Інавгурація Путіна стала символічним початком нової Росії - авторитарної неоімперії з війною як невід’ємним атрибутом ідеології, - Agenda Pública
Agenda Pública та аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», де аналізують, як розвиватимуться збройний конфлікт та політична й економічна ситуації в Україні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитися далі.
ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД ЯК РЕЛІГІЙНИЙ РИТУАЛ, А ПОРУШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА – ЯК СВІДЧЕННЯ СИЛИ РЕЖИМУ
Війну, яку Росія веде проти України, російська пропаганда позиціонує як «священну боротьбу з нацизмом» і продовження так званої Великої вітчизняної війни, тобто тієї частини Другої світової війни, що її вів СРСР у 1941–1945 роках. Навіть більше, головним святом РФ є День перемоги, який святкують 9 травня і свідомо протиставляють росіяни визнаному світом Дню завершення Другої світової війни у Європі – 8 травня. Це серцевина сучасної російської ідентичності та центральний елемент громадянської релігії «великої перемоги», яка робить абсолютну більшість росіян агресивними ідіотами, обдурює та мобілізує їх на війну. Зважаючи на це, події нинішньої російської агресії адаптуються до цієї дати та до міфології «великої перемоги», підлаштовуються інші заходи та плануються «здобутки».
Головним дійством Росії, фактично релігійним ритуалом є військовий парад 9 травня на Красній площі. Але відверта невдача у втіленні планів у війні проти України призвела до прикрих для Росії змін. Навіть на головному параді на Красній площі – мінімалізм у техніці, оскільки її реально не вистачає, вона потрібна на фронті. Натомість диктатор Путін підтверджує правильність рішення Міжнародного кримінального суду про видання ордера на його арешт, за його спиною маячать виродки в російській військовій формі, з яких один організував концтабір у Ягідному під Черніговом, де окупанти місяць тримали понад триста осіб, а інший убивав мирних українців під Києвом, у Бучі. Був обмежений Кремлем «Безсмертний полк» – один із винаходів уже путінського періоду, марш росіян з портретами своїх предків, що загинули під час Другої світової війни. Його скасовано через побоювання, що кількість нових «героїв СВО», яких понесуть на марші, перебільшить кількість портретів загиблих у 1941–1945 роках та мимоволі поставить питання руба: а як же з втратами?
Обмежено святкування та гуляння у прикордонних з Україною областях через побоювання губернаторів і комендантів, що оголошення повітряної тривоги під час святкування «великої перемоги» знов-таки можуть неправильно витлумачити смерди, які зібралися тріумфувати: яка ж це перемога, якщо треба бігти до сховища? У суто військовому плані теж не сталося прориву до дати. Адже Кремль ставив своїм військам завдання захопити Часів Яр у Донецькій області саме до «Дня перемоги» 9 травня. Враховуючи ж, що 7 травня відбулася «інавгурація» Путіна, який оголосив себе президентом РФ після імітації виборів у березні, то ця невдача стає ще більш символічною та чуттєвою для Росії. МЗС України заявив, що не визнає легітимності Путіна, оскільки імітація російських виборів відбувалася і на окупованих територіях України з насильницьким залученням до неї українців, що там мешкають. Це зухвалі порушення міжнародного права.
Обстановка є складною на всіх ділянках фронту. Крім постійних атак на багатьох напрямках, Росія розпочала наступ зі своєї території у Харківській області. Просування російських військ зупинено на рубежах 2–5 км від кордону, наша оборона розгорнута і ефективно протидіє росіянам, хоча є звістки про те, що окупанти зайняли кілька сіл у сірій зоні. Наразі російські атаки відбиті. Водночас російські загарбники масованими обстрілами далі тероризують населені пункти Харківської області. Були сильні удари по прикордонному Вовчанську. Звідти здійснюється евакуація населення. Через постійні російські удари по Харкову там відкриють підземні операційні та реанімації. Це питання міська рада тепер вирішує разом із Міністерством охорони здоров'я. Підземні відділення мають з'явитися з урахуванням потреб низки медичних установ. Крім того, у місті збільшать мережу підземних закладів культури. Незважаючи ні на що, від харків'ян є запит на вистави, живе спілкування у безпечному просторі.
Очевидно, що Росія планує й надалі нарощувати удари по українській інфраструктурі. Серед дітей, нещодавно поранених на футбольному полі у Харкові, один хлопчик втратив ногу. Взагалі Росія майже вдвічі збільшила інтенсивність ударів ракетами, а використання дронів зросло учетверо. Зокрема, з 1 січня до 9 травня 2023 р. було застосовано 466 ракет, а за такий же період цього року їх уже випущено 800. «Шахедів» за відповідні періоди було використано 425 та 1664.
5 травня весь православний світ відзначав Великдень. Росія вважає себе зразком для православних усього світу. Але навіть у день Пасхи Росія наносила масовані удари, хоча вночі на службі московський патріарх Кирило Гундяєв говорив про пробудження добрих почуттів та творчу працю. Удень три авіабомби вдарили по Харкову. П'ять ракет РСЗВ «Смерч» зруйнували Слов'янську ТЕС у Миколаївці Донецької області. Сумська область була під ударом керованих авіаційних бомб та «шахедів». Там – частковий блекаут, в обласному центрі об'єкти критичної інфраструктури – на резервному живленні, розгортаються пункти незламності.
Як ми вказували, Росія паразитує на образі головного чи навіть єдиного переможця над нацизмом, якому за минулі заслуги дозволено все. Тому не дивною була й масована повітряна атака, здійснена країною-агресором проти України саме 8 травня. Росіяни застосували 76 засобів повітряного нападу – 55 ракет та 21 ударний безпілотник: 1 аеробалістичну ракету «Кинжал»; 2 балістичні ракети «Іскандер-М»; 4 крилаті ракети «Калібр»; 45 крилатих ракет Х-101/Х-555 з літаків стратегічної авіації Ту-95 МС; крилату ракету «Іскандер-К»; 2 керовані авіаційні ракети Х-59/Х-69; 21 ударний БПЛА типу «Shahed-131/136». Унаслідок протиповітряного бою ППО України знищено 59 повітряних цілей із 76: 33 крилаті ракети Х-101/Х-555; 4 крилаті ракети «Калібр»; 2 керовані авіаційні ракети Х-59/Х-69; 20 ударних БПЛА типу «Shahed-131/136».
Основною метою російської атаки були об'єкти генерації та передавання електроенергії у Полтавській, Кіровоградській, Запорізькій, Львівській, Івано-Франківській, Вінницькій областях. Ворог РФ хоче позбавити нас можливості виробляти і передавати електроенергію. Українська енергетична компанія ДТЕК уранці в середу підтвердила, що внаслідок удару цієї ночі постраждали три її електростанції. Ліквідовуючи наслідки ударів, працювали 350 рятувальників та понад 100 одиниць спеціальної техніки. Укргідроенерго повідомило, що з ладу виведено ще й дві гідроелектростанції. Крім того, удар мав ідеологічний складник. У Запоріжжі російські «Іскандером» намагалися знищити пам'ятник Героїв Небесної Сотні, установлений у парку Перемоги, який, до речі, було відкрито за радянських часів саме на честь свята «Дня перемоги». У Харкові росіяни завдали удару по шкільному стадіону. Поранені діти, які грали у футбол, хлопчик втратив ногу. Унаслідок російських обстрілів у Херсоні пошкоджено критичну інфраструктуру. Місто частково опинилося без світла. Ворог атакував залізничну інфраструктуру Херсона, пошкоджено колії. Рух поїздів до Києва був обмежений Миколаєвом, пасажирів підвозили автобусами.
Сили оборони України завдають ударів по глибоких тилах противника на тимчасово окупованій території України. Увечері 10 травня було уражено нафтобазу в окупованих з 2014 року Ровеньках Луганської області. 11 травня ефективний та точний удар, ймовірно, ракетою, було завдано по готелю та ресторану «Парадайз» у Донецьку, там квартирували та харчувалися окупанти. Перебіг війни показав велику залежність Росії від нафтопереробної промисловості. 10 травня було завдано успішного удару дронами по Калузькому нафтопереробному заводу. 11 травня стало відомо, що дрони уразили Волгоградський нафтопереробний завод, там пошкоджено дві установки перероблення нафти. Завод переробляє нафту на паливо та компоненти мастил, його потужність – 14,8 млн тонн у рік. Здебільшого продукція цього НПЗ постачається до південних регіонів Росії, частина йде на експорт. Раніше, 9 травня, дрони уразили нафтопереробний завод «Газпрому» у місті Салаваті в Башкортостані. Враховуючи те, що цей обʼєкт віддалений від кордону України на 1400 км, це свідчення нових можливостей українських ударних дронів. Тоді ж дрони успішно атакували нафтобазу в селі Юрівці на Кубані, за 65 кілометрів від Керченського мосту. Протягом тижня зазнавали ударів об'єкти російських військ у Курській і Бєлгородській областях, ближніх базах російської агресії. На морі у результаті операції підрозділу ГУР МО України «Group 13» ударним морським дроном «Magura V5» у Криму знищено швидкісний катер російських загарбників. Оскільки страх перед українськими атаками змушує окупантів ховати великі кораблі Чорноморського флоту подалі від півострова, проводиться бойова робота зі знищення швидкісних маневрених військових суден росіян, які незаконно перебувають в українських територіальних водах Криму.
Міністерство оборони США оголосило зміст нового пакета допомоги Україні на 400 млн дол. У ньому – додаткові боєприпаси для зенітно-ракетних комплексів «Patriot» та «Nasams»; ПЗРК «Stinger»; обладнання для інтеграції західних пускових установок, ракет та радарів з українськими системами; додаткові РСЗВ «Himars» та боєприпаси до них; артилерійські снаряди калібру 155 мм та 105 мм; протитанкові комплекси та протирадіолокаційні ракети та багато іншого. Німеччина заявляє про те, що закупить для України три РСЗВ «Хаймарс». Латвія передаватиме Україні дрони та радіолокаційні системи свого виробництва. Ритмічність та системність постачання озброєнь Україні визначатиме успішність боротьби з російською агресією. Потрібні термінові дії з боку всіх зацікавлених сторін для забезпечення оперативної реалізації політичних рішень щодо передавання зброї. Бо Росія готує наступ і потужні удари. Зброя – це оборона та життя наших військових.
ІНАВГУРАЦІЯ ПУТІНА: ЧОМУ НЕ ТРЕБА ЧЕКАТИ ВІД НИХ «МИРНИХ ІНІЦІАТИВ»
Інавгурація Володимира Путіна у 2024 році стала черговим етапом його тривалого перебування при владі. Церемонія пройшла у традиційному урочистому форматі у Кремлі, де Путін склав присягу та виголосив промову, в якій наголосив про важливість збереження стабільності та суверенітету Росії. Попри певні протести, більшість росіян сприйняли це як закономірне продовження курсу, який Путін проводить протягом багатьох років. Інавгурація підтвердила його статус домінувального політичного лідера Росії, що далі визначає вектор розвитку країни.
Якщо спробувати виокремити основні ідеологічні та політичні тенденції, які фіксуються у Росії на момент інавгурації Путіна, то вони такі.
Насамперед це фіксація авторитаризму та концентрація влади у руках президента. Російський авторитаризм прагне виявляти ознаки тоталітаризму, що виражається у тиску на культуру, мистецтво та інші неполітичні суспільні сфери. Влада контролює, хто з музичних виконавців може виступати, а хто ні. Активно переписується історія, а освіта ідеологізується. Одна проблема для режиму Путіна – це відсутність чіткої та продуманої ідеології, яку мав СРСР.
Відповідно путінський режим прагне розбудувати неоімперську ідеологію на нових засадах. Складник цієї ідеології – теза про відновлення впливу Росії на пострадянському просторі та протистояння Заходу. Також російський режим посилається на консервативні цінності, традиціоналізм та неприйняття ліберальних ідей. Так само важливу роль в ідеологічній базі режиму відіграє культ сильної особистості та особиста лояльність до Путіна, використання патріотичної риторики та ідеї «особливого шляху» Росії.
На практиці це означає, що російський режим наближається до логічної завершеності власної ідеологічної системи, що містить війну як невід’ємний елемент. І хоча війна ведеться виключно проти України, вона подається як ціннісна та екзистенційна для сучасної Росії, а тому відмовитися від неї з точку зору ідеологічних основ власної легітимності путінський режим просто так не зможе.
Ба більше, режим завершує поєднання у суспільній свідомості «культу перемоги» у Другій світовій війні та нинішньої агресії проти України у щось єдине та взаємопов’язане. Інавгурація Путіна та наступне святкування «Дня перемоги» показало це повною мірою. Фактично для російської влади нинішня війна – продовження війни 80-річної давнини. І та війна визнається найбільш значущою для новітньої російської історії, а отже, нинішня війна теж набуває сакрального характеру.
Усе це говорить про те, що будь-які поширені на Заході уявлення про готовність Путіна до переговорів та компромісів з Україною видаються позбавленими реальних підстав. Путін не готується з кимось миритися, він планує вести війну в тому або іншому форматі дуже довго.
Показовою була виставка в Москві захопленої та пошкодженої військової техніки, яку раніше передали західні партери Україні. Німецькі та американські танки, очевидно, мали бути для росіян ілюстраціями до таких думок: 1) Росія воює з державами НАТО; 2) робить Росія це успішно. Усе це має готувати росіян до перспектив розширення такого протистояння у майбутньому.
Очевидно, режим Путіна остаточно закріпив свій недемократичний та агресивний стосовно всього людства статус. Будь-яких можливостей повернути ситуацію у зворотному напрямі для російського керівництва уже немає, а головне – російське керівництво, очевидно, не бажає сходити зі шляху авторитарного імперіалізму.
Відповідно Україна стане об’єктом подальшого посилення російської агресії, бо це закладено у самій природі путінського режиму, і відбиття цієї агресії буде залежати виключно від спроможностей самої України.
ЩО БІЛЬШЕ ВТРАТ ЗАЗНАЄ УКРАЇНА ПІД ЧАС ВІЙНИ З РФ, ТО СИЛЬНІШЕ ПОСТАЄ ПИТАННЯ СПИСАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЖАВНИХ БОРГІВ
Навіть більше, зі суто фінансово-правового поля це питання переходить у площину морального, хоча ця категорія не завжди вписується в регламенти списання боргів. Один з напрямів списання боргів – це борги України перед МВФ.
Україна за новою програмою співробітництва з МВФ має отримати 15,5 млрд дол., з них 14,9 млрд буде повернуто фонду як погашення старих боргів (це кошти короткої програми 2020 року на 5 років – підтримка під час пандемії; та EFF 2015 року на 10 років).
Тут можна згадати цитату очільниці МВФ Крісталіни Георгієвої: «Країнам, які прямують до реструктуризації заборгованості в рамках Загальних правил, потрібна більша визначеність стосовно процесів і стандартів, а також більш короткі та передбачені терміни. І нам необхідно поліпшити процеси для країн, не охоплених Загальними правилами. Для того щоб підтримати ці поліпшення, МВФ, Світовий банк і голова Групи 20 в Індії працюють із позичальниками, державними та приватними кредиторами над оперативним забезпеченням глобального круглого столу з питань суверенного боргу, за яким ми зможемо обговорити поточні недоліки та отримати успіхи в їх подоланні».
Ще раніше Георгієва казала про «досягнення консенсусу щодо реструктуризації суверенного боргу» для країн, що розвиваються, у контексті заборгованості як перед приватними (Лондонський клуб кредиторів), так і перед державними (Паризький клуб) кредиторами. Тобто списання / реструктуризація боргу (Україна може претендувати на перше і друге) – є саме тією темою, яку досить часто артикулює у своїх виступах директор-розпорядник МВФ.
До того ж МВФ уже списував борги трьом країнам: Судану, Сомалі та Ліберії. І реалізовував програми з полегшення боргового тягаря для 25 бідних країн, які економічно постраждали під час пандемії. Читаємо офіційні повідомлення Крісталіни Георгієвої з цього приводу: «Я рада повідомити, що сьогодні наша Виконавча рада затвердила негайне полегшення тягаря заборгованості для 25 країн-членів МВФ в рамках переглянутого механізму МВФ – Трастового фонду для обмеження та подолання наслідків катастроф (ККРТ) – як частину заходів у відповідь Фонду для сприяння у подоланні наслідків пандемії COVID-19.
Це рішення надає гранти нашим найбіднішим і найуразливішим державам-членам для покриття їхніх боргових зобов'язань перед МВФ на початковому етапі протягом наступних шести місяців і допоможе їм спрямувати більше своїх обмежених фінансових ресурсів на надання життєво важливої невідкладної медичної та іншої допомоги».
Полегшення тягаря заборгованості тоді відбулось для таких країн: Афганістану, Беніну, Буркіна-Фасо, Гаїті, Гамбії, Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Коморських островів, Ємену, Демократичної Республіки Конго, Ліберії, Мадагаскару, Малаві, Малі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі, Соломонових островів, Сьєрра-Леоне, Таджикистану, Того, Центральноафриканської Республіки й Чаду.
Як бачимо, існують механізми списання боргів за програмами МВФ і вони стосувались не трьох, а 25 країн, які постраждали під час пандемії. Звичайно, мова не про класичне списання. А про механізм, коли МВФ оголошує про створення трастового фонду, який формується коштом багатих країн. Потім ці кошти у вигляді грантів надають бідним країнам, боржникам, а ті водночас гасять кредити перед МВФ.
Чому тепер не ведуться перемовини щодо створення такого трастового фонду для України?Україна, за новою програмою співробітництва з МВФ, має отримати 15,5 млрд дол., з них 14,9 млрд буде повернуто фонду для погашення старих боргів (це кошти короткої програми 2020 року на 5 років – підтримка під час пандемії та EFF 2015 року на 10 років). Тобто можна було створити трастовий фонд для України на 15 млрд дол. і завдяки внескам членів МВФ погасити цей борг. Цю програму можна було хоча б ініціювати. Тоді нові кредити МВФ пішли б на стабілізацію ситуації в Україні, а не на рефінансування старих боргів. Причому Україна залучає нові борги від фонду під 7%, а погашує старі під 2%, тобто заміщує старі дешеві борги перед МВФ новими, більш дорогими.
Але повернемось до теми списання боргів. Україна повністю відповідає критеріям МВФ для подавання заявки на списання боргу. Процитуємо методологічні рекомендації МВФ щодо списання боргу: «Затверджена у вересні 1996 року Ініціатива HIPC є всеосяжним, комплексним і координованим підходом, який був розроблений спільними зусиллями МВФ і Світового банку для розв'язання проблем у сфері зовнішнього боргу в бідних країнах із високим рівнем заборгованості. Після досягнення країною відповідності зазначеному набору критеріїв Виконавча рада МВФ і Рада директорів Світового банку ухвалюють офіційне рішення про право цієї країни на полегшення тягаря заборгованості, і міжнародна спільнота бере на себе зобов'язання скоротити її борг до рівня, який вважається стійким. Цей етап у рамках Ініціативи HIPC називається моментом ухвалення рішення. Після того як країна досягла моменту ухвалення рішення, вона може негайно почати отримувати проміжну допомогу у вигляді послаблення тягаря платежів з обслуговування боргу, за якими настає термін. Наступною стадією є момент завершення, в який очікується надання всього обсягу полегшення тягаря заборгованості».
У рамках Паризького клубу процедури колективного переоформлення офіційного двостороннього боргу розроблялися з 1950-х років, коли Аргентина звернулася до своїх кредиторів на двосторонньому рівні. У період з 1956 до 2011 р. було укладено 426 угод з 89 різними країнами, а сума боргу, що пройшов через оформлення на базі угод Паризького клубу, становила 563 млрд дол.
У 1980 роки поступово зростало розуміння того, що деякі бідні країни з високим рівнем заборгованості стикаються з проблемами платоспроможності, а також із проблемами ліквідності. З часом Паризький клуб надавав дедалі більше пільгових умов переоформлення боргу країнам із низькими доходами.
Ступінь скорочення обов'язків за комерційними вимогами поступово підвищувалася: Торонтські умови (1988 рік – скорочення боргу на 33,33 %); Лондонські умови (1991 рік – скорочення боргу на 50 %); Неапольські умови (1995 рік – скорочення боргу на 50–67 %); Ліонські умови (1996 рік – скорочення боргу на 80%; Кельнські умови (1999 рік – скорочення на 90 і більше відсотків, коли це необхідно у рамках Ініціативи HIPC). У жовтні 2003 року кредитори Паризького клубу прийняли "Евіанський підхід" для більшої адаптації підходів до потреб дебіторів, що не охоплюються HIPC».
Після цієї досить розлогої цитати, поставимо просте питання: чи може Україна претендувати на включення до програми списання боргу за методологією HIPC? Тобто претендувати на приведення її боргу до безпечного і стабільного рівня?
Державний борг найближчим часом може досягти 90% ВВП. Для розрахунку нам потрібна чиста вартість (ЧПВ). З огляду на те, що значна частина наших боргів коротко- та середньострокова, показник ЧПВ кардинально не відрізнятиметься від номінального значення. Показник експорту в нас буде на рівні 50 млрд дол., а дохідна частина бюджету (без міжнародної фіндопомоги – на рівні 40 млрд дол.). Порогове значення ЧПВ до експорту становитиме понад 200% (а треба 150%). Порогове значення ЧПВ до бюджетних доходів – лише на рівні 250%. Тобто Україна повністю відповідає критерію списання боргу за процедурою HIPC. Її треба просто ініціювати.
Хоч Україна може претендувати і на спрощену процедуру списання боргу, як це було зроблено для Судану, коли прощення боргу цієї країни відбулось також і в пропорційному співвідношенні до розміру квоти України в МВФ у сумі 4,2 млн СПЗ (близько 6 млн дол.) – тобто Україна витратила 6 млн дол. власних коштів на списання суданського боргу.
Спеціальний режим прощення боргу для України аргументується тими величезними людськими, територіальними, економічними втратами, яких наша країна зазнала під час війни і які цілком підпадають під дію геополітичного форс-мажору. Ба більше, це допомога країні, яка добровільно позбавилась третього у світі арсеналу ядерної зброї і стосовно якої не були виконані міжнародні гарантії безпеки, зафіксовані в Будапештському меморандумі.
Безпрецедентна геополітична ситуація потребує безпрецедентного фінансового рішення.
