Перрі Блекберн, ветеран Спеціальних сил США, засновник AFGfree.org
Росіяни не контролюють повністю зони, позначені на картах як окуповані
24.05.2022 12:04

Українці використовують блискучу військову стратегію «глибокої оборони», яку вони навчилися застосовувати досить швидко. Це суттєво сповільнює й заплутує росіян, бо передбачає проведення комплексних атак на кількох рівнях з боку як ЗСУ, так і нерегулярних сил. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів підполковник у відставці Спеціальних сил США Перрі Блекберн.

Він прибув до України у складі своєї некомерційної організації AFGfree.org, щоби допомогти з доставкою необхідної допомоги у важкодоступні регіони. Недавно він почав проводити аналіз, як українська тероборона набирає, навчає, організує та оснащує особовий склад. Зараз він допомагає створити єдиний підхід для територіальної оборони України, щоби «навчати тренерів» основам бою, як ефективно «стріляти, рухатися та забезпечувати зв’язок».

- Якщо говорити про нинішній етап війни, які види класичної тактики були найбільш вдало застосовані українськими силами проти росіян?

- Оборона, яку вони проводять, – це класична «глибока оборона». Українці швидко навчилися застосовувати цю стратегію, і вона є важливим чинником, який став на заваді просуванню ворога. Це зупиняє росіян і збиває їх з пантелику, коли проводиться одразу кілька рівнів атак як з боку регулярних частин, так і нерегулярних сил за повної підтримки українського народу.

Думаю, інший класичний метод, який українці досить добре застосовують, – це контрнаступ або контратака. З військової практики ми знаємо, що оборона проводиться тоді, коли потрібно підготуватися до наступу. Тож, гадаю, українські військові використовують ту саму тактику – оборонятися, щоби підготуватися до наступу, і зараз ви вже можете побачити це на полі бою частіше, ніж у перші дні.

- У чому саме українці мають успіх – з точки зору дій регулярних підрозділів, а також нерегулярних сил? Які тактичні прийоми й операції, застосовані українцями, були ефективними в протистоянні росіянам?

- Якщо чесно, я так і не побачив жодних ефективних дій з боку росії проти українців. Ми всі, хто виріс в епоху холодної війни, знали, що російські сили вторгнення – повільні, але не методичні, і що вони, скоріше за все, покладатимуться на артилерію для того, щоби спробувати уразити свого противника та змусити його капітулювати.

Гадаю, саме так і сталося на початку. Але чомусь багато хто забув про це й подумав, що росіяни будуть швидкими й гнучкими, і що за сім днів все закінчиться. Втім, українці виконали дуже-дуже важливу роль у цій справі, вони стали проти цього й досягли дійсно дивовижного успіху.

Отже, щодо українців, перше, що я побачив – це те, як вони згуртувалися. Вони об’єдналися як брати й сестри на цій війні, вони швидко довірилися своєму керівництву, Президенту Зеленському, що є найбільш важливим чинником для проведення будь-яких операцій проти ворожих сил. Потрібно довіряти один одному, і вони зробили саме так. Вони також довірилися іншим націям, щоби ті стали частиною спільних зусиль, навіть якщо це відбувається лише шляхом надання допомоги.

По-друге, українці досягли успіху в застосуванні «нерегулярних сил», і я думаю, тут є дві речі, які не можна не враховувати на полі бою. Одна стосується гуманітарного аспекту, а інша – ефективності застосування вашої тактики, нестандартних прийомів та операцій проти ворога, щоби зупинити його просування, а потім нейтралізувати, контратакувати його й повернути захоплені території. І хоча це іноді може тягнутися повільно, поєднайте це з тим, як діють українські сили, і ви побачите, що вони досягли значних успіхів.

Я бачу це на місцях, де ми працюємо з багатьма людьми у сфері гуманітарної допомоги, які забезпечують постачання в райони, позначені на картах як захоплені, звідки росіяни зараз відступають. Ці райони потребують більше першочергової підтримки, ніж інші регіони України.

