Аналітичний центр «Нова Європа» є одним із найбільш відомих та авторитетних в Україні. Саме під його егідою було розроблене чітке бачення щодо змісту та імплементації майбутніх гарантій безпеки для України. А цього тижня саме гарантії безпеки обговорюються під час зустрічі лідерів України та країн Коаліції рішучих у Парижі.

Про те, якими можуть бути такі гарантії безпеки для України та Європи після завершення російської агресивної війни, яку роль у цих зусиллях можуть відіграти Сполучені Штати та яке місце Україна займатиме в майбутній архітектурі не лише європейської, а й світової безпеки, Укрінформу розповів директор Центру «Нова Європа» Сергій Солодкий.

65 ВІДСОТКІВ УКРАЇНЦІВ ЗА ТЕ, ЩО БЕЗ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ НЕМАЄ СЕНСУ ВЕСТИ ПЕРЕГОВОРИ З РОСІЯНАМИ

- Європейські лідери, разом із Президентом Зеленським, на запрошення Еммануеля Макрона зустрічаються у Парижі 4 вересня, щоб обговорити практичні параметри гарантій безпеки для України. Чи може така зустріч стати початком інституційного формування Коаліції охочих або Коаліції рішучих у складі тих держав, що підтримують Україну?

- Ця зустріч є важливою, насамперед тому, що вона відбувається вперше на доволі сприятливому тлі. Варто згадати, як ми йшли до цієї дати, до 4 вересня, згадати про першу ініціативу президента Франції Макрона, коли він минулого року запропонував союзникам розглянути ідею відправлення сил стримування до України. Ця пропозиція стикнулася з величезним опором і критикою з боку європейських політиків. У Вашингтоні, хоча й не дуже публічно, почали тиснути на європейські столиці, щоб вони збивали та гальмували таку ініціативу. Припускаю, що деякі країни, на які дуже розраховував Еммануель Макрон, тоді зайняли очікувальну позицію. Саме у такому становищі ми були півтора року тому.

Пригадаймо також лютий цього року, візит до Вашингтона та заяви Президента України про те, що, ведучи переговори з Росією, потрібно передусім домовитися про гарантії безпеки для України. Президент України діяв у дусі раціоналізму, з розумінням того, що Росія після нетривалої паузи може знову піти війною проти України, і щоб запобігти цьому й отримати тривалий сталий мир, потрібно надати Україні гарантії безпеки.

Така дуже чітка позиція Президента України відображала суспільні настрої в Україні. Опитування нашого Центру наприкінці минулого року показало, що майже 65 відсотків українців вважають, що немає сенсу вести переговори з росіянами, якщо не буде гарантій безпеки. Оскільки росіяни обдурять і знову підуть війною.

Тоді у Вашингтоні чути нас не хотіли та постійно говорили про необхідність перемир’я. Протягом кількох минулих тижнів ми бачили, як змінилася ця позиція Білого дому з точністю до навпаки. Вашингтон уже не хоче говорити про перемир’я, але апелює до інших категорій, схожих із тими, що лунають від Кремля, – про остаточне врегулювання і таке інше.

Я би брав усі такі формулювання в лапки. Ніхто не вірить у справжню налаштованість Кремля на переговори та у його прагнення до миру. Важливо, що у Вашингтоні нарешті заговорили про необхідність та намір надати Україні гарантії безпеки.

Зрозуміло, що це – лише переговори. Але в дипломатії навіть старт, навіть перший сигнал може мати далекосяжні стратегічні наслідки. Тому готовність Сполучених Штатів фактично долучитися до переговорів Коаліції рішучих є дуже серйозним сигналом. Це свідчить про те, що позиція Сполучених Штатів може модифікуватися й змінюватися. Те, що здавалося неможливим ще пів року тому, стає можливим зараз.

Тут є дуже важливе зауваження. Ми можемо сприймати позицію Сполучених Штатів як таку, що наразі не повною мірою враховує побажання й очікування України. Але якщо ми не будемо опускати руки і продовжимо надалі поширювати свої ідеї й підходи у Вашингтоні, як напряму, так і через наших партнерів у Європі – через Велику Британію, наприклад, – ми зможемо, зрештою, досягти результату. Тому конструктивом є те, що цей процес навколо гарантій безпеки стартував у принципі. Самі переговори на цю тему ми розглядаємо як колосальний крок уперед.

Друга важлива риса – це те, що Сполучені Штати беруть участь у цих переговорах. Європейська готовність та рішучість допомагати Україні є критично важливою. Але ми розуміємо, що в Європейського Союзу наразі недостатньо ресурсів та спроможностей, щоб надати необхідний рівень підтримки Україні та збалансувати потенційні російські загрози, упередити новий воєнний наступ після того, як вдасться досягнути якогось перемир’я або тимчасового припинення вогню. Реальну рівновагу в такому балансі можуть забезпечити саме Сполучені Штати з огляду на фактор ядерної зброї, на розмір та на кількість збройних сил, на наявні склади озброєння тощо. Тому участь Сполучених Штатів є вкрай важливою.

Третій чинник наразі є невідомим, але найважливішим. Це те, чого ми зможемо добитися в рамках цих переговорів по суті. Тут налаштованість української сторони є дуже правильною. Усі гарантії мають бути юридично зобов’язувальними, конкретними й ефективними. Саме такі критично важливі характеристики визначені українською владою.

РОСІЮ МОЖНА БУЛО ЗУПИНИТИ ЩЕ В 2014-МУ, ЯКБИ ЗАХІД БУВ РІШУЧИМ

- Серед партнерів України є певні розбіжності щодо майбутніх гарантій безпеки. Наприклад, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄС має чітку «дорожню карту» щодо надання Україні таких гарантій, але її вислів зустрів критичні зауваження від міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса. Що саме Україна може зробити, щоб зблизити позиції євроінституцій та національних урядів ЄС, які тепер визначають оборонну та безпекову політику своїх країн?

- Війна Росії проти України – це війна, яка ведеться на різних рівнях. Це наша боротьба за виживання України, за нашу ідентичність. Але це також боротьба демократій проти диктатур. Характерною рисою демократії є дискусія та плюралізм думок. Це нормально для демократії, це її сильна сторона. Але під час війни вона перетворюється на вразливість.

Я б віддавав перевагу, щоб чутливі питання в безпековій або оборонній сферах відбувалися за зачиненими дверима. Це не та тема, не ті питання, які лідери мали би дискутувати між собою вголос. І ще більше, не варто оприлюднювати думки, які можуть послаблювати боротьбу українців.

З 2014 року від Заходу ми постійно чули заяви «ми не можемо, тому що…» Це було дуже погане послання до Москви, яке призвело до абсолютно негативних явищ як для України, так і для самого Заходу.

У підсумку Захід у певний історичний момент робив те, що потрібно. Але Росія вірила в його тезу про «не можемо» і просувалася далі у своїй агресії. Унаслідок нерішучості Заходу був втрачений час, витрачені значні ресурси, загинуло багато українців. Натомість, на моє переконання, російську агресію, за умови повної рішучості Заходу, було б можливим зупинити ще у 2014 році, якщо б ця рішучість була продемонстрована. Або принаймні якщо б наші демократичні партнери не оприлюднювали свої вразливі сторони, бо така риторика лише посилює апетити Росії до агресії.

У цій дискусії про гарантії безпеки, про надсилання контингенту за останні вже майже два роки ми чули багато заяв. Але ми підійшли нарешті до моменту серйозних переговорів між фахівцями саме про надання гарантій безпеки.

У безпекових питаннях дуже важливим є вимір стратегічної невизначеності. Якби Росія розуміла, чи то в 2014 році, чи у 2022-му, що є бодай найменший шанс, що Європейський Союз, США, Захід загалом виявлятимуть рішучість у підтримці України – у питаннях санкцій, у наданні озброєння для України або в питанні щодо сталого фінансування української економіки, – я більш ніж упевнений, що вона не пішла б ані на приховану агресію, ані на відкриту війну.

СТАЛИЙ МИР В УКРАЇНІ – ГАРАНТІЯ МИРУ ДЛЯ УСІЄЇ ЄВРОПИ

- «Нова Європа» представила чітку концепцію майбутніх гарантій безпеки для України, яка складається з трьох елементів: сухопутного, повітряного й морського. Але кожен із них передбачає присутність в Україні сил та спроможностей міжнародних союзників і партнерів, зокрема – з країн НАТО, проти чого категорично виступає Росія. На ваш погляд, скільки країн-партнерів України готові ухвалювати власні рішення без огляду на позицію Кремля?

- Країни, що входять до Коаліції рішучих, добре розуміють загрози, які несе Росія зараз і які нестиме в майбутньому. Більшість із цих країн, очевидно, розуміють важливість того, що потрібно створювати механізми стримування Росії від повторення актів агресії в майбутньому.

У цьому контексті ми чуємо дуже правильні заяви від багатьох західних політиків про те, що перемога України і сталий мир в Україні – це гарантія того, що Росія не піде агресією в майбутньому не лише проти України, але й проти країн Європейського Союзу й НАТО. У цих дискусіях про гарантії безпеки сьогодні йдеться не тільки про гарантування безпеки для України, а і про безпеку для всієї Європи. Тут визначається формула, як, допомагаючи Україні, допомогти всій Європі й нарешті надіслати Росії потрібний сигнал, який змусить її зупинитися і не почати агресію в майбутньому.

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ ВІДІГРАЮТЬ КЛЮЧОВУ РОЛЬ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

- Але, виходить, ми просто зараз говоримо про формування майбутньої системи європейської безпеки, центром якої є Україна?

- Ми говоримо про формування нової архітектури безпеки в Європі, на євроатлантичному просторі, де, очевидно, на Збройні сили України покладатиметься фундаментальна роль. Наразі це ніхто не піддає сумніву. Ми також чуємо категоричні та однозначні заяви наших партнерів і, фактично, союзників на Заході, що не має підлягати обговоренню питання щодо кількості Збройних сил України. Серед партнерів є розуміння, що саме українська армія, загартована в бою, яка знає, що таке сучасна війна, яка має безцінний досвід, є, фактично, тією першою лінією, що вже захищає континент.

Інше питання, яке тепер обговорюється, – як допомогти Україні стати сильнішою через гарантії безпеки?

Наше бачення і віднедавна бачення Коаліції рішучих, що це має відбуватися за «принципом Мерседеса». Цей оригінальний знак від початку символізував три виміри-стихії: сушу, воду і повітря. Ми вважаємо, що за цим тривимірним принципом має формуватися вся система стримування, яка буде створена в Україні та стане основою гарантій її безпеки.

Країни-засновниці Коаліції рішучих, зокрема Велика Британія, уже заявляли, що місія стримування буде створюватися за тривимірним принципом. Тепер відбувається дискусія, як наповнювати кожен із цих вимірів.

Це не є великим секретом, але, мені здається, станом на зараз просто нема відповідей на ці питання. Не існує якогось документа за сімома грифами конфіденційності або секретності, просто відповідей на ці запитання немає. Вони дуже складні, залежать від багатьох чинників. Але сама стратегічна налаштованість, розуміння, що Україні потрібно надавати гарантії безпеки, дискусії між найкращими фахівцями на цю тему – це вже хороший сигнал і для України, і для стримування Росії.

УКРАЇНА НЕ ВІДМОВИТЬСЯ ВІД СТРАТЕГІЧНОЇ МЕТИ ЩОДО ЧЛЕНСТВА В НАТО

- У концепції гарантій безпеки, у її морському компоненті ви згадуєте про можливість залучення трьох країн: Туреччини, Болгарії й Румунії. Ніхто не ставить під сумнів їхні спроможності, але чи вистачить їм сил та політичної волі, щоб стримувати Росію? Адже саме Україна самотужки, з використанням безпілотних катерів, спромоглася загнати російський Чорноморський флот у порт Новоросійська.

- Найпевніше, ці країни будуть відігравати допоміжну роль, демонструватимуть колективний, партнерський підхід у допомозі Україні. Наші Збройні сили й поява українських безпілотних катерів – це був той game changer (фактор із зміни правил гри, – ред.), який повністю змінив розуміння безпекового простору на Чорному морі. Нібито непереможний Чорноморський флот Російської Федерації виявився доволі вразливим і переляканим та відступив за межі досяжності наших морських дронів.

