Як зробити воду питною?

Як зробити воду питною?

Укрінформ
Спеціалісти пропонують два водопроводи, ультрафільтрацію і зворотний осмос

Питна вода у містах України – це проблема з проблем, не перший рік твердять екологи. І їхні слова сумнівів не викликають, бо всі бачимо, що вода у пляшках, на розлив, доставка бутлів – віддавна дуже ходовий товар, популярна послуга, безпрограшна ідея для бізнесу. Чому так сталося і чи можна змінити ситуацію? Чи можна пити воду з-під крана? Що саме забруднює річки, які постачають її містам? І чи може кожен з нас хоч якось покращити якість води не тільки в своєму домі, а й у країні?

ЯКІСТЬ ГУБИТЬСЯ НА ШЛЯХУ ДО КВАРТИРИ

«Чи можна пити воду з-під крана у Києві? Ви ж питаєте у виробника, а жоден виробник не скаже про свій продукт погане», – жартує головний інженер департаменту експлуатації водопровідного господарства ПАТ "АК Київводоканал" Володимир Костюк. І посилається на таблиці та норми, під які київську воду успішно підганяють. Питне водопостачання в Україні регулюється певним переліком нормативно-правових актів. Вода також повинна відповідати певним гігієнічним вимогам, обумовленим Державними санітарними нормами і правилами (СанПіНи).

Володимир Костюк
Володимир Костюк

А з 2015 року набув чинності національний стандарт України «Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості», який визначає вимоги до води, що п’ють українці, а також методи контролю якості цієї води. «За цим стандартом ми наблизилися до вимог, які висувають до якості питної води у Євросоюзі, – говорить Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, яка у 2011 році заявляла про те, що якість питної води в Україні у 28 разів поступається європейській. – У теорії у нас ніби все гаразд. А на практиці вода з міських мереж у багатьох населених пунктах не відповідає ні новим нормам, ні СанПіНам». Точніше, водопостачальні компанії намагаються дотримуватися нормативів, інакше їх керівництву будуть непереливки, пояснює еколог. А от у наші домівки потрапляє такий «трунок», що й ворогу не побажаєш. Головна причина – зношені водогони і внутрішні будинкові водомережі. «Значна більшість будинків і водогонів були споруджені 40-60 років тому. Вода у квартири до цього часу надходить через ті «чорні» труби, які були прокладені при будівництві. Термін їх використання вже давно минув», – говорить Тимочко.

Тетяна Тимочко
Тетяна Тимочко

Виходить, всі зусилля, що докладають водоканали до очищення води, нівелюються на шляху до споживача. А зусиль витрачається чимало. За даними Всеукраїнської екологічної ліги, екологічний стан річок в Україні критичний – вони мають високе антропогенне навантаження і забруднення, їхній природний баланс порушений, здатність до самоочищення втрачена. З 63 000 річок України більшість забезпечують потреби населення у воді, хоч ці водойми вже екологічно небезпечні. У деяких містах і навіть окремих регіонах відхилення якості води досягає 70-80% від норми. Тому до подачі споживачам над нею ще добряче треба попітніти.

Київ споживає воду з Десни і Дніпра, розповідає Володимир Костюк, і частково – з артезіанських джерел. «Річки Дніпро як такої не існує – це зарегульований водосховищами каскад гідроспоруд, – констатує Костюк. – Якщо Десна ще має певний водообмін, здатність до самовідновлення, то з Дніпром ситуація гірша». Нехай Десна за показниками бактеріальної забрудненості дещо програє, але методами дезінфекції, окислення з цим успішно борються, розповідає головний інженер «Київводоканалу». А ось за кольоровістю, окислюваністю, каламутністю більшу частину року дніпровська вода гірша. «Якщо за стандартом кольоровість має рівнятися 20 градусам кобальтової шкали, то в річці цей показник у певні періоди року може бути 120-160, – пояснює Володимир Костюк. – Це така бура рідина, яку спостерігаємо влітку». На додачу вода, вже досить забруднена розчинними органічними сполуками, здобутими на шляху через Полісся, страждає ще й від водорості, що чудово почувається у мілкому, теплому Київському морі. «В кубічному сантиметрі іноді нараховується до 70 000 клітин, – розповідає фахівець водоканалу. – Процес коагулянтної реагентної очистки на очисних спорудах дозволяє ці водорості видалити у відстійниках практично до нуля. Але це призводить до збільшення дози реагенту, коагулянту». А це – витрати підприємства у зайвих тонах речовин, зростання собівартості води.

Маючи десятирічну базу даних з показниками якості води, у «Київводоканалі» критичного погіршення не фіксують. Але визнають, що проблема є. «Норматив говорить, що аби використовувати воду в якості джерела водопостачання, потрібно, щоб вона відповідала класу забрудненості не більше 3-го. Сьогодні за цією класифікацією Десна і Дніпро тягнуть на 3 клас, вони досить забруднені», – визнає Володимир Костюк.

ПИТИ, ЯК ЄВРОПЕЙЦІ

Більшість населення України користується водою з поверхових джерел, за рахунок підземних вод міське водопостачання забезпечується в Україні приблизно на 25%, пояснюють у ВЕЛ. А от у більшості країн Європи використання підземних вод сягає 90%. “Європейці майже повсюдно відмовилися від труб із «чорного» металу. Більшість країн для мереж водопостачання використовують пластик, а Німеччина переходить на нержавіючий метал.

До того ж у деяких країнах побутове і питне водопостачання має різні магістралі”, – розповідає Тетяна Тимочко. У вищезгаданій Німеччині, за інформацією Deutsche Welle, питну воду отримують з сирої води, у якій частка підземних вод становить майже 70%. Решту сирої води складають поверхневі води та такі ресурси, як підруслові води чи штучно збагачені підземні води. У Києві, за словами Костюка, з 650-700 тис. кубометрів води, які споживає місто за добу, частка артезіанської – всього 60-70 тисяч. Запаси підземних вод поки значні, говорить головний інженер “Київводоканалу”, але було вирішено тримати їх у резерві на випадок дефіциту прісної води, що може виникнути найближчим часом. Тому більшість киян споживають змішану артезіансько-річкову воду. А близько 80% українських міст – річкову. Винятково пощастило мешканцям Львова, Чернігова, Сум, Тернополя, яким постачають воду з підземних джерел. Та все одно пити її з-під крана, як десь у Гельсінкі, там не ризикують: все псують старі брудні будинкові комунікації.

Щоб ситуація покращилася, варто було б узяти волю в кулак і замінити старезні труби, розробити проєкти альтернативного водопостачання, зайнятися нарешті очищенням стічних вод. “Фахівці знають, наскільки важливим для якості питної води є очищення стічних вод, – говорить Тимочко. – Та за останні кілька десятиліть в Україні збудовано дуже мало нових комунальних очисних споруд”. Більшість існуючих застаріли фізично і морально. Фосфатні мийні засоби, побутова хімія, якими ми користуємось у побуті, у закладах харчування, на автомийках тощо – не можуть бути нейтралізовані очисними станціями, спроєктованими ще у 80-х роках минулого століття. Нинішніх засобів тоді просто не існувало.

Щоб подолати ці проблеми, була прийнята загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки. Як і більшість екологічних програм, за словами Тимочко, вона була провалена. Жоден із заходів програми не був виконаний. В Україні наразі дуже нерозумно використовуються водні ресурси. “У Павлограді (Дніпропетровщина) є водозабір з якісною підземною водою. Цю якісну і недорогу питну воду тривалий час використовували шахти об’єднання «Павлоградвугілля» як технічну, а мешканцям міста подавали дніпровську воду через канал «Дніпро – Західний Донбас», – наводить приклад “нерозумності” Тетяна Тимочко. – Якість води з каналу низька, вона потребує доочищення і через це, а також через транспортування на десятки кілометрів, тариф на воду у Павлограді був захмарний, а якість – «вода стічна очищена»...”

ЯК СЕБЕ ПОРЯТУВАТИ: НЕ ЗАБРУДНЮЄМО І ДООЧИЩУЄМО

Водоканали вміють добре боротися з сезонними забрудненнями річкової води, говорить Володимир Костюк. Природні явища (повінь, зливи) суттєво змінюють її якість протягом року, але фахівці про те вже добре знають і складають графіки, моделюють, прогнозують і розраховують кількість реагентів, потрібну на рік.

Але це лише частина проблеми, і ми усі разом несемо відповідальність за забруднення водойм і погіршення якості питної води, наголошують у ВЕЛ. Приблизно 20% добрив та пестицидів, що використовують на полях, потрапляють у водні об’єкти. У багатьох селах люди використовують воду з колодязів лише як технічну. “Ми свідомо забруднюємо річки, скидаючи у них непотріб, видобуваємо пісок із дна без необхідних розрахунків, і все це впливає негативно”, – говорить Костюк.

Причин забруднення річок на пальцях не перерахуєш. Одна з головних – використання фосфатних мийних засобів, заборони яких вже 10 років поспіль вимагає Всеукраїнська екологічна ліга (в європейський країнах – вже заборонені). Залишки фосфатних засобів через систему каналізаційних мереж практично без очищення потрапляють у річки. Зменшення рівня кисню, забруднення і цвітіння річок, загибель живих водних організмів – ось короткий перелік наслідків. Експерти ВЕЛ уже тричі розробляли і вносили законопроєкт про заборону використання фосфатних мийних засобів на розгляд парламенту. Але жодного разу міністерство, яке мало би захищати довкілля, не підтримало громадські законодавчі ініціативи, і не розробило урядовий законопроєкт.

Хоча фосфатні засоби – лише верхівка. “Починати слід з системи освіти, яка в Україні не формує у громадян відповідних практичних природоохоронних настанов і моделей поведінки”, – вважає Тетяна Тимочко. У неї готовий цілий ряд пропозицій, які варто втілити на рівні державних інститутів, аби стан водних ресурсів значно покращився і надалі не котився у прірву.

Тим часом водоканали мають справу з тим, що вже забруднилося, і мріють про нові системи водоочищення. “Було б добре мати арсенал споруд, що дозволяв би нам при змінах якості давати нормативну питну воду, – ділиться Володимир Костюк. – В Європі налагоджено 3-4 ступені очищення, а у нас – 2”. Це класична схема радянських часів, каже спеціаліст, і вона дієва (реагентна обробка відстояної води і фільтрування). Але європейці додатково роблять передочищення і доочищення, і це дозволяє мінімізувати забруднення з мінімальними витратами перед реагентною очисткою. “На виході ще може бути елемент доочистки – фільтри з сучасними технологіями ультрафільтрації, – розповідає він. – Так вода виходить якісніша й дешевша”. Натомість українські очисні споруди давно вимагають радикальної реконструкції, яка, наприклад, у Києві, за словами Костюка, – наразі на етапі проєктування і переговорів з європейськими компаніями, що мають намір профінансувати ці заходи.

“Кожен з нас може вплинути на чистоту води в річках, лише повинен захотіти і підтягнути свою свідомість під це, – переконаний Володимир Костюк. – Та інколи ми думаємо, що нас такі речі не стосуються, і не дбаємо про те, що поруч”.

САМ СОБІ «ВОДОКАНАЛ»

Поки з питною водою такі негаразди, українці борються за її якість власноруч. Вибір систем для очищення води у квартирах і приватних будинках величезний, у кожної категорії свої недоліки. Найпопулярніших різновидів побутових фільтрів наразі 4.

ФІЛЬТРИ-ГЛЕЧИКИ. Такі системи добре видаляють органіку, хлор, деякі моделі пом’якшують воду. Але середній ресурс такого фільтру – всього 300 л води, вистачить його на 2-3 місяці. Тобто він підійде як портативний або тимчасовий фільтр – надто дорогий в обслуговуванні виходить, з ним мороки багато, а ефекту – не дуже.

ПРОТОЧНІ ФІЛЬТРИ. Ці системи теж виловлюють з води органіку, хлор, а ще залізо, марганець, нітрати, деякі моделі пом’якшують воду. Прослужить проточний фільтр не довше року, пропустить через себе до 3000 л води. І за рахунок комбінації картриджів фільтри можуть виконувати різні функції, що добре. Така система загалом добре підійде для очищення водопровідної води від хлору, а от з надмірною жорсткістю води, залізом – не найкращим чином впорається або швидше вичерпає свій ресурс. Тобто теж не найдешевший варіант.

СИСТЕМИ УЛЬТРАФІЛЬТРАЦІЇ. Працюють за принципом проточних фільтрів, а на додачу володіють опцією знезараження води від бактерій, органічних речовин без зміни сольового складу води. Ультрафіолетова фільтрація реалізується за допомогою мембран з порами розміром 0,1-0,01 мкм. У промислових обсягах ультрафільтрація – досить економічний і ефективний метод очищення, в побуті застосовується дещо рідше.

СИСТЕМИ ЗВОРОТНОГО ОСМОСУ. За визначенням, мусять видаляти з води геть усе зайве, залишаючи тільки безпечну для пиття воду. Видаляються бактерії, віруси, шкідливі речовини – миш’як, фтор, мідь, азбест, свинець, сульфати, залізо, не кажучи вже про нітрити та хлор). Щоправда, вода при цьому демінералізується. Щоб повернути мінералізацію воді, застосовують спеціальний картридж, що замінюється раз на рік. Вважається досить простою в обслуговуванні системою, особливо якщо не морочитися з мінералізацією, і найбільш екологічно виправданою.

Тетяна Негода, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-