Одне хрещення – дві України?

Одне хрещення – дві України?

Укрінформ
Короткі підсумки про святкування річниці Хрещення України-Руси

Хресна хода на Хрещення 2021 від УПЦ МП та святкування в Православній церкві України проходили під знаком приїзду Вселенського патріарха. Це головний чинник, який визначив настрої та формат проведення цього вже традиційного для України свята Московським патріархатом.

І той чинник, який формував настрої та передчуття вірян Православної церкви України.

Найкращим прикладами для порівняльного аналізу, як власне й найкращою квінтесенцією – будуть проповіді, що прозвучали на святкових літургіях. А додатковим матеріалом для роздумів та контекстом можуть стати фотографії, цитати вірян та журналістські матеріали медіа, лояльних до тієї чи іншої юрисдикції.

Першою виступила зі своїм “православним маршем” УПЦ Московського патріархату. Керівництво цієї Церкви старанно готувалося до ходи. В єпархіях організовувалися автобуси для вірян, готувалися транспаранти, під які, очевидно, була проведена певна ідеологічна обробка.

У кінці дня 27 липня, в переддень самого свята, вже після молебню на Володимирській гірці та ходи до Києво-Печерської лаври – симпатики Моспатріархату рапортували про триста п’ятдесят тисяч, а поліція – про 55 тисяч учасників ходи. Ціна питання не з’ясована. Важко порахувати точно, але навіть дуже приблизні прикидки дали суму “доставки вірян Моспатріархату” із областей, співвідносній сотням тисяч доларів.

Телеканали Ахметова та й Пінчука – транслювали марш і робили включення. В принципі, головний меседж, який намагалися донести менеджери УПЦ МП: ми – українська церква, ми – українці, ми – патріоти.

Проповідь очільника Моспатріархату – блаж. Онуфрія – була подібна на всі попередні, що, мовляв, якщо ми хочемо бути дітьми святого князя Володимира за духом, то ми повинні також бути й новим народом і повинні намагатися будувати своє життя на тих священних законах. Нейтральний церковний офіціоз із загальнобіблійним змістом, втім, доповнювався тим, для чого, очевидно, проросійські спонсори й проплатили автобуси в Київ. Транспарантами із гаслами проти приїзду Вселенського патріарха.

«Де Варфоломій – там війна», «Варфоломій – не Папа», «Варфоломій, руки геть від УПЦ», «Не віддамо святині» – ось неповний список протестних плакатів проти приїзду його Всесвятості.

Ставропігію на сайтах, підвідомчих Моспатріархатові, називають місією Фанару, а Вселенського патріарха – головою Фанару. Власне, вони цитують відомого диякона та олігарха Новинського, який не так давно набув українського громадянства, але успішно порається з роллю головного хейтера автокефалії.

У принципі, якщо говорити об’єктивно – вірян на ході було багато. Обговорюючи цю подію в колі відомих церковних аналітиків, ми зійшлися на тому, що сила УПЦ МП – саме в її “московських” рисах, зокрема покірності: дали рознарядку єпархіям забезпечити явку – забезпечили.

Та й багаторічна формула – послух вище молитви – працює. Сказав батюшка: Варфоломій поганий, тримай плакат проти Вселенського – значить поганий, і плакат в зуби. Це робить вірних (безумовно, людей щирих і по-своєму моральних) ідеальною масою для просування інтересів Моспатріархату, але вже зовсім не Київського Моспатріархату, а Московського. 

Варто сказати, що сторінки соцмереж у день ходи МП яскраво пістрявіли від недоброзичливих відгуків націонал-патріотів. Корки, перекриті автошляхи та й сам факт, що по всій ширині столичних доріг крокує Моспатріархат, викликали неабияке роздратування націонал-патріотичної спільноти. Часом воно було несиметричне загрозам від тих старих та середнього віку жіночок, які приїхали помолитися.

Натомість Православна церква України до всіх послань возлюблених у Христі критиків поставилася із розумінням. Сповнена мудрості “відповідь Чемберлену” пролунала з вуст посланника Вселенського патріарха – митрополита Еммануїла – вже наступного дня під час літургії у Михайлівському соборі у “посланні любові” від його Всесвятості й у передчутті його візиту. Якщо переказувати близько до тексту: хочуть того чи не хочуть знати українці – усі віруючі у Христа в Україні є плодом багатоплідного виноградника Церкви-матері.

