«На трьох колесах» до вершин

«На трьох колесах» до вершин

Укрінформ
Як волонтери зі Львова допомагають людям з інвалідністю підкорювати карпатські гори

11 грудня святкується Міжнародний день гір. Кажуть, що краще гір можуть бути лиш гори, на яких ти іще не бував. А якщо взагалі не бував?.. А маєш змогу тільки розглядати картинки і дивитися відео в Інтернеті. І лише фантазувати: як там на вершині вітер розвіває волосся, а хмаринки так близько, що, здається, можна торкнутися рукою. Але це лише мрії, коли ти прикутий до інвалідного візка.

А ось і ні! Люди з обмеженими можливостями теж можуть піднятися в гори і відчути на повні груди всю силу їх енергетики. Львівський проєкт «On 3 wheels» («На трьох колесах») – фонд здійснення мрій. Волонтери допомагають людям з інвалідністю втілювати найсміливіші задуми в життя. Похід у гори – не проблема, коли є мета і помічники. Вже п’ять років активна і небайдужа молодь організовує сходження завдяки спеціальному візку, який називають «джульєткою». Цьогоріч команда здійснила своє ювілейне 50-те сходження. Завдяки цій, на перший погляд, шаленій ініціативі, майже пів сотні людей з цілої України вперше відкрили для себе Карпати і відчули життя на повні груди.

ІВАН ТА ЙОГО КОМАНДА

Проєкт «On 3 wheels» почався з Івана Маслюка та його мрії. Зараз хлопцеві 25 років, він разом з батьками живе в селі Березівка на Львівщині. Попри те, що Іван народився із ДЦП, ніколи не робив із цього проблему. Навчався в сільській загальноосвітній школі, був активістом, запалював на дискотеках, жив звичним життям і що важливо – люди поруч його теж сприймали, як звичайного собі хлопця.

Іван Маслюк
Іван Маслюк

«У мене є друг – Олег Савчук. Ми познайомилася в селі на дискотеці. І якось у 2014 році ми сиділи у нього вдома на кухні, за горнятком чаю, і він у мене запитав, про що я мрію в житті. І я йому розповів про свою найбільшу мрію: потрапити в Лісабон власними силами і побачити океан», – пригадує хлопець.

Іван Маслюк, Сашко Луцик, Олег Самчук
Іван Маслюк, Сашко Луцик, Олег Савчук

Олег пообіцяв Іванові, що постарається допомогти з втіленням мрії, оскільки мав досвід мандрівок і на той час уже відвідав понад 30 країн часто автостопом чи на велосипеді.

«Тепер я знав, що в мене є людина, яка буде мені допомагати на шляху до мрії. Хоч, як відомо, допомагають тільки тим, хто сам хоче собі допомогти», – зізнається він.

А Олег підбирав команду, познайомив Івана з Сашком Луциком і Юрком Якимовичем. Друзі захопилися ідеєю, проте, поки навіть не уявляли, як її реалізувати.

«Для мене це стало таким своєрідним викликом. Коли ти подорожуєш сам – це одне, а коли з людиною з інвалідністю – це зовсім інше», – розповідає Олександр Луцик. Але все вдалося якнайкраще.

Іван Маслюк з трепетом пригадує своє перше знайомство з горами: це була ще та пригода, незабутня. Олег запропонував йому піти в Карпати на гору Гимба, найвищу вершину Боржави, на звичайному велосипеді. «Спробуємо тебе випхати», – казав друг Іванові. І хлопець погодився.

Люди, яких зустрічали, дивувалися : «Хлопці, ви що, здуріли, куди ви йдете з тим ровером? На вершину? Не пройдете!»

Підйом на г.Гимба на Боржаві на звичайному велосипеді
Підйом на г. Гимба на Боржаві на звичайному велосипеді

«Збоку це виглядало доволі смішно: четверо хлопців просто штовхають велосипед на гору. Люди ж не знали, що це потрібно, бо я не можу йти», – каже хлопець.

Запитую Івана, чи було страшно – адже велосипед будь-якої хвилини міг покотитися вниз, ременів безпеки на ньому нема. І ця пригода могла б скінчитися травмами. А він посміхається: взагалі про це не думав. А лише про те, що там – на вершині.

«Вже коли перед нами відкрився хребет з висоти пташиного польоту, всі труднощі перетворилися на захопливу пригоду. Мене обдував гірський вітер і це були емоції, які просто не описати словами. І я зрозумів, що готовий до інших випробувань (це була головна мета підйому). Думаю, хлопці це теж зрозуміли», – пригадує Іван.

Іван просто світився від щастя, каже й Сашко. «Він же не може так, як я: рюкзак на плечі – і в гори. І тоді я зрозумів, наскільки людям з інвалідністю потрібно таке бачити, наскільки це для них цінно», – говорить він.

 ЧЕРЕЗ УСЮ ЄВРОПУ ДО ОКЕАНУ

Але Боржава – не Лісабон, а мрії таки мусять збуватися. Тому Сашко з Олегом придбали у Німеччині для свого друга триколісний велосипед-хендбайк, про який дізналися під час подорожі Іраном. Це чудова альтернатива інвалідному візку і звичайному велосипеду, оскільки має ручний привід. Такий транспорт – реальна можливість для Івана вирушити через Європу назустріч мрії. Його й подарували товаришеві на 20-річчя.

«Виходжу на двір – і тут натовп. З криками: «Іване, друже, мрії здійснюються!» – розступається, а там велосипед. Емоції були такі, що якби приєднали до мене у той момент дроти, то міг би освітити будинок», – жартує Іван.

Друзі стартували зі Львова у серпні 2016 року. Ціль подорожі була амбітна: 12 країн, 100 днів, 5000 км в дорозі. Чотири друга, одна мрія – побачити Атлантичний океан. «Я дуже хотів його побачити. Хотів зламати стереотип, що якщо ти з ДЦП і народився в маленькому селі, то ніколи не побачиш світ. Хоч і знав, що буде важко», – зізнається Іван. Спочатку ніби й нічого – іноземці скрізь звертали на мандрівників увагу, фотографувалися, розпитували. Найскладнішою, але й найнезабутнішою ділянкою подорожі були Альпи. Там Іван почав сумувати за домом. Одного дня він двічі впав з велосипеда, «в кашу» розбив лікті, їхати не міг – рука просто не розгиналася. «Але я розумів, що не можу зупинитися, розвернутися і полетіти у Львів. Як? Коли хлопці просто піднесли мені мрію на блюдечку», – розповідає Іван. Тому вперто продовжував путь. І в середині листопада мрія хлопця здійснилася.

Альпи
Альпи

«Під’їхав до води, торкнувся її – і зрозумів, що всі випробування останніх 100 днів були того варті», – каже хлопець. І зізнається: виїжджав зі Львова однією людиною, а повернувся з Лісабона зовсім іншою. За його власним виразом – пройшов шлях трансформації і зрозумів, що люди з інвалідністю можуть жити набагато цікавіше, ніж деякі повністю здорові.

Лісабон
Лісабон

ДИВО-ДЖУЛЬЄТКА

«Я постійно думав про те, що є дуже багато людей, для яких просто прогулянка парком – це величезне досягнення, бо світ звузився до масштабів однієї-двох кімнат. І завжди дуже хотілося бути причетним, щоб допомогти з вирішенням цих проблем», – ділиться Іван.

Сашко Луцик теж після мандрівки відчув, що все тільки починається. І тут допоміг, за його словами, «невипадковий випадок». Під час подорожі до океану, проїжджаючи Францією, друзі кілька днів жили в одній сім’ї біля Монтельє. І дізналися, що тут кожної неділі волонтери ходять з людьми з інвалідністю гуляти у парках, використовуючи спеціальні возики La Joёlette.

«Ми як побачили цю джульєтку, зразу посадили в неї Івана. Почали ходити з ним по сходах, підйомах, спусках. У ній є система амортизації й паски безпеки, то й йому комфортно, і нам легше, ніж коли в гору штовхали звичайним велосипедом», – розповідає Олександр.

Перший підйом з джульєткою на Говерлу
Перший підйом з джульєткою на Говерлу

Оце б такий візок – та в Україну! Але коштів на його придбання не мали, тому почали готувати опис і підрахунки на Спільнокошт. Та вкотре всміхнулася удача: команду On 3 wheels запросили в проєкт «Сюрприз! Сюрприз!» і джульєтку подарував меценат. «Вручив і сказав: «Хлопці, давайте, здійснюйте мрії інших людей!», – пригадує Іван. – Ми зробили все можливе, щоб її дістати, і Всесвіт нас винагородив».

Довго не роздумуючи, друзі одразу вирішили протестувати нове устаткування і спланували дводенний похід на Говерлу. «Нас було 5 хлопців, дівчина і оператор. Щоправда, вже після 300 метрів підйому зрозуміли, що не розрахували вагу і сили», – розповідає Луцик. Та з досвідом все прийшло. А Говерла так вразила Івана своєю величністю, що всі незручності швидко забулися. Навіть сама думка, що він побував на найвищій вершині України, досі зігріває душу. «Це таке випробовування дружби горами», – каже він. Після цього хлопець сходив таким же чином на Пікуй, Хом’як. А головне – підняв у гори інших.

Говерла
Говерла

ЗА СЕЗОН – ДО 20 ПІДЙОМІВ

Тепер скористатися послугами джульєтки і волонтерів-ентузіастів може кожен охочий українець з інвалідністю, що мріє про гори та пригоди. Проєкт On 3 wheels розвивається, він довів, що інклюзивний туризм – це не просто похід в гори чи весела пригода, а потреба всеукраїнського рівня. Бо в людях відбувається зміна свідомості, з’являється віра в себе, смак до життя. Все – завдяки небайдужим хлопцям та дівчатам. У команді є «кістяк» – 6-7 людей, які займаються організацією походів, відбором учасників, пошуком партнерів, і ще 10-15 хлопців, які піднімають джульєтку на вершину. Близько сотні волонтерів долучаються до справи час від часу. З їхньою допомогою за 5 років побувати на вершинах Карпат вдалося понад півсотні людей з обмеженими можливостями. В перші сезони були учасники зі Львова та Львівщини, а зараз рух розповсюдився на всю Україну: Луцьк, Київ, Запоріжжя, Одеса, Кіровоградська область, Дніпро… Головна умова – старт зі Львова. Безкоштовно потрапити в проєкт може будь-хто охочий.

«У березні ми на сторінці в Фейсбуку робимо пост з анкетою для учасників і кожен може зареєструватися. Ми стараємося нікому не відмовляти, і на скільки в нас вистачає людського і фінансового ресурсу, стільки й робимо походів», – розповідає Луцик.

Сезон триває з середини травня по середину вересня (залежить від погоди). Поки що рекорд – 20 підйомів за сезон. Через карантин темпи знизилися, за останні роки по 10-12 «туристів» у гори підіймали. Ніби й небагато, але то, якщо не очима волонтера на те дивишся. «Багато разів побували на Парашці, Пікую, Хом’яку, Лопаті, Гимбі, Високому Верху, Драгобраті… насправді, досить великий список», – каже Сашко Луцик.

Фінансується проєкт в основному з грантів та внесків меценатів. Перші підйоми друзі робили за власні кошти, але оренда автобуса, пальне, навігація, харчі – це чималі суми. Далі команда почала співпрацювати з управлінням туризму і курортів Львівської ОДА. Походи стали більш масштабними і навіть постало питання про ще одну джульєтку. Хлопці вирішили робити її в Україні. Довго шукали підприємство, яке б зробило те, що потрібно, і таки знайшли. В майстерні велосипедних рам у Львові їм виготовили навіть покращену версію, оскільки візок значно легший, зроблений з титану, а деякі деталі – з алюмінію і не іржавіють. Так з’явилася можливість парних підйомів. І навіть організувати романтичну пригоду в горах для пари з інвалідністю!

ЯК СТАТИ ЧАСТИНОЮ МРІЇ

«Єдиною умовою потрапляння в проєкт є бажання допомагати і змінюватися. Тому що головною метою цих походів є все-таки інклюзія, зближення людей з інвалідністю зі звичайними людьми. Пряме спілкування – це найкоротший шлях до сприйняття», – каже Іван Маслюк.

Спочатку з волонтерами було сутужно – це були друзі, потім друзі друзів… А коли інформація почала ширитися в ЗМІ, стали долучатися сторонні люди. Допомогло сарафанне радіо. «Один побував у поході – розказав другому і той вирішив спробувати, і так далі. І зараз є стала команда волонтерів, які багато беруть на себе, зокрема, нововведення, та пропонують свої ідеї», – каже Іван.

Саме так сталося з Соломією Дишлюк, яка зараз є невід’ємною частиною команди. Її гітара та чудовий голос – запорука гарного настрою в походах. Подруга Соломії, жінка з інвалідністю Оксана Шипош стала героїнею проєкту в 2017 році. Соломія, яка обожнює походи в гори, пішла з нею для підтримки. І з того часу, як зізнається дівчина, вже просто не могла не ходити з On 3 wheels.

Соломія Дишлюк
Соломія Дишлюк

«Коли піднімаєшся на вершину гори, тебе наповнює відчуття, що ти великий і маленький водночас, – ділиться вона. – Я на той момент працювала в реабілітаційному центрі «Джерело» і розуміла, що людям на візочку не потрапити в гори і не відчути цього, бо в горах неможливо розвивати безбар’єрність. Але цей похід зламав усі обмеження. Це особлива атмосфера спілкування і взаємодопомоги».

Оксана Шипош
Оксана Шипош

Оксана, безперервно, ділилася з подругою своїми відчуттями. Коли вперше в дикому лісі бачиш, як ростуть гриби і ягоди, які досі бачила лише вдома (зібрані й принесені татом), то така проста річ – наче диво. І панорама гірського хребта зовсім не така, як на фото, бо картинка не може передати усі відчуття величі. І «Пісня мандрівника» під гітару біля вогнища звучить, наче чуєш її не вперше, а співаєш багато років, коли поруч щирі й вірні друзі.

«Перших два сезони для мене були винагородою емоції людей з інвалідністю, яких ми піднімали в гори. Вони плакали від щастя, сміялися, кричали, співали – і від цього наша ноша ставала легкою, – розповідає Олександр. – А зараз то дає мені набагато більше. Головне – зміна ставлення здорових людей до людей з інвалідністю. І винагородою є просто спілкування з людьми, де всі рівні, без обмежень». Волонтери змінюються, а готовність допомагати, людська щирість завжди гріють.

Іван Маслюк спілкується з багатьма учасниками проєкту після підйому в гори. Люди йому пишуть, дзвонять, дякують, діляться враженнями. Над моїм запитанням, чи змінюється життя в людей з інвалідністю після підняття на вершину, замислюється.

«Сам похід не може бути зміною в їх житті. Це може бути класною, яскравою пригодою, після якої вони повернуться додому – і знову все буде, як раніше. Для того, щоб дійсно відбулися зміни, потрібно систематично робити спроби їх запустити. Все залежить від людини, але похід у гори може стати гарним поштовхом», – каже він.

РОБОТИ – НЕПОЧАТИЙ КРАЙ

Таке враження, що проєкт є значно дієвішим у подоланні стереотипів, аніж соціальна реклама чи промоційні кампанії проти дискримінації. On 3 Wheels відкрита до співпраці чи масштабування на інші українські регіони та за кордон. Зараз команда співпрацює з польсько-іспанською організацією, створює платформу-посібник з організації походів для людей з інвалідністю.

«У них є більше теорії, а в нас – практики. І хочемо їх з’єднати, – каже Олександр Луцик. – Ми будемо ділитися досвідом, бо справді є чим. Не хочемо бути єдиною такою організацією в Україні, ініціативу треба масштабувати».

Проєкт планують завершити і презентувати платформу в травні 2022 року. У майбутніх планах, крім гірських походів, ще мандрівки замками та річкові сплави. Під час одного з останніх сходжень на джульєтках разом піднімалися натхненник проєкту Іван Маслюк та ветеран АТО Олексій Скиба. У такий спосіб до ініціативи приєднався проєкт VeteransGo, теж зацікавлений у гірських походах для ветеранів на візках. Також On 3 Wheels надає свої візки у безкоштовну оренду для підйомів у гори для компаній, і кажуть, що таких звернень набагато більше, аніж чекали, а це доводить, що в людей є попит і бажання до змін та руйнування стереотипів.

Іван Маслюк теж готує сюрприз. Хлопець два з половиною роки працював над книгою «Щоденник мрійника» і вже в січні планує презентувати її. «Вона написана як роздуми та найяскравіші спогади за 25 років. Дуже багато моїх внутрішніх рефлексій, занесених на папір, – пояснює автор. – Головний меседж книги – здорові люди мають зрозуміти, що люди з інвалідністю – з таким же набором емоцій, бажань, почуттів, мрій, як і всі інші». І слід сприймати їх потреби, а не лишати наодинці з проблемами.

Зараз на державному рівні багато говорять про інклюзію, безбар’єрність у суспільстві. А On 3 wheels – діють. Показують інклюзію з іншого боку, дають можливість людям з інвалідністю повірити в свої сили, а здоровим показують шлях до сприйняття.

«Інклюзія – це не просто зробити пандус чи ліфт. А сприйняття людини з інвалідністю, як звичайної, – каже Луцик. – Не лякаємося, не жаліємо, а маємо живий контакт – і від того починаємо по-іншому ставитися. Якщо це станеться з одним-другим, то відбудуться глобальні зміни». Бо людям з особливими потребами не жалощі потрібні, а впевненість у своїх силах та щира підтримка.

Людмила Гринюк, Львів

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-