Українська художниця розповіла про участь у проекті Exodus. Бірючий 019. Чорногорія

Про це йдеться у матерілі НВ Style. 

Exodus. Бірючий 019. Чорногорія — міжнародний проект за участю художників з України, Чорногорії, Франції, Чехії, Росії, що відбувається нині в чорногорському місті Моринь за підтримки соціального клубу Exodus. Куратор проекту Костянтин Дорошенко (Україна) та комісар Петар Чукович (Чорногорія), звертаючись до старозавітного сюжету про вихід євреїв з Єгипту, запропонували митцям осмислити кризи та виклики сучасного світу, побачити шляхи, якими блукає нинішнє людство та, можливо, виходи, які воно може знайти.

Презентація проекту відбудеться 5 липня в моринському краєзнавчому музеї, 15 серпня виставка відкриється в Національному музеї Чорногорії в Цетинє, історичній та культурній столиці країни, а восени — в Музеї історії Києва.

Художниця Влада Ралко розповіла про свою роботу для Exodus. Бірючий 019. Чорногорія.

"Після відвідування кількох музейних відділів у чорногорських церквах і крихітного приватного музею зі знаряддями простої селянської праці численні побачені релікварії у формі рук, ніг, погрудь або сердець, а також молоти, ножі, гаки та сокири поєдналися для мене в єдину картину. Усе разом здійняло на поверхню низку розмислів про час людського життя, що спливає у примітивній важкій праці та вимірюється нею. Чорногорські гірські кам’яні будинки зі збереженими всередині елементами традиційного побуту зачаровують, але раптом охоплює жах, коли збагнеш, скільки зусиль забирає створення та підтримання цього царювання Звичаю. Праця та церква створюють для тіла певний регламент, структурують його, — органи тіла отримують призначення. У разі, коли Звичай зберігає свою впливовість, проста фізична праця також практично сакралізується. Відбувається начебто «природний» розподіл ролей — чоловік автоматично головує над жінкою лише через те, що він сильніший фізично, здорова людина виживає, а слабка гине.

В роботах серії я зібрала докупи робочі знаряддя, які разом із окремими органами тіла утворюють низку «вотивних дарів». Людське докладає до праці усю свою сутність, а знаряддя праці неначе автоматично заслуговують на освячення. Часом вони у мене стають подібними до пристосувань для тортур або групуються в композиції, схожі на геральдичні, часом — долучаються до будови тіла чи навіть заступають окремі органи, перетворюючи тіло на робочий інструмент. Праця поглинає сексуальність, рухи механізуються та впорядковуються. Воля та дослід затуляються досвідом. Примітивний побут бере людину в заручники, ув’язнює її в праці.

За часів афінської демократії рабство та рабська праця в якомусь сенсі підважували вільний дух — за Аристотелем, раб був живою (одухотвореною) власністю та найдосконалішим знаряддям. Важливо, що раб на суді давав покази «тілом», тобто до нього застосовували тортури. Ще один погляд на працю старанно культивувався за радянської доби. Він полягав у тому, що праця заслуговує на повагу сама по собі. Фізична праця вважалася почесною справою, а працівник із працівницею героїзувалися. Досвід фізичної праці превалював над зусиллями думки так само, як м’язисте робітниче тіло над таким, що відрізнялося від «здорової» норми.

Проте, маючи досвід життя в сільському будинку, який слугує нам заміським сховком і майстернею, я не можу лишити поза увагою інший аспект необхідної в таких умовах фізичної праці, яка набуває властивостей чогось подібного до гравітації, додає тілу відчуття ваги. Сільська праця неначе долучається до природних циклів, її процеси подібно природі відновлюються та не мають кінця. Незважаючи на переможну ходу прогресу, проста праця не зникає та нагадує про присутність смерті всередині життя. Це задіяння смерті у перебігу речей перемагає страх перед нею та нагадує людині про її божисту природу, коли душевні рухи здійснюються у певних тілесних зусиллях, ба більше — звільнюються в них.

Праця художника стоїть осторонь усіх інших видів праці, які забезпечують функціональні потреби людини. Вона неясна та невизначена та своєю наявністю закликає зректися маніхейского погляду на світ та залишити нарешті замкнене коло дуалістичного доктринерства".