Цей день в історії: 100 років з дня смерті українського фізика Івана Пулюя

Український фізик Іван Пулюй зробив визначний внесок у скарбницю світової науки. Саме він отримав перші високоякісні рентгенограми. Усі експерименти вчений проводив із вакуумними трубками власної конструкції. Приділяв увагу й проблемам молекулярної фізики, дослідженню властивостей і природи катодних променів, першим дослідив світіння неону. За участі Пулюя введено в дію першу в Європі електростанцію, що виробляла змінний струм.

Народився в містечку Гримайлів (тепер Гусятинського району Тернопільської області) в сім’ї греко-католицького заможного освіченого селянина. Початкову школу Іван закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії, де разом із братом Олександром та Володимиром Барвінським став співзасновником та активним діячем таємного товариства української молоді "Громада". Ще студентом першого курсу навчання він переклав українською підручник із геометрії для українських гімназій, оскільки того часу таких ще не було. 

1865-го Іван закінчує богословський факультет, але сану священика не прийняв, а продовжив студії на філософському факультеті Віденського університету. Після закінчення стає асистентом кафедри експериментальної фізики, а згодом працює викладачем. Здобув ступінь доктора філософії у Страсбурзькому університеті. Працював доцентом і професором у вищих навчальних закладах Європи, 1902 року став першим деканом електротехнічного факультету у Празі. Його дослідження в основному стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів. Працював над питаннями особливостей катодних променів і променів, які пізніше назвали рентгенівськими.

Іван Пулюй — автор близько 50 наукових праць українською, німецькою й англійською мовами. Був дійсним і почесним членом Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ). Саме з приходом у НТШ Івана Пулюя та Івана Горбачевського товариство з науково-просвітницького перетворилося на наукове й набуло світового визнання як перша дієва Українська академія наук.

Творча спадщина Пулюя вражає своїм розмаїттям. Він віртуозний конструктор і експериментатор, блискучий популяризатор, котрий зумів поєднати у своїх лекціях, статтях і брошурах наукову строгість із прекрасним літературним стилем — «Непропаща сила», «Нові і перемінні звізди», глибоко філософські твори, в яких формується мета наукового пізнання як відкриття законів природи за допомогою нових дослідів. Науковець знав 15 мов, у т. ч. давньогрецьку й іврит.

У співпраці з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав із давньоєврейської Псалтир та з грецької Євангеліє (1871, 1880, 1887), які ввійшли в українську Біблію, видану Британським Біблійним товариством (1903).   

На особистому фронті йому також поталанило. 1884-го Іван Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозітською (1863-1945) студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій церкві св. Варвари у Відні. В сім’ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського, Ольга та Марія стали вчительками, Олександр та Юрій здобули інженерний фах, а Павло став лікарем. Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети «Діло».

1913 року Івана Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. 1916-го він одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров’я. Цього ж року вийшов на пенсію. Помер професор Пулюй 31 січня 1918 року у Празі, де й похований на цвинтарі в Мальвазінках.