Жовтневий Донбас. Частина 3

Блоги
1530
Ukrinform
Черговий виїзд для капеланського служіння на фронті у межах проекту “Шлях Єднання”, спільно з інформаційно групою “Інфо-Капеланія”.

Частина 3.

Переживаючи в душі ті всі враження, продовжуємо наш шлях вже на Донецький напрямок.

Тут нас зустрічає звичною привітністю командир реактивного дивізіону 128-ої бригади ЗСУ Борис Уршанський (Хазяїн). Приємне, як і завжди, спілкування за чашкою кави, а далі вливаємося у звичне робоче русло: молитви, розмови, спілкування із бійцями. По можливості, роздаємо передачі та подарунки хлопцям.

Слово науки до бійців 128-ї бригади промовляє капелан М.Мединський. Донецька область.  Автор фото: Іванна Калина-Костюк

Як добрий батько до своїх дітей, командир дивізіону разом із нами навідується до всіх місць дислокації своїх бійців. І знову звичний режим роботи у духовному напрямку патріотично виховного характеру.

- Силою Української лицарської зброї ми здолаємо зовнішнього ворога! І лише силою нашого Духу здолаємо ворога внутрішнього.

Капелан М.Мединський помазує єлеєм бійців реактивного дивізіону 128-ї бригади, Донецька область.  Автор фото: Іванна Калина-Костюк


 

Старшина реактивного дивізіону 128-ї бригади Василь разом із волонтером М.Гаєм та капеланом М.Мединським, Донецька область.  Автор фото: Іванна Калина-Костюк


Звертаюся до воїнів після спільно відмовленої “Вервиці Перемоги”. Гучне, бадьоре, багатоголосе “Слава Україні-Героям слава!” запевнює мене в тому, що ґрунт, в котрому я засіваю слово-зерно любові до Бога та України, є плідним. А це означає, що плід-Перемога вже близько, вродить во стократ.

Українські “Гради” на бойовій позиції, Донецька область.  Автор фото: Іванна Калина-Костюк

Вдається навіть трохи відпочити: територія ж відносно спокійна (установки “Град”, враховуючи специфіку їхньої роботи, стоять кілька десятків кілометрів від передової).

Трипільський візерунок на бойових патронах виконаний капеланом М.Мединським та бійцями 128-ї бригади. Донецька область.  Автор фото: Іванна Калина-Костюк

Вечорами намагаємося урізноманітнити наше спілкування. В’яжемо вервиці, розмальовуємо гільзи, перетворюючи їх у фронтові писанки.

Від’їжджаємо із сумом у серці, давши обіцянку найближчим часом знову завітати, та вже тим разом розмалювати цілий снаряд, що у штабі стоятиме як символ дивізіону.

______________________________________________

Заїздимо до м. Мар’їнка на бойові позиції наших добровольців, 18-го батальйону УДА.

м. Мар'янка. Автор фото: Іванна Калина-Костюк

Розбиті будівлі, де-не-де лунають постріли, глухо гекають міни. Ввечері – повна бойова, група ворога підібралася на відстань 70-метрів, говорить мені помічник комбата Дизель.
 

Пізніше стає зрозуміло, що це звична, буденна справа. Важкі багатоденні фронтові будні, працюємо, як із хлопцями із 18-бат УДА, так і з бійцями 92-ої бригади ЗСУ.

Літургії, спільні “Вервиці Перемоги”, молитви та Виховні розмови.

Завершується чергова літургія на передовій оборонній позиції, і раптом, поміж гулке кавкання вибухів, ніби небо розкололося від одного, особливо сильного…

Зовсім поряд “прихід”. Чую стривожений голос одного із бійців (пізніше виявилося, він забрав життя одного із бійців).

Направляємося по позиціях воїнів: молитви та розмови, намагаємося трішки залікувати рани на душах втомлених героїв. В один момент бачимо хлопців, які, згуртувавшись, стривожено щось обговорювали.

Слава Ісусу Христу – Слава Україні! Як бойовий дух? - запитую.

- Отче, він зовсім молодий був, всього 25 років. Ой як болить, отче.

Якимось хриплим шепотом звертається до мене чи то сивий, чи від війни посивілий Василь, боєць 92-ої бригади, і якась скупа, і водночас страшна сльоза, бринить десь там, в кутку ока.

