Суперечка Таїланду та Камбоджі: за що воюють і які уроки для України
Таїланд і Камбоджа минулого року двічі вступали в жорсткі збройні сутички на спірному кордоні та двічі за два місяці укладали перемир’я. Проте бажаного стійкого миру так і не досягнуто.
Чому дві сусідні країни Південно-Східної Азії не можуть жити в мирі та які важливі висновки й уроки для мирного процесу в Україні можна винести з азійського конфлікту, аналізуємо в цій статті.
ВИТОКИ КОНФЛІКТУ
Головною причиною ворожнечі між Таїландом і Камбоджею залишаються невирішені територіальні питання. Дві країни мають протяжний кордон довжиною понад 817 км, переважно визначений угодами між Францією, яка контролювала Камбоджу, та Королівством Сіам, тодішня назва Таїланду, у 1904–1907 рр. Проте тоді справу не довели до кінця, і частина кордону досі залишається не демаркованою та продовжує отруювати відносини між сусідніми країнами.
Ситуація ускладнюється тим, що вздовж спірних ділянок кордону розташовуються руїни храмових комплексів епохи Кхмерської імперії (I–XV ст.), держави-попередниці сучасної Камбоджі, що була потужною індуїстсько-буддійською імперією в Південно-Східній Азії. Ці руїни мають важливе культове значення для жителів обох країн, і через них на кордоні періодично спалахують протистояння. Після масштабних зіткнень 2011 року сторони вирішили поблизу храмових комплексів розмістити на постійній основі своїх неозброєних військових.
Точна кількість спірних ділянок кордону не відома, однак у центрі конфлікту – храм Преахвіхеа, перлина кхмерської архітектури XI століття, об’єкт масового паломництва, що має велику символічну цінність для жителів обох країн, проте став політичною бомбою сповільненої дії. Головна проблема в географічному розташуванні цього храму – він стоїть на самісінькому кордоні, і це перетворило його на символ суперечки між Бангкоком і Пномпенем, що триває вже десятки років.
Камбоджа вважає Преахвіхеа невід’ємною спадщиною Кхмерської імперії, проте із 1954 року цей статус активно оспорює Таїланд, тому що тривалий час храм був доступний переважно з тайського боку кордону і більшість паломників та туристів потрапляли туди з території цієї країни. Попри те, що Міжнародний суд ООН двічі, востаннє у 2013 році, підтвердив належність храму і землі під ним Камбоджі, Таїланд не погоджується із цим рішенням і далі наполягає на своєму праві контролювати святиню. А до сухопутних спорів двох країн додаються суперечки за контроль над морськими районами в Сіамській затоці, тож невирішених питань і так задосить.
Проте владнати проблеми з кордонами сторони не поспішають. Претензії до сусідньої країни експлуатують у політичній боротьбі потужні консервативні й ультранаціоналістичні сили з обох боків кордону.
Ще одним предметом суперечок є масштабна скам-індустрія в Камбоджі, вибудувана за потурання місцевої влади. Звіти міжнародних організацій свідчать, що шахрайські кол-центри в Камбоджі вбудовані в політико-економічну систему, сформовану режимом колишнього прем’єр-міністра і фактичного правителя країни Хун Сена, і користуються його заступництвом.
Створення таких центрів, які працюють у звичайних будівлях у містах та прикордонних зонах, потребує дозволів влади, а їх функціонування – великих обсягів електроенергії та інтернет-трафіку. За різними оцінками, у таких об’єктах працюють фактично в рабських умовах від 100 до 150 тис. людей, тож без участі чи щонайменше мовчазної згоди влади та силових структур вони просто не могли б працювати. Проблему бачать і в США й уже запроваджують санкції проти злочинних мереж.
За оцінками правозахисних та аналітичних організацій, шахрайські операції приносять понад $12,5 млрд на рік, що становить майже половину ВВП Камбоджі. Значна частина цих коштів осідає у високопосадовців, функціонерів правлячої Народної партії Камбоджі та вищих офіцерів.
Як зазначає ексміністр фінансів Камбоджі Сам Рейнсі, скам-індустрія заповнила вакуум, що виник після виснаження традиційних джерел прибутків правлячої еліти – торгівлі деревиною та земельними концесіями. Ліси країни майже повністю вирубані, а землі для нових угод не залишилося.
Одночасно міжнародні донори скорочують фінансову допомогу, пов’язуючи її з вимогами прозорості та дотриманням прав людини. Тож за цих умов онлайн-шахрайство стало для режиму стабільним джерелом доходу. Проте цьому симбіозу держави та кіберкриміналу загрожує позиція Таїланду, який останнім часом перейшов від обережної риторики до рішучих дій проти транскордонних шахрайських мереж.
Тайці почали перекривати скамерам логістику людей, обладнання та грошових потоків через свою територію. Тайські офіційні особи роблять проблему видимою, відкрито називаючи великі регіональні хаби онлайн-шахрайства на камбоджійській території.
Такі дії Бангкока розхитують фінансову стійкість режиму Хун Сена і створюють йому репутаційні ризики, тож у відповідь режим Камбоджі розігрує націоналістичну карту, щоб, за словами Рейнсі, відвернути увагу камбоджійців від внутрішніх проблем та сфокусувати їхнє невдоволення на зовнішньому ворогові. Маленька прикордонна війна цілком вписується в ці розрахунки.
ДВІ УГОДИ ПРО ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ
Минулий рік став найбільш кривавим у суперечці Таїланду й Камбоджі, які у 2025-му двічі вступали в жорсткі зіткнення та двічі укладали мирні угоди. Перше загострення конфлікту розпочалося 28 травня з незначних збройних зіткнень на кордоні, а гаряча фаза тривала «лише» п’ять днів, із 24 до 28 липня, через сезонні зливи, які вже на другий день боїв зробили неможливим використання зброї. А оскільки сезон мусонів у цьому регіоні Азії триває до вересня, далі ніякої змоги воювати не було.
Тож саме природу в першій фазі ескалації можна вважати головним «миротворцем», завдяки чому очільники урядів двох країн підписали 26 жовтня у столиці Малайзії Куала-Лумпурі у присутності Дональда Трампа мирну угоду. Однак тоді дві країни усе ж встигли відкликати своїх послів одна з одної та застосувати важку бойову техніку, артилерійські системи та авіацію. Зокрема, камбоджійські сили вдарили радянськими РСЗВ БМ-21, а Таїланд підняв у повітря американські винищувачі F-16.
Тут доречно буде зауважити, що дві країни мають непорівнянні військові потенціали й абсолютна перевага – на боці Таїланду. У рейтингу бойової потужності Global Firepower – 2025 Таїланд посідає 25-те місце, Камбоджа – аж на 95-му, оборонні витрати Бангкока ($5,9 млрд) багаторазово перевищують військовий бюджет Пномпеня (близько $860 тис.).
За даними щорічника Military Balance, чисельність камбоджійських ЗС оцінюється у 124,3 тис., тоді як в армії Таїланду перебувають 360,9 тис. військовослужбовців. Водночас Таїланд має триразову перевагу в сухопутних силах (245 тис. проти 75 тис.) та перевершує за номенклатурою основних озброєнь, маючи 400 сучасних танків, зокрема 49 українських Т-84 «Оплот» (проти 200 старих радянських Т-55 у Камбоджі) та 2,6 тис. артсистем (проти приблизно 490 у Камбоджі).
Основною ударною силою армії Таїланду є бойова авіація, його ВПС з авіапарком з понад 170 бойових літаків та гелікоптерів, із яких 112 нових винищувачів Gripen і F-16, вважаються найбільшими та найкраще оснащеними серед країн Південно-Східної Азії. На озброєнні ВПС Камбоджі – лише 16 багатоцільових гелікоптерів, з яких половина – це застарілі радянсько-російські Мі-8 та ще десяток стареньких транспортних літаків і гвинтокрилів.
Та перевага Таїланду у військовій могутності не стала стримувальним чинником, і вже через два тижні після помпезного примирення перед Трампом Таїланд заявив, що призупиняє «мирну угоду» з Камбоджею після того, як його солдати під час патрулювання підірвалися на міні поблизу камбоджійського кордону в північно-східній провінції Сісакет. Далі події розвивалися за вже знайомим сценарієм – одна сторона звинувачувала другу у встановленні мін та обстрілах, аж доки 8 грудня Таїланд заявив про артилерійський обстріл своєї території з боку Камбоджі та завдав авіаційних ударів по позиціях камбоджійської армії поблизу спільного кордону.
Цього разу тайці вирішили не зупинятися, доки не досягнуть перемоги, і розпочали операції з витіснення камбоджійських сил одразу на кількох ділянках сухопутного кордону, а також на узбережжі Сіамської затоки. Водночас прем’єр-міністр країни Анутін Чарнвіракул повністю заперечив можливість переговорів із керівництвом Камбоджі про припинення нового збройного протистояння.
Через трохи більш ніж два тижні запеклих прикордонних боїв, у ході яких загинули кількадесят військових з кожної сторони та сотні тисяч жителів прикордонних районів змушені були евакуюватися, представники Бангкока і Пномпеня знову сіли за стіл переговорів і 27 грудня підписали другу мирну угоду.
Цього разу до переговорів доєднався Китай, і вже наступного дня в південній китайській провінції Юньнань міністри закордонних справ Таїланду й Камбоджі Пхуангкеткеоу Сіхасак і Прак Сокхонн за посередництва глави китайської дипломатії Ван Ї домовилися відновлювати взаємну довіру та поступово зміцнити режим припинення вогню.
Проте інциденти усе ще трапляються, і нема сумніву, що важко досягнуте перемир’я ще не один раз проходитиме перевірку міцності.
УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Однак траєкторія розвитку прикордонного конфлікту в далекій від України Південно-Східній Азії варта уваги й аналізу в контексті мирного процесу щодо російської війни проти України. Є кілька доволі схожих рис у тайсько-камбоджійському конфлікті та російсько-українській війні.
По-перше, це причини конфліктів, які сягають корінням у колоніальне / імперське минуле. У випадку Таїланду й Камбоджі це неврегульованість встановлених французами на власний розсуд кордонів між двома колишніми колоніями, а в нашому – це затяте прагнення імперії повернути Україну під контроль Москви.
По-друге, ідеологічна схожість режимів, які провокують і розпочинають бойові дії, у Камбоджі та Росії – корумповані, жадібні, нездатні забезпечити гідне життя свого населення і байдужі до його долі, яким зовнішній ворог потрібен як повітря людині для життя, щоб не згинути. І такі ж методи війни – тотальне знищення сусідньої країни шквальним вогнем зі старих радянських РСЗВ (Камбоджа) та, на додачу до них, ракетами, авіабомбами і дронами (Росія).
У цьому контексті напрошується ще один висновок стосовно ефективності застосованого в зіткненнях озброєння. Результати бойових дій укотре засвідчили технологічну відсталість російських / радянських систем армії Камбоджі порівняно зі західним озброєнням тайських військових, що вже багато разів доведено на російсько-українському фронті.
Та найголовнішим висновком з азійського конфлікту є те, що будь-яке перемир’я, якщо воно не підкріплене надійними механізмами контролю за дотриманням та гарантіями безпеки, не діятиме довго. І жодні погрози підвищеними тарифами чи якимись іншими економічними батогами, як сподівається президент США, не допоможуть стримати військових.
Бангкок і Пномпень домовилися про припинення вогню двічі за два місяці, за участі президента Трампа та за посередництва Китаю, однак досі не запровадили надійних механізмів контролю і запобігання інцидентам, подібним до прильоту мінометного снаряда на тайські позиції 6 січня. Це дає змогу обом сторонам періодично обстрілювати прикордонні об’єкти на суміжній території та звинувачувати в порушенні протилежну сторону.
Тож механізми контролю за дотриманням та швидке й рішуче реагування на порушення, у разі перемир’я на фронті російсько-української війни, будуть ключовими для тривалого припинення вогню. Вочевидь, саме тому ці питання українське керівництво так детально обговорює та узгоджує як з американськими, так і з європейськими партнерами.
Водночас саме тому росіяни докладають величезних зусиль, щоб цей кластер майбутньої мирної угоди був максимально розмитим і нечітким, щоб мати розв’язані руки й можливість відновити війну, коли московська армія найманців буде готовою знову рушити на Україну. І це також важливий чинник, про який потрібно пам’ятати.
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: AA
