Малаккська протока може бути наступною гарячою точкою після Ормузу

Вже зрозуміло, що блокування Ормузу не призвело до критичних економічних втрат Китаю. Візит Трампа до Пекіна може бути без козирів. Але, чи обговорюватимуть там потенційне загострення ще в одному «пляшковому горлі» планети? Через Малаккську протоку проходить чверть світової морської торгівлі, 45% нафтоперевезень і майже все, що рухається між Азією та Заходом.

Пекін та Вашингтон вже багато десятиліть намагаються впливати на регіональні держави, щоби створювати коаліції друзів. США можуть перекрити артерію, від якої залежить китайська економіка.

Китай усвідомлює вразливість давно, ще 2003 року Ху Цзіньтао сформулював «малаккську дилему». Відтоді нічого принципово не змінилося: 75–80% китайського нафтового імпорту досі йде через протоку. Альтернативи – м’янманський трубопровід (4% від потреби), недобудований КПЕК (Китайсько-Пакистанський економічний коридор) через Пакистан, сезонна Арктика – це ілюзія диверсифікації, а не реальний вихід. Будь-який обхід додає 1000–1500 морських миль і кілька зайвих днів у дорозі.

США нарощують присутність через бази й флот. Китай – через портову мережу і військово-морський потенціал.

Вашингтон використовує оборонні партнерства (наприклад, з Сінгапуром та іншими країнами АСЕАН) і військову присутність (7-й і 5-й флоти), щоб стримувати вплив Китаю та мати можливість у разі конфлікту заблокувати цей «вузол».

Окрім головних суперників – США та Китаю, – в цьому регіоні є ще один стратегічний гравець – ядерна держава Індія.

Вона використовує Андаманські та Нікобарські острови, які діють як «непотоплюваний авіаносець» на вході до протоки. Нью-Делі активно розвиває там військову інфраструктуру, включаючи проєкт на острові Великий Нікобар вартістю $9 млрд, щоб мати змогу моніторити трафік та протидіяти китайській стратегії «Нитки перлин».

Три ядерні держави вибудовують позиції навколо протоки шириною менше 70 кілометрів. Разом із тим, у боротьбі за вплив над протокою – постійні регіональні гравці і навіть несподівані «гості» здалеку.

Найактивніший регіональний гравець – Індонезія – займає ключову позицію на західному вході в протоку. Вона намагалася дотримуватися стратегії балансування між США та Китаєм. Проте в останні роки, особливо за президентства Прабово Субіанто, позиція Індонезії схиляється в бік співробітництва зі США.

Підписано новий оборонний пакт про партнерство у 2026 році (MDCP). Договір, який розширює доступ американських військових літаків до повітряного простору Індонезії для спостереження за Малаккською протокою. Індонезія регулярно проводить спільні навчання Super Garuda Shield зі США та купує американське озброєння (винищувачі F-15IDN), щоб стримувати експансію Китаю в Південнокитайському морі. США допомогли збудувати морський навчальний центр на острові Батам, який безпосередньо виходить на Малаккську протоку.

Острівний Сінгапур є головним логістичним та фінансовим хабом протоки. Острівна держава зацікавлена у стабільності маршруту, оскільки її економіка повністю залежить від морського трафіку. Сінгапур є стратегічним партнером США та Індії у питаннях безпеки.

Малайзія, як і Індонезія, офіційно дотримується політики нейтралітету та позаблоковості. Проте вона має унікальну стратегію «хеджування», де сфери впливу США та Китаю чітко розділені.

З одного боку, Китай залишається найбільшим торговельним партнером Малайзії вже понад 15 років. Малайзія стала країною-партнером BRICS у 2024 році, що багато хто трактує як нахил у бік Пекіна.

З іншого боку, у жовтні 2025 року Малайзія та США підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо оборонного співробітництва. Це не військовий альянс, але він зміцнює навчання, обмін розвідданими та безпеку на морі.

Напівпровідники: Малайзія є 6-м найбільшим у світі хабом із виробництва чипів. Американські компанії, як-от Intel, інвестують мільярди доларів у заводи в Малайзії.

Але цей «інший бік» усе більше зіпсовується при Трампі. Зокрема, через введення адміністрацією Трампа тарифів на малайзійські товари. У березні 2026 року Малайзія навіть оголосила «недійсною» попередню торговельну угоду зі США. Тобто Трамп штовхає Малайзію (6 місце в світі по виробництву чипів) в обійми Пекіна.

Ну і звичайно, Філіппіни. Вони не мають прямого виходу до Малаккської протоки, але є критично важливим гравцем у загальній системі контролю над морськими шляхами Південно-Східної Азії. Їхня роль полягає в контролі «сусідніх дверей», стратегічних альтернативних Малаккській протоці проходів.

Якщо Малаккська протока буде заблокована (через конфлікт або піратство), кораблі підуть через індонезійські протоки (Ломбокську або Сунда) і далі через внутрішні води Філіппін або повз них. Філіппіни контролюють Протоку Баші (між Філіппінами та Тайванем), що є критичним шляхом для Китаю до Тихого океану.

Філіппіни разом з Малайзією та Індонезією проводять спільне патрулювання (Trilateral Maritime Patrol) для боротьби з тероризмом і контрабандою, вони є надійним партнером США в регіоні.

Японія – традиційний військовий партнер Філіппін і при цьому, на відміну від США, рівно тримає стосунки з Малайзією та Індонезією. На сьогодні тиха політика Японії в цьому регіоні може бути несподіваним сюрпризом для Китаю.

У цій конфігурації є й сегментована поява нових гостей здалека – Туреччина, Італія й Україна. Джакарта придбала у Туреччини 60 палубних БПЛА Bayraktar TB3 і 9 важких ударних Akıncı та реактивні Bayraktar Kızılelma, оснащені українськими двигунами.

Базуватимуться вони на борту колишнього флагмана ВМС Італії, авіаносця «Джузеппе Гарібальді», майже подарованого італійцями Індонезії. Після модернізації корабель прийме на борт це цікаве безпілотне авіакрило.

Такий розподіл сил та мотивацій у цій частині світу. Поки що торгівля через протоку йде безперешкодно. Але будь-який спалах – Тайвань, остаточне блокування Ормузу, зміна союзів у регіоні – миттєво перетворює Малакку на інструмент тиску. І першою жертвою стане не Захід, а Китай – країна, яка найбільше залежить від протоки і найменше контролює її.

Провідні розвідки світу прогнозують початок кризи в цьому регіоні на весну 2027 року, повʼязуючи це з активністю Китаю відносно Тайваню.

Зараз більшість аналітиків кажуть, що візит президента США в Китай виглядає як візит слабкого, без козирів і карт, як колись Трамп казав Зеленському.

Але можливо, вплив США на майбутню ситуацію в Малаккській протоці і є той козир у руках Трампа, з яким він їде в Пекін.

Микола Зенцев, міжнародний експерт з питань безпеки, власник компанії з гуманітарного розмінування, генерал-майор запасу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства