Світ посилює правила для соціальних мереж: чому держави обмежують доступ дітей і що це означає для України

Питання впливу соціальних мереж на дітей і підлітків за останні роки вийшло за межі експертних дискусій і стало предметом низки державних рішень. Те, що ще недавно обговорювали у форматі рекомендацій, сьогодні перетворюється на законодавчі ініціативи, парламентські голосування і нові обов’язки для глобальних платформ.

Після рішення Австралії запровадити мінімальний вік для користування соціальними мережами до 16 років, аналогічні кроки почали розглядати або готувати низка європейських країн, зокрема Франція, Іспанія та Велика Британія. Паралельно тривають активні дискусії у США та інших державах Заходу.

Ця хвиля рішень не є спонтанною і не виникла як реакція на одну конкретну подію. Вона стала наслідком багаторічного накопичення проблем, які дедалі важче ігнорувати на рівні державної політики. Насамперед ідеться про зростаючу кількість досліджень і публічних звітів, що фіксують негативний вплив соціальних мереж на психічне здоров’я дітей і підлітків. Уряди різних країн посилаються на дані про зростання тривожних розладів, депресивних станів, проблем із самооцінкою та сном, які пов’язують із раннім і тривалим перебуванням у соціальних мережах.

Окремим фактором стало поширення кібербулінгу та онлайн-насильства, з якими традиційні механізми захисту виявилися малоефективними. Соціальні платформи працюють у режимі постійної взаємодії, де контент створюється і поширюється значно швидше, ніж на нього встигають реагувати модератори або правоохоронні органи. Для дітей це означає підвищену вразливість до психологічного тиску, переслідування та публічного приниження, наслідки яких виходять далеко за межі онлайн-простору.

Ще однією причиною стала специфіка алгоритмічних стрічок, які формують інформаційне середовище користувачів. Алгоритми, оптимізовані під утримання уваги, часто підштовхують до емоційно зарядженого, провокативного або потенційно шкідливого контенту. Держави дедалі частіше визнають, що вплив таких систем на дітей складно контролювати традиційними регуляторними інструментами, розробленими для медіа попередніх поколінь.

Суттєвим чинником стала і практика саморегуляції технологічних компаній, яка, на думку багатьох урядів, не дала очікуваних результатів. Добровільні кодекси поведінки, вікові позначки та рекомендації для батьків виявилися недостатніми в умовах глобальних платформ із мільярдною аудиторією. Саме це підштовхнуло держави до висновку, що питання безпеки дітей у цифровому середовищі не може залишатися сферою корпоративної відповідальності і має бути чітко закріплене на рівні закону з визначенням обов’язків і відповідальності платформ.

ЩО САМЕ ОБМЕЖУЮТЬ ДЕРЖАВИ І ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Попри поширене в публічному просторі слово «заборона», у більшості країн мова не йде про криміналізацію користування соціальними мережами дітьми або про покарання батьків. Держави, які запроваджують або обговорюють такі обмеження, свідомо уникають репресивної логіки. Ключовий акцент робиться не на відповідальності сімей, а на регулюванні діяльності самих платформ.

У центрі більшості ініціатив стоїть встановлення мінімального віку доступу до соціальних мереж. Йдеться про віковий поріг у 15 або 16 років, залежно від країни. При цьому обов’язок забезпечити дотримання цього обмеження покладається не на користувачів, а на компанії, які надають соціальні платформи. Саме вони мають запроваджувати механізми, що унеможливлюють створення або використання акаунтів дітьми молодшого віку.

Такий підхід принципово відрізняється від ранніх спроб регулювання цифрового простору, які часто зводилися до рекомендацій або формальних вікових позначок. Сучасні моделі виходять з того, що добровільних правил і саморегуляції більше недостатньо, а технологічні компанії мають нести реальну відповідальність за дизайн своїх сервісів і алгоритмів, які впливають на поведінку неповнолітніх.

У законодавчих і політичних документах дедалі частіше використовується термін age verification або age assurance. Під ним розуміють сукупність технічних та організаційних рішень, які дозволяють із достатнім рівнем достовірності встановити, чи досяг користувач мінімального вікового порогу. Це можуть бути різні моделі, від перевірки документів до використання незалежних сервісів підтвердження віку, які передають платформам лише факт відповідності віку без розкриття додаткових персональних даних.

Окремий акцент у цих підходах робиться на захисті приватності. Держави, що просувають вікові обмеження, публічно визнають ризики надмірного збору персональної інформації і наголошують, що механізми підтвердження віку не повинні перетворюватися на інструмент масового контролю. Саме тому в офіційних документах часто йдеться не про абсолютну точність, а про «розумну достатність» і пропорційність застосовуваних рішень.

Таким чином, сучасна логіка регулювання полягає не в ізоляції дітей від цифрового світу, а у спробі відтермінувати повноцінний доступ до соціальних мереж до віку, коли користувачі вважаються більш здатними до критичного мислення і усвідомлення ризиків. Для держав це компроміс між свободою доступу до інформації, захистом прав дитини і необхідністю обмежити вплив алгоритмічних середовищ на психічний та соціальний розвиток неповнолітніх.

АВСТРАЛІЯ ЯК ПРЕЦЕДЕНТ ГЛОБАЛЬНОГО МАСШТАБУ

Австралія стала першою країною, яка на законодавчому рівні закріпила мінімальний вік для користування соціальними мережами. Наприкінці 2024 року там був ухвалений Online Safety Amendment (Social Media Minimum Age) Act, який встановлює віковий поріг у 16 років. Ми вже аналізувли цю ініціативу раніше.

Як бачимо, закон не передбачає санкцій проти дітей або їхніх батьків. Натомість він зобов’язує соціальні платформи вживати «розумних заходів», щоб користувачі, молодші за 16 років, не могли створювати і підтримувати акаунти.

Австралійський уряд прямо заявив, що метою закону є не ізоляція дітей від цифрового світу, а зменшення ризиків, пов’язаних із раннім і неконтрольованим використанням соціальних мереж. Саме цей підхід, орієнтований на відповідальність платформ, а не на покарання користувачів, зробив австралійський кейс важливим орієнтиром для інших країн.

ЄВРОПЕЙСЬКІ МОДЕЛІ: ФРАНЦІЯ, ІСПАНІЯ ТА ВЕЛИКА БРИТАНІЯ МІЖ ЗАКОНОМ, ПОЛІТИКОЮ І КОНСУЛЬТАЦІЯМИ

Франція стала однією з перших європейських країн, де ідея вікових обмежень для соціальних мереж набула чіткої законодавчої форми. На початку 2026 року Національні збори підтримали законопроєкт, який передбачає заборону доступу до соціальних мереж для дітей до 15 років. Документ ще має пройти розгляд у Сенаті, тож остаточне рішення не ухвалене, однак сам факт парламентського голосування засвідчив серйозність намірів французької влади перейти від дискусій до правового регулювання.

Франція вже мала попередній досвід втручання у цю сферу, зокрема через вимогу батьківської згоди для користування соціальними мережами дітьми. Проте на практиці ці норми виявилися складними для виконання, особливо в умовах транснаціональних платформ і європейського правового поля. Саме тому нові ініціативи спрямовані на узгодження національного законодавства з нормами Європейського Союзу, зокрема з Digital Services Act, який встановлює обов’язки для великих онлайн-платформ щодо захисту неповнолітніх і прозорості алгоритмів.

Іспанія також заявила про намір обмежити доступ до соціальних мереж для дітей до 16 років. Іспанський уряд розглядає це питання в ширшому контексті політики цифрової безпеки неповнолітніх, яка охоплює не лише соціальні мережі, а й загальні підходи до захисту дітей в онлайн-середовищі. Йдеться про комплексний погляд на цифрові ризики, включно з контентом, алгоритмічним впливом і психологічними наслідками для підлітків.

Водночас, на відміну від австралійського або французького сценарію, іспанська ініціатива поки що перебуває на етапі політичних заяв і підготовки законодавчих пропозицій. Процес ускладнюється парламентською конфігурацією, оскільки уряд не має стабільної більшості для швидкого ухвалення таких рішень. Попри це, сама поява теми у порядку денному свідчить про орієнтацію Іспанії на загальноєвропейський тренд посилення відповідальності платформ за безпеку дітей і підлітків.

Велика Британія обрала дещо інший шлях, поєднавши публічні консультації з уже чинним регуляторним середовищем. На початку 2026 року британський уряд оголосив загальнонаціональну консультацію щодо того, як покращити взаємодію дітей із мобільними телефонами та соціальними мережами. Серед варіантів, які обговорюються, фігурує і можливість запровадження вікових обмежень для доступу до соціальних платформ.

Паралельно в парламенті розглядалися поправки до законодавства про добробут дітей і школи, які передбачали б обов’язкові механізми підтвердження віку для доступу до соціальних мереж. Важливо, що у Великій Британії вже діє Online Safety Act, який покладає на платформи обов’язок захищати дітей від шкідливого контенту. Нові ініціативи не ламають цю систему, а радше розвивають і посилюють уже наявну рамку, поступово рухаючись у бік більш жорсткого і конкретного регулювання.

Окрім перелічених держав, тема вікових обмежень для соціальних мереж активно обговорюється й в інших країнах. У США питання безпеки дітей у соціальних мережах є предметом дебатів як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Американські законодавці проводять слухання, а регулятори вивчають можливість посилення вимог до технологічних компаній, однак єдиного загальнонаціонального рішення поки що немає.

У низці країн ЄС, зокрема в Німеччині та Нідерландах, переважає підхід, заснований на рекомендаціях експертів, медіаграмотності та саморегулюванні платформ. Водночас і там дедалі частіше лунають заклики до більш чітких правил, особливо щодо алгоритмів і захисту неповнолітніх.

ТЕХНІЧНІ ТА ПРАВОВІ ВИКЛИКИ

Ключовим викликом для всіх моделей вікових обмежень залишається питання верифікації віку користувачів. Держави і регулятори визнають, що технічні рішення мають бути достатньо надійними, аби запобігти масовому обходу правил, і водночас не порушувати фундаментальні права на приватність і захист персональних даних. Саме пошук цього балансу став одним із найбільш дискусійних аспектів нової регуляторної політики.

На практиці йдеться про складний вибір між різними моделями підтвердження віку. Пряме завантаження документів або використання державних ідентифікаторів викликає побоювання щодо надмірного збору чутливих даних і потенційних витоків інформації. Альтернативні підходи, зокрема використання сторонніх сервісів підтвердження віку або непрямих методів оцінки, знижують ризики для приватності, але часто ставлять під сумнів точність і надійність таких перевірок. У результаті жодна з моделей поки що не вважається універсальною або безпечною в довгостроковій перспективі.

Правовий вимір проблеми не менш складний. У багатьох країнах вікові обмеження для соціальних мереж перетинаються з нормами про захист персональних даних, зокрема з європейськими стандартами конфіденційності. Це створює ризик правових колізій, коли вимога ефективної перевірки віку може вступати в суперечність із принципом мінімізації збору даних. Саме тому законодавці часто уникають жорсткого закріплення конкретних технологічних рішень, обмежуючись загальними вимогами до результату, а не до інструменту.

Окрему увагу в дискусії приділяють поведінковим наслідкам запровадження обмежень. Критики вікових бар’єрів застерігають, що частина дітей може перейти на менш регульовані або маргінальні платформи, де ризики є ще вищими, або використовувати технічні обхідні механізми. Існує також побоювання, що надмірно жорсткі правила можуть ускладнити доступ до освітнього або соціально корисного контенту.

Прихильники ж вікових обмежень наполягають, що відсутність ідеальних рішень не може бути аргументом для збереження статус-кво. На їхню думку, навіть часткове зменшення ризиків має значення, коли йдеться про системний вплив соціальних мереж на психічне здоров’я і соціальний розвиток дітей. У цьому підході вікові обмеження розглядаються не як універсальна відповідь, а як один із інструментів ширшої політики цифрової безпеки, який має поєднуватися з медіаосвітою, роботою з батьками і подальшим удосконаленням регулювання платформ.

Глобальна тенденція до обмеження доступу дітей до соціальних мереж свідчить про зміну підходів держав до цифрової політики. Йдеться не про заборону технологій як таких, а про спробу встановити зрозумілі правила гри, у яких безпека дітей стає пріоритетом, а відповідальність перекладається на платформи.

Для українців ця дискусія є важливою, оскільки напряму торкається майбутнього наших дітей, які й так знаходяться під тиском через воєнні дії. В Україні на сьогодні не існує законодавчо встановлених вікових обмежень для користування соціальними мережами. Регулювання цієї сфери обмежується загальними нормами про захист дітей, інформаційну безпеку та відповідальність платформ за незаконний контент. Водночас український контекст має низку особливостей, які роблять цю тему дедалі актуальнішою.

Повномасштабна війна, масове споживання інформації через соціальні мережі, вплив дезінформації та психологічне навантаження на дітей і підлітків формують нові виклики для держави і суспільства. 

Поки що в Україні немає чітко оформлених ініціатив щодо вікових обмежень, але з огляду на європейські тенденції та курс на євроінтеграцію це питання може з’явитися в публічному порядку денному. Тому Уряду та Президенту варто вивчати міжнародний досвід бо ігнорувати проблему дедалі складніше. І якщо влада дійсно дбає про майбутнє дітей, то рішення потрібно буде ухвалювати у найкоротші терміни.

Віктор Таран, експерт з оборонних та військово-технічних інновацій, спеціалізується на безпілотниках та кібербезпеці

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства