Із перших годин повномасштабного російського нападу на Україну Київ виявився під особливим прицілом російських терористів. Але навіть на цьому фоні численних руйнівних повітряних атак на українську столицю виділяються терористичні удари рашистів у нинішні дні й ночі. Ворог злочинно атакує не тільки інфраструктуру міста, руйнуючи напередодні зимових холодів його енергетичні джерела, системи водопостачання, продовольчого, транспортного забезпечення, а й звичайні житлові будівлі, дитячі садки, заклади освіти і науки.

Світ облетіли, зокрема, знімки й телесюжети палаючої будівлі Президії Національної Академії наук України. Напад стався серед білого дня 28 вересня. У понад столітній історії Академії цей день виявився одним із найтрагічніших.

Перші рядки в цій історії написані в травні 1918 року, коли за пропозицією Миколи Василенка, міністра освіти в уряді Павла Скоропадського, була створена Комісія з організації Академії, яку очолив видатний учений Володимир Вернадський. У листопаді того ж року гетьман Скоропадський затвердив закон про заснування Академії та про її перших дванадцять дійсних членів (академіків). Тоді ж відбулося затвердження В.І. Вернадського першим президентом-головою Академії. На фасаді будівлі, яку в понеділок 28 вересня атакував російський реактивний безпілотник, встановлена меморіальна дошка Володимиру Вернадському, вченому зі світовим іменем, природознавцю, геохіміку, філософу,  основоположникові вчення про біосферу і ноосферу. Він керував Академією в 1918–1919 роках, ініціювавши створення перших її наукових установ. 

Меморіальні дошки на будинку Президії НАНУ встановлені й усім наступним президентам Української Академії. У 1919–1922 роках естафету Вернадського продовжив правознавець, історик, археограф і письменник Орест Левицький. Нетривалий час, менше одного року, Академією керував історик-правознавець і державний діяч Микола Василенко, автор розбудови структури української науки. Впродовж шести років (1922–1928) головний пост в Академії займав ботанік, флорист, систематик рослин Володимир Липський. За його каденції зміцнилась матеріальна база Академії, відкрились її нові установи. У 1928–1929 роках очолював Академію і помер на посаді її президента всесвітньо відомий дослідник чуми, холери, інших небезпечних для людства епідемій і захворювань Данило Заболотний. Шістнадцять років (1930–1946) очільником української академічної науки був знаменитий фізіолог Олександр Богомолець, засновник вчення про сполучну тканину (досить назвати винайдену ним сироватку – імунний препарат для стимуляції захисних сил людського організму). Таким же тривалим у часі було президентство визначного вченого в галузі нейрохімії, засновника української школи біохіміків Олександра Палладіна (1946–1962). За його каденції розпочався бурхливий повоєнний розвиток інститутів технічного та природничого профілю. Та все ж рекордсменом перебування в президентській ролі став видатний вчений і практик у галузі електрозварювання, металургії і технології матеріалів Борис Патон. Він був на цьому посту впродовж 58 років!

З 2020 року на президентській посаді в Національній Академії наук України –  відомий фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук Анатолій Загородній. До цього він багато років був директором Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова і водночас працював віцепрезидентом НАНУ. Йому випало керувати в складних умовах реформування науки та викликів воєнного часу.

Президенти в Академії за її 108-літню історію змінювалися, але незмінною залишалася прописка її головного офісу на одній з центральних вулиць української столиці. Триповерхова  будівля на Володимирській, 54 була надана Президії УАН ще в лютому 1919-го. Збудована вона в п’ятдесятих роках позаминулого століття за проєктом відомого архітектора Олександра Беретті.

На Володимирській не бракує визначних історичних пам’яток, але й спроєктована в стилі пізнього класицизму будівля Президії НАНУ не губиться в їхньому неповторному ряду.

Мені не раз доводилося переступати її поріг. Особливо на межі сімдесятих – вісімдесятих років, коли вів розділ науки на сторінках газети «Радянська Україна». Я відвідував тоді майже всі засідання в її стінах Президії АН, бо це була можливість отримати цінну й цікаву інформацію для моїх публікацій на газетних сторінках. З тих відвідин багато що лишилося в пам’яті, у тому числі спільне засідання членів президій двох академій –  української і союзної – за участю президентів академій усіх республік тогочасного СРСР. Союзну делегацію очолював президент АН СРСР академік Анатолій Александров.

Пам’ятається, тоді авторитет української академічної науки в Союзі, та й у науковому світі загалом, був надзвичайно високий. У Київ та в наукові центри Академії в регіонах приїздили за досвідом з усіх-усюд. Особливо цікавились гості ефективним поєднанням фундаментальних і прикладних досліджень. Приміром, американські дослідники, познайомившись з українськими iнженерними центрами, конструкторськими бюро, дослiдними заводами, запитували: “Чому ви не вiзьмете патент на цю систему?” Її, мовляв, можна було б представити i на Нобелiвську премiю, якби була в нiй номiнацiя за впровадження досягнень науки у практику. Щодо створеної в Нацiональнiй Академiї наук системи ефективного впровадження теоретичних iдей, наукових розробок у виробництво, то вона справдi унiкальна. Не може не викликати захоплення та еволюцiя, яку пережила Академiя вiд заснування у 1918 роцi, коли в нiй було лише кiлька скромних установ, до більш як півтори сотні iнститутiв i прирiвняних до них науково-дослiдних закладiв  сьогоднi. Мабуть, немає такої галузi сучасної науки, яка б не була в нiй представлена. Ось чому саме в Києві, у Президії Академії на Володимирській, відбулося в травні 1980-го вже згадане велелюдне засідання керівників загальносоюзної і всіх республіканських академії, яке ініціював Анатолій Александров.

Правда, значно пізніше мені стала зрозумілою ще одна причина, чому саме в столиці України був організований цей високопредставницький науковий збір. На мій погляд, це стало відгомоном однієї історії, пов’язаної з непризначенням Бориса Патона на посаду президента Академії наук СРСР, яке сталося через його рішучу відмову від цього поста. Розповів мені цю історію сам Борис Євгенович під час мого з ним інтерв’ю в  листопаді 2018 року. 

Ось короткий її виклад. На початку сiмдесятих важко захворiв Мстислав Келдиш, який до того довгi роки був президентом АН СРСР. У нього розвивався склероз брюшної аорти. Йому зробив операцiю вiдомий американський хiрург Майкл Дебейкi, який для цього спецiально приїздив у Кремлiвську лiкарню. Келдиш став почувати себе краще. Однак через пару рокiв йому знову стало погано: склероз перекинувся на головний мозок. А Мстислав Всеволодович був людиною вольовою – вiн прийняв тверде рiшення пiти з поста президента, хоча його нiхто не виштовхував.

I ось у 1975 роцi, наприкінці квітня, Бориса Патона запросив до Москви Михайло Суслов. Далі приведу пряму мову Бориса Євгеновича зі згаданого інтерв’ю: «Поїхав я в ту Москву. Заїхав спочатку до вiцепрезидента АН СРСР Петра Федосєєва (з ним у мене були приятельськi вiдносини), де з’ясувалось, що саме вiн мене рекомендував президентом, а потiм – до Сергiя Трапезникова, завiдуючого вiддiлом науки ЦК КПРС. З ним ми й зайшли до Суслова. Той переконував i вмовляв мене биту годину. Я навiть розiзлився в душi i не втримався вiд рiзкої фрази: “Взагалi-то, Михайле Андрiйовичу, на такий пост палкою не заганяють”. Вiн змiряв мене довгим, пронизливим поглядом i сказав: “Ну, добре. Приїдьте ще раз пiсля Дня Перемоги”. Але бiльше мене в Москву з цього приводу не викликали. А поставили на чолi АН СРСР “дiда” – академiка Анатолiя Петровича Александрова, якому було тодi 73 роки. Ось так я залишився в Києві – у рідному інституті і республіканській Академії».

За словами Бориса Патона, «дiд» був хорошою людиною i відомим ученим. Все це так. Але, судячи з усього, Александров не міг зрозуміти, чому Патон відмовився від цього поста номер один в радянській науковій ієрархії. Для нього це була своєрідна «загадка Патона». Він намагався її збагнути. А ще, можливо, був вдячний Борису Євгеновичу, який своєю відмовою відкрив йому на старості літ шлях до цього престижного поста. І задум провести у травні 1980-го в Києві показове засідання було одним з проявів цієї вдячності.

Повертаючись до зловісного удару російських терористів по штабу української академічної науки, задамо собі питання: чому був спрямований на нього реактивний безпілотник? Адже слово «штаб» з військової термінології, і в даному разі це лише образне визначення. Бо Президія Академії аж ніяк не військовий об’єкт, а мирна наукова установа. Для чого знищувати цю важливу для української історії та й для всього наукового світу будівлю-реліквію, в якій понад сто років, як ми пересвідчились у представленнях президентів Академії, трудились, очолювали надзвичайно цінні для світової науки і нашого повсякденного життя наукові пошуки президенти-академіки? Цю варварську логіку терористів, як і всю їхню нічим не спровоковану Україною війну проти нас, неможливо збагнути, а тим більше прийняти.

І додамо: це була вже не перша атака рашистів на цей район київського історичного центру. 10 жовтня 2022 року, через лічені хвилини по восьмій ранку, сюди прилетіла перша ракета ворога.

Тоді машини, що зупинились на сигнал світлофора на розі Володимирської і бульвару Шевченка, вмить перетворилися на жахливі факели, в яких горіли люди. А руйнівна хвиля від вибуху вже неслася навсібіч, вибиваючи вікна й двері на фасадах навколишніх будівель. У тому числі й Президії Академії наук, до якої від епіцентру вибуху було не більше ста метрів.

Другий удар стався в ніч на друге липня цього року. Він завдав значних руйнувань розташованому неподалік академічному Інституту біохімії імені О.В. Палладіна, одному з провідних науково-дослідних центрів України.

У його приміщеннях виникла пожежа, частину корпусів пошкодила вибухова хвиля. За словами директора інституту, академіка Сергія Комісаренка, найбільше постраждали лабораторії. Вогонь спалив частину приміщень, а те, що не встигла знищити пожежа, було пошкоджене водою під час її гасіння.

І ось третій удар – 28 вересня, в середині робочого дня. Тепер уже прямий і прицільний: реактивним дроном. Палаюча будівля в центрі мирного європейського міста. Від вогню й чорного диму люди з її третього поверху рятуються через вікна. Ці кадри невдовзі облетять світ. На превеликий сум, рашистська атака обірвала життя двох людей, ще 24 отримали поранення. Загинула біля будівлі асистентка віцепрезидента НАНУ, колишнього секретаря РНБО Володимира Горбуліна Наталя Букало.

Удар припав на кімнати, що були поверхом вище від кабінету Володимира Павловича. Він отримав незначні травми.

У поширеній пресслужбою НАНУ заяві йдеться про трагічні наслідки цієї атаки ворога для Академії. Це не просто руйнування ще однієї будівлі під час російської агресії. Це удар по людях. По науці. По інтелектуальному потенціалу країни.

Національна академія наук України звернулась до світової наукової та академічної спільноти із закликом до конкретних дій. Наука не може існувати поза моральною відповідальністю. Не може бути «звичайної наукової співпраці» з державою, яка вбиває людей і руйнує наукові установи іншої країни. Ще у 2022 році Національна академія наук України припинила співробітництво з російськими науковими організаціями та вченими. Того ж року Європейська федерація академій наук ALLEA призупинила членство Російської академії наук – і відтоді його так і не було поновлено. Російська академія наук сьогодні не входить до європейської академічної спільноти ALLEA, яка об’єднує близько 60 академій із приблизно 40 країн Європи. Удар 28 вересня ще раз показав, чому така позиція залишається принципово важливою. НАНУ закликає світову наукову спільноту бути єдиною. «Російський удар зруйнував частину нашої будівлі. Він забрав людські життя. Він залишив рани, які неможливо стерти ремонтом стін. Але він не знищив Національну академію наук України. Ми продовжимо працювати. Наші вчені продовжать дослідження. Наші інститути продовжать створювати нові знання і технології. Українська наука продовжить працювати для оборони, відновлення, розвитку та європейського майбутнього України».

Минулої неділі біля атакованої російським реактивним дроном будівлі Президії НАНУ побували Президент України Володимир Зеленський і федеральний Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.

У коментарі Володимира Зеленського було наголошено, що ця атака була цілеспрямованою, що удар був умисний, про що свідчить відповідне відео. Російські терористи ударом по Академії наук хотіли зруйнувати її. Глава держави подякував Мерцу за те, що той відвідав місце російського удару попри повітряну тривогу та атаки РФ на українську столицю. «Це потрібний і хоробрий сигнал від Канцлера особисто та всієї Німеччини», – зазначив Володимир Зеленський.

І, звичайно, загальну увагу привернуло звернення Мерца біля пошкодженої будівлі до Путіна: «Пане Путін, припиніть цю безглузду війну! Ми готові до переговорів, ми готові обговорити між собою питання припинення цієї війни. Але ці варварські напади на мирне населення України мають припинитися». Мерц додав, що російського удару зазнала Академія наук у самому центрі Києва, лише за кількасот метрів від Посольства Німеччини. Він також звернув увагу на те, що під час його візиту до української столиці кілька разів лунала повітряна тривога. «Тут щодня вчиняються воєнні злочини», – підкреслив Мерц.

* * *

Атака на українську науку – одне з найбільш промовистих свідчень безглуздості цієї війни, розпаленої російськими терористами. Вони атакують сферу, покликання якої – прискорювати світовий поступ, служити прогресові людства, поліпшувати, вдосконалювати життя на планеті. Натомість агресор спрямовує свої ресурси і сили, у тому числі й інтелектуальні, науково-технічні, на руйнування міст і сіл, вбивства людей сусідньої держави, яка обрала і йде незалежним, мирним шляхом і в якій наука служить людині, а не її знищенню. Українська академічна наук – в авангарді цього поступу. «Як підкреслено в уже згаданій заяві НАНУ, «Академія створена понад сто років тому разом з українською державністю, вистояла. Вистоїть і цього разу. Нас не зламати. Українську науку не знищити. Україну не зупинити».

Михайло Сорока, заслужений журналіст України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства