Правда про (не) існування російського народу і держави: історичний вимір крізь призму сучасності

Правда про (не) існування російського народу і держави: історичний вимір крізь призму сучасності

Укрінформ
З вуст путіна і його оточення нерідко продовжують звучати тези про те, що українці та росіяни – це «братні народи», – з супроводженням їх не менш абсурдними «екскурсами» в історію. 

Однак ні сам кремлівський диктатор, ані його посіпаки не згадують про те, а чи є взагалі такий етнос, як росіяни, і коли ж він сформувався. Чому ж у складі окупаційних військ на території нашої держави воюють ті, кого навіть за зовнішніми ознаками досить важко визнати представниками єдиного народу? Хто ж насправді стає під знамена путінської орди, яка спустошує Україну?

Доволі показовими є назви, які закріпилися в історії за російською імперією і радянським союзом – «тюрма народів» та «імперія зла». Що за ними стоїть, окрім гучних слів? Імперія – це держава сформована шляхом завоювань, а не «єдиний культурний простір», як стверджують кремлівські ідеологи. Їхня держава саме такою і є за своєю суттю. Хронологічно існувати вона почала з 1721 р., коли Петро І помпезно проголосив себе «імператором всеросійським», однак по факту політика вже перших московських князів у XIV ст. була імперською. Так, протистояння з монголо-татарами було нічим іншим, як боротьбою за перерозподіл володінь, а вже в середині XVI ст. Іван Грозний проголосив себе «царем і великим князем усієї Русі», заявивши тим самим і претензії на загарбання давньоруського спадку. Невдовзі після цієї заяви відбулося завоювання значних азійських просторів, де розташовані були Сибірське, Астраханське та Казанське ханства. Відповідно, увесь люд цих держав змушений був прийняти підданство московітів.

Саме в такий спосіб почалось «освоєння» тих територій, які на сьогодні кремлівські ідеологи називають «споконвічно російськими». На час приходу до влади Петра І наприкінці XVII ст. московія контролювала вже Сибір і значну частину азійських степів, а також просувалася до Прибалтики та Східної Європи. У зв’язку з цим новий цар вважав за необхідне вдатися до заходів із централізації своєї влади на великих обширах. Саме тому за його правління з’являється міф про «єдиний народ» і конструюється його назва «росіяни» із вказівкою нібито на спадкоємність від Давньої Русі. Насправді до числа росіян були зараховані кілька десятків тюркських та фіно-угорських народів, підконтрольних на той час московській владі та позбавлених своєї батьківщини як такої. Природно, що будь-які атрибути, котрі могли вказувати на їхню етнічну самобутність (мова, культура, релігія, національне самоврядування), цілеспрямовано нищилися. Через примус до прийняття православ’я відбувалось упокорення цих народів, а представники знаті, котрі сприймали пропозиції про співпрацю з царською владою, ставали частиною боярства, а потім і дворянства. Саме ж по собі населення москви і прилеглих територій – представники фіно-угорської народності меря. У зв’язку з цим назва «тюрма народів» на позначення російської імперії видається цілком виправданою в контексті історичних реалій.

Після розпаду російської імперії в 1917 р. більшовики вдалися до того, аби відтворити її в оновленому форматі. Однак якщо попервах передбачалося співіснування вільних республік в єдиному союзі, то надалі як законодавчо, так і фактично їхній суверенітет звужувався максимально. Так само було і з національним питанням: якщо в 1920-х рр. мала місце широкомасштабна політика коренізації, пов’язана з популяризацією національних мов і культур та впровадження їх елементів у життя громад, то вже невдовзі відбувалось «укрупнення» адміністративно-територіальних одиниць за рахунок ліквідації практично всіх автономій за національною ознакою. Справа творення єдиного «російського народу», або ж «радянського», доходила до абсурду аж настільки, що відбувалося штучне перемішування представників різних національностей шляхом направлення на військову службу або розподілу на робочі місця, скажімо, українців на Далекий Схід, а місцевих народів – десь ще в інші регіони. У підручниках з історії радянського союзу нерідко могли трапитися досить-таки комічні фрази на кшталт «Боротьба народів нашої країни за незалежність у ХІІІ ст.» або «Особливості скасування кріпосного права в нашій країні». Справа імперії Романових продовжувалася.

Відтак, стає цілком очевидною спадкоємність «тюрми народів» та «імперії зла» в частині застосовуваних ними методів «націєтворення». Однак, попри широкий арсенал застосованих упродовж століть засобів та методів національної асиміляції, практично всі народи, завойовані колись московією, так чи інакше зберігають ознаки своєї національної ідентичності. На сьогодні у складі населення російської федерації нараховується кілька десятків різних народностей переважно тюркського та фіно-угорського походження, кожна з яких має свою мову, культуру, національну релігію та історичний ареал проживання. Навіть попри те, що в 2018 р. на урядовому рівні було скасовано обов’язковість вивчення національних мов для школярів, питома вага тих, хто не ідентифікує себе як росіянин, залишається достатньо високою. Рашизм продовжує справу своїх попередників зі штучного створення єдиного покірного народу, який не пам’ятає свого минулого.

Реалії сьогодення свідчать, що путінський режим продовжує зберігати всі ознаки як «тюрми народів», так і «імперії зла». У той же час, національна асиміляція так само все ще не досягає кінцевої мети. Саме тому не можна й досі сказати про те, що існує якийсь окремий народ під назвою «росіяни». Це все – сукупність розрізнених етносів, поневолених московітами в різні часи. Тому й назва «росія» на позначення путінської імперії видається такою, що не повною мірою відповідає дійсності: так іменуватися могла б держава з чітко визначеною етнічною основою. Однак такою вона є і буде лише в мріях кремлівських вождів, а не в реальності. У зв’язку з цим кожному свідомому громадянину, у тому числі українському, слід іменувати державу-агресора не росією, а російською федерацією: така назва більш відповідна до історичної правди. На рівні світової спільноти має закріпитися саме таке її сприйняття для усвідомлення всієї сутності експансіоністської політики московітів. Так само їхню мову доцільніше називати не російською, а московською, оскільки вона не є етнічно рідною для жодного народу. Названі рекомендації – це не спір про назви, це шлях до оновленого, правдивого сприйняття сутнісного наповнення рашистського політичного режиму.

Національна академія СБУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-