Дмитро Богомазов, головний режисер національного драмтеатру імені І.Франка
Чистих комедій, напевно, не існує, це тоді суцільний «95-й квартал» буде
08.12.2018 09:30 3063

Коли Шекспір створював життєпис римського вождя Марція Коріолана, він точно аж ніяк не здогадувався, що через триста років його п’єса не втратить актуальності, й у ХХI столітті її будуть ставити на кращих театральних майданчиках світу.

Хоча, напевно, інакше й не могло б бути, адже у ній порушується «вічна» тема відносин влади і народу. До того ж, складний шекспірівський «всесвіт» суспільства щедро здобрений комічними і трагічними моментами, що відкриває неосяжні горизонти до її драматургічної інтерпретації – від трагедії до трагіфарсу.

Яким постане перед нами «Коріолан» у постановці національного академічного драматичного театру імені Івана Франка розповів режисер-постановник вистави Дмитро Богомазов.

- Пане Дмитре, коли торік вас призначали на посаду головного режисера, ви сказали, що у вашому віці треба або за щось велике братися, або просто ставити вистави.

- Я дуже вдячний за виклик долі у вигляді пропозиції стати головним режисером театру Франка. Я міг на нього не відповідати, але вирішив прийняти його, завдячуючи одній людині – керівнику цього театру Михайлу Захаревичу. Він більше 25 років генеральний директор театру, знає про нього все, пильнує, опікується та живе ним, а вся його діяльність скерована на постійний розвиток і рух, а це дуже складно.

Я завжди кажу, що театр – це майже неможлива річ, це не кіно, де зняв, змонтував – і воно вже є і завжди буде. Театр – це те, що виникає тільки, коли глядач заходить до зали. Коли такий загал людей – актори, режисери, звукорежисери, освітлювачі, відео-інженери, монтувальники, гримери, костюмери, реквізитори – спільно створюють щось ціле, – це якесь містичне дійство.

У театрі працюють лише маніакальні люди, інші тут не можуть працювати, бо він забирає абсолютно весь твій час і захоплює всю увагу. Іноді нам закидають, мовляв, у вас «сімейний» театр. А як йому не бути сімейним? Ми все життя у ньому проводимо, і якщо друга половинка не працюватиме поряд – будуть родини розпадатися!

- Я так розумію, що ви вирішили увійти в сотий ювілейний театральний сезон та в історію українського театру грандіозною постановкою шекспірівського «Коріолану». Не лячно було братися, адже річ дуже складна?

- Ця п’єса – чи не найскладніша у Шекспіра. Її взагалі не часто ставлять. У ній – і велика кількість персонажів, і складна система сюжетних ліній, й існує багато тем, адже у ній виписана, якщо й не модель цивілізації, то – вся вертикаль побудови великої держави згори до низу. При цьому у п’єсі є й трагічні епізоди, і дуже комічні.

«Коріолан» – це енциклопедія життя, її текст живе вже стільки століть, а досі актуальний, і просто пройти повз нього, коли берешся за велику справу, неможливо. Це роздуми про велику складність побудови суспільного життя, у ній підіймається тема влади і народу, їхніх відносин, порушується проблематика існування чеснот у політиці, містяться думки про демократію і про те, чи може людина в демократичному світі наполягати на своїй принциповій думці, відмінній від думок інших.

Завдання драматурга полягає в умінні спіймати вічні сенси, які існують поза мінливим, одномоментним. Шекспір саме так і написав, тому п’єса й сьогодні сприймається сучасно. Там можна вгадувати постаті як із вуличної юрби, так і з сучасного українського політикуму. Але ти не зможеш сказати, хто ж саме цей сенатор, – це той відомий нам політик-популіст чи хтось інший. Це неможливо сказати, і ми про це не говоримо, але асоціації з певними персоналіями будуть.

- У Шекспіра «Коріолан» – це трагедія, ви сказали, що у ній багато комічних моментів, то на що налаштовуватися глядачам? Ви поставите її як трагікомедію?

- Я б, навіть, сказав, що у нас це – трагіфарс. У Шекспіра це трагедія, але він же ніколи не писав чистих жанрів. Я нещодавно ставив зі своїми студентами шекспірівську «Дванадцяту ніч», це комедія в чистому вигляді, але, якщо там змінити фінал, то вона буде чистою трагедією.

Тож, у нашому «Коріолані» буде багато смішного, комічного, може, навіть, і фарсу: музичного, драматичного, трагічного. Це як замальовка з нашого життя, де є всього багато і різного.

- Хто виконує головну роль?

- Роль Кая Марція Коріолана виконують два потужні актори – Дмитро Рибалевський та Олександр Форманчук.

Та й взагалі акторський склад – зірковий: матір Коріолана грає Наталя Сумська, наставника та найближчого товариша Коріолана, який називає себе його батьком, грає Богдан Бенюк, Авфідій – головний супротивник Коріолана – Олексій Богданович, а серед «впливових політиків» – Остап Ступка і Назар Задніпровський.

- Була інформація, що у виставі буде залучено більше 70-ти акторів?

- Ні, трохи менше, бо ми дещо скоротили. Якщо брати по Шекспіру, то у нього там 51 персонаж, а якщо у двох складах, як ми останнім часом робимо, то це було б 100 акторів. У п’єсі дуже багато ліній: є держави, правителі, армії, середня ланка, народ, складна побудова і широка палітра персонажів, є масові сцени, наприклад, коли зустрічаються дві армії – армія римлян і армія вольськів, тому складно це звести до якоїсь мінімалістської конструкції, хоча ми намагаємося.

Ми скоротили до 30 персонажів. Майже на всі ролі затверджено по два виконавці, тож, загалом, – більше 50 акторів у виставі.

- Я, власне, хотіла запитати про оформлення та костюми, це буде історична реконструкція чи щось більш сучасне?

- Художником вистави є мій син і вже давній співавтор Петро Богомазов. Це, здається, наша з ним дев’ята спільна вистава.

У нас будуть сучасна декорація та сучасні костюми, але певним чином стилізовані. Є окремі римські елементи, або, наприклад, костюм генерала Франко та костюм Черчилля. Ці політичні фігури присутні у виставі, хоча вони там так не називатимуться, це алегоричні образи видатних політиків. Частину костюмів ми замовляли у фахівців, які спеціалізуються на історичних реконструкціях та шиють історичні костюми для кіно.

- А давайте, ще допрем’єрних родзинок додайте! Ви говорили про музичний фарс, то можливо, у вас на сцені ще й рояль з’явиться?

- Рояль не помістився, бо там же на сцені дві армії, його нікуди всунути! (Сміється). У нас буде фортепіано. Жива музика справді буде, ми навіть жартували вчора, що якщо визначати жанр вистави, то це, мабуть, батл оркестрів – у нас є оркестр римських громадян і оркестр вольськів, хоча, у них оркестрик маленький. А от у римлян – справжній оркестр з акордеонами, трубами, барабанами і живим виконанням.

Музичним оформленням вистави займається мій постійний співавтор – композитор Олександр Кохановський.

- Скільки часу пішло на підготовку цієї великої прем’єри?

- Над п’єсою почали працювати понад півроку тому. Спочатку був великий підготовчий період «вузьким колом» – з художником та другим режисером вистави – це мій постійний соратник і колега Андрій Самінін. А з акторами репетируємо трохи більше двох місяців.

- Вже за час вашої роботи відбулося багато прем’єр: «Земля», «Війна», «Ідіот», «Очищення» – складні й серйозні речі. Мені здається, чи комедій у вашому репертуарі не так вже й багато? Це концепція чи так складається – відповідно до настроїв у суспільстві й ситуації в країні?

- Це питання цікаве й доречне, але на нього не існує простої відповіді. Театр – це великий творчий колектив. У кожного з нас, окрім бажання, щоб на вистави приходила публіка, є власне життя, світосприйняття і свої особисті переживання. Ми спілкуємося між собою, радимося, живемо в одному просторі й часі, – і не можемо якимось спільним чином не реагувати на його реалії. Зараз непрості часи, тому, напевно, в репертуарі й не виникає «чистих» комедій. Ось, «Дорога Памела» – це комедія. Хоча… вона теж трагікомедія.

- Як для комедії, то вона занадто сумна й сентиментальна...

- Так, вона сентиментальна, але театр не може бути одноплановим, це тоді суцільний «95-й квартал» буде!

Театр, як наше суспільство: реагує, рухається, розвивається – нехай поступово, покроково, але постійно.

- Рухається постійно, це точно! Ми говоримо про прем’єру «Коріолану», яка відбудеться 25 грудня, а лише вчора на вашій сцені пройшов прем’єрний показ вистави «Буна» молодого режисера Давида Петросяна. Це вже у нього третя за рік постановка. Ваш колектив почав активно «омолоджуватися»?

- Театр потребує «омолодження» постійно – молодь приходить до театру, перед ними вже тут хтось був, і після них буде хтось ще – це постійний плин і його потрібно забезпечувати, не можливо про нього не думати – ми підемо, але за нами хтось має прийти. Це просто така необхідність.

До того ж, дуже часто в основі драматургії лежить любов, пристрасть, і найчастіше, на такі ролі все ж потрібні молоді люди. Молода закохана пара на сцені виглядає красиво і гармонійно.

Досвідчені актори передають свій досвід молодим, ті поступово його набудуть, стануть основою трупи, потім передадуть його наступним – це природний процес.

- Про досвід і вистави, які його мають. Коли їх довго немає в репертуарі, то вже глядач їх вимагає. Я про виставу «Тев’є-Тевель». Чи скоро ви її поновите і чи справді головну роль гратиме Богдан Бенюк?

- Це ж була інтрига! Так, Бенюк буде грати. Плануємо поновити виставу або на кінець цього сезону, або на початок ювілейного. Це залежить від того, чи не станеться чогось незапланованого.

Сотий ювілейний театральний сезон має відрізнятися від попередніх сезонів. Уявіть собі, що таке 100 років? Коли усвідомлюєш цю цифру у ціле століття – відчуваєш себе таким маленьким і розумієш усю нетривалість людського життя…

Тому виникло й бажання поновити легендарну виставу «Тев’є-Тевель». Зрозуміло, вона буде дещо іншою, але це – поновлення, а не нова вистава.

- Хто ще гратиме з акторів, можливо, хтось із колишнього складу?

- Я не буду розповідати вам зовсім усе, нехай лишається інтрига! Але можу сказати – у ній будуть використані декорації художника-сценографа Данила Лідера, які він робив для вистави у 1989 році.

Це, як ритуальний жест: у цьому поверненні, у цій театральній реінкарнації є містика.

- У вас у репертуарі є кілька казкових вистав, чи плануєте щось новеньке для наймолодшого глядача?

- До цього Нового року ми не встигли приготувати такої вистави, але ж у нас «Коріолан» буде! Це, звичайно, не зовсім казка, але вистава буде яскрава і видовищна.

Нову – вже чекайте на сотий театральний сезон. Ми обов’язково додамо щось нове до дитячого репертуару, бо діти – чудові глядачі, а наші актори уміють створювати справді чарівні казки.

Любов Базів. Київ  

Фото: Євген Чікалін; Дмитро Стаховський, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-