Вежа Шухова. Чи стане інженерний шедевр туристичним об’єктом Миколаєва?

Вежа Шухова. Чи стане інженерний шедевр туристичним об’єктом Миколаєва?

Точка на карті
2570
Ukrinform
Сьогоднішня "Точка на карті" позначена чудовим витвором інженерного мистецтва початку ХХ століття - однією з найкраще збережених веж Шухова у Миколаєві

Північне Причорномор’я, де розташований і Миколаїв, завжди страждало від браку води. Люди, які жили у цих краях, по-різному пристосовувалися до цієї проблеми. Тут були природні джерела, ними користувалися певний час. Але і вони мали обмежений запас води і час від часу пересихали. Отож коли на початку ХХ століття Миколаїв як місто почало рости і розвиватися, стало зрозуміло, що йому потрібне стале водозабезпечення на індустріальній основі.

Питання про будівництво водогону виникло в липні 1904 року. Ключовим його об’єктом мала стати водонапірна вежа. Було запропоновано кілька різних проектів, але найбільш вдалим виявився той, що розробив всесвітньо відомий у ті часи інженер московського заводу Барі Володимир Шухов. Фахівці і досі називають його вежу у Миколаєві історико-інженерним шедевром. Особливістю проекту стало те, що вежа була в 12 разів легшою за інші, а її вага — менша за вагу тієї води, яку вона вміщувала. Вежу ввели в експлуатацію 15 березня 1907 року. Сьогодні мова йде про те, щоб внести вежу Шухова до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

ВИТВІР ІНЖЕНЕРНОГО МИСТЕЦТВА МІЖНАРОДНОГО ЗНАЧЕННЯ

Шухова порівнюють із відомим французьким інженером Ейфелем, творцем однойменної вежі. Обидва проектували легкі, ажурні, але дуже міцні споруди, які можуть стояти сторіччями. Вони досі викликають захоплення. Вежа Шухова - це сітчаста гіперболоїдна конструкція. Винахід датовано січнем 1896 року. Всього за системою Шухова було побудовано більш як 200 сталевих об’єктів.

Будівництво вежі в Миколаєві – на передньому плані В. Г. Шухов
Будівництво вежі в Миколаєві – на передньому плані В. Г. Шухов

У березні цього року вежі Шухова у Миколаєві виповнюється 111 років, але вона й досі є міцною спорудою. Хто вперше буває тут - захоплюється її величчю, милується ажурністю і дивується з її небувалої стійкості. Фахівці стверджують, що її конструкція в абсолютно придатному для роботи стані і при належному догляді може простояти ще десятки, а то й сотні років.

Висота вежі - 32 метри, а об’єм резервуару — 50 тисяч відер (615 м³). Для міцності залізні куточки, з яких складено каркас башти, укріплені дев'ятьма горизонтальними кільцями. Всі ці деталі склепані між собою. Усередині є гвинтові металеві сходи, а навколо вежі — металевий балкон.

У сучасному міському водогоні Миколаєва вежа вже давно не використовується, отож знята з балансу «Водоканалу». Але небайдужі громадяни, краєзнавці прагнуть зберегти цей витвір інженерного мистецтва, який багато десятиліть рятував місто від спраги, як пам’ятку архітектури.

Один із них - Андрій Шинкаренко, колекціонер, керівник історико-краєзнавчого інтернет-проекту «Миколаївський Базар». Спочатку він, за освітою інженер, а за покликанням ентузіаст, із групою однодумців зацікавилися старими законсервованими колодязями миколаївського водопроводу, які досі збереглися. Адже вода для Миколаєва завжди була великою проблемою. Отож понад 100 років тому на території міста було збудовано низку колодязів глибиною від 49 до 80 метрів. Краєзнавці почали вивчати архіви і знайшли багато цікавого.

Краєзнавець Андрій Шинкаренко
Краєзнавець Андрій Шинкаренко

«Ми знайшли колодязь тих часів на вулиці Водопровідній. Власне, її так і назвали свого часу тому, що тут проходив міський водогін. Колодязь там є і досі, але мало хто звертає на нього увагу, адже він прикритий шаром бетону. Ще один є в районі Залізничного технікуму. Той другий примітний тим, що саме в ньому загинув будівничий миколаївського водопроводу та каналізації Віктор Вебер.

Є навіть версія, що це було одне з перших на той час замовних убивств, за особистими мотивами. Це сталося, коли Вебер проводив екскурсію для студентів у цьому колодязі. Усі вже піднялися наверх. Коли ж почав підніматися Вебер, то трос, який утримував бочку з ним, порвався, і інженер розбився. Згодом саме цей колодязь був зображений на дореволюційних листівках Миколаєва», - розповідає Андрій.

Дореволюційна листівка з вежею у Миколаєві
Дореволюційна листівка з вежею у Миколаєві

Дослідивши колодязі, краєзнавці побачили, що вони ведуть до вежі Шухова. «Вона, звичайно, давно не працює. Але ми знайшли можливість потрапити всередину, дослідили її і побачили, що під вежею є підземна галерея, викладена з ракушняку. Згодом в архівах знайшли креслення, які свідчать, що це технологічна галерея. Там навіть зберігся перший лічильник, який рахував воду у відрах», - каже краєзнавець.

Тодішній директор «Миколаївводоканалу» Василь Тельпіс підтримав ідею ентузіастів привести цю вежу до ладу, навіть були думки зробити там «Музей води». У травні 2013 року працівники «Водоканалу» разом із волонтерами розчистили галерею під вежею, яка була завалена сміттям у метр завтовшки, і провели реконструкцію прилеглої території. Було відновлено металеві ґрати, відремонтовано оригінальний паркан, а також висаджено грабову алею імені Шухова.

Галерея трубопроводу
Галерея трубопроводу

УНІКАЛЬНІСТЬ ШУХОВСЬКИХ СПОРУД

Володимир Шухов був талановитим інженером. Він будував не лише водонапірні вежі. Це були і мости, і вокзали, і парові котли, і нафтові баржі, і морські маяки, і опори ліній електропередач, і башти на кораблях військового флоту, і багато чого іншого. Він також запатентував промисловий пристрій для перегонки нафти під дією високих температур.

В Україні історія об’єктів Шухова починається саме від винаходу ним і патентування гіперболоїдних веж, які користувалися великою популярністю у світі. А перша в нашій країні водонапірна вежа за його проектом була збудована у 1896 році в Лисичанську на содовому заводі Любімова і Сольве.

Колись в Україні було чимало об`єктів, запроектованих Шуховим. Зокрема, це водонапірні вежі, мости, цехи, а також унікальні Аджигольські маяки. Крім того, в Євпаторії була єдина в Україні водонапірна вежа з баками на різних висотах, а в Криму діяли перші вітряки для перетворення сили вітру в електроенергію.

Перший водомір, який міряв воду відрами
Перший водомір, який міряв воду відрами

Під час роботи над цією публікацією я познайомилася з матеріалом дослідника спадщини Шухова, архітектора, доцента Технічного Університету Мюнхена (Німеччина), лауреата європейської премії «Europa Nostra» Андрія Кутного. То от, в одній зі своїх робіт він писав: «На сьогоднішній день, на жаль, з великої маси будівель, спроектованих Шуховим, збереглося лише невелика частка унікальних споруд. До 2000 року в Україні їх було всього десять: у Білій Церкві, Фастові, Конотопі, Черкасах, Помічному, Полтаві і Шостці. Як не прикро, історія демонструє тенденцію «зникнення» унікальних шуховських споруд і сьогодні. Наприклад, у 2002 році зруйновану вежу в Полтаві, а в березні 2011 року навіки втрачено вежу з двоповерховим резервуаром у Фастові. Їх розібрали і здали на брухт!»

Що ж до миколаївської вежі, то її унікальність полягає в тому, що вона була устаткована за останніми на той час технологіями. «На відміну від перших шуховських водонапірних веж, які могли тримати невеликі резервуари місткістю до 100 тисяч літрів, миколаївська першою на своїй сітчастій гіперболічній основі несла вагу 600 тисяч літрів води», - стверджує Кутний.

Протягом перших десятиліть водонапірна вежа була задіяна в системі централізованого міського водопостачання з невеликим косметичним ремонтом, виконаним ще в 1930-і роки минулого століття. Але під час визволення Миколаєва у 1944 році, гітлерівці, відступаючи, підірвали її. Через те, що від цієї вежі залежало життєзабезпечення обласного центру, постало питання про її якнайшвидше відновлення.

У своїй статті за матеріалами міжнародної наукової конференції "Архітектоніка інженера В. Г. Шухова" миколаївський науковець, а нині народний депутат України Тарас Кремінь стверджує, що директора тодішнього Водоканалу зобов'язали завершити роботи по відновленню корпусу вежі до 22 листопада 1944 року, проте пізніше термін змінили до 25 грудня. «Безпосередні роботи на вежі проводилися легендарною електрозварювальницею Суднобудівного заводу імені А.Марті (нині ЧСЗ) В. Старчеус (імя жінки наразі невідоме – прим. автора). Вона працювала власноруч виготовленими електродами з дроту і скла. За гарно проведену роботу її навіть винагородили відрізом дорогого в той час ситцю», - йдеться у статті Кременя. Він також пише, що згідно з документами, станом на 1 січня 1946 року водонапірна вежа Шухова вже перебувала в експлуатації.

У такому оновленому стані вона прослужила до моменту зміни схеми подачі води в місто. Це сталося у 1958 році, коли ввели в експлуатацію Інгулецький водопровід.

Гвинтова драбина на Шуховську вежу

Гвинтова драбина на Шуховську вежу

ВАЖКА ДОРОГА ДО МУЗЕЮ

Сьогоднішній стан вежі у Миколаєві викликає занепокоєння небайдужих, більше того, нею зацікавилися німецькі фахівці.

За словами вже згадуваного архітектора з Мюнхена Кутного, з 2010 року вони досліджують шуховські споруди на території України, Росії, Узбекистану. За цей час обстежено 17 об´єктів. У 2011-2012 роках ними спільно з Фізико-механічним інститутом ім. Г.В. Карпенка НАН України проведено дослідження миколаївської вежі.

«Миколаївцям необхідно пишатись тим, що в їхній (водонапірній споруді — ред.) збережена не тільки основа вежі, а й водозбірник за системою Інтце і, звичайно, майже всі комунікації. Таких прикладів більше немає. Попри це, стан комунікацій у підземній галереї настільки складний, що порятунок чи збереження неможливі без серйозних концептуальних і фінансових затрат. Зрештою, хоча б часткова їхня консервація для подальшого музейного експонування надзвичайно важлива. Втрачаючи з часом ці оригінальні частини водонапірної вежі В. Шухова у Миколаєві, які є доказом і зразком інженерного витвору інтернаціонального значення початку ХХ століття, вежа і взагалі місто губить унікальну можливість заслужити увагу ЮНЕСКО», - зазначив Кутний.

Але, на щастя, як твердять спеціалісти, ще не все втрачено. За словами Андрія Шинкаренка, наразі зробити повномасштабну реконструкцію вежі справді дуже проблематично. Слід зазначити, попри те, що вежа сьогодні не функціонує, вона підключена до діючого водогону за допомогою окремого трубопроводу. В цьому є певна проблема. Адже встановлена на ньому заглушка пропускає воду в гідравлічну систему вежі.

Отож для вирішення цього питання доведеться попрацювати. І це досить серйозні затрати, хоча технічно це можливо, було б бажання і кошти.

Сучасний вигляд вежі

Сучасний вигляд вежі

«Є ще одна деталь. Сама вежа клепана, зроблена з металу, не призначеного для електрозварювання. А коли її лагодили у 1944 році, то використовували зварювання. Сам шов тримається нормально. Але метал поряд почав руйнуватися швидше. Німці навіть давали рекомендації, як її правильно зберігати, але наші можливості у цьому плані обмежені. Якщо все це зробити нормально, потрібні великі кошти. Навряд чи наразі це реально. На мою думку, її просто треба почистити, пофарбувати, забезпечити шикарне підсвічування і подумати, що там можна зробити. Була, наприклад, ідея здійснити на бак проекцію картин. А ще краще – «Музей води», на кшталт того, що у Києві. Це дуже цікаво для туристів, особливо для дітей. Тут є територія, яка дозволяє це зробити. Цей музей міг би бути однією з візитівок туристичного Миколаєва», - впевнений краєзнавець.

Але проблема впирається у кошти. В ідеалі було б добре, якби знайшовся меценат - шанувальник витворів Шухова - і вклав у реконструкцію вежі певний капітал. Таких прикладів у світі є чимало. А поки цього не сталося, я поцікавилася майбутнім знаменитої вежі у начальника управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради Юрія Любарова.

За його словами, наразі вежа є пам’яткою архітектури місцевого значення. Вона перебуває на балансі міської громади. Торік за бюджетні кошти було зроблено проект її реставрації. «Цього року проект повинен пройти експертизу. Після чого розглядатиметься питання про виділення грошей на реставрацію. Але, крім цього, необхідно буде ще зробити музеєфікацію об'єкта, облагородити прилеглу територію і багато чого іншого, щоб він став дійсно цікавим для туриста. А на це поки не закладали грошей. І найголовніше - немає установи - міського музею, який буде все це на собі нести, обслуговувати і зберігати», - сказав Любаров.

І все ж миколаївці сподіваються, що в недалекому майбутньому у місті таки з’явиться повноцінний туристичний продукт під оригінальною назвою «Історико-інженерний шедевр Шухова».

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото з архіву Андрія Шинкаренка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>