння було процесом досить складним. Займалася цим тоді перший директор художнього музею, досвідчений мистецтвознавець Світлана Ключник. Коли вона, можливо, всоте оглядала "Концерт" у надії знайти автограф митця, до неї підійшов малозрячий хлопчик і запитав, що вона шукає. Почувши відповідь, придивився і на деці клавесину, що зображений у центрі полотна, "свіжим оком", як то кажуть, побачив потрібний підпис: "Гендрік Тербрюгген, 1626 рік". 

Директор художнього музею ім. Г.Галагана Ірини Ральченко
Директор художнього музею ім. Г.Галагана Ірина Ральченко

Після того художній твір повезли до Ленінграда, де обстежили під рентгеном і довго реставрували. В 1989 році "Концерт" голландського майстра вперше показали публіці. На виставці "Відроджені шедеври" у Москві картина мала неймовірний успіх!

Коли 1983 року в Чернігові був створений художній музей, полотно Тербрюггена разом з іншими чотирма тисячами експонатів художнього відділу історичного музею було передане туди.

"Ця робота унікальна і безцінна, і ми нею дуже пишаємося. Сьогодні картина висить у постійній експозиції "Перлини музейної колекції" і доступна для огляду. Приходьте на зустріч із шедевром!" – запрошує пані Ральченко.

Гості з Нідерландів, які хотіли, щоб твір їхнього земляка побачили в Утрехті, та Ірина Ральченко (посередині)
Гості з Нідерландів, які хотіли, щоб твір їхнього земляка побачили в Утрехті, та Ірина Ральченко (посередині)

За її словами, загалом на сьогодні відомо про 80 робіт Тербрюггена. Вони зберігаються у знаних музеях світу, серед яких – паризький Лувр, Королівський музей Амстердама, Національна галерея Лондона. Самого ж митця видатний фламандський художник Пітер Пауль Рубенс вважав найкращим голландським живописцем.

МИКОЛАЇВ. УНІКАЛЬНІ ГЛОБУСИ БЕЗ АНТАРКТИДИ 

Історія Миколаєва тісно пов’язана зі становленням флоту і кораблебудуванням. Недаремне ж у місті працює єдиний в Україні музей суднобудування та флоту, де є чимало цікавих експонатів, яких не знайдете більш ніде. 

Нинішня розповідь – про братів-близнюків: два глобуси – географічний та астрономічний, або як їх раніше називали “земний” та “небесний”. Вони унікальні насамперед тим, що на одному з них – географічному – немає цілого континенту – Антарктиди, а на другому – багатьох відомих нині зірок. А все тому, що ці глобуси були виготовлені в Англії ще на зламі ХVIII та XIX сторіч, коли про існування Антарктиди, як і деяких зірок, ще й гадки не мали. З цими глобусами пов’язані цікаві історії.

За словами наукового співробітника музею Миколи Скарлата, наприкінці 1794 року в Миколаїв із Херсона перебирається командир Чорноморського флоту разом зі своїм штабом та інфраструктурою. Також сюди було переведено морський кадетський корпус, заснований у Херсоні у 1786 році. В 1798-му його перейменували у школу штурманів, і ця дата вважається датою заснування Миколаївського штурманського училища. У 1800 році в училищі вже навчалося 440 курсантів.

Серед основних дисциплін, які вивчали юні моряки, були географія та астрономія. Знати розташування далеких берегів та зірок на небі штурман мав як свої п’ять пальців. Студенти мали вчитися визначати курс кораблів за зірками. Але для якісного навчання було потрібне спеціалізоване обладнання, зокрема й «земний» та «небесний» глобуси. Таке приладдя у тодішній Російської імперії не виготовляли, тож його замовили в Англії, яка вже тоді мала титул «володарки морів».

Замовлення почали оформляти ще у 1794 році, та через низку причин глобуси потрапили до Миколаєва лише через 9 років – у 1803-му. Чому так довго? Ну, по-перше, таке обладнання – це ручна робота, яка вимагала фахової підготовки. Слід зазначити, що ці глобуси виготовлені за технологією пап’є-маше на дерев’яному каркасі. А, по-друге, бюрократія в ті часи теж існувала: уявіть собі, що глобуси мандрували з Англії до Миколаєва аж через тодішню другу столицю імперії – Москву.

Відомо, що за цими глобусами до Москви було відряджено капітана ІІ рангу князя Михайла Львова – командира фрегата «Святий Миколай». Зауважимо, що це був перший корабель, побудований на миколаївській верфі ще до заснування самого міста. Відповідно, до цього корабля було особливе ставлення, а його командиру доручалося виконання найвідповідальніших завдань. До речі, макет корабля «Святий Миколай» також зберігається у музеї.

У Миколаївській штурманській школі ці глобуси використовувались більш ніж півстоліття. За цей час тут отримала фахову підготовку ціла низка відомих у майбутньому морських офіцерів. 

Будівля миколаївського музею суднобудування колись була штаб-квартирою командира Чорноморського флоту. У період з 1833 по 1850 роки цю посаду займав віце-адмірал Михайло Лазарєв. Він був одним із керівників антарктичної експедиції 1819–1821 років, під час якої й було відкрито Антарктиду – шостий материк, котрого немає на унікальних миколаївських глобусах. 

«Ось такий зв'язок між колись привезеними у Миколаїв глобусами та відкриттями, які зробили видатні люди, пов’язані з нашим містом», – констатує Микола Скарлат. Він також додає, що нині глобуси експонуються у двох музеях: суднобудування та флоту (астрономічний) і краєзнавчому «Старофлотські казарми» (географічний).

ХАРКІВ. ПРАПОР ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ XVII СТОЛІТТЯ

У Харківському історичному музеї імені Сумцова зберігається прапор гетьмана Мазепи, створений у 1687 році й відновлений у 2008 році в Польщі за підтримки уряду України.

Про це кореспондентові Укрінформу розповіла заступник директора музею з наукової роботи Ольга Сошникова.

"Гетьманський прапор Івана Мазепи розміром 3 на 4 метри являє собою двосторонню китайську шовкову тканину золотистого кольору особливої текстури: нитки ніби відтворюють квіти лотоса. На одній стороні прапора зображений двоголовий орел, оскільки в той час прапори для гетьманів виготовляли за указом російських царів, а на іншій – низка зображень на релігійну тему. Ім'я Мазепи прочитати важко, але є свідчення, що прапор призначався саме для нього", – розповіла Ольга.

За її словами, документально підтверджено, що ще в ХІХ столітті в Росії була зроблена перша спроба реставрації прапора: "Полотно спробували наклеїти поверх іншої основи за допомогою клею природного походження і, таким чином, продовжити його життя. Однак при цьому було фактично знищено зворотний бік прапора".

"Прапор переданий до нашого музею у 30-і роки із Збройної палати Москви. Він був у дуже поганому стані: шовк полотнища, як і старослов'янська в'язь по периметру, абсолютно пошарпався. Більш того, під час Другої світової війни потяг з евакуйованими в Уфу експонатами музею, включаючи й прапор, потрапив під бомбардування, і всі експонати пролежали тривалий час під відкритим небом, що негативно вплинуло на їх збереження", – додала Ольга.

За її словами, після повернення прапора у звільнений в 1943 році Харків експонат помістили в постійну експозицію з історії рідного краю: "Однак коли в 90-і роки музей переїхав до іншого приміщення, прапор поклали у сховище і почали шукати можливість його реставрації.

У 2008 році музейникам допоміг відомий київський учений, дослідник козацької символіки Юрій Савчук. Він звернувся до президента і прем'єр-міністра України. З різних джерел, включаючи фонд "Україна 21 століття", на реставрацію прапора було виділено 100 тисяч доларів, а також знайдено реставраторів з України та "Музею народів" у Кракові (Польща). За рік польські й українські фахівці зуміли особливими методами законсервувати 46% площі прапора, яка збереглася, і з того часу прапор гетьмана Мазепи є у постійній експозиції музею "Україна козацька", – пояснила Ольга.

За її словами, гетьманський прапор зберігається в режимі трьохрівневої системи сигналізації: "Спеціально для експоната виготовлені дві вітрини: одна з них призначена для зберігання прапора під склом, інша – для експонування на виставках".

"У 2009 році напередодні ювілею Полтавської битви гетьманський прапор став центральним експонатом міжнародної виставки в Києві "Україна-Швеція на рубежі століть", яку відкрили король Швеції Карл ХVI Густав і Президент України Віктор Ющенко", – додала Ольга.

За її словами, у світі на сьогодні збереглися лише три гетьманські прапори: один – у музеї Харкова, два інші – в музеях Москви і Стокгольма.

ХЕРСОН. КАРТИНА ЗАСНОВНИКА УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ

У Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О.Шовкуненка є картини, доля яких тісно пов’язана з історією України. 

Одну з них – картину «Казка» представника українського модерну ХХ століття художника Михайла Жука, що зберігається у фондах музею, нині багато репродукують.

«Є чимало замовлень від видавництв і мистецтвознавців, які досліджують українське мистецтво», – розповідає Владислава Дяченко, заступник директора з наукової роботи обласного художнього музею імені Шовкуненка.

«Казка» була створена у 1914 році під час перебування Михайла Жука у Чернігові, коли він познайомився з Михайлом Коцюбинським і гостював у його домі.

Михайло Жук народився на Херсонщині, у Каховці, отримав європейську освіту – навчався у Краківській академії красних мистецтв. Повернувся в Україну – жив і працював у Києві, Одесі. У Києві він став одним із засновників Української Академії мистецтв, яка відкрилася у 1917 році. Був серед перших педагогів, професорів Академії, каже Владислава Дяченко.

«Михайло Жук брав активну участь в Українській революції 1917 року. І його картина «Казка» вперше була репрезентована на виставці професорів Української Академії мистецтв у будинку Центральної Ради УНР», – розповідає вона.

До Херсона картина потрапила у 1975 році – з приватної колекції одеського колекціонера Володіна, у якого «Казку» й придбав музей.

(далі буде)

Ірина Дружук, Наталія Потапчук, Алла Мірошниченко, Світлана Лігостаєва, Валерій Староселець. Івано-Франківськ, Чернігів, Миколаїв, Харків, Херсон

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-