Отже, ми можемо «за допомогою та через» українців відновити ці території набагато швидше – за підтримки українського уряду, українських військових та приватних організацій, таких як AFGfree, які виконують подібну роботу.

– Серед американців досі виникають запитання щодо доставки в Україну боєприпасів, озброєння й інших матеріалів. Що ви побачили на місцях, де більше потрібні снаряди, пальне, патрони й інші необхідні речі? Чи доходять ці припаси, або ж нам потрібно докладати додаткових зусиль?

- Ми маємо докладати більших зусиль, абсолютно вірно. Ми занадто повільно намагаємося допомогти українцям. Я би сказав, весь світ діяв занадто повільно. Ми вже знали про це ще перед Олімпіадою. Багато світових лідерів навіть заявляли про вторгнення Росії.

Я думаю, світ чекав, щоби побачити, чи дійсно путін збирається це зробити. Можливо, вони думали, що не хочуть провокувати його, але зрештою це виявилося неправильним рішенням. Тож, тепер вони намагаються наздогнати, і це дуже важко зробити, коли вже відбуваються прямі бойові зіткнення з ворогом.

Однак, з іншого боку, я маю сказати, що українці – цивільні й військові, яких я зустрічав – неймовірно добродійні люди. Я до того, що це трохи надриває твоє серце. Хоча я зазвичай так не кажу, але я вдячний за все, що вони роблять і не скаржаться на це… Вони просто роблять усе, що можуть, з тим, що мають, і водночас використовують свої «нерегулярні сили», щоби заповнити прогалини й дефіцит поставок.

І коли я кажу про поставки, я маю на увазі не лише озброєння. Тут також йдеться про гуманітарні вантажі. Люди перебувають у зоні бойових дій. Відбулося багато невибіркових – абсолютно неспровокованих – ракетних ударів із російського боку, які вбивали невинних мирних жителів. Жодна нація у світі не зможе сказати, що будь-який із цих нападів міг бути виправданим. І йдеться не про один-два з них, що можна було би списати на помилку націлювання, бо це відбувалося в Україні дуже часто.

Саме тому ці (гуманітарні – ред.) зусилля є не менш важливими, бо ви маєте показати людям, що приділяєте їм таку саму увагу й підтримку, як і військовим. І це та річ, яка об’єднує (українську – ред.) націю. Це дійсно чудово.

Я був тут, в Україні, й раніше. Я насправді кілька разів грав у американський футбол у Києві проти «Київських патріотів». Тож, бачити, як ця нація перетворюється і зростає… Це просто неймовірно, і я з гордістю можу сказати, що ми, в AFGfree, допомагаємо цим зусиллям.

На жаль, ту гру з «Київськими патріотами» ми не виграли. Вони ж тренувалися тут грати в американський футбол, вірно? У цьому немає жодних сумнівів. Вони – «Meat Eaters!» (на амер. жаргоні – сильна команда, хижаки, не вегетаріанці).

- Ви запустили свій проєкт AFGfree.org після виведення сил США з Афганістану, щоби допомогти афганцям в питаннях безпеки, виїзду й гуманітарної підтримки. Коли росія вторглася в Україну, ви адаптували свій успішний проєкт, щоби допомогти українцям. Як це працює зараз?

- Від самого початку це все не було подібними речами. Афганістан – це країна, яка не має виходу до моря, звідти важко виїхати, тоді як в Україну ми можемо спрямувати необхідні поставки з інших країн. Тож, спочатку (в Україні – ред.) ми допомагали з евакуацією, продовольством і укриттям. Під укриттям ми розуміємо забезпечення певного притулку для переміщених осіб, а також їхнє подальше переміщення по Україні та за її межі.

У районах, куди немає звичного доступу, і які потерпають від війни, ми можемо виконувати функції спецпризначенців, під які створювався наш проєкт AFGfree.org. Ця робота проводиться за допомогою й безпосередньої участі українців, щоби забезпечити постачання припасів і гуманітарної допомоги, критично необхідних у районах, де ситуація є найважчою.

