Цей день в історії: 143 роки тому народився відомий український диригент Олександр Кошиць
Капелу було створено за наказом Симона Петлюри у 1919 році. Політик вважав, що Капела допоможе сформувати гарний імідж новій незалежній Україні за кордоном, адже там, упродовж століть чули лише про «вєликую» Росію. Український уряд пообіцяв Капелі чималі кошти – 2,7 млн крб. Для порівняння: тодішні видатки на формування одного армійського корпусу становили 5 млн крб. Але так вийшло, що обіцяних грошей артисти не побачили: на Київ насувалася більшовицька навала, довелося терміново евакуюватися. Зрештою, всі зібралися в Кам’янці-Подільському. Кошиць влаштував прослуховування, але був розчарований виконанням (записав, що такого хорового співу на своєму віку ще не чув: виють як вовки, із 80 душ «справжніх голосів» не більше 30). Але колектив взявся за репетиції та вивчення французької мови і «процес пішов».
Гастролі капели Кошиця розпочалися у квітні 1919 року. Першою у списку була Чехія. До Праги українці приїхали майже у дранті, «голі й босі». Сам Кошиць ходив у чужому (на три розміри більшому) пальті й зеленому капелюсі з чужої голови. Соромно було, навіть, зайвий раз із готелю вийти. Але тодішній посол Української Народної Республіки у Празі Микола Славінський позичив колективу 130 тис. крон, і артисти змогли пристойно вдягнутися.
Гастролі проходили з величезним успіхом. «Українці прийшли й перемогли! Це – посольство з іншого світу!», - написали після першого ж концерту чеські газети. Українське стало модним у Празі. Коронним номером усюди звучав «Щедрик».
Після Праги був Відень. Там Кошиця назвали генієм, а його хор, що «співає, мов одна людина» - дивом артистичного взаєморозуміння. До Парижа потрапили восени 1919 року. На першому ж концерті було багато поліції – боялися російських провокацій. Росіяни погрожували зірвати концерт капели, на афішах писали лайливі слова. Але тріумф на українців чекав і в Парижі. Місцеві газети писали: «Наша пані Географіє! Чого ти нас вчила! Ти казала, що Україна – це поля та отари, і не казала, що там є народ з такою душею! Ще ніякий хор, французький чи чужоземний, не дав нам нічого подібного!»
Після Франції капела виступала в Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії. Втім, європейці українцям аплодували, а визнавати суверенітет України не поспішали. Королева Бельгії після концерту сказала: «Моє серце на боці вашого народу, але ми, монархи – раби політики». Тим часом більшовики захопили в Україні владу, колишніх українських очільників перестріляли, а кому вдалося вирватися – оселився на заході.
У 1923 році капела Кошиця вирушила до Америки. Українські артисти виступали в США, Аргентині, Мексиці, Бразилії. В 1924 році колектив розпався. Олександр Кошиць жив спочатку поблизу Нью-Йорка, 1941 року переїхав до Канади, вів клас хорового диригування. Помер і похований у Вінніпегу.
