Релігія та віра: чи допоможе миру каяття “по-грецьки”?

Релігія та віра: чи допоможе миру каяття “по-грецьки”?

Укрінформ
Учасники Національного круглого столу вирішували, на яких засадах можливий в Україні міжрелігійний діалог

Релігія та віра – це був шостий, передостанній круглий стіл із серії Національних круглих столів, покликаних віднайти формулу миру та суспільної злагоди на найбільш болючі теми сьогодення.

В Україні за ініціативи Міністерства культури та інформаційної політики зараз триває (практично завершується) великий діалоговий проєкт: Національний круглий стіл, який передбачає проведення семи дискусій у різних містах України – Києві, Одесі, Харкові, Чернівцях, Острозі, Кривому Розі та Полтаві.

Українські науковці (нагадаємо) вже подискутували на теми культури діалогу, історії, мови, філософії та екології.

Про перший круглий стіл, присвячений культурі діалогу, Укрінформ писав тут.

Про другий круглий стіл, присвячений історії, писав тут.

Про круглий стіл, присвячений мові, писав тут.

Про те, чи можливо екологію зробити частиною національної свідомості, ми писали тут.

Про щастя, як мету національної ідеї, ми писали тут.

Шостий круглий стіл був присвячений релігії. Традиційно такі заходи відкриває міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Олександр Ткаченко
Олександр Ткаченко

Зазвичай міністр задає певну рамку дискусії. “Україна може сміливо пишатися тим рівнем толерантності, який є у релігійній сфері в нашій державі, й тим, що в нас існує така унікальна інституція, як Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій. Певною мірою це засвідчує значний прогрес у тому, яким чином релігійні організації можуть знаходити спільну мову та розвивати культуру діалогу. Я думаю, що це один із небагатьох проявів тієї толерантності та вміння налагоджувати діалог з повагою одне до одного. Держава має сприяти тому, щоб кожна людина могла вірити саме в те, у що вважає за потрібне. Так само держава має сприяти зростанню рівня поваги, робити так, щоб рівень недовіри чи зневага до того, в що вірять інші, не переходили межу”.

Політики не беруть участь у публічній дискусії, це право вчених та громадянського суспільства, втім потім політичні діячі обговорюють напрацювання інтелектуалів на своїх закритих зустрічах. Модератором цього круглого столу був релігієзнавець, людина, яку вважають моральним авторитетом, – Ігор Козловський.

Традиційно, такі заходи ми висвітлюємо у формі стрижневих запитань, які там пролунали, та відповідей.

ЯКІ РЕЛІГІЙНІ ДІАЛОГИ НАМ ПОТРІБНІ?

Ігор Козловський, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч:

Олександр Ткаченко
Ігор Козловський

- Діалог – це не просто розмова, це певний конструктивний процес, на якому ми випрацьовуємо спільні дії. Ми – держава, яка зазнала агресії та окупації. У нас є загрози, пов’язані із внутрішнім розломом України. Діалог – надзвичайно нагальна проблема. І коли ми говоримо про певні візії діалогу в просторі віри та релігії, то це й діалог між віруючими та невіруючими (на заході секуляризм також вважають різновидом релігії), є діалог між традиційними (вкоріненими) релігійними системами та нетрадиційними (на яких дивляться або зі зневагою, або з острахом).

Без сумніву, потрібний діалог між різними християнськими конфесіями. Вони базуються на спільних засадах, які є центральними в Святому письмі із його базовим наративом любові. Нам, дослідникам, цікаво дивитися – чи це любов, як декларація, чи це любов у дії, яка проявляється в налагодженні спільної праці.

Без сумніву, потрібен діалог між християнами та нехристиянами. Ми маємо велику спільноту і мусульман, й іудеїв, і, зрештою, зростає кількість буддистських конфесій.

Потрібний діалог між різними гілками українського православ’я. Вселенський патріарх зазначив, що в Україні нема розколу, маючи на увазі, що нема неканонічних церков. І тут цікаво, як цей діалог у реальності може розвиватися в Україні тому, що це одна з ключових релігійних конфесій. Потрібен діалог усередині Православної церкви України, тому що в неї увійшли різні церкви з різним уявленням, як будувати нову церкву.

ЯКІ БОЛЬОВІ ТОЧКИ УКРАЇНСЬКОГО ДІАЛОГУ І ХТО НАЙБІЛЬШИЙ НЬЮЗМЕЙКЕР КОНФЛІКТІВ?

Олександр Саган, професор, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України:

Олександр Саган
Олександр Саган

- Коли ми говоримо про внутрішньоконфесійний діалог, то ми завжди повинні говорити про причини, які перешкоджають цьому діалогу. Якщо аналізувати, хто ньюзмейкер у таких конфліктних ситуаціях, то з’ясовується, що в дев’яти з десяти випадків ньюзмейкером є церква, яка до 2008 року називалася УПЦ Московського патріархату, а сьогодні це просто Українська православна церква, яка намагається не афішувати свій духовний та релігійний центр. Щодо конфліктної поведінки представників кліру цієї церкви, то довгий час вважалося, що це проблема кадрів. Але проходить друге десятиліття – і проблема не зникає. На мою думку, проблема – у постколоніальності країни. Постколоніальний статус ніяк не покидає Українську православну церкву в єдності з МП, і проблема у тому, що в ті часи була зламана церква (і не тільки в плані сервілізму), а була сформована нова політична теологія, яка не лише не зазнала трансформації, а й отримала творчий розвиток. З 1990-х років Московська патріархія була причетна до формування релігійного міксу під назвою «русскій мір». З 2000-х років цю ідеологію підхопила політична влада і з того часу йдеться про те, що УПЦ і вся Московська патріархія балансує на межі релігійній і політичній. І зараз іде конфлікт між українським православ’ям та московським православ’ям в Україні. І він має швидше політичну основу, ніж релігійну. Політична складова домінує в цій церкві, й цей конфлікт не має релігійного вирішення, оскільки він лежить у політичний, а не релігійній площині. Щоб частково зняти напругу, повинна бути усвідомлена трансформація оцієї політичної теології у публічну теологію. Наявний світовий досвід розвою публічних теологій свідчить про те, що розвиток призводить до віднайдення нових суспільних консенсусів і морального оновлення структур та суспільства. Розвиток публічної теології дозволяє уникнути політизації теології.

Я вважаю недопустимим для державних органів підігравати та дозволяти видавати церкві себе за церкву, яка нібито не має стосунку до Московської патріархії. Це прямий обман віруючих, і блокування закону України про повернення УПЦ МП назви, яка була до 2007 року, я вважаю злочинним. Агресивний характер діяльності УПЦ МП, коли вони свідомо перекручують волю віруючих, супроводжується тим, що вони переходять у позу жертви й позиція жертви агресивно пропагується за межами України і формується думка, що у нас є порушення свободи совісті та прав віруючих. Хоча ситуація – рівно протилежна. І ми повинні активно доносити світові ситуацію про реальний стан в Україні.

Ігор Козловський:

- На окупованій території України проводять жахливий експеримент з точки зору віри – нав'язування усім однієї світоглядної думки, що в результаті призводить до тоталітаризму. У суспільстві, в країні не повинно бути монополії однієї віри чи релігії, нав'язування однієї світоглядної думки всім іншим. Це дійсно повинен бути певний діалог у пошуках цінностей суспільства. А ми зараз бачимо на окупованій території України жахливий експеримент, якраз з точки зору віри. Перші окупанти, заходячи на територію Донеччини і Луганщини, починали з того, що створили преференції для однієї релігійної спільноти і почали утиски інших, зачистку. В результаті окуповані території покидають сотні тисяч людей, світогляд яких не збігається з цією панівною вірою. Називаючи цю віру православ'ям, насправді вони (окупанти – ред.) сповідують іншу віру – це віра "руского міра". Тобто ідеологема "руского міра" – це власне нав'язування панівної віри, що всі повинні думати так. Хто думає інакше, опиняється в підвалах або мовчать.

ЧИ ПОТРІБНІ ДЛЯ МИРУ СВІТОГЛЯДНІ ЗМІНИ ТА “ПЕРЕМІНА РОЗУМУ”?

Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету:

Георгій Коваленко
Георгій Коваленко

- Що таке віра, у що вірять українці? Ми почнемо в них запитувати богословські питання. Насправді, як показати чи як побачити віру? Апостол каже, що моя віра – в моїх діях. Ти хочеш показати мені свою віру, то покажи свої справи – і за ними я побачу, яка твоя віра. Так само справжня релігія – це те, що люди роблять у власному житті. Умовно кажучи – що або кого вони приносять у жертву на вівтарях свого життя, і що насправді для них є цінним.

Тоді ми побачимо, яку насправді релігію сповідують звичайні люди, які називають себе віруючими, а їх 70% у нас в країні, і представники релігійних конфесій. Всі ми говоримо про єдність, але іноді ми розуміємо її в абсолютно середньовічному, первісному варіанті. Але у єдності має бути багато вимірів, і це не обов’язково адміністративне об’єднання всіх в одну організацію. Ми вже це проходили. Єдність насправді може бути у різноманітті й у діалозі, бо діалог дає можливість єдності.