Повернемося до відсоткової ставки, за якою МВФ кредитує Україну за новою програмою (7%). Хіба не зрозуміло, що давати країні у борг під такий високий відсоток, країні, яка перебуває у глибокій економічній кризі, яка втратила 8 млн осіб – біженців та залишених людей на окупованих територіях – це просто шлях до її банкрутства? До того ж кошти, які надає МВФ боржникам, не є класичним кредитом. Саме тому країни не підписують із фондом класичні кредитні угоди, а укладають меморандуми. За своєю природою, ці кошти – це депозит МВФ у НБУ. Центральний банк у своїх активах «резервує» аналогічну суму в національній валюті «на ім'я фонду». По суті, це взаємне розміщення депозитів між центральним банком країни-учасниці та МВФ, стосовно України – між Нацбанком та МВФ.
Ось як цей механізм описує сам МВФ: «Кредити МВФ, що надаються за рахунком загальних ресурсів, фінансуються здебільшого завдяки капіталу, що вноситься за передплатою державами-членами; кожній країні призначається квота, що є її фінансовим зобов'язанням. Держава-член вносить частину своєї квоти у спеціальних правах запозичення (SDR) або валюті іншої держави-члена, прийнятної для МВФ, а частину, що залишилася, – у своїй власній валюті. Кредит МВФ надається позичальнику або використовується позичальником у результаті купівлі ним валютних активів у МВФ за свою власну валюту. Погашення кредиту здійснюється через викуп позичальником своєї валюти у МВФ за іноземну валюту».
Тобто суть зрозуміла – це обмін депозитами. Зважаючи на це, обов'язок України щодо «викупу у МВФ» своєї валюти, гривні, може бути пролонгований, як це постійно відбувається з Аргентиною, що пролонговує погашення своїх зобов'язань перед МВФ.
Ще більше, МВФ може залишити гривню в еквіваленті українського боргу перед фондом собі, використавши її в проєктах післявоєнного відновлення України (ці кошти може використати у результаті викупу будь-хто з учасників фонду, який захоче узяти участь у такому відновленні).
Україна має валютні резерви у 40 млрд дол., тож може ніби платити. Водночас «гола цифра» резервів без її співвідношення з внутрішніми дефіцитами та дисбалансами – це ні про що.
У вас можуть бути резерви на 10 млрд, а проблем – на 5 млрд чи резерви на 40 млрд, а проблем – на 100 млрд. І яка ситуація ліпша?
МВФ прогнозує торговельний дефіцит України у 2024році на рівні 40 млрд дол. Державний зовнішній та гарантований борг України становить 100 млрд дол. Дефіцит державного бюджету за 2023 рік сягнув 1,33 трлн грн. І Україна далі веде виснажливу війну. В цих умовах 40 млрд дол. резервів – це покриття лише 40% зовнішнього боргу та річного бюджетного дефіциту (чи річного від'ємного торговельного сальдо).
Якщо взяти розширені принципи достатності резервів в Україні з урахуванням потенційних шоків (принцип Реді, Грінспена, модель Жана і Рансьєра), то резерви НБУ не можна вважати достатніми, а надлишковими й поготів.
Про списання боргу варто читати публікації таких учених, як Кеннет Рогофф (багаторічний консультант міжнародних фінансових організацій) та Кармен Рейнхард (найбільш цитована у світі економістка). У своїх статтях вони пишуть про неминучість часткового списання боргу для бідних країн, які опинились у борговій кризі внаслідок форс-мажорних обставин: пандемії, природного лиха, війн.
До речі, приблизно такої ж думки тепер дотримується і директорка-розпорядниця МВФ Крісталіна Георгієва.
Наскільки ми розуміємо, проблема списання боргу для України полягає у тому, що приклад України можуть наслідувати країни Африки, Азії, Океанії та Латинської Америки, які беруть кредити у фонду. Саме для цього треба розробити спеціальний протокол списання боргів для країн, що втратили під час війни суттєву частку свого людського, економічного та територіального потенціалів. І розпочати з України.
Автори:
Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук, Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна»
Першоджерело: «Agenda Pública»
реклама