Путін пояснив, чому він

Путін пояснив, чому він "виграв" у війні за Нагірний Карабах

Блоги
Укрінформ
Рефлексивний контроль масової свідомості: розбір маніпулятивних технологій з Дмитром Золотухіним

Увечері 17 листопада телеканал “Россия24” гарячково  опублікував термінове інтерв'ю Володимира Путіна, в якому той особисто надає детальні роз’яснення того, що відбулося у Нагірному Карабаху, і інтерпретує дії офіційного Кремля як стосовно свого партнера по організації ОДКБ, так і стосовно Азербайджану та Туреччини.

Сам факт і характер цього інтерв’ю вже викликають досить значний інтерес, оскільки очевидним є той факт, що його вихід не планувався. А рішення про зйомку було отримане телеканалом за дуже короткий час перед записом. Про це свідчать неоковирності самої зйомки. Оператор постійно підлаштовує камеру, від чого трясеться картинка і Путін у ній. Перед об’єктивом ходить якась людина, начебто, поправляючи мікрофон журналіста, котрий зачитував питання президенту з листочка, який йому дали перед записом.

І це ми тільки почали з форми та не дійшли до змісту сказаного. А зміст є ще більш цікавим для аналізу інсайтів. Детальному розбору можна піддати кожне слово й обмовку російського президента. Так, наприклад, в один момент, Путін, практично по Фрейду, сказав “наші американські партнери”, замість “наші вірменські партнери”. Знаючи його, можна припустити, що обмовка була зроблена не випадково, а для того, щоб показати, що поступальним нищенням Ніколо Пашиняна Путін карає Вірменію за революцію, за допомогою якої до влади у Єревані прийшли люди, близькі по духу до Вашингтона.

Однак, щоб не перенапружувати читача тонкими деталями та комплексними поясненнями, я дуже коротко розповім про методи і засоби рефлексивного контролю за ситуацією, які були використані Кремлем у ході розпалювання війни між Вірменією та Азербайджаном.

По-перше, слід наголосити на тому, що російські пропагандисти, які в ході розвитку українського кейсу йшли одним строєм, у випадку з Нагірним Карабахом розділилися на дві колони.

Олександр Коц
Олександр Коц

Так, офіцери ГРУ МО РФ, які працюють під прикриттям журналістів, – Олександр Коц (“Московский комсомолец”) та Семен Пегов (колишній кореспондент Life News Арама Габрелянова, а нині – автор телеграм-каналу WarGonzo), з перших днів конфлікту в Нагірному Карабаху активно “топили” проти Азербайджану та Туреччини, закидуючи інфопростір фейками про турецьких найманців та українську зброю, яка, нібито, постачалася до Азербайджану.

На підставі фейків, спродукованих ними та їхніми колегами, були “розігнані” в медіа-просторі історія про нібито слова Ердогана, що Крим належав Османській імперії й тепер може відійти Туреччині, а також історія зі зверненням російського режисера вірменського походження Саріка до Володимира Зеленського зі звинуваченнями, що президент України нібито причетний до “вбивства вірменських дітей”.

Таким чином, достатньо зрозумілим є той факт, що ГРУ МО РФ зайняло “провірменську позицію” у конфлікті довкола Нагірного Карабаху, фактично, розпочавши інформаційну війну проти Ільхама Алієва. Звучали навіть обіцянки, що російські так звані приватні військові компанії (ЧВК), які складаються з колишніх зеків та інших найманців, можуть активно вступити у війну на боці Єревана.

Симоньян
Маргарита Симоньян, Тегран Кеосаян

У той самий час керівниця російського медіа-холдингу “RT” Маргарита Симоньян, яку пов’язують з ФСБ РФ, та її чоловік – Тигран Кеосаян, використовували свої медійні можливості для того, щоб “мочити” прем’єр-міністра Вірменії Ніколо Пашиняна. Етнічні вірмени Симоньян і Кеосаян, звичайно, не могли відкрито виступити на боці Ільхама Алієва, президента Азербайджану. Однак, разом з тим, вони активно переконували свою аудиторію, що Пашинян сам винний у тому, що Кремль не надає підтримки Вірменії як своєму партнеру по договору ОДКБ (який, фактично, є аналогом північно-атлантичного договору НАТО).

Володимир Путін у своєму інтерв’ю відповів на питання про допомогу ОДКБ дуже хитро. За його словами, Вірменія так і не визнала незалежність територій Нагірного Карабаху, а отже, на думку Путіна, з точки зору букви міжнародного права, Азербайджан може претендувати на ці території, як на свої. Тобто, міжнародно визнана територія Вірменії залишилася недоторканною, а відтак, Кремль не мав підстав втручатися у збройний конфлікт на боці свого партнера по ОДКБ. Яким чином усе це в’яжеться у голові Путіна – відомо тільки йому самому. Але, як то кажуть, “піпл хаває”.

Таким чином, можна констатувати, що основним завданням ФСБ Росії в цьому конфлікті було покарати Єреван за спроби вести незалежну від Кремля політику, з чим вона успішно впоралася.

У своєму вчорашньому інтерв’ю Путін особливо підкреслив роль Ніколо Пашиняна у підписанні тристоронньої домовленості про припинення вогню у Нагірному Карабаху і кілька разів підкреслив щодо Пашиняна, що “він – не зрадник, але вірменський народ сам дасть оцінку діяльності вірменської влади”.

Цікавим був і епізод, коли Путін делікатно покритикував Пашиняна, переповідаючи зміст телефонних розмов з ним та Ільхамом Алієвим. За словами Путіна, коли мова пішла про повернення “біженців” до міста Шуші, Пашинян, буцімто, побачив у цьому “небезпеку”, якої не бачив Путін.

Іншими словами, впродовж усього інтерв’ю Путін висловлював свою готовність співпрацювати з будь-яким вірменським урядом, однак кілька разів натякнув, що з попереднім, який був знесений у результаті революції в Єревані, йому було комфортніше.

Пашинян
Ніколо Пашинян

Окреме місце в інтерв’ю Путіна займала Туреччина та його відношення до її участі у війні й у мирному процесі. В цьому контексті Путін не забув підкреслити, що виною всьому – розпад Радянського Союзу, після якого Азербайджан може обирати для себе будь-яких партнерів (тобто – Анкару).

Путін підкреслив, що оцінки можуть бути будь-якими, однак, зважаючи на те, що Туреччина від самого початку була учасником “Мінської платформи” з врегулювання ситуації у Нагірному Карабаху, – її неможливо звинуватити у порушенні норм міжнародного права. В цьому контексті Путін ще раз підкреслив, що ніхто, і навіть Вірменія, не визнав незалежності Нагірного Карабаху, а отже, – Азербайджан “повертав” свої території.

Окремо Путін зазначив, що переконував турецьку сторону не брати участь у миротворчих місіях на території конфлікту. Це своє переконання він мотивував тим, що пам’ять про геноцид вірменів з боку турків після Першої світової війни може стати тригером для порушення складних мирних домовленостей. Таким чином, Туреччина братиме участь у здійсненні контролю за припиненням вогню, але не буде провокувати вірменську сторону наявністю своїх вояків на лінії зіткнення.

Тим не менше, Путін підкреслив, що драматична історія російсько-турецьких відносин не стане перепоною для досягнення і виконання домовленостей. Таким чином, у черговий раз удавшись до маніпуляцій історією для підтвердження своєї політичної позиції.

Так чи інакше, але можна з обережністю констатувати, що ті, хто говорив про перемогу Кремля у вірмено-азербайджанському конфлікті, були праві. Зберігаючи, щонайменше, паритет у відносинах з колегами по авторитарному стилю правління – Алієвим та Ердоганом, Путін, у той же час, посилює свої позиції у країні-члені ОДКБ через зміну влади у Єревані, чого слід очікувати невдовзі.

Так, наприклад, вчора, також стало відомо, що голова Нацкомісії з телерадіомовлення Вірменії Тигран Акопян оголосив, що Єреван підпише з Росією відповідний договір про мовлення російських каналів у Вірменії. За цим договором очікується, що окремі частоти мовлення для Єревана та для усієї Вірменії будуть віддані російським телекомпаніям. Це дуже показовий знак, чи не так?

Так чи інакше, українцям слід максимально ретельно вивчити всі уроки вірмено-азербайджанського конфлікту, який підігрівався Кремлем роками для отримання максимальних преференцій в момент його гарячої фази.

*  *  *

Після Революції Гідності українці та інші народи планети стикнулися з небаченою до того еволюцією технологій маніпуляції суспільною свідомістю. Запорукою їх успішності став швидкий розвиток засобів масових комунікацій – соціальних мереж, онлайн-медіа, а також вразливість людей до фейкових новин. Якщо ми не зможемо еволюціонувати достатньо швидко, щоб розуміти, як працюють маніпулятивні технології, то неминуче станемо їх жертвами. Даний цикл публікацій на платформі “Укрінформ” покликаний показати на конкретних кейсах, як прийоми рефлексивного контролю застосовуються проти українців.

Дмитро Золотухін

Читайте також із теми розбору маніпулятивних технологій з Дмитром Золотухіним:
●  Рефлексивний контроль масової свідомості: розбір маніпулятивних технологій
●  Головне терористичне управління Міноборони Росії

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-