Як Китай з Японією помагають нам відзначити чергову річницю Майданів
Менше тижня залишилося до Дня Свободи, а точніше – до Дня Майданів 21 листопада. Відтак, журналістів непокоїть щорічна проблема: дата така, що треба реагувати, але як? Стільки вже написано і сказано… Втім, якщо треба повторюватися, то нікуди не дінешся. І от інформаційний потік у неділю, 15 листопада цього шаленого року, – приніс нам, колеги, справжній подарунок.
Уже на рівні міждержавної угоди зафіксоване створення найбільшої в світі зони вільної торгівлі. До неї увійшли практично всі «азійські тигри» плюс Японія, щоправда, мінус Індія. Звісно, Китай – на чолі. Це – третина економіки світу. Це – майже третина людства – 2,2 мільярда. Тобто в альянсу ЄС + США + Канада + Велика Британія, а це теж третина світової економіки, з’являється рівнозначний конкурент. Звісно, це якщо новій адміністрації США під проводом Джо Байдена вдасться достатньо швидко перезаснувати Північно-Атлантичну єдність, де факто зруйновану за чотири роки безумного правління Дональда Трампа. Але схоже, що під тиском новин зі Сходу довго чекати не доведеться.
Цю новину обговорюватимуть довго – не сумнівайтеся. Тому давайте наразі не про економіку. Ми ж знаємо, що саме вона визначає політику. І від сьогодні уже можна говорити, що геополітична архітектура світу в ХХІ столітті й проявилася, і постала остаточно. Два потужні економічні блоки – дві третини світу, і третя третина – для когось болото, але для багатьох – такий собі «дитячий жабенятник», мовляв, у вас не залишилось інших варіантів, крім налагодження постійних і взаємовигідних стосунків з кимось з двох лідерів.
Звісно, нове, азійське, міждержавне економічне співробітництво – це не ЄС, і шанси для створення подібного політичного союзу там відсутні. В об’єднаної Європи та її заокеанських союзників є спільні цінності – багатопартійна демократія, права людини тощо. На Сході про це й мови немає. Але все ж таки економічний інтерес об’єднав у цьому амбіційному економічному блоку «залізобетонно» авторитарний Китай та зразково демократичну Японію.
А от третього економічного блоку, «з жабенятника» – не буде, він у принципі не можливий. Для цього потрібно, щоби об’єднання мало лідерів (хоча б одного лідера) – технологічних та фінансових. Без них – ніяк. Здається, у БРІКСу – Бразилія, Росія, Індія, КНР, Південна Африка – є Китай? Але це, як бачимо, виявилося ілюзією: Пекін не забарився помахати цьому штучному утворенню «ручкою», надавши перевагу куди більш перспективному варіанту. Як поведе себе решта? Є оцінки, що потужна Індія буде схилятися до Європи й Америки. Туреччина, скоріше за все, продовжить генерувати проблеми для ЄС та США, але економічно – залишиться в полі тяжіння Європи. Звісно, нам принципово важливо, куди в такій ситуації «смикатиметься» наш екзистенціальний супротивник Росія. Але це – тема не окремої розмови, а серйозної аналітичної роботи.
А от про Україну важливі слова й одразу сказати – хочеться і треба. Тим більше, при наближенні Дня Майданів. Саме на тлі цієї новини зі Сходу особливо рельєфно проступає доленосне значення їх обох – і Помаранчевого, й Європейського. Про перший уже почали забувати, але це не правильно.
Помаранчевий Майдан – остаточно відклав Україну до світу демократії. При всіх наших проблемах, у нас не буває й не буде «президентів назавжди», а свобода слова така, що дозволяємо «цвірінькати» й відвертим ворогам.
А ЄвроМайдан – він просто затвердив цивілізаційний вектор для України, який перегляду не підлягає. Все, що трапилось за ці шість років, лише підтверджує очевидне: Україна – це Європа. І рано чи пізно ми туди прийдемо не лише географічно. І з огляду на остаточно визрілу конкуренцію світових економічних блоків, там у цьому зацікавлені не менше від нас.
Сергій Тихий
FB
реклама