Український Інститут має носити ім’я Івана Франка

Український Інститут має носити ім’я Івана Франка

Блоги
2591
Ukrinform
Важливість та актуальність запуску Українського Інституту складно переоцінити

Як би висловився сам винуватець цієї публікації – бажав би, щоб це сказали Вам якісь авторитетніші від мене вуста, щоб це сказав Вам хтось, кого Ви найбільше любите і поважаєте і кому найбільше довіряєте, але, напередодні 27 серпня, хоча б хтось повинен озвучити мовчазну думку багатьох: Український Інститут має носити ім’я Івана Франка.

Не секрет, що з початком війни на Донбасі та відповідними міжнародними викликами уряд просунувся на 20-літньому шляху створення вітчизняного інституту, який би популяризував українську культуру та мову за кордоном. Принаймні – до цього зводиться концепція, що вже рік лежить на поличках Міністерства культури України.

Важливість та актуальність запуску Українського Інституту складно переоцінити, адже мережа його установ має стати стратегічною платформою для реалізації зовнішньої гуманітарної та євроінтеграційної політики України.

Втім, надалі залишається без принципового погодження назва, яку носитеме цей інститут нашої культурної дипломатії. На обговорюванні у соціумі дилема – чи прив’язувати назву інституту до видатного ім’я культури країни (як у Німеччині – Інститут Ґете, чи в Іспанії – Інститут Сервантеса), або ж обійтися без цього (за прикладами Польського Інституту чи Британської Ради).

Чому Український Інститут має носити особове ім’я?

По-перше, українське сприймається у світі як самоідентичне лише останні два роки. І основа цьому новому сприйнтяттю України – збройне протистояння агресії. Тобто, тепер людський загал у світі розуміє, що ми – не росіяни, але ще не знає, чому.

По-друге, якщо у середньостатистичного західноєвропейця запитати, з чим у нього асоціюється Україна та українське, відповідачу буде складно перелічити більше трьох позицій. При цьому, перші дві будуть «війна» і «футболіст Шевченко». Інститут має носити саме те ім'я, яке величатиме наш народ з пошаною та підкресленням нашої європейської ідентичності.

По-третє, назва інституції з експортування української культури має йти під назвою того ім’я, знайомство з життєвим шляхом та доробком якого з легкістю та емпатією складе у пересічного світового обивателя правильне сприйняття цієї самої українського культутри, нашої держави та всіх українців.

Чому Український Інститут має носити ім’я Івана Франка?

По-перше, Іван Франко – це справжній титан думки і праці. Він одинаково цінний як поет-письменник-драматург та як філософ, етнограф і вчений. Франко є речником українського культурного націоналізму, світочем відродження України.

По-друге, літературна творчість Івана Франка широко представлена мовами світу, може бути перевидана та доопрацьована, а додатковий переклад основних філофсько-політологічних праць Франка не є проблемою. До цього слід дадати, що Іван Франко, який тісно пов’язувався з цвітом української літератури, особисто відвідував Західну Європу, був популярним у центральноєвропейських наукових центрах та здобув визнання шведських академіків, що номінували його на Нобелівську премію, а також – петербурзьських академіків, які преміювали його посмертно. Універсальність та прогресивність Івана Франка роблять його постать особливою.

По-третє, Іван Франко приділив значну частину своїх зусиль для формування першої бібліотеки всесвітньої літератури українською мовою, через що сподівався перейняти нас світовим, європейським світоглядом. Іван Франко, крім численної літературної критики, переклав та переробив твори більш як 200 авторів з 37 національних літератур – від вавілонської, єгипетської, індуської та древньоарабської до європейської літературної класики та своїх літераторів-сучасників. Уявіть: те, що Іван Франко знайомив українців з культурою країни «Х» ще понад 100 років тому, а сучасники країни «Х» так мало знають про Україну навіть тепер, є для тих людей у світах додатковим приводом для епматії та перейманням країною Івана Франка.

І тут не йдеться про те, хто з імен української культури кращий чи гірший. Тут ідеться про те, хто ближчий чи зрозуміліший, захоплюючий чи ефективніший для публіки призначення – Європи та світу.

Тарас Шевченко – національний будитель: «вставайте», але також – «вражою злою кров’ю волю окропіте». Він і надалі залишатиметься нашим домашнім генієм номер 1, з вічними закликами до наведення порядку у власній домівці. Більше того, Тарас Шевченко надалі залишиться найбільш вшанованим українцем у світі, зокрема, за встановленими йому пам’ятниками на всій землі кулі.

Іван Франко – національний пророк: «…а раз відчута буде – у кого з національних, у кого з економічних причин – потреба політичної самостійності України, то справа ця ввійде на порядок дня політичного життя Європи і не зійде з нього, поки не здійсниться». Для підкреслення такого меседжу світу – нічого кращого за ім'я його автора.

На підтримку тези цієї публікації – маленький приклад з власного досвіду: після формування веб-порталу франкознавства іспанською мовою ivanfranko.es (де зокрема подаються відомості про неймовірні Франкові праці з галузі іспанізму) можна пересвідчитися, що самі іспанці мають достатньо приводів для увіковічення українця Івана Франка в себе, в Іспанії. І так – по десяткам інших країн, що робить Івана Франка унікальним українцем.

Андрій Якубув, член президії Української Всесвітньої Координаційної Ради

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-