Втеча від повістки: міняти людей чи міняти закон?

Втеча від повістки: міняти людей чи міняти закон?

Укрінформ
Наші ВІП-підозрювані від повісток ухиляються, тікають, рвуть їх, не беруть у руки – як це припинити?

Відео про те, як детективи НАБУ біжать за суддею Вовком (записи його розмов із обсценною лексикою, планами захоплення та контрою всієї судової влади, зневаги до державних осіб та інституцій вже стали класикою і суддівської корупції, й вульгарності), щоб зачитати йому клопотання про відсторонення від посади, продовжує набирати перегляди.

Втім, утікання від зачитування клопотань чи підозр лише поповнило арсенал інструментів уникання окремими членами нашого суспільства правосуддя.

Наприклад, кількома тижнями раніше очільник КС Тупицький не з’явився в Офіс генпрокурора для вручення повідомлення йому про підозру. Він послався на сімейні обставини і попросив перенести візит до прокуратури на інший день.

Ексмер Слов’янська Неля Штепа використала інші способи ухиляння від правосуддя. Наприклад, під час розгляду її справи колегія суддів змінювалася 11 разів. Наступною причиною для неявки в суд Нелі Штепи став начебто перенесений нею коронавірус.

Коронавірус (точніше, здача тесту на коронавірус) став причиною неявки в суд нардепа Олександра Юрченка.

Фото: Олександр Юрченко / Facebook
Фото: Олександр Юрченко / Facebook

Хрестоматійним інструментом уникання правосуддя стали лікарня та інвалідний візок. Так колись у лікарі "Феофанії" не дозволяли правоохоронцям вручити підозру Роману Насірову та нібито діагностували у пацієнта інфаркт. Обстеження в іншому спеціалізованому медичному закладі цей діагноз не підтвердило.

Гео Лерос публічно заявив, що коли йому приходили вручати повістку, його не було вдома, натомість слідчі СБУ кажуть, що він просто відмовився брати її та відправив їх до адвоката.

Микола Мартиненко, коли детектив НАБУ намагався вручити йому повістку про виклик на допит (згідно з міжнародно-правовим дорученням з прокуратури Чеської Республіки щодо допиту Мартиненка та інших осіб у їх справі) спочатку відмовився її брати, а коли йому вручили, то просто викинув повістку.

Усі фігуранти цих епізодів – люди юридично підкуті або мають досвідчених адвокатів, тобто знають, що роблять. А от що робити з ними, як забезпечити безперешкодність правосуддя? Ми попросили прокоментувати ситуацію авторитетних експертів.

ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ СЬОГОДНІ З ПОВІСТКАМИ, – ЦЕ НИЗЬКА ЯКІСТЬ ОПЕРАТИВНОГО СУПРОВОДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Андрій Циганков, адвокат:

- Повістка вручається особі у будь-якому статусі однаково в рамках діючого законодавства. Що свідку, що потерпілому, що звинуваченому. Є лише різниця у тому, чи утримується людина під вартою, чи відносно неї нема заходів забезпечення. Якщо він утримується під вартою, то повістку йому вручає пенітенціарна система: “Доброго ранку, вам повістка, це фіксується та особу інформується”. 

Для всіх осіб, яким вручається повістка, процес повинен відповідати законодавству та відбуватися за три доби до дати, коли відбуватиметься відповідна дія (суд чи допит).

Питання вручення повістки відноситься до дії спеціальних підрозділів, оперуповноважених слідчих. Підкреслю: питання – чи вручена повістка, чи ні – це рішення слідчого, а не рішення того, кому вручається повістка. За законом саме слідчий вирішує, чи вручена повістка, чи ні.

Те, що відбувається сьогодні з повістками, – це низька якість оперативного супроводу кримінальних проваджень.

Це їхнє питання. На сьогодні я, як представник захисту, сам ініціюю вручення повістки, коли мені це необхідно. Свідкам, які перебувають у судовому засіданні, особам, які перебувають на військовій службі й т.д.

Це непроста процедура, але у мене не виникало проблем з її реалізацією. Так, доводиться їхати, перебувати під його будинком, шукати особу по телефону, проявляти певний креатив, бо виникають труднощі.

Тож, реагуючи на ваш приклад з паном Леросом... Як воно має бути? Якщо він перебуває вдома і в оперативних співробітників є завдання надати йому повістку, то вони за три дні мають її йому принести, тобто принести в необхідний строк. Оперативний супровід починається не тоді, коли вручається повістка, а тоді, коли оперативний співробітник, якому потрібно вручити повістку, каже: мені потрібно пару днів підготуватися, встановити адресу, де він буває й таке інше.