Тож, ми не просто доставляємо припаси в місця, куди дістатися легко, ми використовуємо в наших операціях українців, які знають місцевість, щоби мати фактичну уяву про лінії розмежування з російськими військами. Ми робимо це, щоби доставити припаси, їжу, інші речі людям, які цього потребують – українцям, які фактично перебувають у тилу ворога. Це велика справа, яку ми змогли реалізувати в кількох важкодоступних районах, і яку ми продовжимо робити, поки це буде необхідно.

Це (вимушене переселення людей – ред.) є частиною тактики росіян, втім українці самі докладають зусиль, щоби пом’якшити ці наслідки, і щоби військові могли продовжувати воювати. Такий «підхід цілої нації», який має місце зараз тут, в Україні, не спостерігався з часів Другої світової війни. Україна – це нація, яка справді об’єдналася, щоби боротися з тиранією.

- Яку стратегію Україна може використати в боротьбі з диверсантами й саботажниками?

- У кожній війні є диверсанти й люди, які намагаються саботувати те, що ви робите, таке трапляється і в Україні. В Афганістані якось з’явилися американці, які воювали проти американців. Тут інше середовище, але концепція та сама – вони намагаються саботувати ваші зусилля.

І саме в цьому питанні цивільне населення відіграє важливу роль. Хай військові зосереджуються на веденні бойових дій, але викорінити цих диверсантів може й цивільне населення. Цивільні служби також можуть фактично затримати їх, бо це – більше поліцейська функція, ніж робота військових. Отже, потрібно використовувати наявні можливості поліції, а не застосовувати для цього армію.

Ви можете виявити це (дії диверсантів – ред.), спираючись на активність росіян, які більше вдаються до поширення в кіберпросторі дезінформації й брехливих тверджень. А потім раптом ви бачите, як деякі українці повторюють дезінформацію й пропаганду рф, і вони або мимоволі, або свідомо стають активною частиною російських зусиль.

Це не є чимось новим у війні, тож потрібно розуміти цей факт, і тут, безумовно, виникає необхідність у активності поліції. Тож, цивільні (громадяни й служби – ред.) «викорінять» їх краще, ніж Збройні Сили – військові хай зосереджуються на веденні боїв, посуваючи ворога.

- Підполковнику Блекберне, що на завершення цієї відвертої розмови про війну ви могли би сказати народу України?

- Ми всі маємо зрозуміти, що карти (ведення бойових дій в Україні – ред.), які гуляють по всьому Інтернету й показують «червоні» зони, які нібито повністю підконтрольні росіянам, це – неточна картина. У цих районах дійсно присутні сили рф, але це є «вузловою» присутністю. Тобто є певні «вузли», які вони займають, однак не весь схід (позначений на картах «червоним» – ред.) повністю підконтрольний рф. І причиною чому це так, є українці. Вони вступають у бої на кожному кроці, на лініях комунікацій, на підходах, в кожному коридорі для маневрів. І йдеться не лише про ЗСУ, але й нерегулярні сили, і це має реальне значення.

Я воював у складі найпотужнішого бойового угруповання, яке коли-небудь бачив у світі, в одному з найбільших бойових підрозділів, які, на мою думку, будь-коли ступали на землю – у 5-й Групі військ спеціального призначення (повітряний десант). Але українці вразили мене тим, як вони згуртувалися навколо свого президента й своїх лідерів.

Я бачив українців, які вже не могли просунутися бодай на один крок – і вони робили цей крок. Я бачив, з якою вдячністю вони реагували на ті невеличкі зусилля, які ми зробили для них у складі AFGfree.org. Для мене це має вирішальне значення в нинішній ситуації, і це матиме значення у фіналі, тому що саме це принесе перемогу в війні – саме зусилля українців.

Майк Робінсон, ветеран Спеціальних сил США, Radio Free Ukraine, спеціально для Укрінформу

Фото:  Володимир Тарасов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-