Як воркаут змінив сільську громаду

Як воркаут змінив сільську громаду

Укрінформ
Спорт об’єднав мешканців сіл: навчилися разом і за команди вболівати, і сміття збирати-сортувати та ремонти робити

У Прибужанівській громаді на Миколаївщині успішно реалізували два цікаві та корисні проєкти: навчилися сортувати та заробляти на смітті й залучили молодь до активних занять популярним вуличним спортом – воркаутом. Для багатьох місцевих мешканців це стало не лише альтернативою проведенню вільного часу в барах за чаркою, а й змінило ставлення до життя. Як це вдалося втілити і як прижилися у селах зміни, у деталях розповів їх ініціатор та ідейний натхненник – не багатий інвестор, а головний спеціаліст відділу освіти, молоді та спорту Прибужанівської сільської ради, голова громадської організації «Серце активної молоді» (САМ) Андрій Кравченко.

Андрій Кравченко
Андрій Кравченко

ВОРКАУТОМ ПО ПЛЯШЦІ

Сьогодні у всіх великих селах Прибужанівської ОТГ (Прибужани, Яструбинове, Тимірязєвка, Мартинівське та Новосілка) не просто знають, що таке воркаут (Street Workout), а й активно ним займаються. Особливо він приваблює підлітків та молодь. Наразі сільські спортсмени можуть скласти гідну конкуренцію міським дітям, у яких набагато більше можливостей.

 За словами Андрія, воркаутом він почав займатися ще з 10-річного віку, хоча тоді й слова такого ще не знав. Його просто захоплювали турніки. Батько, який був звичайним робітником, теж свого часу любив цю справу. Андрію подобалося наслідувати батька, слухати цікаві спортивні історії. Сьогодні йому 32 роки, хлопець родом з міста Вознесенська. Там закінчив школу, навчався у місцевому професійному аграрному ліцеї, згодом закінчив Конотопський індустріально-педагогічний технікум та Українську інженерно-педагогічну академію у Харкові. Має спеціальність інженера-енергетика, викладає трудове навчання в школі села Яструбинове. А головне – активно займається громадською діяльністю.

Андрій Кравченко
Андрій Кравченко

«Я ніколи не любив алкоголь та цигарки, бо ще з дитячого віку спостерігав, до яких наслідків це може призвести, як негативно впливає на стосунки у сім’ях. Але спочатку у мене не було жодної мети. Мені просто подобалося займатися на турніках, я кайфував від того, що роблю», – розповідає він. Спостерігав за відомими спортсменами і намагався повторити певні вправи, які ставали дедалі складнішими. Спочатку займався сам, адже чимало однолітків надавали перевагу барам та дискотекам. Але самотнім себе не відчував. Навпаки, почав розуміти, що воркаут – це один зі способів самовираження, який виділяє з-поміж інших. «У мене був приклад для наслідування – голова міжнародної та всеукраїнської організацій «Street Workout» Денис Мінін. Я спостерігав за його діяльністю, він мене надихав. А згодом до мене почали приєднуватися й інші хлопці», – розповідає Андрій.

Через певний час у них виникла команда «Потужні хлопці». Вони помітили, що коли гуртом виконували віртуозні вправи на турніках, то люди, які проходили повз них, почали зупинятися і спостерігати за тренуваннями. А згодом багато хто приходив навмисне, щоб подивитися, дехто почав і сам займатися.

«Ми займалися поряд зі школою, яку я свого часу закінчив. Нас помітили і запросили взяти участь у тижні здоров’я. Це був наш перший досвід, але він засвідчив, з якою цікавістю діти спостерігають за тим, що ми робимо. Після цього нас почали запрошувати на різні заходи у Вознесенську», – пригадує Андрій.

Минув деякий час і стало зрозуміло, що, отримуючи задоволення, можна приносити користь іншим. Так виникла ідея познайомити з воркаутом дітей з навколишніх сіл. Адже сільські діти мають менші можливості для розвитку. Хлопці домовлялися з директорами шкіл, пропонували свої послуги. Ті радо відгукувалися. Придумали спеціальну програму для показових виступів і почали демонструвати те, що можна робити на звичайних турніках. «Нас дуже гарно сприймали в селах, навіть просили автографи, від чого ми аж ніяковіли, бо ж не відчували себе якимись особливими», – каже мій співрозмовник. Під час однієї з таких поїздок у село Яструбинове він, до слова, познайомився з майбутньою дружиною, одружився і переїхав сюди жити.

Згодом активна молодь створила громадську організацію «САМ», яку й очолив Андрій Кравченко. Було розроблено перший проєкт «Спорт для всіх», який отримав донорську підтримку від Програми USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE).

«Партнери з програми DOBRE запропонували нашій громаді допомогу у реалізації проєктів, направлених на згуртування та об’єднання. Я почав думати, що саме можна зробити. І тут, гортаючи старі блокноти, наткнувся на свій проєкт по воркауту, який написав ще 6 років тому. Він так і не був реалізований, тому я подумав, що це шанс. Адже цей спорт є гарною альтернативою шкідливим звичкам, єднає однодумців і сприяє інтелектуальному розвитку», – стверджує активіст. На шляху до реалізації проєкту заручився підтримкою свого кумира – Дениса Мініна. Той залюбки відгукнувся і разом зі своїми атлетами побував у всіх селах громади, навіть найвіддаленіших. Хороша реклама вийшла.

Ще одним своєрідним козирем став товариш Андрія, Михайло Нелюбов. Хлопець має особливі потреби і з дитинства пересувається на візочку, але це не стало завадою, щоб стати одним із кращих у цьому виді спорту. Михайло бере участь у різноманітних змаганнях з воркауту і виконує такі складні вправи на турніках, що аж дух захоплює!

Завдяки проєкту вдалося розворушити людей і створити аж п’ять команд, які мали своїм прикладом надихати інших. Між ними відбулося змагання за головний приз – встановлення сучасного тренувального майданчика для воркауту. Виграла команда з Яструбинового.

ЗЯВИВСЯ РЕЗУЛЬТАТ – ЗМІНИЛОСЯ Й СТАВЛЕННЯ

Попри успіхи, яких вдалося досягти Прибужанівській громаді, не могла не запитати свого співрозмовника про те, як поставилися жителі села до починань активістів? Чи допомагали, а чи навпаки, мовчки спостерігали, що з того вийде.

Андрій Кравченко
Андрій Кравченко

«Не буду приховувати, спочатку все було не так радісно. Найбільшою проблемою виявилося завоювати довіру людей», – зізнається Андрій. Це займало багато сил і часу. Особливо скептично було налаштоване старше покоління. Дехто казав – у вас, мовляв, нічого не вийде, гроші розтринькаєте і на цьому все закінчиться. Це був важкий період, доводилося багато працювати, їздити. «Дійшло навіть до того, що ми на цьому ґрунті посварилися з дружиною, яка також почала сумніватися в доцільності моєї діяльності. Здавалося, що всі проти тебе, бували моменти, що хотілося все кинути. Але я по натурі дуже впертий, звик не просто ставити перед собою мету, а досягати її будь-якими способами, – говорить громадський активіст. – Роблю помилки, набиваю шишки, але йду вперед. Кажуть, коли терпиш невдачу, то в тебе лише два варіанти: або здатися, або піднятися і йти вперед. Я завжди обираю друге».

І коли з’явилися перші позитивні результати, все змінилося. І дружина, й друзі та односельці зрозуміли, що зусилля недаремні й почали допомагати та підтримувати.

«Коли ми встановили майданчик для воркауту, люди були в захваті й не втомлювалися дякувати. Вони зрозуміли, що це круто, сучасно та цікаво», – розповідає Андрій. Увечері на турніки приходить молодь займатися, а старші люди – спостерігають, підтримують, уболівають. Цікаво всім. Казали, що нарешті з’явилося у селі щось таке, де молодь може себе проявити, гарно провести вільний час. Тепер воркаутом у Прибужанівській громаді займаються від найменших – до дорослих. Причому, як хлопці, так і дівчата. Старші показують якісь цікаві вправи, менші намагаються їх наслідувати. «Головне, що вони тут разом. Немає такого, як колись у Вознесенську, де я тривалий час виходив на турніки сам один», – розповідає активіст.

Більше того, місцеві діти мають уже певні успіхи. Дехто з них уже брав участь у чемпіонатах України з воркауту і отримував призи. Час від часу тут проводяться змагання, приїздять команди з інших населених пунктів, діляться своїм досвідом.

У Яструбиновому тепер знають: усе можливо, якщо за справу взятися гуртом. Зараз, коли у громаді організовуються якісь заходи, то долучається вже чимало людей. Місцевий клуб вже неодноразово страждав від пожежі та був визнаний аварійним. Вирішувати проблему взялися всією громадою, місцева влада виділила приміщення та кошти для капітального ремонту, залучили місцевий бізнес і на місці старого будинку культури нині працює сучасний Центр дозвілля зі спортивною залою, більярдом тощо. Ще один приклад – нещодавно відкритий волейбольний майданчик під відкритим небом.

 «Останнім часом у селах побільшало бажаючих проводити дозвілля не за чаркою, а на турніках чи в спортзалі?», – цікавлюсь у свого співрозмовника. І чую у відповідь: «Буду відвертим – це процес не швидкий. Учорашні підлітки, які не звикли до таких активностей, бо у них були інші цінності, виросли і продовжують жити та відпочивати так, як це робили раніше». А ось підростаюче покоління вже бачить, що є альтернатива сидінню на лавках із пивом та цигарками чи дискотекам. Багатьом це вже не цікаво. Вони йдуть на турніки, в спортзал, у більярдну, дбають про своє здоров’я, зовнішній вигляд, беруть участь у змаганнях, намагаються розвиватися, перемагати. «Це дуже радує, – зізнається ініціатор цих змін у громаді. – І я впевнений, що вони виростуть, матимуть своїх прихильників і будуть своїм прикладом надихати й залучати до здорового активного способу життя вже молодше покоління».

ОДНОГО ТІЛЬКИ СКЛА ВИВЕЗЛИ 12 ТОНН!

Окрім користі для здоров'я та фізичного розвитку, воркаут вчить єднанню задля досягнення певної мети, відповідальному ставленню до свого життя та оточення. Більше того, саме прихильники цього виду спорту, за словами Андрія Кравченка, допомагають у реалізації інших починань у громаді.

Одним з таких став екологічний проєкт «Чисте довкілля – чисте сумління», теж реалізований за підтримки Програми DOBRE. Мешканці сіл поставили перед собою мету не просто зробити Прибужанівську громаду вільною від сміття, а й, по-можливості, трохи на цьому заробити. Сказано – зроблено. Хоча Андрій зізнається, що це була одна з найважчих справ.

«Спочатку ми організували екологічну ярмарку, поставили у кожному селі намети, де волонтери роз’яснювали місцевим мешканцям про важливість роздільного збору сміття, його переробки й таке інше. Щоб привернути увагу до проблеми, ми організовували вікторини і роздавали переможцям оригінальні призи – олівці, які ростуть», – розповідає Кравченко. Таким олівцем можна спочатку малювати, а тоді посадити – і з нього виросте якась цікава рослина: безвідходне виробництво. Потім закупили сучасні контейнери для роздільного збору відходів, яких доти у селах ніхто й не бачив. У результаті, з 6 сіл громади до проєкту підключилися 4 – і це вже був непоганий результат.

Та і тут виникли несподівані труднощі, хоча все спланували по пунктах: як збирати сміття, чим везти, куди здавати тощо. Але вийшло так, що закрилося єдине підприємство у Вознесенську, яке приймало сміття. Активісти були в розпачі, адже селяни щойно почали розуміти мотивацію процесу. І якщо здатися зараз, то вся робота була даремною. Можливо, так би й сталося. Але Андрій вирішив, що доведе справу до завершення, попри будь-які труднощі. Почали шукати альтернативні варіанти здачі сміття і паралельно на окремих майданчиках накопичувати ресурси – скло, бляшанки, пластик тощо.

«На це пішло багато сил і нервів, але все ж я знайшов підприємство, яке погодилося з нами співпрацювати. Щоправда, воно було майже за 40 км від нашої громади і це значно здорожчувало процес. Бо вартість пального подекуди перевищувала отримані за це кошти», – каже Кравченко. Але знайшлися люди, які погодилися власним транспортом безкоштовно доставити сміття на підприємство, допоміг голова громади, депутати. І гуртом не лише очистили села, а ще й трохи заробили: тільки одного скла вивезли 12 тонн! Щоправда, вторгували небагато – ціна 1 кг скла лише 30 коп. Але головної мети досягли – люди повірили і перейнялися справою. «Зараз мені дзвонять, запрошують. Я їжджу і забираю у людей мішки зі склом та іншими відходами», – розповідає мій співрозмовник.

 За отримані від сміття кошти придбали фарби, зробили невеликі ремонти і таке інше. Зараз збирають пластик і бляшанки, щоб теж здати на переробку. І бідкаються, що ці відходи занадто об’ємні й займають багато місця, а у них немає спеціального пресу, щоб їх зчавлювати.

«Справа активістів – показати, роз’яснити, змотивувати людей. А надалі має підключитися якась структура, яка б рухала цей процес на постійній основі. А з цим якраз і проблема!», – бідкається Андрій, який зараз уже працює над ідеєю об’єднання громадських організацій свого району задля вирішення більш глобальних проблем.

«Розв’язувати певні питання на рівні громади можна і треба, але самі ми не все можемо. Взяти, скажімо, хоча б будівництво заводу по переробці сміття. Або організацію збору непотребу для переробки не тільки в нашій громаді, а й у сусідніх. Щоб приїхала вантажівка на 40-50 тонн, яка б зібрала сміття у кількох громадах. Більший обсяг – менші затрати. У виграші будуть усі, але для цього потрібно об’єднатися», – ділиться своїми планами невтомний активіст. І, судячи з уже зробленого Андрієм та його однодумцями, – рано чи пізно так воно й буде.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото з особистого архіву Андрія Кравченка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-