«Ми уділили частину від багатостраждального Тіла Церкви-Матері, щоб надати можливість народженим з її лона 1033 роки тому дітям – зріло та відповідально, розсудливо, обачливо вирішувати питання щоденного церковного життя відповідно до своїх традицій, звичаїв та звичок, своєю мовою у межах державних кордонів України».

У посланні Вселенського патріарха прозвучав своєрідний легкий сум, що деякі віряни засмутилися від того, що їхні брати доєдналися до Вселенського православ’я і воскресли до Життя вічного, але Мати-Церква їх любить – не залежно від того, чи люблять вони її.

«Ми приходимо до всієї України без винятку. Мати жертвує собою, не залежно від того, чи люблять її, чи ні». Гадаю, ці слова мали б почути віряни УПЦ МП, які напередодні заходили в Михайлівський собор на екскурсію. Адже вони точно роблять українців кращими і ближчими одне до одного.

Взагалі – послання Вселенського престолу, сподіваємося, почнуть слугувати за взірець гарного смаку та церковної риторики. Та й самі звернення до "возлюбленого у Христі кир Епіфанія", можливо, просто містично внесуть у прямолінійні “агітпропівські” тексти вічно ображених єдиновірців трохи любові. («Вельми любий та бажаний брате й співслужителю Смирення нашого, владико Епіфанію, Ваше шановне Блаженство по-братськи у Господі обіймаємо та радісно вітаємо»).

Цього року Православна церква України, як і минулого, обрала скорочений формат святкування.

І справа не лише в тому, що в ПЦУ менше можливостей та жертводавців, аби звозити людей. 

“В умовах очікування «Дельти», аномальної спеки, організація такого паломництва – не надто милосердна штука для паломників, – пояснили мені в ПЦУ. – Та й будемо відверті, вони відчутно зменшують можливість для гарної проповіді, справжньої місіонерської роботи у дні хрещень. Саме єпархіальні архієреї й священники можуть на місцях детально та грамотно поговорити про ці події, розвінчати міфи й стереотипи, додати освіченості, зробити свято більш усвідомленим”.

Тож вирішено було провести святкування в єпархіях, натомість – у дні свят було проведено Синод, а на урочисту літургію приїхав, окрім представника Вселенського патріарха Еммануїла, ще й митрополит Церкви Кіпру Хризостом. Якщо говорити про зовнішнє дипломатичне представництво, то в ПЦУ воно було поважнішим.

Але зрештою, не лише представництво. Церква – це те, що вона говорить. Її слово чи публічна проповідь, чи офіційний документ – це значно більше, ніж публічна позиція громадського чи політичного діяча. Слово Церкви – це її дія на найближчі роки, і викристалізувана позиція років попередніх. У посланні митрополита Епіфанія йшлося і про минуле, й про сьогодення, про те, що як тоді князь Володимир був на роздоріжжі, так і зараз наш народ стає на роздоріжжі між минулим і майбутнім. У посланні митрополита нагадувалося, що саме відсутність єдності зруйнувала Русь, пізніше – Гетьманщину, й призвела до поразки Української Революції 1918 року.

Послання завершувалося словами: “Лише єднаючись, виявляючи жертовну любов до народу, ми досягнемо успіху і перед викликом пандемії, і в неоголошеній війні”.

Коли писався матеріал, більшість паломників Моспатріархату вже вирушили додому. Віряни ПЦУ вже після завершення богослужінь, певно, розійшлися по домівках чи роботах (святкування ж відбувалося в робочий день). А мені, коли я переглядаю відео святкувань обох юрисдикцій, на думку приходить цитата Кіплінга, яку часто перекручують. Правильно вона звучить так: “Схід є Схід, Захід є Захід, але і там, і там живуть люди”. А хіба люди однієї віри не домовляться? Хіба в історії нашого хрещення головна персона – це Новинський, а не Володимир?

Я думаю, що віряни МП, які по дорозі в Лавру зайшли в Михайлівський поставити свічки – непоганий привід про це подумати.

Лана Самохвалова. Київ

Фото: Євген Котенко, Павло Багмут, Володимир Тарасов, Геннадій Мінченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-