Зимове Закарпаття: фрірайд, термальні джакузі та палиночка замість парфумів

Яку музику слухає палиночка – натуральний фруктовий дистилят, – і чому на правильний шопінг краще йти в ракаш, коли танцюють бджоли-розвідниці й куди тікати від цивілізації, що куштують в ресторані повільної їжі та хто такий «Нарцис Карпат». Про все це розповідають на Закарпатті, яке взимку, крім традиційного катання на лижах і сноубордах, пропонує смакувати життя у всіх його виявах.

У СКІТУР – ВІД ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Популярна локація зимового відпочинку на Закарпатті – найвисокогірніший курорт Драгобрат, лежить на висоті 1300-1700 метрів над рівнем моря на Свидовецькому хребті. Це головний «магніт» Рахівщини. Гірськолижний сезон тут уже стартував, триває він зазвичай до середини травня. Запаморочливі ж карпатські краєвиди – цілорічні, змінюються тільки кольори.

Дістатися на Драгобрат можна з селища Ясіня – це найближчий до курорту населений пункт, відстань між ними 18 кілометрів. І тільки всепрохідним транспортом – ГАЗ-66, УАЗи здолають круті схили і домчать до місця за 40 хвилин. Ціна цього сезону – 200 гривень з людини.

Їхати гірським серпантином на власному авто, навіть з високим кліренсом, небезпечно. Свій транспорт можна залишити в Ясінях на платних паркуваннях у місцевих. Якщо ж для подорожей обираєте поїзд, то сюди курсують рейси з Києва, Одеси, Миколаєва, Харкова й навіть віддалених Маріуполя, Дніпра й Запоріжжя – найдовший залізничний маршрут в Україні, який Укрзалізниця запустила 13 грудня, прямує через Ясіня.

Узимку на Драгобраті, особливо коли приїжджаєш із безсніжного Києва, втратити мову можна швидко. Спочатку за вікном твого «позашляхового таксі» місцеві пейзажі гірського селища, хмарне небо, туман, потім починаються схили, ліс, круті повороти, аж гульк – з-за смерек визирає сонце. І засніжена картина набуває нових барв.

Дорога проходить уздовж потоку Свидовець. Ще кілька різких вихилясів авто – і перед очима Карпатське море. Так тут називають рідкісне явище, коли гірські вершини підносяться над туманом або низькими хмарами.

Вирушати на Драгобрат можна як за катанням, так і унікальними ландшафтами. За словами президента Закарпатської туристичної організації Федора Шандора, на туристів тут чекає 4,8 тисячі ліжкомісць та інфраструктура, а головна «фішка» курорту – скітуринг.

«Ніде в Україні немає, крім Драгобрата, таких умов для фрірайду (катання в місцях без підготовленої гірськолижної інфраструктури, один із двох напрямків скітурингу – ред.). Тут найбільш природний сніг, недоторканий, остання не знищена джиперами, снігоходами українська полонина – Свидовець. Якщо внизу падає дощ, то нагорі сонечко зі снігом. Драгобрат – для тих, хто досягає піку на лижних трасах, хто хоче йти до чогось нового і бути у тренді. А зараз основний тренд у світі – це еко, крафт, біо тощо», – говорить Шандор.

Місцеві зауважують, що курорт популярний серед чехів, поляків, словаків, які обирають фрірайд.

Скітуринг – про долання маршрутів на спеціальних лижах, що дають змогу йти засніженими горами, катання в недоступних для витягів місцях та особливе ставлення до природи. До того ж, переконує гірськолижний гід, рятувальник Ростислав Мартинюк, щоб освоїти звичайні лижі, спочатку треба стати на скітур – відчути особливе взуття, ковзання. Водночас прокат скітуру дорожчий за спорядження для традиційного катання і коштує 500-700 гривень на день користування.

Крім фрірайду, коли турист-сміливець без витягу підіймається на певну локацію та з’їжджає з неї, скітуринг має такий напрямок, як беккантрі. Це далекий похід на лижах на локацію, не доступну пересічній людині.

Зростання популярністі скітурингу серед туристів гірськолижний гід пояснює бажанням побути наодинці з собою.

«Зараз люди намагаються втекти від цивілізації до природи, туди, де нікого немає. І скітур – це саме те, що дасть вам можливість це зробити. Скажімо, в національних парках Канади заборонено ходити пішки в ліс взимку, заборонено ходити на снігоступах, а можна ходити на скітурах, бо вони найекологічніші. Завдяки великій площі лижі найменше трамбують сніг, а під снігом є рослина, яка навесні прокидається… У нас в Україні такими категоріями ще не мислять, але нам подобається думати про те, що ми не завдаємо шкоди природі», – розповідає Мартинюк.

За його словами, скітурист – це і мандрівник, і лісник, і фотомисливець, і рятувальник. Кататися тут можуть і початківці, хоча трас для них не так багато, як для лижників із досвідом.

Фрірайд на Драгобраті – це не тільки екстремальні спуски цілинними схилами, а й екскурсії у важкодоступних гірських місцевостях Українських Карпат.

Після підкорення гір на туристів чекають чани з оздоровчим ефектом, сауна й навіть йога та чайні церемонії – працює спеціальний ретрит-центр. До того ж цієї зими на курорті відкрили найвисокогірніший басейн площею понад 100 квадратних метрів на висоті 1376 метрів над рівнем моря.

Ціни на готелі, за інформацією керівника громадської організації «Спілка підприємців курорту Драгобрат» Юрія Сікуна, цього сезону становлять 500-1000 гривень на добу зі сніданком та вечерею. Водночас на одному з сайтів оренди житла трапляються пропозиції і до 2000 гривень.

ОЗДОРОВЛЕННЯ – КОЛИ ВЖЕ ПОРА?

Крім Драгобрата, на Закарпатті є курорти для зимового відпочинку Красія, Воєводино, Ізки, Подобовець, Пилипець, гірськолижні витяги у селах Осій та Велятино. І, звісно, всі чули про найбільший санаторій із мінеральною водою Закарпаття «Квітка полонини» (ТОВ «Сузір’я») у селі Солочин. Крім оздоровлення, він пропонує і активний зимовий відпочинок.

На території закладу за сприятливих погодних умов працює лижний витяг. Коли ж снігу немає, підйомник використовують, щоб піднятися на 1000 метрів над рівнем моря та влаштувати там пікнік, зустріти захід сонця.

Поруч – село Поляна – центр оздоровлення Закарпаття. Місцеві рекреаційно-оздоровчі комплекси користуються популярністю як в Україні, так і за її межами. До того ж тут діє курорт для лижників і сноубордистів-початківців «Полянські». Він дає гарантію на 100 днів снігу – попри будь-який дощ чи сльоту.

Тож змога підтримати та покращити своє здоров’я – друга туристична принада зимового Закарпаття. І якщо в голові промайнула думка: «Ранувато мені ще за таке думати», – женіть її геть.

«Питання оздоровлення та профілактики не є актуальним тільки для категорії 65+, як ми собі думаємо. Ми зараз ламаємо стереотипи і хочемо показати, що всім без винятку десь треба підлікуватися, подбати про своє здоров’я. Вікова категорія 25+ уже потребує цього», – переконує заступниця генерального директора ТОВ «Сузір’я» санаторію «Квітка Полонини» Маргарита Загуменнова.

У «Квітці полонини» намагаються відходити від слави «улюбленого санаторію моєї бабусі» та приваблювати туристів різних вікових категорій. Ресурс для цього, запевняють, мають чималий.

Лише тут можна одночасно спробувати три мінеральні води – «Лужанську-4», «Лужанську-7» та «Поляну квасову». Перелік оздоровчих послуг широкий, серед лікарів немає тільки хірурга. Тож, приїхавши відпочити в Карпатські гори, можна пройти повне обстеження організму. Від початку пандемії коронавірусу тут також пропонують реабілітацію після COVID-19. Крім лікувальних процедур, є детокс-терапія, спапослуги.

Прогулянка 15-гектарною територією – окрема атракція. Є варіант відправитися у квест на пошуки усіх унікальних фонтанів місцевого парку (серед таких – наприклад, кінь, розрізаний навпіл), артоб’єктів. Інша розвага – порелаксувати біля водойм з лебедями або ж гірської річки, вздовж якої прокладена справжня набережна.

І тільки тут, неподалік оздоровниці, можна познайомитися з унікальною породою коней – реліктовими гуцуликами. Вони невеликі на зріст і допомагають у реабілітації дітей з ДЦП. У середині ХХ століття гуцульські коні, які з’явилися в Українських Карпатах ще у ХVІ столітті, як популяція почали масово зникати. І зараз їхнім розведенням займається єдиний в Україні кінний завод, що перебуває у рекреаційній системі, у селі Голубине.

Як відомо, обласний центр Закарпаття – Ужгород – славиться своїми мініскульптурками. Така є і на території санаторію. Присвячена вона одному з найвідоміших туристів Закарпаття – принцу Рудольфу Габсбургу – й розташована на міжнародному туристичному шляху.

Не менш дієвий за мінеральну воду інший оздоровчий ресурс – термальні води. Це пов’язано з тектонічною будовою регіону: земна кора тут має багато розломів різної глибини, і через них поверхневі води проникають у надра. Там вони нагріваються й насичуються мінералами, а потім під тиском виходять на поверхню. Там на них уже чекають охочі отримати свою порцію здоров’я через збалансований хімічний склад і температуру води.

Геотермальні комплекси – чергова унікальність Закарпаття, таких в Україні більше немає ніде. Найбільший із них – «Термальні води Косино» у селі Косонь. Тут є басейни як із термальною, так і прісною водою, а також сім унікальних саун – і знову ж таки аналогів в Україні не існує.

Опинившись на величезній території просто неба, відразу бачиш велетенський термальний басейн із фонтанами-джакузі. А якщо заплющити очі та залучити фантазію, легко уявити, що купаєшся в пиві, вині, каві або навіть палинці – угорській фруктовій горілці. У формі ємностей для цих традиційних закарпатських напоїв не просто збудовані фонтани, вони ще й мають відповідну ароматизацію.

Інший варіант проведення часу – віртуальна подорож до Франції, Італії, Іспанії, Сербії, Хорватії, Австрії, Швейцарії або Балкан. Справа у тому, що «Косино» розташований на шлейфі залягання мінеральних термальних вод, що проходить саме через ці країни. Робити такі уявні мандрівки особливо легко під шум води.

А ось цілком реальна прогулянка – зі Смарагдового басейну до Королівської зали, де пропонують відпочити після купання. Для цього обладнано спеціальний прохід, ніби портал у світ термальних джерел.

Охочих побувати на термалах вистачає навіть узимку. Кажуть, вода у басейнах зігріває, а отриманий релакс відчувається набагато потужніше за можливий дискомфорт від температури на вулиці.

Крім розслаблення, зустріч із термальними джерелами дарує організму активізацію метаболічних процесів у клітинах. Відбувається це завдяки взаємодії зі збалансованим хімічним складом такої води. А насичена вона йодом, хлоридами, магнієм, калієм, фтором, амонієм, гідрокарбонатами, кальцієм, сірководнем, оксидом кремнію.

ШВЕЙЦАРСЬКИЙ СИР В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ

Не секрет, що Закарпаття багате архітектурними та природними пам’ятками. Замки, унікальні дерев’яні церкви, заповідники, національні парки, водоспади, долини нарцисів і крокусів, численні фестивалі приваблюють туристів звідусіль. Але всі ці локації доступніші для подорожей у теплі пори року. Узимку ж гілка першості переходить до гастрономічних мандрівок. У фінальній точці таких на туриста завжди чекають калорії для підживлення організму.

І тут Закарпаття має ще один козир – розвиток останніми роками крафтового виробництва. Один із найвідоміших напрямків – сироваріння. Звісно, полонини й пасовища узимку не відвідаєш, зате можна потрапити до сироварень, які пропонують дегустацію якісних авторських сирів.

Одна з таких розташована у Нижньому Селищі на Хустщині. На туристів чекає цілий комплекс: Селиська сироварня, перший в області магазин локальних продуктів «Селиський ракаш» та ресторан повільної їжі «Гелета».

На підприємстві виготовляють сир за швейцарською технологією. Як сировину використовують молоко тільки місцевих корів. В асортименті – чотири види сиру: «Нарцис Карпат» (твердий, від 6 місяців витримки), «Селиський» (напівтвердий, 3 місяці витримки), «Менчул» (напівтвердий, 3 місяці витримки) та «Хуст» (м'який, 1 тиждень витримки).