Україна показала, що вона здатна інноваційними методами самотужки дбати про свою безпеку. Але, вочевидь, коли Україна отримує партнерство й союзництво від інших акторів та інших країн, – це лише посилить наші спроможності. Зрештою, Україна завжди прагнула колективної безпеки, і ніхто в Україні не збирається відмовлятися від стратегічної мети щодо повноцінного членства в НАТО. На жаль, тепер у НАТО не всі готові до такої рішучості й відважності. Саме тому Україна, не відмовляючись від цього стратегічного резону, має шукати тимчасові проміжні безпекові важелі, безпекові інструменти для гарантування власної безпеки.

Кооперація з Румунією, Болгарією і Туреччиною є природною й логічною. Навіть якби й не йшлося про гарантії безпеки, – вочевидь, ми б мали все одно співпрацювати із цими Чорноморськими країнами. Поза сумнівом, тут лідерську роль відіграватиме Туреччина. Але є й інші зацікавлені морські країни, у цьому контексті згадуються також Сполучене Королівство й Норвегія.

Але наразі передчасно говорити про якийсь кількісний вимір або про країни-учасниці. Сьогодні деякі країни відмовляються від відправлення своїх контингентів до України, але все може змінитися у разі зміни безпекового середовища в Україні й навколо неї. Якщо ці країни будуть розуміти, що від допомоги Україні й від гарантування сталого миру залежатимуть їхні власні мир і безпека в майбутньому, тоді настрої в цих країнах можуть бути іншими.

РОЛЬ США У ГАРАНТІЯХ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ – НЕЗАМІННА

- Якщо подивитися в минуле – війна на Корейському півострові або гарантії безпеки для Ізраїлю, ситуація навколо Тайваню, – там завжди були наявні союзницькі відносини відповідних країн із Сполученими Штатами. Імовірно, Україна не стане винятком із цього правила. Але виникають зрозумілі питання щодо позиції США, зокрема, щодо відмови від припинення вогню, на якому наполягає Україна, на користь якогось всеосяжного врегулювання, тезу про яке поширює Росія. Президент Трамп хоче припинити вбивства за будь-яку ціну, але чомусь лише коштом України. Тож наскільки реальним є долучення США до мирного процесу в Україні?

- Наш Центр ще два роки тому робив велике дослідження чотирьох безпекових моделей – Західна Німеччина, Тайвань, Південна Корея та Ізраїль. У всіх цих випадках спільним знаменником була участь й допомога від Сполучених Штатів. США від початку в усіх цих випадках мали менш амбітні наміри з підтримки. Але із плином часу, отримуючи нові аргументи, нові факти, Вашингтон змінював свою думку. Часом дуже серйозно.

Наприклад, від початку країни-члени НАТО не хотіли приймати ФРН до Альянсу, вигадували якісь локальні союзи й альянси поза межами НАТО. Але у підсумку, коли ця ідея занепала, було вирішено прийняти ФРН до НАТО, хоча від початку таку ідею сприймали у штики.

Південна Корея стала жертвою виборчої кампанії у США. Президент Південної Кореї відмовлявся від «незрозумілого» миру з Північною Кореєю і навіть не поставив свій підпис під фінальним документом. Але водночас США розуміли застереження Сеула та залишили свій контингент на території Південної Кореї.

Тому є дві визначальні риси щодо згаданих безпекових моделей. Перша: Сполучені Штати відіграють у них вирішальну роль. Тому для нас украй важливо, щоб США гарантували, вибачте за тавтологію, безпекові гарантії, які будуть надавати, наприклад, європейці. Роль США є незамінною й критично важливою.

Друга риса: перші гарантії безпеки можуть мати тимчасовий характер і поступово зазнавати змін – вони еволюціонують. Тому ми повинні максимально захищати наші інтереси. Для нас таким максимумом є членство України в НАТО. Ми не маємо відмовлятися від цієї стратегічної мети. Треба розуміти: те, що є нереальним сьогодні, може стати реальністю за рік або два. Головне, щоб у зобов’язаннях, які будемо брати на себе від початку, ми не перекривали для себе ці стратегічні можливості.

ЄВРОПІ ПОТРІБНО НЕГАЙНО ЗМІЦНЮВАТИ ВЛАСНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ

- Задекларований адміністрацією США намір змістити безпекову увагу з Європи до Тихоокеанського регіону не на жарт схвилював європейців. У результаті цього ЄС ухвалив стратегію «Готовність-2030», яка передбачає значне посилення європейських військових спроможностей. Чи встигне Європа в сучасних умовах наростити свій оборонний потенціал настільки, щоб обійтися без США в безпекових питаннях, зокрема в зусиллях з підтримки України?

- Час – це, напевно, найслабший фактор в ухваленні рішень Європейського Союзу. Дуже багато було згаяно часу щодо підтримки України та у протидії російській агресії, у посиленні та розвитку власних оборонних спроможностей ЄС тощо. На жаль, цей час витрачається й зараз. З огляду на те, що за 11 років, які минули після окупації Криму та початку російської агресії загалом, ЄС не зміг скористатися цим періодом для розвиту власних спроможностей, є сумнів, що це станеться швидко.

На жаль, Європейський Союз все ще залишається доволі неповоротким, повільним у тому, що стосується рішень у сфері оборони й безпеки. Якщо Європейський Союз змінить процес ухвалення рішень більшістю, а не консенсусом, – а дискусії про це ведуться, – можливо, тоді ми побачимо не лише сильний економічний Європейський Союз, але й сильний Європейський Союз в оборонному та безпековому вимірі, зі здатністю до швидкого ухвалення рішень та до швидкого розвитку цих спроможностей.

Тенденції, які наразі закладені в ЄС, – дуже правильні. Якщо ЄС ухвалив рішення, він його точно імплементує. Такі проєкти, як, наприклад, SAFE (Безпекові дії для Європи, – ред.) щодо інвестування оборонної індустрії й дозволів для українських виробників долучатися до відповідних інвестицій Європейського Союзу, – це все дії у правильному напрямі, які даватимуть змогу посилюватися в оборонному сенсі не лише ЄС, але й Україні, разом з Європейським Союзом.

Але це може забрати надто багато часу. Надто довго ЄС жив у світі самозаспокоєння та нерозуміння реальних загроз, які не десь на інших континентах, але по сусідству з ЄС і НАТО. Ми перебуваємо на етапі, коли ЄС займається аудитом, оцінюванням того, де вони є зараз і що їм треба робити. Бажано, щоб вони зараз уже перейшли до етапу планування і здійснили заплановане в максимально стислі строки. А зробити треба дуже багато, і у вимірі посилення власних збройних сил, і поповнення складів зброї, і щодо мобілізації. Схоже, Європа тепер перебуває лише на початковому рівні цих зусиль.

ПІВНІЧНА КОРЕЯ ДАЛА РОСІЇ СТІЛЬКИ БОЄПРИПАСІВ, СКІЛЬКИ ЄС НЕ ВИГОТОВИВ ЗА ЦЕЙ ЧАС

- Черговий Саміт ШОС у Китаї засвідчив, що Пекін не приховує намірів сформувати новий полюс сили та об’єднати певні країни, зокрема Росію, Північну Корею, Іран та інші доволі маргінальні країни світу, щоб сформувати щось на кшталт альтернативи демократичному устроєві, основою якого тривалий час були саме США. Як така позиція Пекіна разом з «китайськими» висловлюваннями Путіна, що фактично нівелював усі домовленості з президентом Трампом на Алясці, можуть вплинути на позицію адміністрації США у ставленні до європейської безпеки та до завершення війни в Україні?

- Позиція України, Європи й наших союзників і партнерів, азійських демократій, зокрема, Японії і Південної Кореї, – взаємозалежність у сфері безпеки, важливість співробітництва між демократичними урядами для протидії загрозам, які виходять від диктатур: Китаю, Росії й Північної Кореї, Ірану тощо. В Європі таке розуміння є. У США таке розуміння існувало до приходу адміністрації Трампа, де поки що переважає підхід, що головні загрози походять від Китаю, і потрібно змістити увагу на Тихий океан та на «китайський» напрям. Наразі у Вашингтоні не завжди бачимо розуміння взаємозв’язку, який є очевидним: від перебігу ситуації в Україні, від завершення війни, перемоги України або її поразки залежатиме успіх протидії Китаю й китайській загрозі.

У Китаї це розуміння є. Відповідно, Китай максимально долучається до підтримки Росії, чи то напряму, чи через своїх сателітів на кшталт Північної Кореї. І в цьому – драматичність моменту. Тому що Північна Корея, яка перебувала десятиліттями під санкціями, була спроможна надати Росії стільки боєприпасів, скільки Європейський Союз не міг виробити за той самий проміжок часу.

Є достатньо свідчень, які загрози для демократичного світу несуть диктатури під проводом Росії й Китаю. Більшість країн світу розуміють цю взаємозалежність у сфері безпеки. Наскільки це будуть розуміти у Сполучених Штатах – наразі відкрите питання. Ми бачили, що президент Трамп здатний ухвалювати грамотні рішення, але інколи на одне таке рішення припадають два інших. Будемо сподіватися, що комунікація з українською владою та європейськими союзниками допомагатиме президентові США швидше завершити процес самовизначення в міжнародних відносинах та в питаннях безпеки.

ЯКЩО УКРАЇНІ ПРОПОНУЮТЬ СТАТТЮ 5, ХАЙ ЦЕ БУДЕ СТАТТЯ ВАШИНГТОНСЬКОГО ДОГОВОРУ

- Прем’єрка Італії Джорджа Мелоні висунула ідею про те, що безпекові гарантії для України мають містити щось на зразок Статті 5 Вашингтонського договору, щоправда, без членства України в НАТО. З огляду на те, що декі з країн-союзниць виступають проти, чи може поширення такої ідеї призвести до певного розколу в самому НАТО?

- Пропозиція прем’єрки Італії насправді викликала чимало дискусій. Тут є очевидною відповідь. Якщо країни Коаліції рішучих готові надати гарантії безпеки, ідентичні рівню Статті 5 Північноатлантичного договору, то справді, у чому проблема, щоб надати Україні повноцінне членство в Альянсі? Ключові країни Коаліції рішучих є ключовими країнами самого НАТО. Відповідно, якщо на французького військового, умовно, в Україні буде здійснено атаку з боку Росії, то, за логікою Статті 5, це автоматично буде атака не проти Коаліції рішучих, а проти самого НАТО, тому що Франція є членом НАТО.

У цьому є здорова логіка. Тому ми говоримо абсолютно чесно й закликаємо до такої чесності наших партнерів і майбутніх союзників. Якщо вони зараз не готові говорити про безпосереднє членство України в НАТО, то вони принаймні не мають категорично відкидати таку ідею.

Є також ризикованим переведення дискусії про гарантії безпеки у площину певних фантастичних речей, які не мають можливості імплементації або відволікають взагалі предметну професійну дискусію у світ фантазій. Згадана заява є дещо популістською. Тому я б до неї ставився як до запрошення до дискусії.

Російська агресія призвела до нової хвилі дискусії про те, як розуміти старі гарантії безпеки, наскільки вони ефективні. Я інколи чую від колег і дипломатів чи то з Японії, Південної Кореї, чи з Тайваню – я перелічую ті країни, які отримали певні безпекові гарантії й зобов’язання від США, – що вони не впевнені, наскільки США готові дотримуватися своїх гарантій. Водночас ідеться й про ті країни, на території яких уже перебувають контингенти Сполучених Штатів.

Ми чуємо багато дискусій про те, як НАТО буде реагувати у разі агресії проти країн Балтії. Дуже часто чуємо про сценарій, що Альянс витратить багато часу на консультації, а не на військову відповідь.

Класичні гарантії безпеки сьогодні залишаються під сумнівом. Тому я б сприймав з обережністю пропозиції, які можуть нас відволікти від конкретного обговорення гарантій безпеки для України. Якщо ми хочемо запропонувати Статтю 5 для України, то вже звернімося безпосередньо до найнадійнішої, яка передбачена в Північноатлантичному договорі. В іншому разі її аналог повинен бути підкріплений реальними зобов’язаннями, в основі яких має бути, щонайменше, відправлення в Україну місії стримування.

ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО ПОСИЛИТЬ САМ АЛЬЯНС

- Ви згадали про вразливість Статті 5 про колективну оборону. Виникає закономірне питання, – чи не постає сам Північноатлантичний альянс перед внутрішньою кризою та необхідністю переформовувати себе? І друга частина цього ж питання: чи варто Україні прагнути членства у такому НАТО, яке тепер, де-факто, є розмитим і послабленим у реагуванні на сучасні виклики?

- Україні варто йти до НАТО. Якими б не були дискусії і кризові моменти в самому Альянсі, ми бачимо, що одночасно ухвалюються стратегічні та правильні рішення. Україна дуже часто в цих рішеннях відіграє головну роль. Україна стимулює НАТО ставати сильнішим. Взяти хоча б Гаазький саміт, на адресу якого висловлювалося чимало критичних зауважень, мовляв, Україна не була там представлена належно, як раніше. Воднораз під час саміту було ухвалене абсолютно конкретне рішення про збільшення видатків на оборону до п’яти відсотків від ВВП, і ці кошти частково можуть передбачати надання допомоги для України. Я вважаю, що це рішення може замінити сотні заяв і декларацій, які лунали на попередніх самітах НАТО, де висловлювалася підтримка України.

Як би ми не критикували Дональда Трампа за його непослідовні рішення щодо покарання агресора, але щодо стимулювання союзників до відповідальності в безпековій сфері його внесок не піддається сумніву.

Це усвідомлення Європою необхідності брати на себе відповідальність за власну безпеку, спричинене російською агресією. Європа розуміє, що війна близько, європейці усвідомлюють загрози, що виходять від Росії, переконані в необхідності підтримки України та роблять логічний внесок в євроатлантичну безпеку та посилення самого НАТО. Тобто певні кризові явища ведуть до правильних рішень країн-членів НАТО, які сприяють посиленню Альянсу та підвищенню його ефективності.

У цьому сенсі я б говорив про майбутнє членство України в НАТО як внесок не лише для України, але й для самого Альянсу. Україна має безцінний досвід протидії сучасній агресії, якого не мають інші країни НАТО. Наше членство зробило б сильнішою не лише Україну, але й сам Альянс. На жаль, є країни, які поки що цього не розуміють.

НАЙКРАЩОЮ ГАРАНТІЄЮ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ Є ЇЇ ЗБРОЙНІ СИЛИ

- Як ви згадали, саме визначення «безпекові гарантії» піддається певній дискусії та ерозії. Є очевидним, що треті країни не будуть воювати за Україну. Це означає, що безпекові гарантії, які можуть надаватися Україні, мають дещо гіпотетичний зміст. Тож актуальним залишається пряме питання: що саме може бути найкращою гарантією безпеки для України?

- Найкращою гарантією безпеки для України були, є й будуть українські Збройні сили. Цього ніхто не піддавав і не піддаватиме сумніву. Але коли ми говоримо про міжнародні гарантії безпеки, вони мають бути абсолютно конкретними, юридично зобов’язувальними та ефективними. Україна зробила відповідні висновки після Будапештського меморандуму, після російської агресії. Наш намір та наше бачення чітко артикульоване західним партнерам.

Чи стане хтось воювати пліч-о-пліч з українськими солдатами? Агресія проти нас почалася не з нашої волі, ми були змушені взятися до зброї. Тепер західні союзники й партнери також мають дати чесну відповідь самим собі: якщо Росія одного дня спрямує акт агресії проти західних країн, якою буде реакція? Обмежитися заявами про занепокоєння і «підтримку»?

Стратегічна невизначеність, якою десятиліттями користувалися після Другої світової в Тихоокеанському регіоні, може вже не спрацювати. На прикладі вразливості України, на прикладі країн Балтії свої висновки зроблять Китай і Північна Корея. І тоді, замість того, щоб допомогти одній Україні та загасити одну пожежу, Сполученим Штатам доведеться одночасно гасити вогонь у різних куточках світу. Що швидше у США, на Заході загалом усвідомлять цю сувору реальність і перестануть від неї ховатися, то швидше ми зможемо зупинити війну в Україні та запобігти новим війнам у світі.

- Але ж Україна Європу не полишить на самоті?

- У нас немає іншого виходу.

Дмитро Шкурко, Київ

Фото: Євген Котенко