Україна між Трампом та Європою: хто її врятує?
Скандал у Білому домі, що вибухнув 28 лютого, для багатьох став холодним душем, який протверезить від ілюзій того, що США можуть бути абсолютно надійним партнером. Насамперед цей холодний душ призначався для європейських країн, які, незважаючи на безліч сигналів, мали не раз переконатися, що за нинішнього політичного устрою США про стабільність і передбачуваність говорити не доводиться.
Найяскравішим прикладом стало блокування допомоги Україні республіканською партією в Конгресі в 2023 році на півроку. Тоді, у найзапеклішу фазу наступу російських окупаційних військ, республіканці поставили підніжку Україні, і схожа ситуація повторилася – Вашингтон призупинив допомогу Києву.
У свою чергу, приклад із блокуванням допомоги у 2023-2024 роках показовий тим, що сторони, яким слід було зробити висновки, так і не провели роботи над помилками.
РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ
Зокрема, республіканці таким демаршем спробували натиснути на демократів для просування своїх законопроектів у Конгресі, але так і не досягли результату. За півроку блокування допомоги Україні електоральна підтримка республіканців почала знижуватися і, ризикуючи програти вибори через рейтинги, вони змушені були скасувати блокування, не досягнувши мети.
Зараз ситуація схожа – Дональд Трамп намагався тиснути на Володимира Зеленського, не маючи на руках ні мирного плану, ні гарантій безпеки. Отримавши відповідь, до якої у своєму махровому оточенні 47 президент США не звик, він приступив до застосування знайомих важелів – блокування допомоги Україні. Тобто ось таке політичне дежавю з нульовим врахуванням помилок минулого.
Але аналогічна ситуація і з європейськими партнерами України. Адже ще 2023 року мало сформуватися розуміння, в якій зоні ризику перебувають США за свого нинішнього політичного устрою. Вже у 2023 році Європа мала формувати кризову коаліцію, яка б розробляла план дій та формувала умови, за сценарію виходу США з НАТО та виведення американських підрозділів з європейських баз. Але роботу над помилками не було проведено і зараз Європа намагається максимально форсувати події.
ЄВРОПЕЙСЬКА ВІСЬ ПІДТРИМКИ
Цікава геополітична гра почалася насправді набагато раніше, ніж у стінах Овального кабінету виникла суперечка. Йдеться про зустріч у Саудівській Аравії представників США та Росії щодо врегулювання війни в Україні. Тоді багатьох обурив той факт, що на зустріч не було запрошено Україну та представників Європи.
Білий дім демонстративно завдав образу Україні та ЄС, що дало стимул несподіваному гравцю – Китаю. Саме тоді глава МЗС КНР Вань І заявив, що Україна та Європа мають перебувати за столом переговорів. Тобто досить дипломатично Китай знову вирішив увійти до миротворчого порядку денного, але вже опонуючи США.
Варто зазначити, що у 2023 році Китай виступав зі своїм “планом миру”, який викликав бурхливі дискусії, але головне – він містив пункт, у якому йшлося про прихильність до суверенних кордонів України. У промовах Дональда Трампа та його оточення, у яких знову ж таки на руках навіть немає чогось схожого на “план миру”, слова про збереження прихильності до суверенних кордонів України ніколи не звучали, а навпаки, завжди звучав примус змиритися з втратою територій.
Холодний душ для Європи не пройшов безслідно, і об’єднання в коаліцію, прийняття рішень про підвищення військових бюджетів – це те, що може вивести європейського ведмедя зі сплячки. У свою чергу Володимир Зеленський максимально користується активізацією європейських партнерів. І це не лише демонстративне спілкування у колі лідерів у період навмисного ізоляціонізму Дональда Трампа, це й багатозначна зустріч у Сандрінгемі з королем Карлом III.
А практичні інструментарії Володимира Зеленського – це все ще непідписана угода щодо рідкісноземельних металів. На сьогодні з жодною іншою країною у світі США не можуть укласти таку угоду для диверсифікації постачання відповідних ресурсів. Це дуже важливий момент у питанні майбутнього економічного протистояння США та Китаю, що для Дональда Трампа є значно пріоритетнішим завданням, аніж врегулювання війни в Україні. Але без самої України США це економічне протистояння не зможуть розпочати.
Звичайно, Дональд Трамп ніколи одразу не визнає, що його позиція набагато хиткіша, ніж він хоче показати, а тому слід очікувати на продовження блокування допомоги Україні, як це вже було. Це буде найболючіший крок із боку Білого дому, тим більше, що Європа не зможе повністю компенсувати потенціал ВПК США. Знову ж таки, як я згадував вище, робота над помилками почалася занадто пізно, і європейський ВПК не вийшов на показники, здатні зрівнятися з компенсацією американських поставок.
З іншого боку, що таке блокування постачання зброї до України? Це зупинка виробничих ліній, що розширювалися з 2022 року. Це втрата багатомільярдних контрактів військово-промисловими монополіями. Це скорочення штату та звільнення. Тобто все те, що неминуче впливатиме на рейтинг як Дональда Трампа, так і республіканської партії. Аналогічно як у 2023 році.
Парадоксально, але це як проблема Володимира Зеленського, так і його інструмент тиску. Проблема – відсутність постачання озброєнь, так потрібних фронту, але на прикладі попереднього блокування українська армія протрималася півроку без обвалу фронту. У свою чергу, внутрішньополітична нестабільність і падіння рейтингів республіканської партії збільшить тиск на самого Дональда Трампа, який на сьогодні так і не продемонстрував ефективні управлінські навички та практичні результати своєї діяльності.
Так, зараз відчувається епоха ізоляціонізму США, яку привів із собою Трамп. Але цей ізоляціонізм відкриває нові можливості гравцям Старого світу і може лише на руку грати Китаю, який може отримати карт-бланш в економічній та культурній експансії, що зміцнить його позиції. І, звичайно, Україна скористається можливістю диверсифікувати тимчасово ненадійного партнера.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
реклама