«За день ми можемо переробити 1,5 тонни молока. Відповідно, це три цикли виробництва. Наш бестселер – «Селиський» сир, він найпопулярніший. Можливо, через свою форму: якщо брати на подарунок, то його можна не розрізати, він важить з пів кіла», – розповідає сироварка та співвласниця підприємства Інна Пригара.

Тут також можна почути про спа-процедури, які проходить сир, поки дозріває, як-от натирання сіллю або миття джерельною водою. А ще – побачити, який вигляд після роботи сировара мають 250 літрів молока. Це велика голівка сиру «Нарцис Карпат». «Компактний спосіб зберігання молока», – жартує фромаж’єрка.

Поруч із сироварнею розташована крамниця локальних продуктів «Селиський ракаш», в якій напряму від виробників зібрали на продаж всю палітру локальних продуктів регіону. «Ракаш» місцевою говіркою – купа, гурт людей. Тобто це розмаїття товару, зосереджене в одному місці.

На полицях сусідять солодкий чилі, кабачкова ікра, клітковина з льону, маринований часник із найрізноманітнішими добавками, наприклад лавандою, медові пряники, бджолиний пилок, у холодильниках – сири та ковбаси.

А продегустувати смаколики відразу можна у місцевому ресторані. Тут обіцяють змінити ваші уявлення про закарпатську гастрономію та локальну їжу. «Щосезону розробляємо сетменю, скуштувавши яке ви отримаєте новий гастрономічний досвід та зможете відчути Карпати на смак», – обіцяють у закладі.

Усі страви кухні готуються з-під ножа, а до процесу створення деяких навіть можна долучитися самостійно. Як-от, почаклувати над швейцарською національною стравою раклетом, розплавивши сир у спеціальній раклетниці. Унікальність закладу у тому, що для приготування усіх страв використовуються знову ж таки тільки локальні продукти – вирощені в радіусі 150 кілометрів. Тож на столи потрапляють різні види грибів, зокрема труби смерті, буштинський струг, мікрозелень, овочі, горіхи, яловичина, домашнє морозиво. Так підтримують малих виробників продуктів харчування, які зберігають традиційне сільське господарство в цій місцевості.

Детальніше про громаду села Нижнє Селище з французьким акцентом та запахом швейцарського сиру можна прочитати в матеріалі Укрінформу. 

КОРОЛЕВАМИ НЕ СТАЮТЬ, А НАРОДЖУЮТЬСЯ

Після сирного туристичного шляху можна впевнено ставати на солодкий. Але тут знову не тільки про смакоту, а й оздоровлення. Мед – поміч у разі застуд, зброя проти бактерій. Саме на Закарпатті працює перша в Україні дегустаційна зала меду – «Медовий дім» у Мукачеві.

Родина Перестів – власники пасіки – навчають мови бджіл, знайомлять з їхньою роботою, пропонують спробувати мед і напої, виготовлені з нього. Тут дізнаєшся сповнені екшену не менше за серіали на Netflix історії з життя бджолиної сім’ї. Як-от про те, що в разі втрати своєї королеви, бджоли спочатку тужать – роблять рухи крилами, із вулика у цей час чується характерний звук, – потім хоронять бджоломатку – виносять її за межі вулика, – і врешті заповнюють декілька комірок стільника маточним молочком і чекають народження маток. Так, це буде не одна особина. А хто врешті стане королевою, залежатиме від зовнішнього вигляду. Оцінюватимуть його все ті ж бджоли із сім’ї. На маток, які кастинг не пройдуть, чекатиме розправа.

Закони природи відпрацьовані тисячоліттями. Як і бджолині танці. Їх виконують розвідниці, завдання яких – виявити медоносні рослини. Знайшовши багате джерело нектару або пилку, після повернення у вулик вони танцюють на стільниках з повним зобком здобичі. Так повідомляють колежанкам про виявлене «родовище».

Крім того, туристів консультують щодо застосування різних бджолопродуктів. Наприклад, можна дізнатися, як довго вживати бджолиний пилок, щоб він приносив тільки користь, або від чого помічна медовуха – слабоалкогольний напій, який утворюється в результаті процесу бродіння.

«СЛИВА РОЗКРИВАЄТЬСЯ ПІД ВІВАЛЬДІ»

Алкогольні напої – один із брендів Карпатського регіону. Звісно, гроно першості тримають виноградники та винний туризм. Однак є у краї і дещо унікальне для України – «Перша закарпатська палинчарня» поблизу Ужгорода. Це єдине ліцензоване в нашій країні підприємство, яке виробляє міцні алкогольні напої із плодових спиртів – традиційні для Закарпаття натуральні фруктові дистиляти, відомі як палинка, або палиночка.

«Правильність» виготовлення цього напою на Закарпатті свого часу підтвердили фахівці Асоціації палинчарів Угорщини, для якої палинка – національний бренд і одна із візитівок країни. А цього року всі 12 зразків, які закарпатське підприємство подало на Міжнародний чемпіонат палинок і дистилятів в угорському місті Сегед, стали переможцями: 3 напої вибороли «золото», 7 – «срібло» і 2 – «бронзу».

Закарпатська палинчарня пропонує кожному познайомитися з процесом виробництва унікальних для України напоїв: побачити цехи, в яких «народжуються» дистиляти та лабораторію, де перевіряють якість і смак напоїв. Вам розкажуть про кожен із етапів створення палиночки – тривалий процес бродіння, перегонки, купажування, фільтрування і врешті відпочинку в особливій залі.

Дистиляційні мідні котли та чотирирівнева ректифікаційна колона схожі на витвори сучасного мистецтва. Саме мідь нейтралізує шкідливі хімічні сполуки під час дистиляції і зброджена фруктова сировина стає очищеним алкоголем. Стиглих фруктів для створення ароматних напоїв потрібно чимало. Лише для виготовлення однієї пляшки – 7-9 кілограмів.

До речі, виробництво палинки і мистецтво тісно пов’язані. Бо після всіх виробничих процесів напій, перед тим як потрапити на полиці магазинів, «релаксує» у спеціальній зоні під класичну музику.

Відпочинок дистиляту, пояснюють на підприємстві, – один із останніх етапів створення палиночки. За технологічними нормами, продукт має відстоюватися не менш ніж 30 днів. І врешті тут помітили, що не тільки термін, а й умови відпочинку напою впливають на якість. Тож до підтримування однакової температури у приміщенні додали класичну музику відомих світових композиторів. Відтоді, переконують виробники, палиночка почала відкриватися зовсім по-іншому: стала легшою, м’якшою, ніжнішою, ароматнішою та смачнішою.

«Слива розкривається під Вівальді, а Шопен так впливає на абрикос – ви не уявляєте», – розповідає керівник Першої Закарпатської палинчарні Віктор Феєр.

Фахівець додає, що палиночка виготовляється тільки з регіональних фруктів. Тобто напій не можна варити, наприклад, з бананів, бо тоді це вже буде не палинка.

Відразу перевірити якість напою на смак можна у дегустаційному залі. Вибрати є з чого: карпатський джин із 12 гірських трав та ялівцю, яблучний і плодовий бренді та, звісно, палиночки з різними смаками: сливова, грушева, яблучна, абрикосова, айвова, кизилова, виноградна і фруктова.

А ще палинку можна не тільки смакувати, а й спробувати використати, як парфуми. Нанесена на руку крапля дистиляту якнайкраще розкриває аромат фрукта, що став основою напою. Такі церемонії ніби долучають туриста до відродження традицій палинковаріння, чим опікуються на Закарпатті.

СОЛОДКИЙ ПОСМАК

І на десерт – чи не найвідоміший крафтовий бренд Закарпаття у гастрономії – торт «Ужгород» авторства відомого шоколатьє Валентина Штефаньо. Оновлена варіація безе, печеного з фундуком, ніжний вершковий мус із додаванням молочного конфетюру, замість борошна – кукурудзяний крохмал – гастрономічна мелодія у прозі. А ще ужгородський кондитерський виріб – авторське переосмислення Київського торта.

На смаколику зображений Ужгородський греко-католицький катедральний собор – одна із головних візитівок міста й архітектурна пам’ятка Закарпаття.

Ці 410 грамів радості шанувальників солодощів, саме стільки важить один торт, закінчуються дуже швидко. Тож завжди є стимул повернутися до обласного центра Закарпаття, а звідти відправитися на будь-яку з привабливих локацій для відпочинку, яких у регіоні вдосталь і на будь-який смак.

Світлана Горська, Київ – Драгобрат – Нижнє Селище – Солочин – Мукачево – Косонь – Ужгород – Київ

Фото: Олександра Бутова, Укрінформ