Шлях до незалежності не буває безкровним
У ніч із 19 на 20 січня 1990 року у низці міст Азербайджану, особливо у столиці Баку, радянські війська, спрямовані за наказом Кремля, влаштували криваву бійню проти мирного населення. "Причиною" став протест азербайджанців проти несправедливої позиції Москви щодо незаконних домагань вірмен на Карабах. Ця подія увійшла в історію як "Кривавий січень", черговий кривавий та ганебний акт Кремля.
Тієї ночі за наказом Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова війська Міністерства оборони СРСР, Комітету державної безпеки та Міністерства внутрішніх справ увійшли до Баку та кількох регіонів Азербайджану. Місцеве мирне населення було обстріляне з важкої техніки та різної зброї. Все закінчилося масовою різаниною.
Окупація Баку великим контингентом радянських військ спеціального призначення супроводжувалася особливою жорстокістю та безпрецедентними звірствами. До того, як населенню повідомили про запровадження надзвичайного стану, радянські військові жорстоко вбили 82 особи та смертельно поранили 20. Протягом кількох днів після оголошення надзвичайного стану в Баку було вбито ще 21 людину. Більшість із них були застрелені солдатами, які увірвалися до їхніх будинків, або загинули внаслідок обстрілу будинків з вулиці.
У регіонах та містах, де надзвичайного стану взагалі не оголошувалося – 25 січня в Нафточалі і 26 січня в Ленкорані – загинули ще вісім людей.
Внаслідок незаконного введення військ за наказом Москви в Баку та регіонах було вбито 131 особу та поранено 744. Серед загиблих були жінки, діти та літні люди, а також працівники швидкої допомоги та місцеві міліціонери. Незаконне введення військ супроводжувалося також масовими арештами мирного населення.
Однак, незважаючи на все це, радянське керівництво не спромоглося зламати прагнення азербайджанців до незалежності.
Народ побачив справжнє обличчя Кремля, страх перед каральною машиною зник, а свобода та незалежність стали найважливішою метою. Москва не витримала рішучості народів, які борються за свободу – азербайджанців, грузинів, прибалтійських народів та інших. Через рік імперію під назвою СРСР відправили на цвинтар історії.
На жаль, незважаючи на розпад імперії, винуватці масових вбивств, які вона спровокувала, залишилися безкарними. Лише 1993 року загальнонаціональним лідером азербайджанців Гейдаром Алієвим було вжито серйозних кроків для правової оцінки цієї та інших масових розправ, скоєних проти азербайджанців.
Політика повного відновлення територіальної цілісності Азербайджану, що проводиться Гейдаром Алієвим, а потім президентом Ільхамом Алієвим, стала своєрідною відплатою за азербайджанців, які загинули в цій різанині 30 років тому.
Сценарій розправи над народами, що борються за свободу в нашому регіоні, продовжився і в інших країнах, оскільки міжнародне співтовариство, яке називало СРСР тоталітарною державою та комуністичною диктатурою, не було зацікавлене у покаранні злочинців після розпаду цієї держави. Боротьба за звільнення від тоталітарного режиму і трагедії, що сталися на цьому шляху, були для них наче виставою.
Така безкарність призвела до ще більшого посилення "апетиту" до окупації у Кремля, у наступних спадкоємців радянських лідерів. Штучно натхненний Москвою сепаратизм і втручання у суверенітет у Карабахському регіоні Азербайджану, а також у Грузії, у Придністровському регіоні Молдови та події, які тривають сьогодні в Україні, є результатом саме цього.
На жаль, мовчання цивілізованої демократичної світової спільноти щодня коштує дорогої ціни – крові народів, які борються за свободу. Сьогодні ми живі свідки цього в Україні. Український народ також просто хоче свободи, суверенітету та виживання своєї країни. Несвоєчасний облік цього бажання невдовзі призведе до того, що масові вбивства досягнуть Західної Європи.
Суверенні права незалежних країн та боротьба за них не повинні бути виставою чи політичними іграми світової спільноти. Якщо мир і розвиток дійсно є основними цілями, нації та держави, що борються, повинні отримувати підтримку, а їх право на суверенітет має поважатися. В іншому випадку, якщо світ продовжить байдуже "спостерігати" за поданням, як це було 30 років тому, ці ігри стануть небезпечними, як гра з вогнем.
Мубаріз Асланов, спеціальний кореспондент інформаційного агентства Report у Києві
Використані архівні фото з сайту BBC.com
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства