Жовтневий Донбас. Частина 1 - 16.12.2016 03:01 — Новини Укрінформ
Жовтневий Донбас. Частина 1

Жовтневий Донбас. Частина 1

Блоги
2233
Ukrinform
Черговий виїзд для капеланського служіння на фронті у межах проекту “Шлях Єднання”, спільно з інформаційною групою “Інфо-Капеланія”.

Частина 1.

Побувавши на зборах деканів Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, коротко відзвітувавши про план роботи перед архієреєм, запросив присутніх приєднатися до фронтової молитви “Вервиця Перемоги”. Вручив власноручно виготовлені копії ікони “Богородиця Єднання” та, отримавши благословення владики Василія Івасюка, та заручившись молитовною підтримкою братів-священиків, вирушив у далеку та нелегку фронтову поїздку.

Перша робоча зупинка відбулася у колоритній обстановці, де панувала духовна, молитовна атмосфера та патріотичний дух.

Військова частина 44-ої артилерійської бригади ЗСУ з м. Тернопіль. Урочиста посвята каплиці єпископом Нестором УПЦ КП, нагородження номінантів, представлених до нагород та відзнак за жертовне служіння Українському народу,  і на завершення, - всі разом відмовляють “Вервицю Перемоги”.

- Ісусе, благослови нас перемогою, - розлого лунало із грудей присутніх воїнів та командирів.

- О Ісусе, прийми цю важку, кроваву та болючу жертву нашого народу, благослови нас на спільну Перемогу та краще майбуття Української Держави, під Покровом Пресвятої Богородиці.

Молилися за Українських воїнів капелани ГО “Спілка військових священиків” та представники БФ “ Вірую”. Витав дух любові до Бога та України, зігріваючи наші серця та надихаючи воїнів на Героїчний Чин боротьби за торжество Божої Правди на Українській Землі.

Я мав чудову нагоду звернутися до присутніх та закликати ревніше долучатися до втілення у життя заповіту великого духовного батька Української нації Андрея Шептицького, та разом, у єдності духу, спільною Українською родиною будувати “Рідну Українську Хату”.

Далі дорога на Київ.

Для мене свято Покрови завжди було урочистим.

 - Свято Партизанської Слави! - як говорили старі воїни УПА, багатьох із них ще пам’ятаю живими. 

Ще із юнацьких років пам’ятаю ті незабутні “Партизанські Ватри”.

Опісля святкового Богослужіння та панахиди за воїнами, що загинули у боротьбі за Незалежність нашого народу, часто холодними, а іноді вже й засніженими вечорами, на верхах поблизу села запалювали “Повстанські Вогні”. Ніби велетенські свічки, рвалися вони у холодне Карпатське небо.

Як молитва, пам’ять і шана від тих, хто залишився живий, та від прийдешніх поколінь всім воїнам, що зложили життя своє на вівтар боротьби за Україну. Іскри рвалися у височину, немов душі героїв. Навколо мерехтіли тіні, гомін, промови… І нам, тоді ще зовсім юним, здавалося, що всі вони присутні із нами, тут, поряд, зовсім поруч.

Ніби саме в цей день вони із небес приходять до нас та приймають свого роду іспит:

Чи зберегли ми їхній Дух Героїв…?

Чи навчились любити Україну, як любили вони…?

Чи готові на Жертву Любові, котру принесли вони…?

Чи не зрадимо Ідеї…?

Чи не зламаємось, коли прийде той час випробувань…?

Спільна вечеря:

- А пам’ятаю під Цаполом…

- От коли ми підходили до Рушора…

-  Це було святої неділеньки, після служби Божої в лісі, отець посповідав нас, і стало так легко, так весело на серці, ніби ми в себе дома в селі…

- А тоді…

А тоді ми думали, що то просто спогади, спрагло ловлячи кожне слово, ні, навіть не просто слухали, серцем вловлювали їх.

А сьогодні я вже розумію, -  то старі, мудрі воїни УПА прищеплювали у наших серцях Дух Любові до свого народу.

Формували наш внутрішній світогляд, сіяли зерно Української правди. Долучали нас у Дусі до “Ордену Лицарів Української Звитяги!!!”

Сьогорічна Покрова також стала для мене незабутньою.

Зустрічав я Святої Покрови, день Захисника Вітчизни, день Українського козацтва, свято Торжества Українського Духу в м. Києві. День видався особливим чином насиченим: Участь в урочистостях з нагоди нагородження відзнакою “Хрест Відродження Нації” у храмі “ св. Антонія та Феодосія Печерських” УПЦ КП м. Києва, спільна із присутніми священиками, номінантами та громадою храму молитва “Вервиця Перемоги,” та, знову ж таки, унікальна можливість звернутися до присутніх із словом науки, покладаючи наголос на необхідності залишатися вірними синами церкви Христової та Матері України, наслідуючи героїв минулої боротьби та “Сповідників Віри”, невтомно сповідувати “Заповіді Любові” Ісуса Христа, - Любити Бога та Україну!

Опісля, отримавши запрошення настоятеля о. Павла, взяв участь в освяченні  хреста, на місці побудови майбутнього храму в честь пам’яті “Загиблих воїнів АТО” у Дарницькому районі м.Києва.

Чин освячення, панахида за загиблими воїнами:

-  З духами померлих праведників…

-  Вічная пам’ять …

У виконанні церковного хору та многолюддя присутніх, слова, здається, торкнулися найпотаємніших, найболючіших  ран.  Розбурхували у свідомості  пам’ять про тих, з ким ще недавно ділили шмат фронтового хліба, а нині…

А нині вони у небесних дивізіях Українського воїнства, очолювані Архистратигом Михаїлом, воюють за Україну проти “Духів злоби піднебесної”.

На завершення знову молилися “Вервицю Перемоги”.

- Ісусе, благослови нас перемогою…

Із грудей присутніх священиків та воїнства розлого, до самого неба, підносилася сердечна молитва.

- Царство Боже здобувається силою…

Звернувся я до присутніх.

- Тож і Українську Державу ми здобудемо силою, - Силою нашої Віри. Силою Воскреслого Христа. Силою нашого Чину Боротьби. Силою Безсмертного Козацького Духу.

Микола Мединський, капелан

- Жовтневий Донбас. Частина 2
Жовтневий Донбас. Частина 3

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>