На сьогодні дозволена така процедура вручення повістки. Підходить оперативник і каже: “Доброго дня. Прошу вас, як співробітник правоохоронного органу, зупинитися, пред’явити документи та вислухати зміст повістки, яку я вам пред’явлю”. Поруч стоять ще два оперативних співробітники. І якщо цього не відбувалося, то при грамотній фіксації процедури можна цілком говорити про невиконання вимог співробітників правоохоронного органу або перешкоджання в реалізації ними своїх повноважень.

Але для цього потрібний грамотний процес і грамотна фіксація того, що відбувається. І головне, необхідна зацікавленість оперативних служб у реалізації даної процедури в рамках, передбачених законом.

Тому що, коли я бачу, як це вручається, то у мене таке враження, що та особа, яка не хоче отримувати (повістку - ред.), ще й фінансує отой цирк, який виконують слідчі та оперативні співробітники. Що оці останні насамперед думають, як би їх не протролили у Фейсбуці й не згадали, що вони приїхали вручати повістку “клієнту” на рендж-ровері. Ну, їм і кажуть (підозрювані чи свідки), мовляв, давайте ви нам забезпечите цирк, а ми не згадаємо, що ви приїхали на рендж-ровері.

Тобто процедура оперативного супроводу починається не тоді, коли особі треба терміново вручити повістку.

Якщо говорити про свіжий випадок, коли особа біжить від вручення повістки, і якщо у цієї особи велика охорона. Отже, для вручення йому (тому, хто вручає -ред.) слід забезпечити супровід спеціальними підрозділами – “Вимпел”, “Альфа”, або іншими спеціальними підрозділами, які забезпечать безпеку відповідної особи. Шести, наприклад, оперативним співробітникам, які забезпечують вручення повістки, слід дати завдання: “Встаньте в щільне кільце і не давайте йому на себе нападати, вас штовхати, кидати й таке інше”.

У нас за законом особа не може захищатися забороненими методами, у нас особа повинна взяти повістку. Але зазвичай особа не хоче брати повістку, поводиться креативно, готується до цього, консультується з адвокатами, отримує їхні рекомендації, й вона ще й не буде відповідати за ці дії. Бо адвокати його переконали, що він у такий спосіб може здійснювати свій захист, що, мовляв, я й робив.

Але, почекайте! Оперативники повинні не лише пакувати бабусь біля кіосків, вони ж повинні виконувати певні задачі. У них же є право носіння зброї. Я не розумію ситуації, коли від вручення повістки утікають, вони (оперативники - ред.) повинні мати (як мінімум) кращу фізичну підготовку, у них є своєрідні норми ГТО.

Деколи ситуацію пояснюють поганими статтями КПК, зокрема 138-ю. Вона не зміниться, поки особа не буде персоніфікуватися за електронною адресою, не буде проведена фіксація мобільного номера.

Але пам’ятайте, що казав Лобановський: забивайте чисто – і суддя відповідатиме тим самим.

Більше того, все, що треба написати у 138 статті, – це те, що перешкоджання у отриманні повістки й неотримання повістки вважається ухиленням від правосуддя або перешкоджанням йому. Все. І нехай люди змагаються в суді: було чи не було ухиляння.

Претензії виникають тоді, коли оперативники, співробітники правоохоронних структур показують свою низьку підготовку для виконання покладених на них функцій. 

Я вам наведу один приклад. Уявіть випускний іспит академії МВС. Там сидять молоді хлопці, вони вивчили теорію, знають законодавство. Але дайте їм, окрім цього, ще одне запитання: чи достатньо у вас досвіду, знань та можливостей вручити підозрюваному чи обвинуваченому, чи бандиту в бігах повістку? Чи знаєте, як це зробите, чи можете це реалізовувати? Хоч один випускник під час іспиту скаже: ні? Не скаже.

А потім вони стають операми, їм стає “в облом”, вони відрощують животи, які не дають догнати пенсіонера, якому слід вручити повістку.

Або інший підозрюваний, який викидає повістку... Чи він був притягнений до відповідальності? Чи було подано клопотання до слідчого чи прокурора за неповагу до суду, а саме за викидання повістки, виданої судом чи слідством? Чи була неповага? Чи було питання усвідомленості цих дій як публічного прояву неповаги до суспільного ладу? Це ж хуліганство, 296 стаття!

І підкреслю: не слід казати, що процедура не працює через статтю КПК. Більше того, якщо ви навіть повістку не можете вручити, то як ви підозру вручите?

Але тут слід говорити і про інші нюанси. Я маю на увазі напругу у відносинах зі слідством та захистом, де перші не завжди чинять коректно. Наприклад, слідчий часом виписує повістку з сьогодні на завтра, а сам він у Херсоні. Коли це трапляється щодо моїх клієнтів, то я кажу: “Не починайте”.

І чую у відповідь: “ОК, пришлю за 5 днів”. Але не всі вміють отак реагувати.

Друга ситуація: як слідчі беруть документи у захисту. Раз прокурор дає незавірені документи, він має брати незавірені нами (захистом). Але так відбувається не завжди. Поведінка (деколи зухвала) слідства сформувала стратегію захисту, як цьому протистояти.

І цьому присвячуються вебінари, семінари, закриті лекції, укладають інструкції. Те, що вони (правоохоронці – ред.) не можуть – не випадковість, а робота захисту!

Але давайте думати простіше. Бо коли загнали всіх у дві сторони протистояння, то почали обвинувачувати статтю і шукати Портнова.

Ви можете уявити, що у слідчого в радянський час особа не отримала повістку? Ні, бо був дільничний. І він міг подзвонити і сказати: “Як, ви не взяли повістку? Зараз я вас прийму, поїдемо в РВВС.".

СЛІД ЗМІНИТИ ІНСТИТУТ ОГОЛОШЕННЯ ПІДОЗРИ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ КОДЕКСІ

Микола Сірий, український правознавець, адвокат, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України:

- Ухиляння від повісток – це суто українська хвороба. Такої проблеми в демократичному світі, в Європі нема. Чи можна подолати цю проблему? Дуже бажано.

Але для цього слід змінити інститут оголошення підозри в Кримінально-процесуальному кодексі. Я бачу хиби в тому кодексі, який було прийнято під час керування країною Януковичем, і керівником підготовки якого був Андрій Портнов.

Якщо внести зміни та привести до того порядку, який застосовується у європейському світі, тоді ми знімемо цю проблему.

Якщо цей інститут сформульований як окрема процесуальна конструкція, обов’язкова, і лише після виконання цієї процедури можливе виконання інших дій – то така конструкція є невірною. Оголошення про підозру – дія супроводжуючого характеру. Цей інститут (оголошення підозри) здійснюється, як окрема дія в добровільному порядку або при виконанні інших дій. При проведенні обшуку, або при проведенні допиту одночасно оголошується підозра.

Якщо є підстава для затримання, особа затримується і при затриманні проводиться оголошення підозри.

Якщо є підстава для обшуку, то на початку обшуку, по суті, повідомляється, що у вас проводиться обшук тому, що ви підозрюєтеся у вчиненні певних дій.

Наша конструкція побудована таким чином, що це окрема процедура, яку треба виконати окремо.

Відповідно, ті особи, які захищаються і не хотіли би, аби відносно них проводилося активне розслідування, докладатимуть максимум зусиль, щоб ця процедура не була виконана. Цей інститут сьогодні закріплений у цілому комплексі норм. Якщо інститут змінити, то ця проблема буде знята і при зміні потрібно дотримуватися тих вимог, які передбачені у міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року. Там чітко визначені обов’язки держави, у тому числі й при повідомленні особі звинувачення, які є відносно особи з боку держави.

Тут не питання у виконанні, тут питання у тілі конструкції, яка закладена у КПК. Вона не відповідає стандартам, які діють в інших країнах.

Чи для людини, чи для юридичної особи принципове значення має – чи є місце обмеження, чи проводять обшук, чи не проводять, затримують тебе чи не затримують. Оці обставини є важливими з точки зору відносин між особою та державою. Це має принципове значення.

Що стосується повідомлення претензії держави до особи, то в даному випадку діє один механізм: держава не повинна приховувати цю підозру. В кожному випадку заходження в сферу конституційних прав особи, держава (якщо в неї сформульована позиція щодо обвинувачень) має бути офіційно публічно озвучена. Це суть цієї конструкції.

Не може держава викликати особу на допит у якості свідка, але при цьому тримати в шафі документи, що особа підозрюється. Такий порядок речей є неприпустимим. Якщо у правоохоронних органів, які представляють державу, є сформульована претензія, то ви її зобов’язані щонайшвидше повідомити особі.

І процесуальні відносини між особою й правоохоронною системою мають бути встановлені такі, щоб сама особа була зацікавлена якнайшвидше отримати цю претензію, аби мати можливість відповісти на неї. 

Олена Мігачова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-