Хто? – запитую. І тривога холодною, бридкою істотою десь ворухнулася всередині…

А далі… А далі вже біля паркана зібралися “Госпітальєри”,  побратими. Якось бережливо, наче боячись завдати болю, опускають у ряднині пошматоване тіло воїна. В кожному русі відчувається біль втрати того, хто приніс своє молоде життя за нас із Вами. Шкода, але ЗМІ знову сухо доведе до громадськості: Черговий 200-й.

- Капелан, його звати Микола, - чую за спиною.

Ніби просинаюся від якогось кошмарного сну.

Молимось на місці за упокій душі. Якось, ніби здерев’янілими руками, вкладаємо у фронтову медичну машину загиблого. Якась сюрреалістична картина, - бережливо, із акуратністю визбирують залишки роздробленого тіла. Із особливою турботою підстеляють шматки карематів.

Обережно, акуратно, щоб в цій вже останній дорозі не оббивався, дорога важка, погана, – глухо шепоче медик.

Хлопці стоять, немов темна хмара. І здається, наче в повітрі витають слова із Декалогу:

Помстиш смерть великих Лицарів…

Страшно дивитися на сльозу мужчини-воїна. Та набагато страшніше, коли вони вже навіть не плачуть.

А ввечері з бійцями відспівуємо панахиду за упокій душі воїна Миколи.

--------------------------------------------------------------------------

І знову нелегкі будні!

Проводимо чин благословення зброї нашим воїнам.

Автор фото: Іванна Калина-Костюк

Стоять суворочолі, але зі світлими очима.

Лунає молитва: Зішли, Господи, на цю зброю воїнів Українських, Твоє небесне благословення, подай слугам твоїм, захисникам землі Української, щоб її носити для захисту Церкви Твоєї, та Богом береженої Матері нашої України.

Начебто внутрішнє світло віри у торжество Божої Правди освітлює мужні обличчя.

Зроби так, Господи, щоб для всякого ворога землі Української і народу

її, була зброя ця жахливою і страшною, і завжди непереможною в славу Твою.

Знову лине до неба молитва.

- Силою Української лицарської зброї, ми здолаємо зовнішнього ворога!

І тільки силою нашої Віри та силою нашого Духу, здолаємо ворога внутрішнього, - наголошую я побратимам.

Благослови, Господи, Воїнів Українського народу та зброю їхню, на оборону церкви Христової, правди Божої та Української на нашій землі, - окроплюю свяченою водою.

Та наповняться мужністю серці ваші, і перемагайте всіх ворогів землі Української й народу її, маючи завжди надію на Господа, - читаю молитву, помазуючи єлеєм всіх присутніх.

Героям Слава! - Аж ввись виривається із грудей, сповнюючи серця радістю.

_______________________________________

Проводимо передачу автомобіля для воїнів 18-го батальйону УДА від “Комітету

Визволення України” із Канади через побратимів Івана Назарка та Степана

Шаруна.

Водночас проводимо освячення їхнього, небагато чисельного фронтового автопарку.

Урочисто вишикувані автомобілі, у молитві зосереджені воїни… Лише стрекотання кулемета нагадує нам, що ми не на церковному подвір’ї.

Господи Боже наш, вислухай молитви наші, які сьогодні Тобі приносимо, і правицею Твоєю Святою благослови автомобілі ці для воїнів Українського народу. Зішли твоїх Ангелів Охоронців, щоб усі, хто схоче на них подорожувати, були збережені і захищені від усіляких злих випадків.

Окроплюємо свяченою водою, дякуємо воїнам за їхню жертву та боротьбу, меценатам за підтримку.

Із сумом серця готуємось до виїзду… Ні, ні, не прощаємося, не прийнято це тут.

Просто стискаю кожному руку: До зустрічі, братчики, бережи Вас Господь.

Намагаюся вирівняти голос, що зрадливо ламається, та й приховати очі… Вологі стають самі по собі. Чи, може, то краплі осіннього дощу випадково в них потрапили?

А далі - далека дорога додому, на мирну територію. Всього лише на тиждень-другий. І знову до них, на передову… До тих, хто за ці такі довгі роки війни став не просто родиною, а вже частиною тебе самого.

Бо ніде не знайде спокою душа християнина -  а тільки в Господі.

І не знатиме спокою Українське серце, допоки не восторжествує Божа правда на нашій землі!

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ – СЛАВА УКРАЇНІ !

Микола Мединський
Жовтневий Донбас. Частина 1
Жовтневий Донбас. Частина 2

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-