Чи готові ми відповісти на нові виклики національній безпеці?

Нині  Україна  перебуває у своєрідній  переломній точці – «геополітичній точці біфуркації», або перед своєрідним «моментом істини». Не лише у нашому конфлікті з Росією, а й у багатьох міжнародних процесах, які, серед іншого, впливають  на логіку розвитку подій української ситуації, породжують нові виклики  українській державності та національній безпеці.

Таких висновків дійшов Володимир Горбулін, радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень, в своїх останніх  статтях  у «Дзеркалі тижня». На його переконання, ключове питання в тому, чи будемо ми при цьому фоном цього світового процесу або одним із суб’єктів.

Більш конкретну позицію  в контексті  цих  авторитетних  висновків  пана Горбуліна  висловили деякі  відомі наші політологи після оголошення результатів президентських виборів у США. Вони сходяться в одному: перемога  Дональда Трампа вимагає від України не лише обов’язкової  корекції своєї внутрішньої і зовнішньої політики, а й розуміння необхідності навчитися нарешті самостійно вирішувати свої проблеми.

«Це хороший шанс позбутися зовнішнього патернатизму. На цей раз - американського… Американці загалом, а Трамп особисто, не люблять вічних невдах», – пише на одному з порталів Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики.

Перемога Трампа  змусить Україну, вважає Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, менше сподіватися на зовнішніх партнерів і самостійно вирішувати такі «ключові проблеми української державності»,  як територіальна цілісність і національна безпека. «Це шанс стати мудрішими, дорослішими і сильнішими, відійти від ілюзій, що за нас хтось вирішить наші проблеми... Нам потрібно розраховувати на власні зусилля».

Не менш цікавий висновок робить відомий бізнесмен, засновник фундації «Аграрна наддержава» Андрій Гордійчук: «Сьогодні Україна повинна докорінно переглянути своє місце в геополітичному та економічному просторах, власну модель соціально-економічного розвитку й гуманітарну політику держави. Шоковий стан, в якому опинилося українське суспільство, дає унікальний шанс на важкі, але невідкладні перетворення до єдино можливої європейської моделі розвитку».

СТАВКА - НА ВЛАСНІ СИЛИ

Ретроспективний аналіз законотворчих і управлінських рішень, прийнятих після Майдану Гідності новою владою, перелік тих реформ (як би їх не критикували опозиційні опоненти), що відбуваються в умовах гібридної війни з Росією, переконують – ми на правильному шляху. І в парламенті, і у виконавчих структурах  бачать  вихід  з кризи, до якої  її цілеспрямовано вели останні вісім-десять років проросійські сили та їх поплічники у багатьох  керівних кабінетах. «Україна має безпрецедентні виклики, але й Україна має безпрецедентні можливості, – зауважив  під час церемонії відкриття Українсько-французького бізнес-форуму в Парижі Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. – Ми сприймаємо кожен виклик як можливість стати кращими і сильнішими».

Підкреслюючи  це, голова уряду мав, певне, на увазі досить знаменну подію для вітчизняної паливно-енергетичної галузі: початок видобутку  в Україні сланцевого газу методом фрекінгу (гідророзриву пласта). Це відбулося в жовтні. Першу свердловину було пробурено державною компанією «Укргазвидобування», дочірнім підприємством  НАК «Нафтогаз України». За даними Міненерго США, запаси сланцевого газу в Україні становлять 128 трлн кубометрів. За цим показником ми посідаємо четверте місце в Європі. Це відкриває можливість зменшити залежність від російського палива, вийти через три-чотири роки на обсяги власного газовидобутку, яких буде достатньо для потреб країни. Для досягнення  таких обсягів  уже сьогодні створюються відповідні умови. За словами Олега Прохоренка, керівника «Укргазвидобування», у найближчі  роки у власне виробництво  планується інвестувати 3 млрд доларів. Такого ще не було ніколи. А найголовніше в іншому: лише за один 2016 рік державне підприємство, яке забезпечує 90% всього  видобутку  палива в країні, отримало 14 спецдозволів на розробку родовищ, тоді як за попередні сім років – лише одне.

Тож  ключова мета, сформульована у Концепції розвитку газовидобувної галузі – досягнення до 2020 року видобування  українського газу не менш як 27 млрд кубометрів – цілком реальна. «Один із кроків для досягнення  цієї мети, – пояснив Володимир Кістіон, віце-прем’єр-міністр, –  спрощення процедури отримання спеціальних дозволів на розвідку відповідних газових родовищ».

Чи вдасться, нарешті, приборкати ту страшну корупцію, яка  панувала при всіх урядах у Міненерго та Мінекології, на розподілі ліцензій і спецдозволів на розробку та видобуток  нафти і газу? Їх отримували переважно приватні компанії. Які розміри хабарів бралися за це, можна лише уявити, згадавши обсяги вилученого під час обшуків два роки тому  в квартирах екс-міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького – 42 кг золотих злитків, 4,8 млн доларів готівки, велика колекція діамантів та виробів з дорогоцінних металів… Вже не віриться, що цей колишній держчиновник, який нібито переховується в Ізраїлі під іншим прізвищем, колись потрапить до української буцегарні. Як і багато з тих нинішніх народних депутатів і діючих високопосадовців, що задекларували палаци, літаки, яхти та сотні тисяч доларів і євро сумнівного походження.

ЗА ЛАШТУНКАМИ Е-ДЕКЛАРАЦІЙ

На думку політолога і експерта  Віктора Тарана, «тут важливо розмежувати людей, які прийшли з бізнесу у владу – їх статки цілком зрозумілі, і тими чиновниками, хто задекларував мільйони, при тому, що працював  виключно на державних посадах». Чимало серед них тих, хто, займаючи  крісла в кабінетах Міністерства енергетики і  вугільної промисловості  та  його структурних підрозділах, в НКРЕ  чи «Енергоринку», прямо і опосередковано  впливав і впливає й понині на  політику в паливно-енергетичній галузі, на перерозподіл серед «своїх» бюджетних та інвестиційних грошових потоків.

Це саме завдячуючи  їм  і  законотворцям – членам галузевих  комітетів Верховної ради, створювалися лобістські тарифні умови для отримання надприбутків приватними власниками теплових електростанцій – за рахунок свідомого зменшення виробництва електроенергії на державних атомних станціях. Це вони, сучасні «Корейки», проштовхуючи свого часу інтереси «Росатома», доклали  чимало зусиль для знищення, розграбування підприємств атомно-промислового комплексу, на базі яких планувалося ще в 90-х роках ХХ століття створити вітчизняний ядерно-паливний цикл, щоб  мати власне паливо для  своїх АЕС.

Це вони, вчорашні «безсеребреники», а  сьогодні, як виявилося, – мультимільйонери,  й  нині не залишають надій збанкрутувати НАЕК  «Енергоатом». Тепер уже за допомогою суддівських постанов про блокування (майже на півроку!) банківських рахунків цього підприємства.  Мова про  державну компанію, оператора всіх українських АЕС, що виробляють понад 50% всієї електроенергії в країні, і де працює майже 50 тисяч  людей. До речі, в ті самі березневі дні цього року колишнім керівництвом Міненерговугілля було видано розпорядження, яке профспілки галузі назвали злочинним: «менеджери нового покоління» вимагали  від НАЕК «Енергоатом» розпочати експеримент з освоєння маневрування атомними енергоблоками  ( для вирівнювання потужності об’єднаної енергосистеми країни) з їх добовим розвантаженням до 75% номінальної потужності. Таке непрофесійне  рішення могло призвести до катастрофи. Реактори українських АЕС сконструйовані за радянських часів і технічно не можуть постійно використовуватися для добового маневрування потужністю. (Це функція енергоблоків теплових електростанцій). Сотні працівників підприємств компанії вийшли тоді під стіни Кабміну з вимогою «не допустити другого Чорнобиля».

За інформацією  прес-служби  Міністерства  енергетики та вугільної промисловості, від проведення таких  огульних експериментів  однозначно відмовилися. «Для впровадження режиму маневрування потужностями діючі енергоблоки  АЕС потребують проведення додаткових досліджень та значної модернізації».

Як тут не згадати про питання з питань –  кадрову політику, про рекомендації Інституту проблем національної безпеки при РНБО України,  які  ще сім  років тому були  викладені  його директором, академіком НАНУ Володимиром  Горбуліним  та  доктором політичних наук Олександром Литвиненком  у газеті «Дзеркало тижня» (№ 35, 19-25 вересня 2009 р. «Великий сусід  визначився. Що Україні робити далі?»).

«ЧАС ВИХОВУВАТИ НОВУ ЕЛІТУ»

«Треба подолати, пишуть автори цієї статті,  політичний принцип призначення на посади у виконавчій владі. Основним критерієм для призначення державних службовців має бути їх професіоналізм, репутація і відданість інтересам держави, а не належність до певної політичної сили. Врешті-решт, мають бути розподілені адміністративні та політичні посади… Необхідно значно знизити  рівень корумпованості державного апарату».

Саме тоді, у згаданій статті, було спрогнозовано розвиток подій у Криму і на південному сході України, були висловлені конкретні запобіжні кроки, які треба було зробити і владі, і політичній еліті. Висновків з рекомендацій, на жаль, не було зроблено. Передбачення  вчених-аналітиків збулись практично на 100%. Маємо  і окупований  росіянами  Крим, і важку, криваву гібридну війну з імперією на Донбасі. Не завадили  цьому найвпливовіші фінансово-політичні гравці донецької та інших команд. Навпаки, ця так звана еліта, у якої немає почуття відповідальності за державу, яка в своїй більшості втекла до Росії, зрадницьки й сприяла стрімкому розвитку подій за сценарієм Кремля.

«А чого можна було від них чекати? – пише  в «Економічній правді» Володимир Лановий, колишній міністр економіки – віце-прем’єр-міністр України. – Вони нічого не створювали власними руками, вони – загарбники економіки… Вони спотворили ринки,… викачали гроші за кордон. Їх сила – лише у близькості до владних політиків…».  Вихід з кризи, переконує пан Лановий, не можна пов’язувати з діяльністю олігархічних конгломератів.  Бо сама економічна криза є наслідком хазяйнування в країні цих фінансово-економічних трутнів.

Щоб послабити вплив олігархів на ситуацію в країні, треба  усунути привілеї для них, –  вважає Лешек Бальцерович, відомий польський економіст і політик, представник Президента України в Кабінеті Міністрів. «Хороша економіка – це приватна економіка, приватний сектор, але в рамках, в умовах конкуренції, без привілеїв і монополій».

Саме в цьому напрямі, вважають фахівці-енергетики, і зроблені найбільш вагомі кроки нової влади за останні пару років. Мова про суттєве зменшення впливу монополістів – власників теплових електростанцій (ТЕС) на роботу об’єднаної  енергетичної системи країни (ОЕС). Мається на увазі  забезпечення покриття попиту на піке добового споживання електроенергії, згладжування провалів навантаження в ОЕС у нічні години, вихідні дні. Таке маневрування відбувається в основному за допомогою енергоблоків ТЕС. Роль державних гідростанцій та гідроакумулюючих станцій  в цьому досить відповідальному процесі забезпечення  надійної та ефективної роботи  ОЕС донедавна була незначною. Ситуація суттєво  змінилася  після введення  в червні цього року в експлуатацію третього гідроагрегату  першої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції. Він був побудований  всього за два роки, вже після Революції Гідності. Перший гідроагрегат  Дністровської ГАЕС будувався, до речі, 20 років. Завершення спорудження першої черги цієї станції у складі трьох гідроагрегатів дає  змогу енергетикам  при заміщенні Дністровською ГАЕС енергоблоків ТЕС 200 МВт щорічно економити 125 млн куб. газу, а також близько 1 млн тонн вугілля.

У першочергових планах уряду добудова третього гідроагрегату Ташликської ГАЕС та продовження  спорудження у складі чотирьох гідроагрегатів Канівської ГАЕС.  Все це дозволить підняти згодом  рівень маневрених потужностей в енергетиці України до 12-14%, що відповідає європейським нормам і стандартам. (Сьогодні лише 8%). «Було б дуже добре, якби ми мали гідроакумулюючих потужностей приблизно 3000 МВт. Тоді б у нас була збалансована енергосистема», -– казав журналістам рік тому   голова правління ДП «Укргідроенерго» Ігор Сирота.

Більш стабільною  та ефективною була б робота ТЕС і АЕС, бо буде змінено енергобаланс на користь ГАЕС та підприємств атомної генерації. Сьогодні коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) станцій «Енергоатома» становить лише 75%,  на АЕС «Росатома» – під 90 %. У нас потужність енергоблоків донедавна штучно занижувалася, щоб власники ТЕС мали більші прибутки. Якщо КВВП українських АЕС, вважають фахівці, підняти, що  цілком реально, хоча б на 10% – це додаткове вироблення  до 10 млрд. кВт/год, це в рік заощадження  мінімум  4-6 млн. тонн вугілля. Може,  й не треба буде тоді добудовувати(будувати) 3 і 4 блоки Хмельницької АЕС?

Але це ми вже говоримо про завдання щодо створення  у майбутньому  стовідсотково енергонезалежної економіки України. Про завдання, які доведеться, скоріше, вирішувати вже новій еліті, еліті в повному розумінні цього слова. У якій голова не буде постійно зайнята одним питанням, де б і щось вкрасти,  як би  когось обдурити, як швидше накопичити  добрий капітал і чкурнути грітися  десь на Канарах… Для неї головним принципом  життя  буде почуття відповідальності  за долю країни. Тільки  коли ми виховаємо  таку еліту? А запит суспільства, яке було шоковано оприлюдненими  е-деклараціями  із  шаленими статками держчиновників і «захисників  інтересів народу», з кожним днем зростатиме  саме  на  високопорядних, чесних і розумних управлінців та політиків-патріотів.  

Станіслав Прокопчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства