Роман Холодов, керівник соціальної місії ПЦУ
Геноцид – це не лише обстріли, а й спричинена ними нестача ліків для хворих дітей 
05.03.2022 14:30

Важкохворі і невиліковні діти — парафія соціальної місії Православної Церкви України. 

Фото двох реанімобілів ПЦУ із хворими дітьми можна побачити у найгарячіших точках України. Як працює соціальна місії в ці дні? Про це ми говоримо з її керівником Романом Холодовим.

- Романе, як змінилася ваша робота під час війни?

- Війна застала нас в Білорусі. Ми після того, як зупинилося авіасполучення, доставляли сюди наших хворих, дітей та дорослих. Ми вдень 23-го евакуювали жінку після пересадки печінки. І коли їхали дорогами Білорусі, відчували дихання війни. Там вже не було жодної української автівки, а на дорогах - колони військової техніки, російські вантажні машини. Ми двічі вклинювалися в російську колону, а це було за двадцять кілометрів до кордону. Досі переживаю за наших прикордонників з Нових Яриловичів, які завжди нам сприяли. Ми приїхали, а вранці, не здивувашись, дізналися про бомбардування.

Одразу ми зайнялися евакуацією дітей. Перша евакуація була з Інституту нейрохірургії, ми відвезли до Рівного хвору дівчину, яка була після дуже важкої операції. Мама дівчини, коли ми врізалися в колону нашої військової техніки, розплакалася. Але ми доїхали, і того ж дня повернулися до Києва і розвезли з лікарні на Оболоні ще двох важкохворих дітей.

Порядок денний допомоги ми плануємо пізно ввечері. Аналізуємо заявки на перевезення. Дивимося які шляхи евакуації. Але найбезпечніший вид транспорту — залізниця. Переважно  відвозимо по селах, бо спускати лежачих в бомбосховища немає можливості.

У один з день відвезли всіх важкохворих дітей з дитячого будинку двома нашими бортами (реанімобілі ПЦУ).

Ще одного дня відвезли дівчину з важкою онкологією до потяга зі Ставища. Її бере на лікування Іспанія. Це 130 кілометрів від Києва.

Транспортували з Демидова кисневозалежну дитину, де були бої. Через ворожі обстріли не було електрики і кисневий концентратор або не працював, або працював з сильними перебоями. Ми ледве, тільки по милості Божій, встигли довезти цю дитину до лікарні, одразу подали до реанімації.  

- Ви працюєте з Охматдитом?

- Так. Ми були там якраз в ту ніч, коли туди доставили трьох діток, що попали під обстріл. Наша машина стояла там, коли туди влетів борт. Одна дитина була вже мертва. Росія вже забрала життя наших дітей, і ще забере. Що буде з інсулінозалежними дітьми? В далеких селах, в містах, де розбомбили все, у тому числі дороги? Де гарантія, що до них доїдуть специфічні, життєво необхідні препарати? Геноцид - не лише обстріли, це геноцид хворих дітей через брак ліків, які знімають спазми. Як зняти гострі стани? Батьків, дітей? Люди помиратимуть від серцевих нападів, інфарктів, інсультів?

Крім того, використовуючи швидку із хворими у якості живого щита, росіяни скомпроментували її та посіяли недовіру. Це було зроблено підло. Якщо раніше швидка - це було святе, то тепер швидка - це автоматично підозра.

Але ми вже евакуювали, окрім внутрішніх перевезень по Києву і евакуації дитячого будинку, сорок п’ять дітей та деколи разом з батьками.

- Як малюки з дитячого будинку сприйняли евакуацію?

- Здорові не встигли злякатися, а для хворих це буде дуже серйозний стрес. Інкубаторним дітям потрібні умови, а потяг і такі важкі переміщення... Я дуже переживаю за свою похресницю Аріадну, - плаче, - не хочу, щоб з нею щось сталося. Ви собі не уявляєте, як важко розділяти сім’ї. Маму з дітьми від тата, одну дитину від братів та сестер. Важко забути батьків, які плачуть і прощаються з дітьми, бо не знають, чи побачать знову.

Хочу, щоб серед картин війни ви запам’ятали ще одну: реаніматолога та бригаду ПЦУ з кисневим балоном у одній руці та дитину, якій потрібний кисень,  - у другій, які йдуть по перону.  До речі, хотів подякувати Варшаві, яка бере в хоспіс наших дітей. Це катастрофа, яка відгукуватиметься нам ще десятиліттями. Діти просинаються від рипіння дверей, від найлегшого стуку, діти в палаючих районах постійно плачуть.

- Ви довго плануєте бути в Києві?

- До кінця свого життя. 

(ТЕЛЕФОН МІСІЇ ПЦУ:  +380967739773. Кому потрібна евакуація, допомога ліками чи памперсами - заявка приймається на Viber вказаного номера у письмовому вигляді).

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Андрій Новіков/hromadske та з особистого архіву Романа Холодова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-