Якщо ми говоримо, наприклад, про заповідь «Не вбий», то це ж не тільки про зброю і смерть. Це, в тому числі, про те, що конфлікти мають вирішуватися в діалозі, й ми не застосовуємо насильства, коли вирішуємо конфліктну ситуацію. Міжрелігійні та інші конфлікти треба вирішувати не силою й зброєю, а словом правди без маніпуляцій, брехні та мови ворожнечі.

Без зміни світогляду не можливі зміни ані в суспільстві, ані в релігійних спільнотах. Потрібна світоглядна зміна, у тому числі всередині релігійних спільнот, потрібна переміна розуму. Я думаю, віруючі люди одразу вгадають, про що я. Всі багато говорять про потребу покаяння, каяття, але це слово з грецької перекладається як “переміна розуму”. Без світоглядної переміни ніяких змін ані в суспільстві, ані в релігійних спільнотах не відбувається.

Соціологія дає, що 75% українців толерують присутність інших релігій і конфесій поруч із собою. Маже 45% говорять, що будь-яка релігія, яка проголошує ідеали добра, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування. Понад 30% вважають, що всі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога. Менше 7% вважають, що істиною є та релігія, яку вони сповідують.

Тепер давайте ці самі запитання поставимо служителям чи проповідникам різних релігій. Щось мені підказує, що отримані дані будуть протилежними.

ЧИ МАЄ УКРАЇНА ТРАДИЦІЮ МІЖКОНФЕСІЙНОГО ДІАЛОГУ?

Петро Кралюк, письменник, публіцист, доктор філософських наук, професор, голова Вченої ради національного університету «Острозька академія»:

1
Петро Кралюк

- Ті конфлікти, які зараз ми маємо на релігійному ґрунті в Україні, мають певні історичні аспекти. Незважаючи на конфлікти, які були в минулому, і які є на сьогодні, все-таки були моменти порозуміння. Нам треба, звертаючись до свого історичного досвіду, дивитися, яким чином люди попередніх епох уміли знаходити спільну мову. В Острозі за часів князя Василя-Костянтина Острозького був релігійний мир. Спільну мову між собою знаходили православні, юдеї, католики, протестанти, мусульмани. Одним із моментів, які допомагають знаходити спільну мову між представниками різних конфесій, могла би бути в Україні наша культура, наш культурний спадок. Наприклад, звернуся до Острога, де в 1580-1581 роках була видана відома Острозька Біблія. Мало хто знає, що Острозьку Біблію видавали не лише православні, вона використовувалася і представниками саме Російської православної церкви, бо їхня канонічна первопечатна Біблія створена на основі Острозької Біблії. Також цю Біблію видавали греко-католики. Шанують її й римо-католики в Україні. Є культурні пам’ятки, які можуть об’єднати представників різних конфесій. Прикладом також є і Пересопницьке Євангеліє, що може об’єднати представників різних релігійних конфесій і має патріотичне спрямування.

ЯК РЕЛІГІЙНІ ІНСТИТУТИ МОЖУТЬ СКОНСОЛІДУВАТИ УКРАЇНЦІВ?

Віктор Єленський, доктор філософських наук:

Віктор Єленський
Віктор Єленський

- Як можуть сконсолідувати українців релігійні інститути, якщо жоден з них не об'єднує навіть формально більш як чверть населення України? Взагалі, стверджують, що таке об'єднання не придумується в кабінетах, або навіть на круглих столах. Воно виростає з екзистенційного болю. Якщо так, то у нас в Україні цей біль є. І є колосальний запит на міжрелігійне і міжцерковне порозуміння. Сьогодні церква як інститут отримує від українського суспільства колосальний шанс для маніфестації віри. Церква має обрати соціальний фокус. Так, вона не знає, яка ставка оподаткування є оптимальною для збільшення видобутку газу на свердловині, але в різні часи вона надихала і навіть очолювала рухи на захист справедливості. 

Олена Мігачова, Київ

Попередні круглі столи у рамках Національного культурного діалогу:
1. «
Про фейсбучні ристалища, здатність чути іншого та маніпуляції»
2. «Історичний пантеон: коли описуємо трагедії – обов’язково говорити про опір та порятунок»
3. «
Україна – більше, аніж мова? Але чи вона можлива без мови?»
4. «
Щастя як мета, або Чи варто переглянути національну ідею?»
5. «Чи можливо екологію зробити частиною національної ідеї»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-